Автор работы: Пользователь скрыл имя, 22 Сентября 2013 в 13:16, курсовая работа
Актуальність курсової роботи полягає у тому, що сьогодні письмо має надзвичайне значення для людства, це найважливіший засіб передачі мови на відстань або закріплення її в часі, здійснюване за допомогою графічних знаків та зображень, що передають ті чи інші елементи мови – цілі повідомлення, окремі слова, склади та звуки.
Основною метою даної роботи є дослідження виникнення та розвитку письма.
Об’єктом дослідження є вивчення виникнення та розвитку писемності, еволюції письма від предметного до фонографічного, а також розвитку слов’янської писемності.
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Виникнення і розвиток письма
Значення та передумови виникнення письма
РОЗДІЛ 2. Етапи розвитку писемності
Предметне письмо
Вампум
Кіпу
Письмо палицями
Піктографічне письмо
Ідеографічне письмо
Логографічне письмо
Іерографічна система письма
Клинописна система письма
Фонографічне письмо
РОЗДІЛ 3. Слов’янська писемність
Виникнення слов’янської писемності
Слов’янські абетки: кирилиця і глаголиця
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
За піктограмою не закріплена конкретна одиниця мови. Вона може бути „прочитана” як слово, синонім цього слова, словосполучення, речення, декілька речень.
Піктографія не пов’язана з алфавітом, тому для її розуміння не потрібно вміти читати й писати. Непов’язаність піктографії з мовними формами – зручний засіб спілкування різних племен. Недолік піктографії полягає в тому, що абстрактне в ній розшифрувати дуже важко.
Деякі народи створили досить розвинуті системи піктографії, які давали змогу передавати складні повідомлення. Серед них система нсібіді в Західній Африці, „жіноче письмо” юкагирів на північному сході Азії, піктографія індіанського племені делаварів, за допомогою якої був записаний епос „Валам-Олум”, рукописи ацтеків, у яких поряд із піктограмами трапляються спроби передачі власних імен за допомогою ребусних написань [7, с. 167–168].
Фахівці розподіляють піктографічне письмо на писанці та петрогліфи. Писанці частіше виконувалися червоно-брунатною вохрою та чорно-синьою фарбою мінерального походження. Такі малюнки, знайдені в печері Ласко на півдні Франції, були виконані прадавніми художниками близько XV тис. до н.е. На цей же період припадають і малюнки, знайдені в печері Альтаміра в Іспанії, виконані чорною, червоною та жовтою фарбами.
Петрогліфи (від грец. petros – камінь і gliphe – різьблення) – це зображення, висічені на кам’яній поверхні. Знаряддям для висікання зображень служили мушлі, кістки, уламки кварцу, інших твердих гірських порід [12, с. 14].
Піктографічні писанці та петрогліфи (піктограми) були виявлені істориками-археологами в різних місцевостях Європи, різьблені (графіті) і кольорові (дипінті) зображення збереглися на півдні Франції, на сході Іспанії, на півдні та півночі Африки, в Австралії. У світі навколо нас усе змінюється, але зображення на площині його предметів та явищ ніби зупиняє час: вони залишаються такими, якими їх було створено, і переходять від покоління до покоління [2, с. 49].
Дуже цікаві серії малюнків, знайдених на гранітних брилах Онезького озера. Унікальними є зображення на великих каменях у печерах-гротах знаної Кам’яної Могили, що стоїть у широкому степу Мелітопольщини – південь України. Писанці та петрогліфи Кам’яної Могили збереглися з останнього періоду кам’яної доби (епоха неоліту) і початку бронзової доби. Первісні художники зобразили багато диких звірів, а також свійських тварин – волів у ярмі, биків, коней, собак. Малюнки в цих печерах, будучи створені, ймовірно, для магічних обрядів, розповідають нам про побут, працю та вірування прадавніх людей [12, с. 14–15].
У піктографії мистецтво і письмо нероздільні, хоча для функції письма художній рівень малюнків несуттєвий. Принагідно зазначимо, що первісно значення „малювати” і „писати” виражалися синкретично в одному слові, тобто не диференціювалися.
Найдавніші зразки піктографії належать до епохи палеоліту. Правда, провести чітке розмежування між живописом палеоліту і власне піктографією важко.
Давні піктографії до цього часу збереглися на стінах печер, на скелях, камінні, рогах та кістках тварин. В індіанців Америки, аборигенів Африки, Австралії та Сибіру піктографія була поширена аж до XX ст. [7, с. 166–167].
Піктографія – вельми доступний вид письма, особливо при використанні наочно-зображувальних засобів передачі інформації. Вже в ранніх піктограмах були передумови для перетворення малюнків в умовні знаки [14, с. 41].
Ще в XVI ст. були спроби створити на основі піктографії універсальний засіб спілкування – пазиграфію (від гр. pas „кожний, усякий”), яка могла б ліквідувати бар’єри природних мов. Однак вони не мали успіху („неогліфи” А. Баті, „пікто” X. Єнсена) [7, с. 168].
У сучасних культурах піктографію використовують як допоміжний засіб спілкування – дорожні знаки, вивіски магазинів та кав’ярень, малюнки-інструкції з техніки безпеки, загальноприйняті символи медичних закладів, різних видів спорту – все це зразки піктограм. Мандрувати незнайомим містом нам допомагає карта-схема, на якій за допомогою піктографічних умовних знаків можна швидко знайти потрібні об’єкти: стоянку автомобілів, станцію техобслуговування, музеї, собори, театри, поштамт, зоопарк, цирк і т. п. Як бачимо, принцип піктографічних засобів спілкування, якими користувалися первісні люди на всіх континентах, успішно застосовується і в житті сучасної цивілізованої людини.
Отже, піктографічне письмо з’явилося наприкінці кам’яної доби, в період, коли виникла погреба передавати інформацію не тільки в процесі спілкування між кревними свого роду, а й на відстані, у міжплемінному спілкуванні. З часом виявилося, що примітивна конкретність піктограм мала недоліки: через малюнок, наприклад, неможливо було передати ускладнену інформацію, в якій закладено певні абстрактні поняття [12, с. 15].
Другим етапом у розвитку графічного письма була ідеографія.
Людина поступово навчалася передавати абстрактні поняття піктограмами конкретних предметів, які мали символічне значення. Наприклад, у індіанців малюнок орла символізував поняття відвалі, а змії – мудрість.
Перехід від піктографії до ідеографії пов’язаний із потребою графічно передавати те, що не має наочності і не піддається малюнковому зображенню [7, с. 169].
Так виникла система ідеографічного письма (див. дод. А). Ідеографія (від грец. іdеа – „образ, поняття” і grapho – „пишу”) – письмо графічними знаками, коли знаки почали означати не тільки конкретні предмети, а й поняття. Наприклад, зображення ноги людини могло бути прочитане як „ходити”, „стояти”, „приносити” і т. п. [12, с. 15].
Основною одиницею ідеографії є ідеограма, або логограма, – писемний знак, який, на відміну від букв, позначає не звук чи склад якоїсь мови, а ціле слово або корінь слова. Ці знаки – своєрідні схематичні малюнки, якими можна передавати поняття конкретних істот і предметів, дієслівні поняття, а також абстрактні, які так чи інакше асоціюються із зображеннями. У примітивних писемностях прості ідеограми в загальних рисах зберігаються.
Ідеографічне письмо досить повно передає зміст словесного повідомлення незалежно від його конкретності та абстрактності.
В ідеографічній системі кожен знак може позначати будь-яке слово в будь-якій граматичній формі у межах поняттєвих асоціацій, викликаних зображенням [7, с. 168–170].
Ідеографічне письмо проіснувало недовго, бо можливості передавати інформацію за допомогою чистої ідеографії виявилися дуже обмеженими. У багатьох народів світу воно стало перехідною формою від піктографії до словесно-складового типу письма. Наприклад, ритуальних церемоніальних записах [12, с. 15–16].
Найдавнішими ідеографічними системами були шумерська, китайська, майя, єгипетська.
Писемність майя являла собою комбінацію фонетичних символів і логограм (див. дод. Б). Всього майанська писемність мала більш ніж тисячу різних символів, з невеликими відмінностями того чи іншого знаку або значення. Багато з них з’являються в текстах зовсім рідко або обмежені специфічними місцеположеннями. Загалом близько 500 символів було у використанні, приблизно 200 з яких мали різне фонетичне або складове значення.
Ми й тепер користуємося ідеограмами, коли пишемо цифри (1, 5, 9 та ін.), позначаємо арифметичні дії (+, –, =, >, <), в системі дорожніх знаків, картографії, топографії, хімії, шахах тощо. Використання ідеограм у названих сферах зумовлено їх точністю, лаконічністю та міжнародністю [3, с. 156].
Ускладнюючи ідеографічне письмо, писці-художники шукали все нові й нові комбінації з малюнків-знаків, які б відповідали насамперед логічному перебігові думки. Поступово, змінюючи свою структурну основу, малюнкове письмо почало переростати у письмо логографічне (від грец. logos – „слово” і grapho – „пишу”), коли людина для вираження окремих понять почала додавати до певних слів типові ідеографічні знаки. З часом зображення цих знаків настільки узагальнюється, що зображувальні елементи в письмі повністю зникають, а думка передається умовно-графічними символами, які вже втратили зовнішній образ конкретних предметів, – логограмами [12, с. 15–16].
Виникнення систем логографічного письма в усіх народів було пов’язане з процесом формування певних форм державності. Одні держави досить швидко досягли високого ступеня суспільного розвитку, інші – пізніше. Власне тому й формування писемних систем відбувалося нерівномірно. Розвиваючись, молоді держави активно провадили торгівлю як всередині країни, так і за її межами, укладали політичні й економічні угоди з сусідніми народами, створювані міцні армії, а для цього були потрібні освічені люди та вдосконалення засобів обміну інформацією.
Поява найбільш відомих систем логографічного письма пов’язана з найстародавнішими осередками культури в долині Нілу (Єгипет) і в Месопотамії (Шумер). Це давньоєгипетська ієрогліфічна та шумерська клинописна системи письма, які виникали незалежно одна від одної десь у середині IV–III тис. до н. е., коли в Єгипті й Месопотамії вже сформувалися перші рабовласницькі держави [Там само, с. 16].
Найдавніша система логографічного письма – єгипетська, – як і всі логографічні системи, розвинулась на основі малюнкового письма. Назву ієрогліфи єгипетським знакам дали давні греки, мовою яких це слово означало „священні знаки” (див. дод. В).
Малюнки єгипетських ієрогліфів створювалися на основі зображень реальних форм та предметів: будинок, нога, рука, рот, око, жук, бджола тощо. Деякі ієрогліфи набули символічного змісту: цар, сонце, місяць. Єгиптяни навчилися передавати ієрогліфами й абстрактні поняття. Наприклад, малюнок скіпетра відповідав поняттям „могутність”, „володарювати”, зображення фігурки людини зі зброєю в руці в одному випадку читалось „воїн”, а в іншому – „хоробрість” [12, с. 16–17].
З утвердженням ієрогліфічного письма виникла проблема алфавіту і навчання письма та читання. Щоб прочитати ієрогліфічне письмо, необхідно знати значення знаків, що оформилися у середовищі, яке виробило їх в певний час користувалося ними [7, с. 169].
Єгипетські ієрогліфи піддавалися різного роду змінам. Ієрогліфічні знаки представляли собою зображення тварин, птахів, людей і всіляких предметів, ретельно виконаних майстерними майстрами, скульпторами на стінах храмів, колонах і обелісках. Довгий час єгипетське письмо залишалося загадкою, оскільки мова була давно забутою, а ключ до читання ієрогліфів загублений.
Єгипетські письмена залишалися нерозшифрованими досить довго, тому що в написах поряд із різноманітними ієрогліфами, які були знаками-ідеограмами, використовувалися знаки-звуки та знаки-детермінативи. Ускладнювало розуміння тексту й те, що один і той самий знак міг означати звук і міг бути детермінативом або ідеограмою.
Лише в 20-х роках XIX ст. відомий французькій вчений Жан Франсуа Шампольйон віднайшов ключ для прочитання єгипетського ієрогліфічного письма [6, с. 104–105].
Заговоривши, єгипетські писемні пам’ятки розповіли про численні події у житті народів Стародавнього Єгипту.
Починаючи з ІІІ тис. до н. е., завдяки винайденню писального матеріалу папірусу, жерці відмовляються від первинного ієрогліфічного письма з його численними образами і починають розробляти зручнішу скорописну форму письма – так зване ієратичне письмо (від грец. hieraticos – „священний”). З цього часу почалася своєрідна графічна стандартизація знаків.
Ієратичне письмо, в якому налічувалося до 600 знаків-логограм, використовували не тільки для переписування папірусних сувоїв ритуального характеру, а й для виготовлення добре оздоблених світських рукописів на замовлення високопоставлених осіб. Такі сувої виконувати професійні писці-каліграфи.
Значно пізніше, у VIII–VII ст. до н. е., на основі спрощеної графіки ієрогліфічних знаків, у північному Єгипті виникла ще одна система письма – демотичне (від грец. demoticos – „народний, загальнодоступний”), яке було, по суті, скорописом. Знаки в демотичному письмі були ще більш узагальнені, ніж у ієратичному, і остаточно втратили малюнковий характер.[12, с. 16–18].
Другим найдавнішим
осередком логографічної писемн
Як і в Єгипті, шумерська писемність спочатку була малюнковою, тобто піктографічною: малюнки означали не звуки мови, а певні предмети і поняття. Майже шість тисяч років тому (IV тис. до н. е.) на південних територіях Дворіччя в містах-державах Шумеру була створена клинописна система письма.
Зміна шумерського письма йшло не тільки по лінії перетворення його в клинопис, але і в бік зміни самого характеру письма. Шумерський клинопис був запозичений цілим рядом сусідніх народів [6, с. 110].
У III тис. до н. е. шумери ускладнюють свою писемність – клинописними знаками починають передавати не тільки конкретні значення, а й звучання слів. Спочатку знаки символізували певні слова, а потім і склади. Шумерська писемність була дуже складною. в ній налічувалося близько 400 знаків: поряд зі знаками-словами існували знаки-поняття, ідеограми та детермінативи.
Незважаючи на складність, у II тис. до н. е., в період розвитку Вавилонії та Ассирії система клинописного письма розвинулась і поширилась на інші землі. Клинописом почали користуватися майже всі народи Стародавнього Сходу. Єгипетські фараони також вели дипломатичне листування з ассиро-вавилонськими царями за допомогою клинопису [12, с. 18–19].