Проблеми вікової неосудності

Питання обґрунтованості, правильності , вірогідності експертних висновків правомочні вирішувати лише особи , у провадженні яких знаходиться кримінальна справа.

Ніякого спрощення під час судового розгляду справи суд не повинен допускати. Необхідно виконувати всі процесуальні дії у підготовчій частині судового засідання , а під час судового слідства в повному обсязі дослідити всі докази [16;99].

Суд також може винести  ухвалу, а суддя-постанову про  направлення справи на додаткове  розслідування або про закриття справи , якщо визнає непотрібним застосувати примусові заходи медичного характеру або за наявності обставин , а також у разі недоведеності вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої розглядається справа. При закритті справи щодо неосудного суд повинен повідомити про це органам охорони здоров'я для здійснення необхідного лікувального нагляду .

Справу, закриту в зв'язку з недоведеністю вчинення суспільно  небезпечного діяння неосудним , суд після набрання ухвалою законної сили надсилає прокурору для вжиття заходів по встановленню особи яка вчинила це діяння .

Розглядаючи справи про застосування примусових заходів медичного характеру, суди повинні ураховувати, що такі заходи у вигляді поміщення в психіатричну лікарню з звичайним, посиленим  або з суворим наглядом, можуть застосовуватися відносно осіб, які  вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності або вчинили  такі діяння в стані осудності, але  захворіли до винесення вироку на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними[11;434].

Судам необхідно мати на увазі, що тимчасовий розлад душевної діяльності особи, який позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії  або керувати ними, що настав після вчинення злочину, але до винесення судом вироку, не усуває можливості застосування до неї примусового заходу медичного характеру.

Час перебування в медичній установі , якщо ця особа, засуджена до позбавлення волі або виправних робіт , зараховується в строк відбування покарання.

На ухвалу суду і постанову  судді про застосування , скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру може бути подано касаційну скаргу чи внесено касаційне подання прокурора в загальному порядку.

Суд касаційної чи наглядової інстанції може скасувати чи змінити  ухвалу суду першої інстанції , в тому числі замінити вид застосованого заходу медичного характеру.

Якщо особа , засуджена до позбавлення волі або направлення до виховно-трудового профілакторію , під час відбування покарання захворіла на хронічну душевну хворобу, суддя районного (міського) суду за поданням адміністрації виправно-трудової установи або виховно-трудового профілакторію на підставі висновку лікарської комісії вправі винести постанову про звільнення цієї особи від подальшого відбування покарання і застосувати до неї примусовий захід медичного характеру або передати на піклування органам охорони здоров'я .

Висновок

Отже, проблема неосудності  – одна з найбільш складних і  малодосліджених у кримінально-правовій науці.

Неосудність – це зумовлена  розладом психічної діяльності нездатність  особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними в момент вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого законодавством.

Можна сказати, що визначення особи, що підлягає кримінальній відповідальності у кримінальній науці та процесі має вагоме значення. Кожен суддя повинен, і це є вимогою, враховувати особу винною при призначенні покарання; окремі властивості особи, що вчинила злочин, відображені у переліку обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання. Дані про особу мають також юридичне значення для вирішення інших кримінально-правових питань, наприклад питання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Сама неосудність визначається за допомогою використання двох критеріїв: медичного (біологічного) та юридичного (психологічного), перший з яких вказує на обумовлюючі її фактори, а другий - на недоліки в психічній діяльності особи.

Вчинення такого діяння в  стані неосудності не тягне кримінальної відповідальності особи у зв’язку  з відсутністю її вини. В той  же час таке діяння залишається кримінально  протиправним.

Значна увага до проблеми неосудності ( в першу чергу того кола науковців-працівників, психіатрів, які є прихильниками зазначеного інституту, а не практиків-юристів) ще не означає її розв’язання, незважаючи на її нещодавнє юридичне закріплення в національному кримінальному законі.

Сьогодення вимагає ґрунтовного  дослідження, законодавчого визначення неосудності, щоб показати розвиток і характер помилок і запобігти їх повторенню, щоб старі помилки не видавались за нові досягнення.

Проблема кримінальної відповідальності й покарання злочинців із психогенетичними аномаліями та психофізичними особливостями, що не викликають осудності, залишається  гостро дискусійною у світовій юридичній і медичній науці більш як півтора століття.

Отже, складність проблеми неосудності  викликає лише необхідність її поглибленого вивчення та розробки.

В цілому дана робота ґрунтовно  досліджує неосудність. Освітлені основні поняття, наданий детальний аналіз критеріїв неосудності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

Нормативні  акти

1. Конституція України  від 28 червня 1996 року

2. Кримінальний кодекс  України із змінами та доповненнями .

3. Закон України "Про  психіатричну допомогу" від 22 лютого 2000 року

4. Науково-практичний коментар  до Кримінального кодексу України / Ред. С.С.Яценко. – К.: А.С.К., 2005.- 341 с.

Підручники

5. Головченко В.В., Ковальський  В.С. Юридична термінологія: Довідник. – К.: Юрінком Інтер, 1988. –706 с.

6. Мельник М.І.,Хавронюк  М.І. Науково-практичний коментар  Криміналь-ного кодексу України  від 5 квітня 2001 року-К:Канон,2002.-476 с.

7. Леонтьев А.Н. Потребности,  мотивы, эмоции. — M., 1971. — 136.

8. Лень В. Інститут осудності  (неосудності) та обмеженої осудності  у кримінальному законодавстві  // Прокуратура, людина, держава.–К.:2004.-№7.

9. Інструкція про призначення  і проведення експертиз. Затверджена  наказом МЮ України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5 // Офіційний вісник України. — 1998.— 212 с.

10. Краткий психологический  словарь / Под ред. Петровского A.B. и Ярошевского М.Г. — М., 1985. - 228 с.

11. Кримінальне право Україн: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. Закладів освіти / М. І. Бажанов, Ю.В.Баулін, В.І.Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я.Тація.- Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2004. – 441 с.

12. Кримінальне право України.  Загал. частина: Підручн. для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В.Андрусів, П.П.Андрушко, В.В.Бенківський та ін.; За ред. П.С.Матишевського та ін.- Стер. вид.-К.: Юрінком Інтер, 2000, 468 с

13. К о ч е н о в М. Введение в судебно-психологическую экспертизу. — M.. 1980. — 192 с.

14. Судебная психиатрия / Под. ред Г.В. Морозова — М., 1965. — 23О с.

15. Шемшученко Ю.С. Юридичний  словник-довідник.- К.: РЕМША, 1996.- 589 с.

16. Янковсткий І.В., Борисов В.І.- Моногафія Інститут неосудності сучаного кримінального права., Харків: Юрінком Інтер 2002. част.3 ., 112 с.