Фонетические особенности

 

ВСТУП

Дана робота присвячена виявленню  фонетичних особливостей у англійсь-кій поезії XIX сторіччя.

Дослідження вживання фонетичних засобів в англійській поезії вже давно привертають увагу учених у різних галузях науки. Поетичний текст, фонетичні засоби і художні особливості поезії все частіше стає предметом вивчення спеціалістів.

В даній роботі досліджуються виразні засоби в поезії, які мають дуже важливе значення при їх застосуванні. Більш того, досліджуються фонетичні засоби у творах різних авторів, що значно розширює діапазон їх використання, а отже і зумовлює особливість їх застосування.

Актуальність даного дослідження, пов’язана з поширеним вживанням фонетичних засобів у англійській літературі поетами ХІХ сторіччя для надання більшого сенсу, забарвленості віршу, які є предметом аналізу, тим самим актуальність виражається на сам перед важливістю знань вживання фонетичних засобів, їх значень та порядок застосування, а також є необхідністю у вивченні будови поетичного і художнього тексту загалом.

Мета роботи : визначення поетичного тексту, як самостійної частини у складі художнього тексту, виявлення фонетичних засобів, як окремих одиниць у будові твору.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

1. визначити загальну характеристику поетичного тексту  та особливостей його композиційної побудови;
2. систематизувати загальні структурні, фонетичні та стилістичні особливості у будові творів;
3. узагальнити особливості вживання фонетичних засобів англійської поезії;
4. систематизувати шляхом аналізу та розбору віршів їх фонетичні засоби та характерні особливості.

Об’єкт дослідження : особливості вживання фонетичних засобів у структурі поетичного тексту, їх характерні ознаки та вживання у англійській

поезії ХІХ сторіччя.

Предмет дослідження : принципи вживання фонетичних засобів, їх роль у віршах та мовних особливостей  фонетичних одиниць в англійських творах.

Матеріалом дослідження слугували англійські збірки з теоретичной фонетики, лінгвокультурологічні, довідкові джерела, а також збірки віршів авторів, які є представниками англійської поезії ХІХ сторіччя. Загальний обсяг практичного матеріалу склав 23 вірші, які є предметом аналізу.

Методологічною основою даної роботи слугували:

1)  теоретичні загальнонаукові методи абстрагування, узагальнення, формалізації, індукції та дедукції;

2)  емпірико-теоретичні методи (аналіз, синтез, ідеалізація, моделювання, системний метод та метод класифікації);

3)  метод зіставного аналізу оригіналів англомовних творів (для виокремлення фонетичних засобів).

Наукова новизна роботи полягає у визначенні специфіки вживання фонетичних засобів, їх роль та місце у віршах; а також у встановленні та систематизації загальних функціональних, структурних і фонетичних ознак англійських фонетичних засобів.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в роботі встановлюються особливості вживання виразних засобів у творах. Роботу також доповнює наукові знання про лінгвістичний статус поетичного тексту і його характерні ознаки та особливості.

Практична цінність дослідження полягає в тому, що одержані у праці результати можуть бути використані під час укладання навчальних посібників та інших методичних матеріалів для підвищення ефективності вивчення мовних особливостей фонетичних одиниць та засобів їх вживання. Крім того, результати дослідження можуть бути використані при проведенні занять з практичної фонетики, а також при написанні студентами курсових і дипломних робіт з теорії фонетики.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків,

списку використаної літератури. У першому розділі виконано огляд стану дослідження поетичного тексту і його ознак, художні фонетичні засоби, у другому розділі розглянуто теоретичні засади особливостей їхнього вживання та проаналізовано ілюстративний матеріал з відповідними показниками способів розбору віршів. У загальних висновках подано основні результати роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

Теоретичні основи дослідження  фонетичних засобів

1.1 Поетичний текст, як об’єкт лінгвістичного дослідження.

Нині лінгвістика тексту досягла  значних успіхів в пізнанні законів  будови тексту. Проте розвиток науки  показує, що їх подальше вивчення припускає поворот до розгляду процесів будови текста в аспекті окремих лінгвістик тексту. Цей факт пояснюється тим, що посилена увага до законів творчості текстів у рамках окремого функціонального стилю може висвітити особливі механізми створення тексту, будови тексту, що не виявляються при узагальненому розгляді проблем.

Вивчення поетичного тексту надає  дослідникові в цьому відношенні найбільші можливості, оскільки концентрує в собі цілий комплекс загаль-нофілологічних і загальнолінгвістичних питань, що дозволяють розкрити закони зображення тексту з найбільшою повнотою і ясністю. Одним з головних питань в цьому випадку є факт надбання текстом письмової форми, яка для поетичного тексту має виключно велике значення. Досить відмітити, що саме графічне виконання поетичного тексту налаштовує читача на спілкування з особливим видом тексту. Проте, попри те, що текстом в лінгвістиці тексту прийнято вважати у більшості випадків лише письмовий текст, сам факт письмового ( особливо графічного ) оформлення тексту ( як поетичного тексту, так і тексту взагалі ) в лінгвістиці тексту ще не був розглянутий. Не виявлені його змістовно-семантичні ресурси, не встановлена роль поетичної графіки в моделюванні текстової семантики.[4, c 200]

У поетичному тексті його формальна сторона вивчалася тільки тією галуззю лінгвістики, яку тепер означають як творовивчення. Без уваги залишається формальна сторона поетичного тексту, яка безпосередньо пов'язана з вивченням законів появлення тексту. Одним з важливих питань лінгвістики тексту є також семантика тексту, яка є виключно складним явищем, де формальна сторона має власне значення.

Оскільки сприйняття літературних творів відбувається переважно через читання, їх графічне оформлення, виявляється справою важливою. Форма тексту, його графічне зображення має безліч різних функцій, які на базі письмового тексту ще тільки належить визначити.[21, c. 33]

Що стосується поетичного тексту, то тут форма є особливо важливим компонентом, оскільки саме віршований поетичний текст має найхарактерніший план зображення в порівнянні з текстами інших функціональних стилів, які створюються на базі прози. Феномен поетичної віршованої форми, незважаючи на певну вивченість, ще не розглядався з семасиологічной точки зору, а багато фактів зовнішнього оформлення віршованого тексту абсолютно не вивчені в плані їх взаємодії з шрифтами, використання заголовних літер, розділових знаків, слів з невизначеною семантикою, іншомовних словосполучень і т. д.

Графічна форма вірша відображає його структуру і налаштовує читача на емоційність і експресивність повідомлення. Засоби графіки в поетичному тексті стилістично потрібні, щоб повідомити читачеві те, що в усній мові передається спеціальними елементами, наголосом, тоном голосу, паузами, подовженням деяких звуків і т. д. Вони допомагають уявному « виконанню ». Зазвичай графічні засоби спрямовані на передачу емоційного забарвлення, тобто почуттів, які письменник повідомляє читачеві, або емфази як загального спеціального збільшення зусиль того, що говорить, що особливо підкреслює частину висловлювання або підтексту, що підказує наявність.[12, c.117] 
До явищ поетичної графіки відносяться, зокрема: 
1) графіка віршованих рядків, яка включає їх графічний малюнок, наявність слів в рядку, графічні візерунки і т. д.; 
2) іншомовні вкраплення, які нерідкі в поетичному тексті і, як правило, різномовні. Але навіть для незнаючої людини вони значимі, справляючи певне враження, оскільки в змозі породжувати різні асоціації, часто індивідуальні; 
3) дуже характерні для поетичного тексту утворення, що нагадують вигуку. Вони також не мають вираженого плану змісту, відповідно не включаються в словник і не піддаються тлумаченню. Але вони теж справляють якесь враження на читача, а значить бере участь в створенні змістовних параметрів тексту.

Таким чином, в дослідженні цієї проблеми належить відповісти на багато питань, звертая увагу на розгляд взаємозв'язку форми і змісту поетичного тексту, а також роблячи акцент на функціонуванні цього явища в діахронії. [8, c.70]

1.2 Основні ознаки художнього тексту

Як відомо, мистецтво відображає, пізнає дійсність за допомогою художнього образу, який тісно пов’язаний зі змістом художнього твору, і вони обов’язково зумовлюють один одного. Але будь-який художній твір має зміст і форму, в яких також відображається навколишній світ.

Перш ніж розглядати їх особливості, необхідно пригадати загально-філософський сенс категорій «зміст» і «форма». В усіх предметах і явищах, що нас оточують, є зміст і форма як їх протилежні сторони. Зміст – це сукупність елементів і процесів явища, те, з чого воно складається.   Форма – внутрішня і зовнішня структура, спосіб існування змісту, певне співвідношення елементів і процесів у часі і просторі, тривалі зв’язки між ними.

Розглядаючи будь-який твір мистецтва – продукт художньої творчості, в якому відображається дійсність позиції естетичного ідеалу митця. Можна (теоретично) поділити його на складові частини: зміст і форму. Але у мистецтві неможливо правильно зрозуміти характер змісту та форми окремо від специфіки самого мистецтва. Як з’ясовано вище, специфічна особливість мистецтва виявляється в тому, що воно відображає дійсність у художніх образах і виражає певні сторони суспільної свідомості відповідно до ставлення художника до світу, його естетичних уявлень і майстерності. [7,c.77]

Зміст художнього твору – поняття складне й багатогранне. Це перш за все явища дійсності, які відображаються у мистецькому творі, але він не зводиться лише до механічного копіювання предметів і явищ, які стали для нього основою. Справа у тому, що перед, тим, як втілитися у майстерний твір, явища дійсності мають відобразитися у свідомості автора, бути ним усвідомлені, пройти через його серце. Саме тому у змісті виявляється особистість майстра, його смаки та погляди, його пристрасті та переконання.

Для більш глибокого розуміння  даної проблеми необхідно поділити зміст художнього твору на елементи: тему та ідею.

Тема – це коло явищ дійсності, які зображуються автором. Безперечно, що глибина теми, її соціальна значущість, відповідність інтересам людства багато в чому зумовлюють той інтерес, який мистецький твір викликає у людей. Тому й існують «вічні теми». Драми В. Шекспіра не були б безсмертними, якби в них не звучали теми, які цікавлять і хвилюють людей – теми Гамлета, Отелло короля Ліра, Ромео і Джульєтти, Макбета тощо.  Тема – це лише питання, а на питання має бути відповідь. Тому майстер завжди переплітає тему свого твору з поетичною ідеєю. Тільки тоді виникає художній зміст.

Ідея – це важливий бік художнього твору. Це не абстрактна наукова ідея, а ідея специфічна, художня. Вона виникає разом із задумом твору в образній формі як єдність думки і почуття автора. Ідея – головна думка художнього твору, яка виражає ставлення митця до дійсності, причому одна й та сама тема може бути розкрита, розтлумачена авторами по-різному. [4, c. 85]

Таким чином, зміст – це головний елемент художнього твору; він виникає у процесі творчості митця під впливом об’єк­тивної дійсності й тієї суспільної свідомості, які сформувалися та існують за даної епохи. Зміст являє собою єдність об’єктивних і суб’єктивних начал у художньому творі, єдність теми, ідеї та авторської оцінки.

Практичним виявом змісту у творі  є його художня форма, завдяки  якій твір сприймається і залишається таким для наступних поколінь. Художня форма є матеріалізацією змісту, адже тільки матеріальне втілення може надати задумові зовнішнього, об’єктивно-реального буття, лише воно дозволяє митцю донести свої думки і почуття іншим. Ця об’єктивація змісту може відбуватися у найрізноманітніших матеріалах: у слові, звучанні музичних інструментів, камені, дереві, на папері, полотні тощо – у будь-якому матеріалі, доступному зоровому і слуховому сприйняттю. [3, c.55]

Композиція (з лат. – упорядкування, розташування) – це структурна побудова художнього твору, розміщення і співвідношення всіх його елементів і частин у єдиному цілому. Композиційна побудова твору підпорядкована змісту, сприяє розкриттю руху, динаміці дії, почуттів і думок автора. Композиція може містити різні елементи: у літературному творі – це експозиція, зав’язка, кульмінація і розв’язка, у театральному спектаклі – мізансцени, дії, сцени, акти.

Композиція тісно пов’язана  із сюжетом. Сюжет – це внутрішній зв’язок подій у творі, взятих у їх часовому розвитку. Його джерелом є процеси, що відбуваються у реальному світі. Сюжет притаманний різноманітним видам мистецтва. Особливу роль він відіграє у літературі та у синтетичних видах мистецтва (театр, кіно), де може перетворитися у першочерговий елемент форми (пригодницький жанр).

До форми художнього твору належать і зображувально-виразні засоби, які є знаряддям її утворення. Кожному виду мистецтва властиві свої виражальні засоби. Так, для живопису характерні такі засоби, як малюнок, колір, світлотінь, лінійна повітряна перспектива, колорит; для письменників засобом створення художнього образу є слово. Але мета літератури, як і живопису, полягає не в тому, щоб займатися пустою словотворчістю, живописанням, а в тому, щоб за допомогою зображувально-виражальних засобів розкрити сенс явища, події, вчинку – розкрити зміст.

Художня форма – це не механічне поєднання, елементів, вона являє собою складне утворення, що включає дві рівні, іншими словами «внутрішню» і «зовнішню» форми, які по-різному співвідносяться зі змістом художнього твору.

Елементи форми, які знаходяться на «нижчому» рівні, утворюють внутрішню форму мистецтва, а елементи, які лежать на «вищому» рівні – зовнішню його форму. До «внутрішньої» форми належать сюжет і характери, їх взаємозв’язок є образною структурою художнього змісту, способом його розвитку; до «зовнішньої» – усі зображувально-виражальні засоби мистецтва, вона виступає способом матеріального втілення змісту. Такі елементи форми, як композиція, ритм – це скелет, кістяк художньо-образної тканини мистецького твору, вони поєднують всі елементи зовнішньої форми.