Голлівуд у романі "Майстер Корабля"

Юрій Яновський говорив: «Я тепер щойно наповнюю себе промінням зір, таємницями хвилин. Тепер я лиш відчуваю велике, і перо моє ворогує з думкою. Тепер в мене хаос. А пройде час, і зігнуться мої юнацькі плечі, і перше срібло на голові неминуче надійде – я буду суворим майстром. Я не випущу тоді блукати між рядками зайвого слова, я не дам бачити будування своїх будинків. Моє перо холодно ліпитиме рядки, і книжка, як дім, чекатиме недовговічного хазяїна – чужої думки» [11, с. 113]. Ворожнеча пера з думкою, бажання знайти себе, визначити цінності для себе та для суспільства, яке його оточує, певна хаотичність, навіть ірреальність, пориви молодого палкого серця, чисті помисли та присутність чогось великого і значимого відчуваються у романі «Майстер корабля». Цими словами Яновський намагається обеззброїти свого критика, дає йому змогу зрозуміти механізм творчості письменника у часовому діапазоні. Зрозуміло, що з віком творцю, як і кожній людині, властиво з першим «сріблом на голові» ставати суворим майстром, і кувати своє життя і свою думку розважливо і спокійно, без гарячої натхненності та юнацького пориву. Але чи не найбільше приваблює нас у його творчості ця юнача щирість і відверте захоплення світом, молодістю, природою та її стихіями? Ранній «вітаїстичний» період творчості Юрія Яновського репрезентований поетичною збіркою «Прекрасна Ут», збіркою нарисів «Голлівуд на березі Чорного моря» та романами «Майстер корабля» і «Чотири шаблі», які характеризують його як письменника з щирою та світлою романтичною душею, як молодого майстра, який відверто закоханий у життя, у сонце та море!

Розділ 2. Образ українського Голлівуду у романі Юрія Яновського «Майстер корабля»

Яновський написав роман «Майстер корабля» як прощання з минулим юнацьким життям, зі своєю молодістю, з роботою на кіностудії, з тими, з ким працював та творив. У цьому романі Яновський, напевне, хотів показати, яке місце у його житті посіла робота в українській кіноіндустрії, які мрії він плекав стосовно своєї праці. У спогадах «Майстер залізної троянди» Миколи Бажан зауважував, що в основу сюжету роману «Майстер корабля» покладено реальні події періоду праці Юрія Яновського на Одеській кінофабриці. Зокрема він стверджує: «Головний редактор кіностудії - він був потрібен скрізь, і він скрізь бував, бо директор беззастережно довіряв йому в усіх творчих справах, та й у справах фінансових був до нього поблажливий…». При цьому Бажан цитує із статті з журналу «Кінофронт», слова її автора Х. Херсонського: «Їм допомагає один художній керівник, молодий письменник… Яновський. Але один у полі не воїн – він розривається на всі боки, латає всі художні дірки… Він же читає ворохи сценаріїв, обмізковує їх, виправляє старі й проектує нові» [11, с. 24]. 

За спогадами сучасників, Юрій Яновський був відданим у своїй праці, його вабила динаміка та запал його роботи. Зрозуміло, що його звільнення з кінофабрики прикрите причиною «незнання кінематографії та псування картин своїм монтажем», було неабиякою образою, адже саме з його участю було знято досить успішні картини, які вважаються найбільшим досягненням ВУФКУ другої половини 20-х рр.. ХХ ст. («Гамбург», «Микола Джеря», «Тарас Трясило», «Сумка дипкур’єра», «Черевички», «Сорочинський ярмарок» і т.д). За час праці Яновського на Одеській кінофабриці було знято 27 фільмів, кінофабрика була визнана кращою у країні.

Можна зробити припущення, що «Майстер корабля» Юрія Яновського – це ніщо інше як роман-виправдання, це спроба показати, чим для Яновського були кіномистецтво, Одеса 30-х рр.., робота на кінофабриці та співпраця з її працівниками.

Яновський у своїх «Коментарях  до книжок» так пише про свій роман: «Я його дуже не люблю нині. Йому ще б лежати та лежати на столі, та він  – мій хліб, я його мушу писати й їсти… Я найкраще знаю хиби роману: він схематичний і нерівний, люди там занадто красиві і штучні, але треба знати, що я жив із ним кілька місяців ближче, ніж з дружиною, він має мої думки і захват» [17, с. 226]. Яновський змушений був визнати помилки, на які йому вказувала радянська критика, але він не міг відректися від роману, применшити його значимість для себе, цей твір так і залишається для письменника втіленням його «думок і захвату», і від цього неможливо відмовитися.

Яновський створює роман про певні реалії свого життя та життя людей, які з ним працюють на кінофабриці. Він стилізує його під мемуари іншої людини (у романі наявні два модуси авторства – реальний автор та автор, у його внутрішньо-текстовому, художньому втіленні). У цих мемуарах він намагається викласти свої етично-моральні погляди, зображує реальні події, які йому довелося пережити за період свого «одеського життя» та праці на кінофабриці, він вводить у роман героїв, які мають реальних прототипів, єднає їх спільною ідеєю, створює сюжетну лінію та ускладнює її вигаданими колізіями.

В.Є. Панченко називає роман Яновського «Майстер корабля» літературною містифікацією, пояснюючи це тим, що «роман сповнений гри, лукавства, вигадки». Він не говорить, у чому саме полягає ця «гра», залишаючи право читачеві «розшифрувати містифікацію Яновського», запропоновану у творі [14, с. 6]. У «Словнику літературознавчих термінів Івана Франка» слово «містифікація» тлумачиться як «обман, навмисне введення когось в оману» [16, с. 139]. Літературна містифікація – це твір, який приписується реальним автором іншому, або авторський твір, який видається за народну творчість, містифікація передбачає створення стилістичної манери і творчого образу уявного автора. Власне, це романтичний прийом: оповідач приховує себе справжнього, містифікує, виставляючи себе загадковою людиною з посивілими скронями. У «Майстрі корабля» людиною справді з «посивілими скронями» є То-Ма-Кі. Йому за сімдесят, великі його звершення зробили переворот у мистецтві, тепер він, за словами письменника, автора роману, доживаючи свого віку, пише спогади. Свого сучасника й однодумця в мистецтві письменник «посилає» у старість і дає йому перо мемуариста, щоб той з висот прийдешнього, знаючи вже, на чий бік стала історія, потвердив естетичні позиції Яновського середини 20-х років. Його мемуарист – літня мудра людина, яка досягла всього, чого хотіла у галузі мистецтва. То-Ма-Кі говорить: «Я не збираюся, пишучи мемуари, коритися практиці писання романів. Це мені тепер не потрібне. Мої романи вже написані, лежать по бібліотеках (а фільм-романи по фільмотеках), вони дали в свій час те, чого я добивався». Роман «Майстер корабля» справді легко читається, як мемуари. Герой твору веде розмову зі своїм майбутнім читачем, розповідає про себе, про свою юність, розкриває свої думки та ділиться порадами. Молодий Яновський навряд-чи міг собі це дозволити, але у романі автор старший, за його плечима багатий життєвий досвід, тернистий шлях, який йому довелося пройти дорогами мистецтва. Через вісімнадцять років після написання «Майстра корабля» Юрій Яновський назвав його «трактатом про радянське кіномистецтво», жалкуючи, що вже не зможе написати такого молодого й романтичного твору.

Роман «Майстер корабля» не є автобіографічним у повному розумінні цього визначення – у ньому занадто багато вигадки, до того ж занадто велика часова дистанція зображуваного у творі. Але в ньому пізнаються конкретні реалії життя молодого Яновського.

У виданні «Патетичний фрегат: Роман Юрія Яновського “Майстер корабля” як літературна містифікація» роман проілюстровано таким чином, що читач може побачити «Майстра корабля» як «кадри старого документального фільму». На фотографіях оживають То-Ма-Кі – Юрій Яновський, Сев – Олександр Довженко, Тайах – Іта Пензо, Богдан – Григорій Гричер і, власне, «Голлівуд на березі Чорного моря» – тогочасна Одеса.

На Яновського як на митця слова, робота головним редактором на Одеській кіностудії мала великий вплив. Вона допомогла йому розширити своє просторово-часове чуття як письменника, дала йому нові ідеї для створення нових, досі не реалізованих в українській літературі мотивів та тем. Роман «Майстер корабля» є новаторським твором, жанрово-стильові особливості роману характеризуються непритаманними українській прозі ознаками (сценарні прийоми, побудова за законами монтажного принципу, колажування, реалізація жанрового синтетизму, візуального експерименту, «сценарний» тип викладу, «монтажний» текст).

Робота Юрія Яновського у кінематографі  художньо реалізована на рівні змісту та образної  системи «Майстра корабля».  Образна система твору – це  складна структура, яка виникає  при об’єднанні подібних образів  літературно-художнього твору, функціонально  та змістовно зв’язаних між собою.

 Образ – це естетична категорія,  що характеризує особливий, притаманний  мистецтву спосіб творення уявного  світу; сформований фантазією  письменника світ, тією чи іншою  мірою співвідносний зі світом  реальним на рівні суспільних, культурних, історичних, психологічних  та інших явищ. Як правило, автор  обирає центральний образ, на  якому концентрує увагу читача, всі інші синхронічно розкриваються  на фоні цього образу, доповнюючи  його та реалізуючись поряд  з ним.  Так, вперше в українській  літературі у «трактаті про  кіномистецтво» Юрія Яновського  з’являються образи українського кінематографа, Одеської кінофабрики, «Голлівуду на березі Чорного моря».

Образ українського Голлівуду є центральним у романі «Майстер корабля», він виділяється своєю багаторівневістю, динамічністю та полісемією. Образ кінематографа Одеси кінця 20-х початку 30-х рр. ХХ ст.. як українського Голлівуду в цьому романі має у своїй основі образну підсистему, яку умовно можна було б підпорядкувати певній ієрархічній структурі. Він реалізується через просторові образи, образи-символи та образи-персонажі. Схематично його можна представити таким чином:

 «Структура образу українського  Голлівуду у романі Ю.Яновського «Майстер корабля»

2.1. Просторові образи роману «Майстер корабля»

До просторових образів у зображенні Голлівуду в романі «Майстер корабля» залучено образ Республіки (власне України), образ Моря (Чорного моря), образ великого розвиненого Міста (Одеси 20-30-х рр.), у якому живуть і творять персонажі, якими репрезентовано в романі  одеське кіномистецтво кінця 20-х рр. ХХ ст..

Погляд Яновського на свою Республіку (Україну), неординарний, він не бажає  її бачити такою, якою її завжди зображували: багатостраждальною, плюндрованою сусідніми державами, запряженою у ярмо, самотньою та невизнаною ніким, навіть, власними дітьми. Устами То-Ма-Кі Яновський говорить: «Ти, може, думаєш завше одягати наших людей у дранi свитки й вишиванi сорочки? Страждання, злиднi, соловейко й постiйнi мандри зi своєї землi - на землi iншi, в каторгу, в ярмо, в перевертнi? Ти думаєш, що ми не можемо пiдняти якiр свого корабля й поставити паруси?». Саме ці рядки роману, говорять про те, що образ корабля, який будують герої твору і є тим образом нової сильної держави, яка зможе підняти свій якір і вийти у відкрите море, у довгу та небезпечну подорож, яка обов’язково увінчається успіхом. Автор вірить, що народ український сильний духом, він здатен на великі діла, йому під силу заспівати веселої пісні, оновити свій дух та збудувати сильну багату державу, корабель, якому не будуть страшні ні шторми, ні ворожі кораблі, ні інші напасті, які можуть чекати у неосяжному, непередбачуваному та глибокому морі нового життя.

У «Майстрі корабля» Юрій Яновський образ міста подає синхронно з образами моря та образом кінофабрики. Цей образний синтез використовується автором для того, щоб підкреслити семантичний та символічний зміст цих поєднаних між собою компонентів. Для героїв твору, як і для Яновського, Одеса - це місце, де «доля судила стати щiльно до виробництва кiнокартин», це місце, де протікала їхня молодість, і в той же час, це місце, де народжувався кінематограф України, це молодість та екзотика, це місце, де буяє краса та життя. Своєрідним романтичним образом молодості, непокори, жадоби до життя, випробувань та краси є море. Мариністичні описи органічно вплітаються в описи міста, у розповіді та роздуми героїв про життя людини: «Море пiдкидало хвилi. Бiля моря ми почували себе сильнiшими. Далеке Мiсто тонуло в туманi наступаючого вечора. Тiльки мол закруглявся з одного й iншого боку, перед нами море, а позаду – спокiйна смуга води гаванi» [22, с. 47].

Яновський не називає безпосередньо міста, але реальні топоніми, які фігурують у романі є його прикметами. Так, герої відзначають архітектурні пам’ятки Одеси, її вулиці, порт («Мене приваблював порт. В його порожнечi й пустельному виглядi я бачив мовчазне змагання двох свiтiв. Нас i не нас» [22, с. 14]), Театр опери та балету («Зала першого в Республiцi оперового театру вся в червоному оксамитi» [22, с. 17]), Потьомкінські сходи, Приморський бульвар, який біля них знаходиться та пам’ятник Дюку де Рішельє («Бiля пам'ятника французькому герцоговi стеляться вниз широкi схiдцi» [22, с. 42]).

Яскравіше представлено зовнішній обрис Одеси проявляється в нарисі «Голлівуд на березі Чорного моря», де Одеса названа безпосередньо та постає перед нами у невеликих описах. Топос міста у нарисах пов’язано з ментальними рисами місцевого населення. Місто і його мешканці зображені як єдина цілісність: «Країна веселого народу – це Одеса… Над усе вони кохають Одесу. Всі славетні люди з історії і географії, як відомо були – одеситами» [14, с. 232]. Одесити віддають місту належне як центру радянського кінематографа. «Одеса хворіє на кіноманію й величає себе «Голлівудом на березі Чорного моря» [11, с. 19]. Бажан у своїх спогадах, говорить, що Яновський використовує ця назву в дещо іронічному тоні. Це пояснюється ставленням Яновського до українського кінематографа, яких на той час був ще занадто молодим та юним, безперечно, талановитим, з тою невеликою кількістю людей, які у ньому працювали. Достатньо згадати лист Яновського до М. Хвильового, щоб зрозуміти, яким суперечливим, а то і різким, було його ставлення до Одеси, до кінофабрики та і самого кіномистецтва у його найзагальніших ознаках. Яновський пише: «Хіба Одеса таке місце, де процвітає укркультура?... Я уявляю собі осляче копито в кіномистецтві. Воно займає цілий обрій!»[14, с. 336]. Яновський погоджується з тим, що Одеський Голлівуд має декілька корифеїв (О. Довженко) та сподвижників, якими і «латають усі можливі дірки» радянського кіно. Але провідною є думка про те, що мистецтво має розвиватися, мають вироблятися власний стиль, тематика, кінематограф має отримувати нові кадри працівників, професіоналів своєї справи. Цілком логічною є думка Яновського про те, що українське кіно має бути професійним. Він із презирством ставиться до тих „напівінтелігентів“, які працюють у кіномистецтві — «оцієї хижої, пролазливої, безпринципної, гнучкохребетної, паразитної публіки, котра нехтує знанням й культурою, шкодить робітничому класу наплюйницьким ставленням до культури і проходить життя, ні про що ні разу серйозно не замислившись» [14, с. 334]. Можливо «напівінтелегентами» Яновський також називає тих високопосадових осіб ВУФКУ, «завдяки» яким його було звільнено з Одеської кіностудії. Островський у своїй «особистій хроніці-розслідуванню» писав: «Очевидно, першою з назв була «Українське хворе кіно». Потім Ю. Яновський закреслив слово «Українське», потім — усю назву. Потім, вище — «Мемуари редактора каторги» [14, с. 189]. Судячи з початкової варіативності назви роману, ми можемо зробити припущення, що Яновський хотів розкрити сутність радянського кінематографа в дещо іншому ракурсі. Ми можемо припустити, що початковою метою написання роману, було викриття негативних рис радянського часу, зображення митця, який обмежений рамками цензури та знаходиться в умовах непридатних для творчості.