Кримінально-правова характеристика геноциду

 

 

 

ПЛАН

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ І. Загальна характеристика злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку………………………………….6

Розділ ІІ. Геноцид……………………………………………………………...10

  2.1 Об’єкт та об’єктивна сторона складу злочину……………..10

2.2 Суб’єкт  та  суб’єктивна  сторона складу злочину…………12

Розділ ІІІ. Міжнародно-правова  відповідальність за геноцид………….13

Висновки…………………………………………….…………………………26

Список використаних джерел…………………………………………….…28

 

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Історичний досвід XX ст. показує, що самі жахливі звірства і жорстокості відбувалися під час воєн і збройних конфліктів. Науково-технічний прогрес і пов'язане з ним вдосконалення озброєнь, зростаючий розмах військових зіткнень до середини минулого століття поставили під загрозу саме існування людської цивілізації. Незважаючи на те, що загроза світової війни і глобального знищення в даний час не настільки велика, у світі налічується одночасно більше 20 військових зіткнень як міжнародного, так і внутрішнього характеру. І практично всі вони супроводжуються вчиненням найтяжчих злочинів, доказом чого служить діяльність заснованих Радою Безпеки ООН, створених вже в новітній час - в 1993 і 1994 рр.., Міжнародних трибуналів по колишній Югославії та Руанді.

Раз у раз спалахують військові конфлікти, їх переростання у Новій і Новітньої історії в "тотальні" війни, війни на повне знищення, спонукали світове співтовариство не тільки шукати соціально-економічні та політичні шляхи їх запобігання, але й визначити правила, за якими повинні вестися як війни, так і взагалі всі збройні конфлікти.

З другої половини XIX ст. в доктрині міжнародного права вважається загальновизнаним існування злочинних діянь, пов'язаних з порушенням законів і звичаїв  ведення війни, за вчинення яких міжнародне право покладає на винних осіб кримінальну відповідальність. Події Першої та Другої світових воєн і прагнення світового співтовариства запобігти повторенню гуманітарної катастрофи, асоційованої з діяннями нацистів, змусили держави сформулювати норми, що забороняють подібні діяння і передбачають відповідальність за їх вчинення.

У 1945р. Статут Нюрнберзького Міжнародного військового трибуналу для суду і покарання головних військових злочинців європейських країн дав визначення військових злочинів як порушення законів і звичаїв війни, до яких відносяться: вбивства, катування чи відведення в рабство чи для інших цілей цивільного населення окупованої території; вбивства чи катування військовополонених чи осіб, які перебувають у морі; вбивства заручників; пограбування громадської або приватної власності; безглузде руйнування міст або сіл; розорення, не виправдане військовою необхідністю, та інші злочини. Надалі міжнародне кримінальне право розвивалося під безпосереднім впливом Нюрнберзького процесу. Його основні принципи були розвинені в ряді міжнародних конвенцій, зокрема в чотирьох Женевських конвенціях про захист жертв війни від 12 серпня 1949р. і Додаткових протоколах до них від 8 червня 1977р., Статутах Міжнародних трибуналів та інших міжнародно-правових актах. [17,С.180]

Найважливішою подією в плані формування джерельної бази міжнародного права, що встановлює відповідальність за скоєння військових злочинів, стало прийняття Римського Статуту Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998р., Що вступив в силу влітку 2002р. В даний час в теорії розвивається нова концепція розуміння міжнародного кримінального права як самостійної галузі, що встановлює матеріально-правові підстави визнання того чи іншого діяння злочинним. До числа таких діянь, безумовно, відносяться військові злочини (злочинні порушення "законів і звичаїв ведення війни). Однак у доктрині не сформувалася ще концепція матеріально-правових основ визнання того чи іншого діяння військовим злочином з міжнародного кримінального права.

Крім того, незважаючи на конституційні положення про пріоритет міжнародного права над внутрішньодержавним, невирішеним залишається актуальне питання про ступінь відповідності національного кримінального права положенням міжнародного права в галузі регламентації відповідальності за вчинення злочинів. [17,С.182]

"Геноцид" - термін нашого часу, термін, що позначає найтяжчий  міжнародний злочин проти людства, що має конвенційне закріплення, вже не раз фігурував і в історії, і в праві. Під терміном "геноцид" слід розуміти одну з складових поняття геноциду. Бо ці дві речі аж ніяк не тотожні. Термін - суть ім'я поняття, його зовнішня форма. А форма завжди має на увазі якісь рамки.

До того ж етимологія терміну "геноцид" неоднозначна. Геноцид - гібридне слово, що сходить до двох мов: грецькому "genos" - рід, плем'я і латинської "caedere" – вбивати. [17,С.182]

До вивчення злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку зокрема і геноциду позиції кримінального права в різний час звертались такі науковці, як: С. Аль-Захарна, М. Андрюхін, І. Блищенко, О. Бантишев, Є. Ляхов, І. Лукашук, А. Маєвська, П. Михайленко, В. Панов, В. Попович, П. Ромашкін, І. Карпець, Б. Утєвський та інші.

Об'єктом дослідження слугують суспільні відносини та інтереси, пов'язані з реалізацією міжнародно-правових положень і відповідних ним норм національного кримінального законодавства про геноцид.

Метою даної роботи - вироблення матеріально-правових підстав визначення поняття "геноцид" в міжнародному та українському кримінальному праві. Крім того, мета дослідження полягає у вирішенні теоретичних проблем кримінальної відповідальності за вчинення геноциду в міжнародному кримінальному праві, а також у національному кримінальному праві України.

Завданнями моєї курсової роботи є:

1. зробити загальну характеристику  зазначених злочинів;

2. детальний аналіз таких злочину - геноцид;

3.розгляду актуальних питань  відповідальності за геноцид  як злочин проти миру і безпеки людства;

4. порівняльний аналіз норм кримінального закону України з нормами міжнародного кримінального права щодо злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

 

 

 

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ

Упродовж усього свого  історичного розвитку людство потерпало  від безкінечних злочинів міжнародного характеру, які ставили під загрозу  його існування чи певних етнічних груп. Це спонукало міжнародне співтовариство працювати в напрямку формулювання норм, що забороняють найбільш суспільно  небезпечні діяння і встановлюють відповідальність за їх вчинення.

Вироблені багаторічними  зусиллями всієї прогресивної спільноти, міжнародні кримінально-правові норми  встановили підстави й умови відповідальності за найнебезпечніші групи злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, незалежно  від того, чи є конкретне діяння порушенням внутрішнього законодавства  країни, в якій вчинено злочин, а  також від місця вчинення злочину, поширення на них юрисдикції Міжнародного кримінального суду чи судів інших  держав. 
            Звинувачення у вчиненні злочину геноциду стало досить поширеним як в міжнародних, так і у національних судових трибуналах протягом останньої половини сторіччя. Першим випадком, коли будь-хто був притягнутий до відповідальності за геноцид, став Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберггу, що відбувся одразу ж після Другої Світової війни. Нюрнберзький Трибунал став важливим першим кроком у визнанні та покаранні геноциду; він проклав шлях до створення Конвенції про геноцид і нормативно-правової бази, яка інтерпретує її положення. Нині, через 60 років після Нюрнберзького Трибуналу, злочин геноциду здобув одностайне визнання відповідно до норм jus cogens (міжнародного загального права). Міжнародні та національні трибунали визнали різні випадки геноциду, і багато осіб були обвинувачені та засуджені за вчинення актів геноциду. Крім того, Міжнародний Суд ООН визначив обставини, за яких держава може бути притягнута до відповідальності за геноцид, потерпілі від геноциду почали вимагати відшкодування від третіх осіб, а Міжнародний кримінальний суд навіть висунув обвинувачення у вчиненні геноциду та злочинів проти людства діючому главі держави. Усі ці події мають позитивне значення як для України, яка намагається досягти визнання на міжнародному рівні того факту, що Голодомор 1932-1933 років був геноцидом, так і для майбутнього розвитку міжнародного гуманітарного права та запобігання геноциду у майбутньому. Цю всю інформацію я викладу у своїй роботі більш детально наступних розділах. [16,С.251]

Злочини проти миру, безпеки людства  та міжнародного правопорядку вперше в історії національного кримінального  права виділено КК України 2001 року в  окремий розділ. Це ті злочини, які  світове співтовариство визнає особливо небезпечними для всього людства, оскільки вони підривають основи міжнародної  безпеки, шкодять міждержавним відносинам і здатні знищити людство.

Особливістю цих злочинів є їх зв'язок з міжнародним кримінальним правом, за яким ці діяння також визнаються злочинами. Поява у КК України цієї групи злочинів безпосередньо пов'язана з багаторічними зусиллями світового співтовариства щодо виділення у міжнародному кримінальному праві групи злочинів, найбільш небезпечних для всього людства, і встановлення особливих умов відповідальності за їх вчинення (незалежно від того, чи є дії порушенням внутрішнього права країни, в якій вчинений злочин, а також від місця вчинення злочину, поширення на них юрисдикції Міжнародного кримінального суду або судів інших держав тощо). Основними джерелами норм про такі злочини у міжнародному праві є: статути Нюрнбергського (1945 p.) і Токійського (1946 p.) військових трибуналів, статути міжнародних кримінальних трибуналів по Югославії (1993 p.) і по Руанді (1994 p.). Римський Статут Міжнародного кримінального суду (1998 p.), численні конвенції і резолюції ООН. З 1947 р. Комісія міжнародного права ООН готує Кодекс про злочини проти миру та безпеки людства. Тому і при кваліфікації злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку у багатьох випадках слід звертатися до міжнародно-правових джерел для з'ясування змісту норм або окремих понять.

Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку – це група особливо небезпечних для усього людства злочинів, передбачених як такі міжнародним кримінальним правом і Кримінальним кодексом України, спрямованих проти миру, людяності, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Окремі із цих злочинів уперше були передбачені Статутом Міжнародного військового трибуналу від 8 серпня 1945 р. Мається на увазі злочини проти миру (планування, підготовка, розв’язування чи ведення агресивної війни), воєнні злочини (порушення законів та звичаїв війни), злочини проти людяності (жорстоке поводження з цивільним населенням, геноцид тощо).

Родовий об'єкт розглядуваних злочинів складається із трьох спеціальних об'єктів, якими є:

1) мир - це становище (ситуація), що характеризується відсутністю ворожнечі, відкритих політичних суперечок між державами, війни та воєнних (збройних) конфліктів;

2) безпека людства - стан, за якого відсутня загроза війни, екологічної катастрофи, дій, наслідком яких може бути масове знищення людей, знищення умов для існування населення земної кулі тощо;

 3) міжнародний правопорядок - це встановлений міжнародно-правовими нормами порядок, який забезпечує мирне співіснування народів, плідне міждержавне співробітництво та безпеку людства у планетарних масштабах.

Злочини, передбачені статтями 443, 444 і 446 КК, мають обов'язкові додаткові об'єкти: перший з них – життя людини, другий (альтернативно) – нормальна діяльність певних установ, власність, життя, здоров'я, воля і гідність особи, третій (також альтернативно) – власність, життя, здоров'я, воля і гідність особи.

3 об'єктивної сторони вище зазначені злочини, як правило, вважаються закінченими з моменту вчинення відповідного суспільно небезпечного діяння, тобто є формальними за конструкцією складу. Деякі з них (наприклад, кваліфіковані склади злочинів, передбачених статтями 438, 439 і 446) є злочинами з матеріальними складами.

Із суб'єктивної сторони усі злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку характеризуються прямим умислом. Це підкреслюється, зокрема, і тим, що для злочинів, передбачених статгями 436, 442, 443, 444, 446, 447 КК, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є спеціальна мета.

Суб'єктами злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку можуть бути осудні особи, які досягли 16-річного віку, а злочину, передбаченого ст. 443, –14-річного віку.

Слід також мати на увазі, що відповідно до ч. 5 ст. 49 і ч. 6 ст. 80 КК давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених ст. 437–439 і ч. 1 ст. 442 КК.

Усі злочини, передбачені розділом ХХ Особливої частини КК, виходячи із їхніх об’єктів, можна поділити на такі групи:

1) злочини проти миру (ст. ст. 436, 437, 447);

2) злочини проти безпеки людства  (ст. ст. 439–442);

3) злочини проти міжнародного  правопорядку (ст. ст. 438, 443–446).

Однак слід мати на увазі, що ця класифікація носить дещо умовний характер. Адже міжнародний правопорядок є найбільш широким поняттям, яке охоплює  собою і порядок, встановлений з  метою забезпечення миру на нашій  планеті, і порядок, встановлений для  забезпечення безпеки людства.[3,С.1239]

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ГЕНОЦИД

2.1 Об’єкт та об’єктивна сторона складу злочину

 

Об'єктом геноциду (ст. 442 КК) є безпека існування національних, етнічних, расових та релігійних груп.

Потерпілими від цього злочину можуть бути тільки члени національної, етнічної, расової чи релігійної групи, на знищення якої спрямоване діяння винних осіб - як громадяни України, так і іноземні громадяни чи особи без громадянства. До найбільш небезпечних сучасних форм дискримінації належать расизм, антисемітизм, нетерпимість стосовно арабів і мусульман, негрофобія, ксенофобія (ворожість до будь-яких іноземців). Видом геноциду є апартеїд - обмеження прав громадян за расовою ознакою.