Искусство Киевской Руси

                                                 ВСТУП

Слово "культура" походить від слова "культ" віра, звичаї і традиції. Культура Київської Русі постала на грунті матеріальних і духовних здобутків тих народів, що протягом попередніх тисячоліть заселяли нашу землю.

В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні, а  відтак і культурні епохи. До 988 р. засобом задоволення духовних потреб східних слов'ян був анімізм, у  засаді якого лежало обожнення сил  природи та поклоніння духам предків. Із прийняттям християнства у Київській  Русі поширилася нова, витончена й  складно організована релігія. Християнство запропонувало нову систему духовних цінностей і орієнтацій, що потіснила ідолів заради ідеалів, які стверджували зв'язок між Богом і людиною, довіривши духовному світу людини свободу – прогрес, який був внесений християнством у духовну історію людства. Християнство привнесло епохальну зміну цінностей орієнтації – прогрес  у свідомості свободи, що дає вихід позитивному вислову індивідуальності людини. Становлення духовної культури відрізнялося своєрідністю. Вона формувалася в результаті синтезу слов'янської язичницької культури з культурою, доступ до якої відкрився Русі з прийняттям християнства.

Як  матеріальна  так  і  духовна культура  відображає прогресивну, поступову  спрямованість в розвитку  соціально-экономічного та політичного  життя руської держави X першої третини XII сторіччя. Поступовий розвиток  культури на цьому этапі призвів до того, що  Київська Русь стала одним із найбільш розвинених держав того часу. Вчені сперичались та сперечаються  сьогодні, позитивно чи негативно вплинуло на дальнішу історію Украіни запозичення візантійської культури. Деякі гадають , що тим самим вона назавжди відгородила себе від католицького Західу,і як наслідок відстала в економічному розвитку. Однак не верто забувати проте,що саме Візантія дала людству християнство, як вищій релігійний  закон та систему світогляду.

Таким чином, цікавість до культури Київської Русі до цього часу є актуальним.

Об’єкт – розвиток Київської Русі

Предмет – розвиток матеріальної та духовної культури на Русі

Мета – простежити розвиток духовної і матеріальної Культури   Київської Русі

Завдання :

• відзначити особливості розвитку освіти  в Київський Русі;                     
• виявити вплив літератури на формування духовного світу тогочасної людини;
• проаналізувати розвиток церковної архітектури;
• розглянути зародження іконопису та образотворчого мистецтва на Русі,

Історіографія

Питання історії культури Київської Русі, знайшли своє відображення у багато чисельних публікаціях радянських та сучасних дослідників. Вчений-українознавець П. Кононенко вважає, що поняття «культура» є одним з ключових у цивілізаційному часопросторі. Зокрема, він наголошує: «Для частини не лише аматорів, а й дослідників вона постає тільки як творчість у площині мистецтва, літератури, освіти, гуманітарно-духовних сфер життя народу. Історія ж засвідчує іншу реальність: культура – явище всеосяжне й охоплює сфери як свідомості, так і буття людини, суспільства, її і духовної, і матеріальної життєдіяльності». Основним завданням даної статті є історіографічний огляд праць українських науковців ХХ ст., які досліджували і вивчали становлення мови, побуту, звичаїв та обрядів русичів ІХ–ХІІІ ст. КиївщДослідженню культури Київської Русі присвячена велика науково - літературна спадщина. На початку XX ст. помітно зріс інтерес істориків до окремих земель-князівств Русі. Вийшли у світ монографії: М. Грушевського, П. Голубовського, Д. Багалія, у яких підсумовані окремі дослідження; зібрані джерела історії Галицької, Волинської, Київської, Чернігівської, Переяславської та інших земель. Методологічно більшість із регіональних історій були близькими до праць M.  Грушевського й інших істориків, які дотримувалися концепції прогресуючого політичного занепаду Київської Русі.ини, Чернігівщини, Галичини та Волині.

В. Й. Довженок підкреслював, що феодальні землі-князівства не являли собою чогось нового для Русі XII–XIII ст., а виникли з утворенням Київської  держави і були її структурними одиницями. Єдність Русі, на його думку, трималась  на міцних економічних зв'язках, єдності  матеріальної і духовної культури, мови, віри, усвідомлення необхідності боротьби із зовнішніми ворогами, спільності законодавства  обґрунтуванням концепції  єдності Русі та ролі Києва як економічного, культурного і політичного її центру аж до монголо-татарської навали виступав П.П. ТолочкоУпродовж тривалого  часу основним джерелом вивчення історії  Київської Русі були літописи. Надто  довірливе ставлення до них нерідко  призводило до дослідницьких втрат. Нині користуватися літописними  матеріалами значно простіше, чому сприяла велика джерелознавча праця  багатьох вчених: С.О. Висоцького, Я.Є. Боровського , М.Ю. Брайчевського, П.П. Толочка, М. Ф. Котляра та інших. Літописи –невичерпне джерело, що вимагає від кожного дослідника самостійного критичного аналізу й осмислення.

 С.О. Висоцький та Я.Є Боровський у своїх працях досліджували і таке важливе явище культурного життя Київської Русі, як поява історичної, філософсько-публіцистичної, юридичної, художньої та церковної літератури. На думку дослідників, «розвиток фольклору на Русі був тісно пов'язаний з віруваннями народу, які до введення християнства мали анімістично-магічний характер. Стійкість обрядів і поезії та пов'язаної з ними язичницької релігії міцно трималися в народних масах, незважаючи на вплив нової християнської релігії. Поступово старі традиції і обряди пристосувалися до церковних свят і обрядів, що призвело до виникнення двовір'я, тобто співіснування двох релігійних світоглядів народу» .

     В. Харламов та Ю. Асєєв,  вивчаючи архітектуру доби Київської Русі, назвали час за правління Ярослава Мудрого найяскравішим стильовим етапом архітектури, який набув справжнього розквіту містобудування. У 1037 р. Ярослав Мудрий розпочав будівництво в Києві "Града великого", до ансамблю якого входили: Софійський собор, Золоті ворота, Георгіївський та Ірининський монастирі й інші кам'яні церкви.

         Отже, багатогранна культура Київської Русі була одним з вагомих чинників, які сприяли зародженню і розвитку української державності. Саме вона стимулювала етнонаціональний державотворчий процес й допомагала у цій багатоетнічній імперії формуванню українського народу з його самобутніми духовними і матеріальними цінностями.

  РОЗДІЛ1. РОЗВИТОК ЦЕРКОВНОЇ АРХІТЕКТУРИ І                                               ГРАДОБУДІВНІЦТВА

       Храм є осередком церковного життя та православної культури. Саме у храмі посли великого князя Володимира переконалися в красі православ'я. Церковна служба стала для них вірним свідченням істинності православної вери.В 989 році, на наступний рік після Хрещення Русі, що приїхали з Константинополя грецькими зодчими, в Києві була закладена перша кам'яна церква [7,c.97].

       Споруджена  давньоруськими і візантійськими  майстрами в 979-996 роках у період  князя Володимира Великого Святославовича, виділили на її спорудження  та утримання десяту частину  княжих доходів - десятину. Звідси  і назва храму. Древні джерела  називають Десятинну церкву церквою  Пресвятої Богородиці. Десятинна церква була значною спорудою, оточена князівськими палацами [15,c.67] .

     Як виглядав  храм в ті часи відомо лише  в найзагальніших рисах.

       Десятинна  церква являла собою трипрестольний, хрестовокупольний шестіярусний  кам'яний храм. Головний престол  присвячувався Богородиці, інші  два престоли присвячувалися  св. Володимиру і св. Миколі. З  трьох сторін до церкви примикали  галереї, причому західна їх  частина була сильно ускладнена  і розширена, очевидно з розміщенням  тут сходової вежі та хрещальні.  Судячи з підмурків загальний  розмір Десятинної церкви разом  з галереями около42 метрів у  довжину при ширині 34 метри. Основна  тринефна будівля храму мала  у довжину 27,2 метрів і завширшки  18,2 метрів. Підкупольний простір  був не цілком квадратним - у  довжину воно рівняти 6,5 метрів, а завширшки 7,2 метров. Раскопкамі  була розкрита своєрідна структура  фундаментів і дерев'яних субструкцій  під ними. Фундаментні рови були  відкриті місцями по ширині  фундаментів, а місцями значно  шіре. В апсидах виїмка грунту  була зроблена не тільки під  фундаментами але широким котлованом  під всією площею апсід. Дно  фундаментальних ровів і майданчика  під апсидами було укріплене  дерев'яною конструкцією, що складається з 4-5 лежнів , круглого або прямокутного перерізу, покладених уздовж напрямку стен.Лежні були закріплені численними дерев'яними кілками завдовжки близько 50 см і діаметром 5-7 см. Над лежнями був розміщений другий ярус таких же лежнів, покладених поперек лежнів першого ярусу. Вся ця дерев'яна конструкція була залита шаром розчину, вище лежав фундамент, що складається з великих каменів (кварцит, піщаник, валуни), також залитих розчином. Поблизу Десятинної церкви розкопками були розкриті залишки трьох палацових споруд. Усі Київські будівлі  Х - ХI століть побудовані з плоскої цегли (плінфи) на вапняному розчині з домішкою цем'янки (дрібно товчена кераміка або цегла), в техніку кладки з прихованим каменем поруч. При цій техніці на фасад будівлі виходять не всі ряди цегли, а через ряд, тоді як проміжні ряди зліпка відсунуті від лицьової поверхні стіни і прикриті шаром розчину. Крім того, в кладці стін широко використані великі необроблені камені, покладені рядами в шарі розчину [14,c.165].

        Храм  прикрашала мозаїка, фрески, різьблені,  мармурові та шиферні плати  (ікони, хрести та посуд привезли  з Корсуня (Херсонеса Таврійського - в районі сучасного Севастополя)  у 1007 н.е.). Храм був побудований з техніки мішаного зведення із застосуванням «утопленого »низки плінфи, це характерно для візантійської культури досить тривалого періоду часу. Внутрішній вигляд Десятинної церкви вражав киян складної багатопланової організацією простору, не властивою дерев'яним храмам і багатством оздоблення. При розкопках були знайдені мармурові різьблені деталі, фрагменти мозаїчної підлоги, оскільки керамічних плиток, вкритих глазур'ю, шматки штукатурки з фресковим розписом. Все це дозволяє стверджувати, що за багатством оздоблення Десятинна церква не поступалася візантійським храмам. Зведена церква була з плоскої цегли плінфи світло-жовтого кольору і дуже тонкого - 2,5-3 см.

        У  Десятинній церкві були поховані  Володимир Святославович і його  дружина - візантійська царівна  Анна, сюди ж з Вишгорода перенесли  прах княгині Ольги. 1240 року орди хана Батия, захопивши Київ, зруйнували Десятинну церкву - останній оплот киян.

       Перші  «розкопки» Десятинної церкви  відносяться до 1635, коли митрополит  Петро Могила «наказав Десятинну  церкву Пресвятої Діви викопати  і відкрити денного світла».  Проте справа не була доведена  до кінця - ще на початку  XIX століття на місці церкви  лежали зарослі чагарником і  травою руїни. Однак Петро Могила, використовуючи залишки найдавнішої  споруди, повелів звести в південно-західному  куті невелику нову церкву  св. Миколая. Інтерес до Десятинної  церкви прокинувся знову вже  в XIX столітті. Серед численних  відкриттів, якими увінчалися розкопки  руїн Десятинної церкви, вироблені  Київської експедицією Інституту  археології Академії Наук УРСР  у 1938-1939 рр.., Одним з найбільш  цікавих була знахідка стародавнього  поховання, що зберігся у майже  повній недоторканності всередині  руїн церкви. Поховання було виявлено  в абсолютно зотлілому дерев'яному  саркофазі, в західній частині  центрального нефа, під рівнем  давньої підлоги церкви на  північ від фундаменту, що з'єднує  лінію південних стовпів центрального  нефа. Саркофаг стояв паралельно  лінії фундаменту, майже впритул  до нього [13,c.210].

       Головою  скелет був орієнтований на  Південно-Захід. Уздовж правої  ноги, починаючись від стегнового  суглоба і кінчаючи трохи нижче  коліна, лежав залізний меч (довжиною -0.59 м, шириною -0.06 м). На ньому  частково збереглися дерев'яні  піхви з срібним наконечником. Дуже добре зберігся наконечник, представляє гладку срібну покришку  піхов, прикрашену у верхній  частині гравірованим орнаментом  і закінчується вгорі з кожного  боку пташиними голівками, із  зігнутим дзьобом і великим  оком.

        Підвищений  інтерес до похованнями в Десятинній  церкві виник ще в XVII ст. і  був пов'язаний з церковно-політичною  боротьбою, яка розгорнулася на  Україні між православною, уніатській  і католицькій церковними угрупуваннями,  кожна з яких мала свою, більш-менш  ясно виражену, політичну орієнтацію. У результаті археологічного  вивчення Десятинної церкви в руїнах її різночасно знайдено вісім древніх поховань [12,c.96].

        26 вересня  1998 на майданчику по вул.Володимирська, 12, в ході розкопок, які проводилися  Старокиївської експедицією Інституту  археології НАН, на глибині  2 м від сучасної поверхні відкрилася  подпрямоугольная яма розміром 1,1 х1, 15 м. При вибірці заповнення по центру ями, на глибині 2,05 м, виявлено 2 залізних давньоруських трубчастих замків, а слідом за ними розчищено 378 предметів, більшість з яких - дрібні пластини сильно коррозірованной листової міді. На деяких збереглися залишки зотлілоЇ лози або лика. З цієї маси речей виділяються два предмети: посудина для води, виготовлена у вигляді півня, і страва. . Водолій має значні втрати в нижній частині корпусу, краю хвоста і крил обламаний, голова і хвіст глибоко коррозіровани через перебування в сильному вогні. На внутрішній частині водолія збереглися технологічні штирі які означають, що він відливався по восковій моделі в одиничному екземплярі. Потім тіло птиці декорували: обороняли карбуванням, відтворювали її оперення, а крила прикрасили двома стрічками рослинного орнаменту. Обидва датуються першою половиною XIII ст. і виготовляються у Нижній Саксонії. Датування інших речей, як і кладу в цілому, досить впевнено дозволяє віднести час виготовлення водолія в вигляді півня не раніше рубежу XII-XIII століття. Блюдо зі скарбу - діаметром 26,5 см, виготовлено з листової міді. Після реставрації встановлено, що в центрі страви і по краях його внутрішньої частини грубо прокреслено п'ять однотипних і дуже схематичних погрудних зображень ангелів, розділених між собою реліктовим геометричним орнаментом. Семантика зображення зазвичай трактується як алегоричне зображення християнських пороків і чеснот, і не виключено, що страви або чаші цього типу були літургійними предметами.

      Вченим  вдалося з'ясувати, що на будівництві  храму працювали досвідчені візантійські  майстри, та й сам проект  Десятинної церкви був отриманий  з Візантії. За словами директора  Східноукраїнського філіалу Інституту археології Національної академії наук України, керівника експедиції Костянтина Красильникова, Візантія прислала нам типовий для її архітектури проект восточнорімского храму. «Але цей проект був застарілим для Візантії. На той час вони зводили свої храми за більш соврменним архітектурним стандартам », - говорить професор [21].