Шпаргалка по "Криминалистике"

Хід та результати слідчого експерименту фіксуються в протоколі цієї слідчої дії, шляхом складання планів, схем, графіків, засобами фотографування, відео - чи кінозйомки.

Експеримент завершується складанням протоколу. Він оформляється відповідно до правил ст.166 і 167 КПК України.

Протокол слідчого експерименту - це основний процесуальний документ, в якому знаходить у своєму відображенні експериментальна робота особи, яка провадить розслідування у даній кримінальній справі. 32 Можливе застосування звукозапису. Протокол слідчого експерименту служить головним джерелом відомостей про умови і порядок проведених дослідів, їх зміст, отримані результати.

У протоколі фіксується тільки те, що сприймається при спостереженні за дослідами. Він складається особою, яка проводить слідчий експеримент, тобто слідчим, або представником органу дізнання; повинна містити докладні описи тих дій, які були пророблені при виробництві слідчого експерименту, і ті результати, які були отримані. При цьому послідовність фіксації ходу проведення слідчого експерименту повинна відповідатипослідовності виконану експериментальної роботи.

Протокол слід складати безпосередньо на місці проведення слідчого експерименту або відразу ж після його завершення. У ньому не робляться висновки з результатів слідчого експерименту, а також не наводяться слідчі версії.

При складанні протоколу виділяють, звичайно, дві частини. У вступній частині відображається місце і час виробництва слідчої дії, час її початку і закінчення з точністю до хвилини, погодні та інші умови його проведення, з тим щоб показати максимальну наближеність до реальних подій, перераховуються учасники проведення експерименту, відбивається попередження свідків і потерпілих про відповідальність за відмову від дачі показань і за неправдиві свідчення.

В основній частині протоколу описується хід експерименту, послідовність проведення досвідчених дій, кожне дослідне виробництво та його результати.

У цілому в основній (описової) частини міститися відомості про те, які обставини відтворювалися, які підготовчі дії, дії при реконструкції обстановки. Далі наводяться відомості про використані речових доказах чи інших предметів. Викладаються дані про розподіл обов'язків між учасниками експерименту, засобах зв'язку застосованих при експерименті, розташування осіб і використаних предметах.

Нарешті, описується зміст, послідовність і повторюваність досвідчених дій, хто їх виконував, за яких умов, в чому виражалося зміна умов і дій, докладний опис кожного досвіду і отриманого результату.

У протоколі описуються процесуальні дії в тому порядку, в якому вони відбувались, виявлені при їх виробництві істотні для кримінальної справи обставини, а також викладаються заяви осіб, які брали участь у слідчій дії. У протоколі також д. б вказані тих. засоби, застосовані при провадженні слідчих дій, умови та порядок їх використання, об'єкти, до яких ці кошти були застосовані і отримані результати. У протоколі д. б зазначено, що особи, які беруть участь в слідчих діях були заздалегідь попереджені про застосування при провадженні слідчих дій тих. коштів. До протоколу додаютьсяфотографічні негативи та знімки, кінострічки, фонограми допиту, креслення, схеми, плани, виконані при провадженні слідчих дій. 33

Плани і схеми при слідчому експерименті складаються лише тоді, коли є необхідність графічно відобразити або ту обстановку, в якій експеримент проводиться, або розташування учасників експерименту перед його початком, у процесі виробництва дослідів або після їх проведення.

Плани складаються за загальними правилами складання подібних документів. Плани і схеми головним чином відображають розташування об'єктів, учасників експерименту або певну ситуацію. На них вказуються: найменування об'єкта, умовні позначення, вказівку сторін світу; якщо план складений у масштабі, то його масштаб; підпису слідчого і понятих, дата складання. Крім того, для фіксації результатів слідчого експерименту в необхідних випадках виготовляються моделі (макети). Відеозапис є засобом фіксації ходу слідчого експерименту в його динаміці, вона дає можливість досить точно зафіксувати зміст дослідів, а потім, у разі необхідності, вона може бути показана на слідстві і в суді. Фахівець, що здійснює відеозапис повинен заздалегідь мати уявлення про зміст експерименту та ознайомитися з місцем його проведення. Фотозйомка, кінозйомка або відеозапис здійснюються в декілька етапів; фіксується загальний вигляд місця проведення слідчого експерименту (до його реконструкції), потім фіксується обстановка його проведення, зміст дослідів, і нарешті, результати проведених дослідів. В окремих випадках в якості засобу фіксації слідчого експерименту може бути використана магнітна запис звуку. 34

По завершенню експерименту протокол прочитується слідчим вголос.

Кожен учасник експерименту може прочитати його особисто. Всі зауваження учасників заносяться до протоколу. У протоколі відображаються всі труднощі, які виникли в ході експерименту, і відмова від участі в ньому підозрюваного або обвинуваченого, якщо він мав місце. Як зазначалося вище, оцінка результатів експерименту в протокол не вноситься. Але, якщо метою експерименту була перевірка показань обвинуваченого, підозрюваного, свідка, потерпілого, присутніх під час проведення експерименту, а підсумки експерименту спростували їх показання, то зазначених осіб необхідно допитати відразу ж після складання протоколу.

 

 

 

 

 

 

 

       Тема 14. Тактика допиту

1. Поняття і значення допиту  як слідчої дії. Види допиту.

2. Особливості формування показань.

3. Підготовка до допиту та її елементи.

4. Тактика допиту свідка і  потерпілого.

5. Тактика допиту підозрюваного.

6. Тактика допиту неповнолітнього, його законного представника, осіб, які страждають фізичними або  психічними аномаліями.

7. Особливості фіксації показань у протоколі допиту.

 

1. Поняття і значення  допиту як слідчої дії. Види  допиту.

Допит – це процесуальна дія, що полягає в отриманні й фіксації у встановленому процесуальному порядку показань свідків, потерпілих, підозрюваних і звинувачених про відомі їм факти, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 224-227 КПК).

Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. У той же час допит — одна з найбільш складних слідчих (судових) дій; його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини. Мета допиту полягає в отриманні повних та об'єктивно відображуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, — доказами. Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.

Допит можна проводити у місці провадження досудового слідства або за місцем перебування допитуваного, як правило, у денний час. Допитувані дають показання віч-на-віч зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених у законі.

Допит свідка по суті справи розпочинається з пропозиції розповісти все відоме йому про обставини, у зв'язку з якими він викликаний на допит. На початку допиту обвинуваченого слідчий повинен запитати його, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Після вільної розповіді свідка або обвинуваченого слідчий має право поставити свої запитання. Показання записуються до протоколу у першій особі та по можливості дослівно. Допитуваному може бути надана можливість власноручно написати показання.

 Предметом допиту можуть бути:

 • обставини, що входять у  предмет доведення;

• обставини, необхідні для досягнення проміжної мети розслідування;

• обставини, за допомогою яких виявляються докази;

• обставини, знання яких необхідне для перевірки й оцінки доказів;

• обставини, які, не маючи доказового значення, можуть відігравати тактичну роль.

Види допиту на досудовому слідстві розрізняються залежно від:

• процесуального становища допитуваного: допит свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного, експерта;

• кількості осіб, які допитуються: допит однієї особи, одночасний допит двох і більше вже допитаних осіб;

• віку допитуваного: допит дорослого, неповнолітнього, малолітнього;

• послідовності проведення: допит первісний, повторний (з'ясовуються обставини, про які допитуваний вже давав показання під час попереднього допиту); додатковий (отримання показань щодо обставин, про які не йшлося під час попередніх допитів);

• складу учасників: без участі третіх осіб, за участю захисника, експерта, спеціаліста, батьків або законних представників неповнолітнього, педагога, перекладача;

 • місця проведення допиту;

• характеру слідчої ситуації (безконфліктна або конфліктна);

• суб'єкта проведення: допит, який здійснюється слідчим, дізнавачем, прокурором, суддею;

Особливими різновидами допиту є допит під час очної ставки (це одночасний допит двох раніше допитаних осіб, у показаннях яких є суперечності) та перехресний допит(у судовому засіданні правом ставити запитання наділені суддя, прокурор, захисник, експерти, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, а також підсудні та потерпілі. Допит є перехресним тільки тоді, коли до нього включаються рівноправні учасники кримінально-процесуальної діяльності.).

2. Особливості формування  показань.

Сприйняття, запам'ятовування та відтворення є взаємопов'язаними етапами формування показань. Правильне розуміння цих процесів сприяє ефективному застосуванню тактичних прийомів допиту, правильній оцінці показань.

Першим етапом у формуванні показань є сприйняття. Сприйняття — це не тільки сума відчуттів, а й діяльність мислення. Відчуття є суб'єктивним за змістом джерелом, а тому відчуття і сприйняття певним чином залежать від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини. Сприйняття має різноманітні відтінки і характер залежно від особи сприймаючого (емоційного ставлення, інтересу до того, що сприймається, спрямованості уваги). До чинників, які в той чи інший спосіб впливають на сприйняття, його емоційне забарвлення, належить темперамент. Правильність сприйняття залежить від суб'єктивних і об'єктивних чинників: суб'єктивні — це стан органів відчуття людини, її суб'єктивна можливість правильно сприймати дійсність, а об'єктивні — умови сприйняття, погода, освітлення, тривалість події, за якою спостерігають. Розглядаючи об'єктивні чинники, що впливають на правильність сприйняття, не можна відокремити їх від суб'єктивних особливостей особи, яка «забарвлює» сприймати дійсність. До таких особливостей належать спрямованість сприйняття та його емоційність. Спрямованість сприйняття залежить від того, було воно навмисним чи ні. Ненавмисне сприйняття характеризується тим, що людина не готується попередньо до нього, воно виникає раптово і триває, доки діє відповідний подразник. Навмисне ж сприйняття характеризується цілеспрямованістю, а тому є повнішим і пов'язане з так званою професійною увагою. Сприйняття особою предметів чи явищ, пов'язаних з її професією, часто є більш правильним і містить найменший відсоток помилок.

Другим етапом формування показань є запам'ятовування, як здатність утворювати умовні зв'язки, зберігати і відновлювати їхні сліди. Як і сприйняття, воно має вибірковий характер: людина запам'ятовує не все, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання чи має для неї істотне значення. Експерименти з перевірки пам'яті людини свідчать про те, що вона з часом може перекручувати сприйняту подію. Повну розповідь про те, що спостерігалося, можна одержати тоді, коли свідок допитується через найкорот-ший від події проміжок часу. У слідчій практиці переважно зустрічаються показання осіб, які не ставили собі за мету обов'язково запам'ятовувати факти для викладу їх потім на допиті. Цією обставиною і визначаються складність відтворення зафіксованого, уривчастість, неповнота відомостей і деталей події.

Дослідження мимовільного запам'ятовування, як і досвід проведення допитів, свідчить про те, що особи запам'ятовують не тільки те, що справляє яскраве враження, а й фонові обставини, на які не спрямована безпосередня увага. Тут доцільно застосовувати тактичні прийоми допиту з використанням асоціативних зв'язків, до яких належать:

 а) постановка додаткових запитань, заснованих на аналізі показань  осіб і використанні можливих  асоціацій у допитуваного в  момент спостереження події;

б) постановка нагадуючих запитань (витяги з показань допитуваного чи відомостей з інших матеріалів справи з метою відновлення в пам'яті обставин події, що спостерігалася);

в) пред'явлення під час допиту речових доказів;

г) допит на місці події.

Третім етапом формування показань є відтворення сприйнятого. Воно залежить від низки умов, у тому числі фізичного і психічного стану особи в момент відтворення. Особливого значення тут набуває здатність особи висловлювати свої думки. Ця здатність у кожної людини є індивідуальною і залежить від її культурного рівня, інтелекту, словникового запасу. При цьому значну роль відіграють. вислови, які використовує слідчий при допиті, окремі фрази, слова, формулювання запитань. У психології відомі два типи відтворення:

а) вільне відтворення смислового змісту з відхиленням від форми

б) відтворення змісту із збереженням його форми.

Цей поділ важливо встановити в показаннях з метою їх правильної оцінки і визначення тактики допиту. Так, відтворення змісту із збереженням форми виявляється в детальному і послідовному викладі події, без виділення її головних і другорядних рис. Відтворення ж змісту без форми полягає у викладі суті події.

3. Підготовка до допиту  та її елементи.

Підготовка до допиту умовно поділяється на криміналістичну, спеціальну і психологічну.

Криміналістична підготовка – вивчення наявних матеріалів кримінальної справи, проведення попередніх допиту слідчих дій, підготовка доказів, визначення черговості допитів, способу виклику допитуваного, підготовка місця допиту і технічних засобів фіксації, витребування документів, характеристик, формулювання основних запитань, складання плану допиту.

Спеціальна підготовка – ознайомлення з довідковою літературою, бесіда із спеціалістами, отримання консультацій у наукових закладах з питань, що вимагають певних знань у тій чи іншій галузі науки, техніки, мистецтва і ремесла.

Психологічна підготовка – збирання відомостей, які характеризують особу допитуваного, вибір слідчим послідовності запитань, що ставляться, створення умов для дотримання моральних принципів і правильного використання своїх повноважень.