Поняття та призначення Кримінально-процесуального права

Вважаємо, не потребує додаткової аргументації теза про те, що проведення як ОРЗ, так і негласних слідчих (розшукових) дій має передбачати  комплексну негласну роботу у відношенні осіб, які розробляються, у тому числі й з активним використанням інституту конфіденційного співробітництва. Напрацювання оперативних підрозділів у цьому напрямку безперечно є більш успішними, ніж у слідчого, який взагалі до сьогодні не має ані осіб, з якими у нього встановлене конфіденційне співробітництво, ані досвіду оперативної роботи тощо. Тож ще одне питання: чи буде ефективним проведення такої слідчої дії без використання можливостей оперативного підрозділу? Шукаючи відповідь на це питання, як здається на перший погляд, можна послатися на надану Проектом можливість використання конфіденційного співробітництва і слідчим. Проте така робота передбачає необхідність володіння специфічними вміннями та навичками, затрати значних обсягів часу та цілеспрямованих зусиль, дотримання вимог конспірації, забезпечення безпеки зазначених осіб тощо, а це дозволяє ставити виважене й обґрунтоване питання про готовність сучасних слідчих до такої, м’яко кажучи, специфічної діяльності.

Також, на наш погляд, потребує узгодження запропонований спосіб проведення слідчих дій із такими загально визнаними засадами кримінального провадження як «публічність», «невтручання у приватне життя», «безпосередність дослідження показань, речей і документів» та ін. (ст. 8 Проекту КПК України).

У той же час реалії практичного застосування таких слідчих дій мають передбачати форми накопичення відповідних матеріалів. Оскільки нерозголошення відомостей про них має передбачати окреме, від інших матеріалів кримінального провадження, зберігання. Також потребує розв’язання питання про віднесення інформації про факт, організацію й тактику проведення негласної слідчої (розшукової) дії до державної таємниці. За позитивного вирішення цього питання виникає потреба у створенні режимно-секретних підрозділів у складі органів досудового розслідування, що, в свою чергу, призведе до додаткових витрат на кримінальне провадження, утворення штучних підрозділів, виникнення додаткових умов, що можуть сприяти розголошенню відомостей, які становлять державну таємницю тощо.

Беручи до уваги низку  наведених питань, за умов невичерпності проблемних моментів, пов’язаних з положеннями Проекту КПК України, цілком логічним вбачається, на наш погляд, основне з них: яку ж саме роль та місце автори відводять оперативно-розшуковій діяльності, та чи взагалі залишається потреба в ній? На нашу думку, розмежування повноважень оперативних підрозділів та слідчого сьогодні дозволяє здійснювати ефективну боротьбу зі злочинністю. Слідчий, безумовно, є ключовою фігурою у кримінальному процесі, проте наділення його оперативно-розшуковими (за своєю суттю) засобами й методами встановлення доказів у кримінальній справі, вважаємо, негативно позначиться як на кримінальному судочинстві України в цілому, так й на якості та своєчасності розслідування окремого кримінального провадження тощо.

На підставі досить стислого аналізу окремих положень Проекту  КПК України маємо констатувати, що наведені нами та інші можливі питання, нажаль, залишаються без аргументованої відповіді, що дозволяє дійти висновку про недостатню підготовленість  такого відповідального кроку щодо запровадження такого інституту як «негласна слідча (розшукова) дія».

Висновки

Підводячи підсумок вищевикладеного  необхідно зазначити, згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті  нових законів або внесенні змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини. Для кримінального процесу це вихідне і визначальне положення означає можливість розвитку законодавства тільки в напрямку зміцнення гарантій прав і свобод людини, недопустимість звуження прав учасників кримінального процесу. Особливого значення набувають проблеми забезпечення недоторканності особи, особистого життя, житла людини.

В даній курсовій роботі ми зробили спробу проаналізувати чинне  законодавство та публікації науковців які займаються актуальними проблемами кримінально-процесуального права. Тому у нашій роботі були висвітлені питання поняття та призначення Кримінально-процесуального права, значення та завдання кримінального процесу, елементи кримінального процесу, функції кримінального процесу, характеристика основних стадій кримінального процесу, наука кримінального процесу, предмет науки кримінального процесу, методи науки кримінального-процесу. Також висвітлено питання кримінального процесу як навчальної дисципліна та її зв’язок з іншими галузями права.

Дана курсова робота, мала за мету допомогти тим хто  пізнає ази кримінально-процесуального права, та має намір поглибленого вивчення кримінально-процесуальної  науки.

Література

1. Азаров Г.А. Деятельность следователя органов внетрених дел по доказыванию обстоятельств характеризующих личность обвиняемого. – Киев, НИиРИО КВШ МВД СССР. 1991. – С. 15-16.
2. Гальперин И.М. Квалификация преступлений.: закон, теория и практика // Соц. Законность 1989.№9 – С.36.
3. Декларация основных принцыпов правосудия для жертв преступлений и злоупотреблений властью. Принята резолюцией 40/43 Генеральной ассамблеи ООН от 29 ноября 1985 года// Права человека и судопроизводство: Собраниемеждународных документов/ Составители: Ф. Куинн, А. Желлинский. – Варшава. Б.г. С. 229-232.
4. Державна програма боротьби із злочинністю // Голос України, 1993. №1. – С.9.
5. Кожевникова Г.К. Реформа кримінально-процесуального законодавства як елемент підвищення ефективності діяльності слідчого апарату // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. - №1. С.226-232.
6. Коляда П.В. Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юридичний вісник України. – 2001. - №9 –11с.
7. Конституція України К.1996.
8. Концепція розвитку судово-правової реформи України // Урядовий кур’єр. № 80-81. 1 червня 1993р.

Конституція України, К, 1996 року

Закони України „Про Міліцію” від 20 грудня 1990 року

Закон України „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року

Закон України „Про оперативно-розшукову  діяльність” від 18 лютого 1992 року

Закон України „Про Державну податкову службу України” від 4 грудня 1990