Проблеми вікової неосудності

У деяких випадках захворювання може протікати у формі окремих  приступів, але при припиненні цих  приступів стійкий психічний дефект зберігається.

До тимчасових розладів психічної  діяльності психіатри відносять  різноманітні форми порушення психічної діяльності, що можуть тривати певний час і закінчуються повним видужанням (наприклад, реактивні стани, патологічний афект, патологічне сп'яніння).

Недоумство - це уроджений (олігофренія) чи придбаний (деменції) хворобливий  стан психіки, що характеризується неповноцінністю  розумової діяльності. Виділяють  три ступеня олігофренії: найбільш легкий - дебільність; середній — імбецильність; важкий -ідіотія.

При ідіотії та імбецильності людина завжди визнається неосудною. Практика показує, що дебільність у легкій формі в принципі не виключає стану осудності та обмеженої осудності. Іншим хворобливим станом можуть визнаватися розлади психічної діяльності, які не підпадають під ознаки перших трьох категорій психічних захворювань. Це, наприклад, маревні явища на ґрунті важкого інфекційного захворювання[16;18].

Для визнання особи неосудною  необхідно, щоб був встановлений факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, наявність доказів скоєння  його саме цією особою (юридичний критерій) та наявність хоча б однієї ознаки медичного критерію та однієї ознаки психологічного критерію.

Оскільки для визначення психічного стану конкретної особи (підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного) необхідні спеціальні знання, то у випадках наявності у судді, слідчого, адвоката обґрунтованих даних, що ставлять під сумнів осудність чи обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, у справі призначається судово-психіатрична чи комплексна психолого-психіатрична експертиза.

Відповідно особа, яка  перебувала під час вчинення суспільно небезпечного діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності.

Разом з тим можлива  ситуація, коли особа під час вчинення такого діяння була осудною, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

Розділ 2 . Критерії неосудності

Неосудність - це психопатологічний  стан людини, за якого вона під час вчинення суспільно-небезпечного діяння не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Неосудність виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності, що прямо зазначено в законі: "не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру".

Наведену в законі сукупність ознак, що характеризують неосудність, називають формулою неосудності. Причому  до цієї формули включені як медичні, так і юридичні ознаки. У науці  кримінального права така формула  дістала назву змішаної формули  неосудності. Поєднавши в цій  формулі медичні та юридичні ознаки, законодавець у такий спосіб увів поняття неосудності в чіткі, суворо окреслені законом рамки. Закріплені в законі ознаки є однаково обов'язковими як для експертів, так і для юристів при вирішенні питання про неосудність конкретної особи.

2.1 Медичний (біологічний)  критерій неосудності

Медичний критерій неосудності  характеризується наявністю в особи  одного із чотирьох видів психічних захворювань.

Хронічне психічне захворювання - це розлад психічної діяльності, що має тривалий перебіг і тенденцію до наростання хворобливих явищ.

В окремих випадках спостерігаються  періоди тимчасового покращення стану хворого, так звані ремісії, але це не означає видужання.

До цих захворювань  належать: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч, тощо.

Тимчасовим розладом психічної  діяльності визначається гостре, нетривале  психічне захворювання, що відбувається у вигляді нападів.

Це захворювання раптово  виникає, часто як наслідок тяжких душевних травм, і за сприятливих обставин раптово минає. До таких захворювань належать різного роду патологічні афекти, алкогольні психози, біла гарячка та інші.

Недоумство (олігофренія) —  це стійкий і такий, що характеризується неповноцінністю розумової діяльності, хворобливий стан психіки. Розрізняють три ступені недоумства: легкий (дебілізм), середній (імбецильність) і глибокий, тяжкий ступінь розумової недорозвиненості (ідіотія).

Під іншим хворобливим станом психіки, що їх не охоплюють раніше названі три види психічних захворювань. До них належать важкі форми психостенії, явища абсистенції при наркоманії (наркотичне голодування) та інші. Це не психологічні захворювання в чистому вигляді, але за своїми психопатичними порушеннями вони можуть бути прирівнені до них.

Передбачені законом в альтернативі ознаки медичного критерію охоплюють всі можливі випадки хворобливого стану психічної діяльності людини. Для наявності медичного критерію неосудності досить встановити, що на час вчинення суспільно-небезпечного діяння особа страждала хоча б на одне із зазначених захворювань[11;429].

Медичний критерій виражено, таким чином, у діагнозі захворювання. Інші можливі психічні стани, які  негативно впливають на поведінку  особи, наприклад фізіологічний  афект, не виключають осудності. У певних випадках вони можуть розглядатися лише як обставини, що пом'якшують відповідальність (наприклад, стан сильного душевного  хвилювання при умисному вбивстві ).

Встановлення медичного  критерію ще не дає підстав для висновку про неосудність особи на час вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом.

Наявність цього критерію є лише підставою для встановлення критерію юридичного, який остаточно визначає стан неосудності.

2.2 Юридичний (психологічний)  критерій неосудності

Юридичний критерій неосудності  виражається в здатності особи  під час вчинення суспільно-небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними саме внаслідок наявності психічного захворювання, тобто критерію медичного.

Юридичний критерій неосудності  включає в себе дві ознаки: інтелектуальна і вольова. Інтелектуальна ознака вказує на нездатність особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своєї дії (бездіяльності) на момент вчинення нею конкретного суспільно-небезпечного діяння. Вольова ознака полягає в нездатності особи керувати своїми діями (бездіяльністю), передбаченими законом як суспільне небезпечні.

Інтелектуальна ознака критерію неосудності знаходить свій вияв, по-перше, в тому, що особа не здатна усвідомлювати фактичну сторону, тобто не розуміє справжнього змісту своєї поведінки (не розуміє, що скоює вбивство, підпалює будинок і т.ін.), а тому не може розуміти і його суспільну небезпечність.

Так, душевнохвора мати під час купання своєї малолітньої дитини вводила їй в тіло звичайні швейні голки, думаючи, що таким чином вона вилікує її від тяжкої недуги. Зрештою це призвело до смерті дитини, а в її тілі було знайдено понад сорок голок.

По-друге, інтелектуальна ознака знаходить свій вияв ще і в тому, що особа не здатна усвідомлювати того, що її дія має суспільно-небезпечний характер. У ряді випадків це не виключає того, що особа при цьому розуміє фактичну сторону своєї поведінки.

Так, хворий, який страждає на олігофренію, підпалив у вечірній час сарай сусіда для того, щоб освітити вулицю, де розважалася молодь.

Тут він розумів фактичну сторону своїх дій, однак внаслідок  психічного захворювання не усвідомлював їх суспільної небезпечності.

Вольова ознака критерію неосудності  свідчить про такий ступінь руйнування психічною хворобою вольової сфери людини, коли вона не може керувати своїми діями (бездіяльністю), передбаченими законом як суспільне небезпечні.

Відомо, що вольове сфера  людини завжди органічно пов'язана  зі сферою свідомості. Тому у всіх випадках, коли особа не усвідомлює своїх дій (бездіяльності), вона не може і керувати ними.

Однак можливі й інші ситуації, коли особа усвідомлює фактичну сторону  свого діяння, може усвідомлювати  суспільну небезпечність своїх  дій та їх наслідків, проте не може керувати своєю поведінкою.

Такий стан спостерігається  в піроманів, клептоманів, наркоманів у стані абсистенції. Ці хворі можуть цілком зберігати здатність усвідомлювати фактичну сторону діяння, що вчиняється, і навіть розуміти його суспільну небезпечність, ознак вони втрачають здатність керувати своїми вчинками.

Піроман, наприклад, під час підпалу житлового будинку розуміє фактичну сторону своєї поведінки, правильно оцінює суспільну небезпечність діяння і його наслідків, однак він не може керувати своїми діями. Також не може утримати себе і клептоман, коли трапляється нагода, від спокуси вчинити крадіжку чужого майна.

Зазначені особливості інтелектуальної  і вольової ознак зумовили те, що в кримінальному законі вони розділені  між собою сполучником "або". У такий спосіб законодавець підкреслив не тільки їх відносну самостійність, але, головне, він закріпив їх рівне значення при визначенні неосудності особи.

У літературі зазначається, що юридичний критерій неосудності відіграє подвійну роль:

1) визначає справжній  зміст неосудності, бо тільки він дозволяє визначити, чи усвідомлювала особа в момент вчинення суспільно-небезпечного діяння своєї дії (бездіяльність) і чи могла вона в цей момент керувати ними;

2) встановлює межі дії  медичних критеріїв і таким чином проводить межу між осудність і неосудністю.

Для визнання наявності юридичного критерію достатньо встановити одну із названих його ознак -- інтелектуальну чи вольову. Сукупність медичного критерію (одного із чотирьох видів психічних захворювань) і юридичного критерію дає підстави для визначення особи неосудною, і вона у зв'язку з цим не підлягає кримінальній відповідальності.

Неосудність, так само, як і осудність, - юридичне поняття. У  зв'язку з цим висновок про осудність  чи неосудність особи по конкретній справі робить суд (а в процесі  попереднього розслідування орган  дізнання, слідчий чи прокурор), спираючись на результати судово-психіатричної  експертизи.

Згідно з кримінально-процесуальним  законодавством: "для визначення психічного стану підозрюваного чи обвинуваченого за наявності у справах даних, що викликають сумніви стосовно їх осудності, обов'язково призначається експертиза". Однак цей висновок, як і будь-який висновок експерта взагалі, не є обов'язковим для органів попереднього розслідування, прокурора і суду, а підлягає оцінці. "Вони можуть не погодитися з висновком судово-психіатричної експертизи, але така незгода має бути вмотивована у відповідному процесуальному документі".

Стан неосудності особи  визначається лише на момент вчинення нею суспільно-небезпечного діяння. Відповідно до закону особа, яка визнана неосудною, не підлягає кримінальній відповідальності незалежно від тяжкості вчиненого нею суспільно-небезпечного діяння. До такої особи за рішенням суду, на підставі ч.2 ст. 19, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, які не є покаранням.

Передбачені такі види примусових заходів медичного характеру: "надання  амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним, посиленим чи суворим наглядом". Такі заходи не є кримінальним покаранням, однак, на відміну від звичайного психіатричного лікування, є примусовими і спрямовані як на лікування хворого, так і на охорону суспільства і держава від можливого повторення ним нових суспільно-небезпечних діянь.

"Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одержання така особа може підлягали покаранню".

Застосування покарання  до такої особи одразу, по-перше, суперечило б принципу гуманізму, а  по-друге, не могло б забезпечити досягнення мети покарання[11;432].

Викладений вище зміст поняття "неосудність" та її критеріїв можна зобразити на схемі:

Розділ 3. Процес встановлення неосудності особи

Судово-психологічна експертиза є одним з нових видів дослідження питань застосування спеціальних знань при розслідуванні злочинів. Через це багато положень даного виду експертизи лотребують серйозного аналізу науковців та юристів-практиків. Нині існує гостра необхідність у чіткому розмежуванні компетенції експертів-психологів та експертів-психіатрів.

При розслідуванні тяжких злочинів проти особи, у разі сумніву  щодо психічного здоров'я обвинувачених  слідчий або суд призначають  психіатричну експертизу. Однією з підстав для сумніву щодо психічної повноцінності обвинуваченого найчастіше може бути відсутність зрозумілих приводів та мотивів злочину, а також особлива жорстокість його вчинення. Існує думка, що при скоєнні вбивства проведення психіатричної експертизи є обов'язковим з того міркування, що характер вбивства і пов'язані з його вчиненням дії злочинця часто виходять за межі звичайних уявлень про психічно нормальну людину[10;28] .

Найпоширеніший вид судово-психіатричної  експертизи осіб, які знаходяться  під слідством, — вирішення питань про осудність або неосудність особи. У відповідності з основними положеннями кримінального права України відповідальність за вчинення злочину несуть особи, які є осудними.