Проблеми вікової неосудності

Осудність, таким чином, є  передумовою вини. Хворобливі розлади  вищої нервової діяльності, що полягають  у конкретних клінічних ознаках  — симптомах психічних захворювань, можуть призводити до порушень складних соціальних взаємовідносин хворого, патологічних порушень його поведінки, наслідком чого і є суспільне небезпечні діяння. У той же час ці хворобливі явища позбавляють людину можливості свідомо ставитись до своїх вчинків, регулювати їх і тому виключають її осудність. Таким чином, поняття «неосудність» як негативне щодо терміна «осудність» визначає сукупність умов, викликаних хворобою, які виключають кримінальну відповідальність особи внаслідок порушень її психічної діяльності.

Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин в стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню».

Вирішення слідством та судом  питання про наявність у осіб стану фізіологічного афекту в момент вчинення злочину не можливе без застосування спеціальних знань у галузі психології. Діагностику цього стану здійснює експерт-психолог. Судово-психологічна експертиза фізіологічного афекту проводиться, як правило, після судово-психіатричної експертизи, тому що її об'єктом є «психологічна діяльність психічно здорових осіб, визнаних судово-психіатричною експертизою осудними»[7;36].

Найчастіше перед експертами-психологами  органами попереднього слідства і суду порушується питання про встановлення фізіологічного афекту в момент вчинення інкримінованого діяння (за моїми  даними, 2/3 від усіх призначених ХНДІСЕ судово-психологічних експертиз  за 2007—2008 pp.). В більшості випадків експерти-психологи не дають висновків  про стан названого афекту, але буває і навпаки. І тут виникає парадокс. Сенс його в наступному.

Як правило, висновок експерта-психіатра  не викликає сумніву ні у слідчих, ні у суду Висновки ж експерта-психолога інколи заперечуються не тільки адвокатом потерпілого. Буває, навіть, що юристи- практики піддають сумніву сумлінність експерта-психолога. І, дійсно, важко уявити, що громадянин Н., який скоїв тяжкий злочин і знаходиться під слідством, з висновку експерта-психіатра «міг усвідомлювати свої дії і керувати ними» (тобто повністю осудний), з висновку ж експерта-психолога — «знаходився у стані афекту під час вчинення діяння, що йому інкримінується». Якщо суд бере до уваги висновок експерта-психолога, то обвинувачений заслуговує на пом'якшення покарання. Чи не перевищує експерт-психолог межі своєї компетенції? Ні. Парадокс, на наш погляд, тільки здається.

З одного боку, якщо уважно прочитати висновок експерта-психіатра, то виявляється, що дієслово «міг» свідчить про принципову можливість усвідомлювати свої дії і керувати ними Експерт-психіатр, таким чином, ніби-то прогнозує висновок експерта-психолога: якщо міг усвідомлювати..., то не виключена можливість сильного душевного хвилювання у здорового, осудного суб'єкта, тобто можливість фізіологічного афекту.

З іншого, юрист-практик інколи змішує «фізіологічний афект» з «патологічним», встановлення якого дійсно знаходиться в компетенції психіатричної експертизи, і є «гострим короткочасним психічним розладом, що виник раптово і характеризується глибоким запамороченням свідомості; бурхливим руховим збудженням з автоматичними діями; неповною або майже повною амнезією вчинених дій» . Людина, яка скоїла в такому стані суспільне небезпечне діяння, визнається психіатрами, як правило, неосудною[7;38].

Плутанину може викликати  загальність термінології: «патологічний» і «фізіологічний» -обидва афекти; і той й інший -- основа для раптового виникнення сильного душевного хвилювання; обоє характеризуються руховими автоматизмами, які призводять до численних пошкоджень (поранень) і наступної амнезії, забуття деяких моментів того, що відбувалось із суб'єктом слідства. «Винний» і законодавець, який підкреслює раптовість виникнення сильного душевного хвилювання. Юрист-практик точно додержується формули «раптове сильне душевне хвилювання...» і схильний визнавати фізіологічний афект тільки в її рамках.

Часто в судово-слідчій  практиці, а значить і в практиці судово-психологічної експертизи трапляються так звані «комулятивні афекти», що характеризуються поступовим накопиченням афектогенних переживань, які тільки збільшують тенденцію до розрядки (афективного вибуху). Наприклад, К. скоїла вбивство свого чоловіка, задушивши його поясом від одягу. Спільне життя, особливо в останні декілька років перед тим, що сталося, було для К. та її дочки від спільного шлюбу важким. Чоловік майже кожного дня був у стані сп'яніння, дорікав дружину тим, що вона не працює, бив її, але дочку не чіпав. К. з ним не розлучалась, тому що не хотіла, щоб дочку, як і її саму в дитинстві, називатимуть «безбатченкою». Вона доглядала п'яного чоловіка, а коли той бився, бігала до сусідів разом з дочкою.

В день, коли сталася трагедія, все повторилося, але на цей раз  чоловік не тільки ображав та бив  її, але підняв руку І на дочку. К. погано пам'ятає, як штовхнула п'яного чоловіка на ліжко (він впав обличчям вниз), як накинула йому на шию пояс і держала до того часу, поки той не затих.  Опам'ятавшись, кинулась до сусідів, викликала міліцію.

Після проведення судово-психологічної експертизи, яка встановила комулятивний афект, К. засудили на два роки позбавлення волі.

Заслуговує на увагу і  «слідовий афект» — глибоке порушення  емоційного стану, що не відрізняється тимчасовою негайністю (раптовістю) виникнення. Його як обставину, що пом'якшує вину, законодавець не бере до уваги. Вважаємо це справедливим не для всіх випадків. «При розумінні раптовості як негайності сильного душевного хвилювання оцінці підлягають лише зовнішні ознаки поведінки потерпілого і реакція обвинуваченого. Між іншим, афект належить до психічного стану, що виник більш або менш раптово для самого суб'єкта переживання, чим, до речі, пояснюється важкість свідомого гальмування розвитку цього стану і його зовнішнього прояву» .

Негайність виникнення афекту у відповідь на подразник психологічно не завжди можна вважати обов'язковою ознакою цього стану. «Його регулююча функція, — писав про афект проф. А.Леонтьев, — полягає у створенні специфічного досвіду — афективних слідів, які визначають вибір наступної поведінки щодо ситуації та її елементів, які раніше викликали афект». І ще треба вказати на один парадокс.

Висновок про можливість усвідомлювати і керувати своїми діями підлітком-органіком (олігофреном в легкій формі дебільності), а також підлітком Із затримкою психічного розвитку, обумовленого соціальними факторами, дає експерт-психіатр. Припустимо, що висновок позитивний. Завдання експерта-психолога відповісти на запитання слідчого або суду: чи відповідає розумовий розвиток підлітка в момент вчинення протиправного діяння (частіше за все вбивства) його паспортному віку, тобто кількості прожитих років[10;30].

Наприклад, дівчина 16 років, що страждала олігофренією в легкій формі дебільності, допомогла матері вбити сусідку за те, що та довго  не віддавала взяті у борг гроші. Експерт-психолог у висновку вказав на захворювання дівчини, але дав  відповідь, що на момент вчинення злочину  вона могла усвідомлювати свої дії і керувати ними.

На примітивному, соціально-побутовому рівні, навіть, розумове відсталий підліток розуміє, що вбивати погано. А ось відсутність здатності абстрактно мислити, несформованість моральної та правової свідомості, підвладність матері та інші показники дозволили експерту-психологу зробити висновок, що в момент вчинення діяння обвинувачена за своїм розумовим розвитком не відповідала паспортному віку, тобто 16 рокам.

У справі призначалась повторна психіатрична експертиза, яку, до речі, експерти-психіатри відмовились проводити, і повторна «поглиблена» (за визначенням суду) психологічна експертиза. Комісія експертів-психологів підтвердила даний раніше висновок. Але обласний суд так і залишився незадоволений.

Це незважаючи на те, що майже  всі юристи європейських країн у  постановах для проведення судово-психологічної  експертизи давно відмовились від  питання діагностування відповідності  розумового віку підлітка його паспортному віку.

На наш погляд, відповідати  чи не відповідати більш молодшому  віку можуть деякі окремі ознаки розумового віку, а не весь вік в цілому та й соціальну зрілість підлітка не можна не брати до уваги.

Розділ 4. . Відповідальність за злочини,які були вчинені в стані сп'яніння

Позиція Кримінального кодексу  України щодо відповіда-льності  за вчинення злочину в стані сп'яніння або на ґрунті алкоголізму чи наркоманії характеризується такими особли-востями:

1) особа, яка вчинила  злочин у стані сп'яніння внаслідок  вживання алкоголю, наркотичних  засобів або ін-ших одурманюючих  речовин, підлягає кримінальній відпо-відальності;

2) вчинення злочину у  стані назва-ного сп'яніння включено  до переліку обставин, що обтяжують  відповідальність, хоч і обумовлено, що суд залежно від характеру  злочину може не визнати цю (як і деякі інші) обставину  як таку, що обтяжує відпові-дальність.

Укримінальному кодексі  також йдеться про стан будь-якого  сп’яніння: алкогольного, наркотичного (виникає внаслідок вживання наркотичних  засобів, психотропних речовин або  їх аналогів), а також токсичного, що зумовлюється вживанням інших  одурманюючих засобів, зокрема лікарських, які не належать до числа наркотичних  і дозволені в медичній практиці, але можуть викликати одурманювання  при передозуванні (димедрол, еленіум, ефедрин, реланіум тощо), предметів побутової хімії (наприклад, ацетон, аерозолі, лаки, фарби), вдихання випарів, які одурманюють.

Вживаючи алкоголь, наркотих чи інший одурманюючий засіб, особа  усвідомлює, що вони порушують нормальний стан її психіки, але свідомо припускає  чи навіть прагне до настання стану  сп’яніння.

При цьому особа може переслідувати  мету злочину в такому стані злочину, хоча на практиці це трапляється досить рідко. Частіш за все добровільне входження в стан сп’яніння супроводжується лише усвідомленням можливості вчинення аморального поступку чи протиправного діяння, зокрема злочину.

Систематичне і тривале  алкогольне, наркотичне чи ток-сичне  сп'яніння часто призводить до сп'яніння патологічно-го — у вигляді білої  гарячки, алкогольної галюцинації  та марення[16;89].

Патологічне сп'яніння є  однією з форм захворюван-ня з тимчасовим розладом психічної діяльності. Людина в такому стані не спроможна усвідомлювати  суспільну небез-печність діяння, яке  вона вчиняє, і не в змозі керувати своїми діями.

Така людина визнається неосудною, до неї можуть бути застосовані лише примусові заходи медичного характеру.

Розділ 5. Розгляд  кримінальних справ неосудних осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину в судах України

Розгляд кримінальних справ  неосудних осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину в судах України .

Питання про підслідність справ неосудних осіб і осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину, вирішується на загальних підставах. Стадії віддання обвинуваченого до суду в цих справах немає .

Розгляд зазначених справ  проводиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора та захисника.

Участь особи , щодо якої розглядається справа , не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі , якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання .

В судовому засіданні допитуються  свідки та перевіряються докази , що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння , а також перевіряються інші обставини , які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру . В необхідних випадках в судове засідання викликається експерт .

Якщо особа щодо якої розглядається  справа , викликана в судове засідання , суд вислуховує її пояснення , а потім висновок експерта . Після закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор , потім захисник .

У разі з незгодою з постановою слідчого (за наявності підстав для закриття справи або повернення її на додаткове розслідування) суддя вносить справу на розгляд розпорядчого засідання суду .

Розгляд справи по суті провадиться  у відкритому судовому засіданні  з обов'язковою участю прокурора  та захисника .

Участь особи , щодо якої розглядається справа , не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі , якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання .

В судове засідання викликається законний представник неосудного . Суд зобов'язаний забезпечити йому можливість знайомитися з матеріалами справи , брати участь у дослідженні доказів , подавати докази , заявляти відводи і клопотання і вправі , при необхідності , допитати його як свідка .

У необхідних випадках , коли експертиза неповна чи недостатньо зрозуміла або потрібно поставити експерту додаткові запитання , в судове засідання викликається експерт-психіатр, який брав участь у проведенні експертизи на попередньому слідстві.

Суд, також, правомочний призначити повторну судово-психіатричну експертизу. При призначенні повторної експертизи постановка питання про правильність висновків попередньої експертизи є некоректною , відповіді на це питання експерти не дають.