Історія Александрійської бібліотеки

Проте траплялися й винятки. З падінням династії Птолемеїв  геній Александрії набув нового напряму і переключився на філософію  і релігію, які колись зневажалися. Велика александрійська філософія  виникла за римської епохи.

В остаточному підсумку, піднесення і падіння бібліотеки збіглися з піднесенням і спадом самого міста. Мусейон і головна  бібліотека були зруйновані чи в 270, чи в 272 р. прекрасною Зенобією, царицею  Пальміри, яка кинула виклик імператору Авреліану і захопила Єгипет. Востаннє її краса яскраво зблиснула 274 р. під час ганебного ходу в Римі — у золотій колісниці в  оточенні рабів, які підтримували важкі  кайдани, одягнені на царствені зап’ястя.

Філія головної бібліотеки в храмі Серапіса проіснувала  до 391 р. Останнім бібліотекарем став математик Теон, більш відомий  як батько нещасної Іпатії. Її успіхи у  вивченні геометрії та теорії музики переконали войовничих християн, що вона заслуговує смерті, як і бібліотека нечестивців. Усе, що залишилося від  найбільшого у світі книгосховища, дісталося патріархам-суперникам, а 641 року — арабським завойовникам.

Араби, які мають  досвід в оптиці, астрономії, математиці та географії, кілька книг вважали цікавими. На запитання, що робити з рештою, халіф  Омар Ібн Аль-Хаттаб відповів гранично логічно: «Якщо зміст цих книжок відповідає Корану, то ми можемо обійтися без них, оскільки книжка Аллаха більш  ніж достатня. Якщо, з другого  боку, їх зміст суперечить книжці Аллаха, немає потреби їх зберігати. Дійте, виходячи з цього, і знищіть їх». Книжки були відправлені в громадські лазні, де використовувалися для  розпалювання вогню. Їх вистачило на шість місяців. Тільки твори Арістотеля вціліли.

Історія про те, як араби півроку спалювали книжки, схожа на легенду. Навряд чи правомірно їх звинувачувати в знищенні давно  зниклої бібліотеки. Її руйнування відбувалася протягом чотирьох століть  і означало завершення одного шляху  пізнання і початок іншого.

Відстрочене відродження

12 лютого 1990 р. в  Асуані в присутності глав  держав та офіційних осіб було  підписано декларацію про відродження  античної бібліотеки Александрії.  Благородний проект втілювався  в життя під егідою ЮНЕСКО  й уряду АРЄ. Будівельні роботи  завершені — ультрасучасна Александрійська  бібліотека XXI століття милує око  на березі Середземного моря  поруч із планетарієм та університетом  — на тому самому місці,  де, мабуть, стояла дві тисячі  років тому. Серед експонатів, знайдених  тут до початку будівельних  робіт, виявилися два уламки  мозаїки. Експерти вважають, що  мозаїка, очевидно, була частиною  підлоги з царського палацу.

Вишуканий архітектурний  дизайн бібліотеки — диск, який занурився  у водну гладь басейну, — символізує Сонце Єгипту. Давні ієрогліфи, вигравірувані  на круглих стінах будинку, розповідають про непроминальну славу великої  цивілізації. Дванадцятиметрова гранітна статуя щедрого покровителя поетів і вчених — Птолемея II — вітає  гостей біля входу. Це найбільша статуя, піднята нещодавно археологами  з дна моря.

Архітектори постаралися  передати дух античної бібліотеки й  водночас створити установу, здатну задовольнити потреби сучасних читачів. Площа  бібліотеки займає 40 тис. кв. м; у ній, крім читальних залів на 2 тис. місць  та книжкових полиць для 8 млн. томів  і 10 тис. давніх манускриптів, є великий  конференц-центр, лабораторії для  проведення реставраційних робіт, виставкові галереї, три музеї та науково-дослідний  відділ. Тут не прагнуть зібрати  всі книжки світу — це завдання непідсильне навіть для бібліотеки Конгресу США з її величезними  коштами, — але хотіли б зберегти вірність духу мусейону, створивши  атмосферу суворої науковості й  відкритості для всіх, це місце  зустрічі світових культур і набуття  універсальних знань. На думку упорядників  бібліотеки, вона має стати для  світу вікном у Єгипет, а для  Єгипту — вікном у світ. Та світ, охоплений злобою, тероризмом і ксенофобією, виявився не готовим до повернення своєї унікальної спадщини. Відкриття  бібліотеки, призначене на 23 квітня 2002, було відкладене у зв’язку з трагічними подіями в Палестині, які створили, за словами президента АРЄ, «непідходящу для такої церемонії атмосферу».

Так розпочалася  історія нової Александрійської бібліотеки.