Кримінальна відповідальність: поняття, підстави та форми у різних правових системах

3) суддя визначає мінімальний  термін, а максимальний встановлюється  в законі;

4) суддя визначає максимальний  термін, а мінімальний встановлюється  в законі;

5) мінімальний термін  ніким не фіксується, у вироку  вказується максимальний термін , встановлений у законі;

6) мінімальний термін  ніким не фіксується і суддя  визначає максимальний термін  в межах терміну, встановленого  законом; 

7) мінімальний і максимальний  терміни позбавлення волі визначаються  не суддею, а журі присяжних  у межах строків, передбачених  у законі;

8) конкретний термін встановлюється  адміністративним органом з нагляду  за засудженими в межах кордонів, визначених законом. 

Відповідно до кримінального  законодавства США невизначені  вироки виносяться особам, які повторно вчинили фелонию. За всі інші посягання призначається певний термін позбавлення волі.

 У відповідності з  федеральним законодавством (Звід  законів США, розділ 18, § 3581) терміни  позбавлення волі можуть призначатися:

1) за фелонию класу A - довічне ув'язнення або позбавлення волі на будь-який термін,

2) за фелонію класу B - на строк не більше 25 років,

3) за фелонію класу C - на строк не більше 12 років;

4) за фелонію класу D - на строк не більше шести років;

5) за фелонію класу E - на строк не більше трьох років;

6) за мисдиминор класу A - на строк не більше одного року;

7) за мисдиминор класу B - на строк не більше шести місяців;

8) за мисдиминор класу C - на строк не більше 30 днів;

9) за порушення - на  строк не більше п'яти днів.

Мінімальний термін позбавлення волі за фелонію відповідно до КК штату Нью-Йорк повинен бути не менше одного року. Але у випадку коли здійснена фелонія класу AI, такий термін повинен бути в межах від 15 до 25 років, а в разі вчинення фелоніі класу A-II - від трьох до восьми років. Мінімальний термін позбавлення волі за повторне вчинення фелоніі класу A-II встановлюється в межах від шести до 12,5 років, за всі інші фелоніі, вчинені вдруге, мінімальний термін позбавлення волі встановлюється судом у розмірі половини максимуму призначеного терміну і повинен зазначатися у вироку . При вчиненні насильницької фелоніі § 70.02 (§ 70.04 - вирок до позбавлення волі правопорушника, який повторно вчинив насильницьку фелонію) КК штату Нью-Йорк встановлює такі максимальні строки позбавлення волі: у випадку здійснення насильницької фелоніі класу B - від 6 до 25 років (при повторній насильницької фелоніі класу B - від 12 до 25); в разі вчинення насильницької фелоніі класу C - від чотирьох років шести місяців до 15 років (при повторній насильницької фелоніі класу C - від 8 до 15); в разі вчинення насильницької фелоніі класу D - не більше семи років (при повторній насильницької фелоніі класу D - від п'яти до семи років); у разі вчинення насильницької фелоніі класу E - не більше чотирьох років (при повторній насильницької фелоніі класу E термін позбавлення волі не повинен бути менше чотирьох років).

Вироки до позбавлення  волі за вчинення місдімінор і порушення за кримінальним законодавством Нью-Йорка повинні бути визначеними. При винесенні вироку за вчинення мисдиминор класу A термін позбавлення волі встановлюється судом і не повинен перевищувати одного року, однак за певних умов він може перевищувати зазначений максимум. При винесенні вироку за вчинення мисдиминор класу B термін позбавлення волі встановлюється судом і не повинен перевищувати трьох місяців. За скоєння некласифікованого мисдиминор, термін встановлюється судом відповідно до покаранням, яке визначається законом або ордонансом, який передбачає даний злочин.

Позбавлення волі за вчинення порушення призначається судом, і строк покарання не повинен  перевищувати 15 днів. У разі вчинення порушення, передбаченого в іншому законі або ордонансі і караного тільки штрафом, ніякий термін позбавлення волі не може бути призначено.

 Смертна кара. Різниця  в підходах до цього виду  покарання на федеральному рівні  і в окремих штатах обумовлено  самою системою законодавства  країни, якої значною мірою притаманний  правовий дуалізм. Сама смертна  кара в якості покарання визнається  як на федеральному рівні, так  і більшістю штатів, хоча в  деяких штатах, а також у Пуерто-Ріко  і на Віргінських островах  вона скасована. 

Спроби скасування смертної кари робилися і в інших штатах. Істотно різняться види і кількість  злочинів, за які у відповідності  з федеральним законодавством і  законами штатів передбачається смертна кара. Якщо законами федерації до страти особи можуть засуджувати по 28 складам злочинів, то, наприклад, в штаті Массачусетс вища міра покарання передбачена лише в одному випадку - за тяжке вбивство. В інших штатах смертна кара може призначатися за один або кілька складів злочинів, але майже завжди таке покарання застосовується за тяжкі вбивства і тяжкі форми статевих злочинів. Поряд з ними за законодавством деяких штатів смертна кара може бути застосована за державну зраду, наругу над могилою і деякі інші. Смертна кара передбачена Законом про повітряне піратстві 1974 Дезертирство і шпигунство, вчинені у воєнний час, також караються смертю.

Усього американські юристи налічують до 70 складів злочинів, за вчинення яких може бути призначений  цей вид покарання. Всі норми, що передбачають страту, допускають її заміну довічним позбавленням волі або  позбавленням волі на тривалий термін (20, 30, 60, а іноді і більше 100 років).

Підставами для такої  заміни можуть служити не тільки пом'якшувальні обставини, що характеризують склад  злочину, а й деякі умови, пов'язані з доведенням фактичних обставин справи або до порядку винесення вироку.

Так, в штаті Джорджія судді дозволили відмовитися від призначення смертної кари в разі, якщо висновок про винність підсудного був зроблений тільки на підставі непрямих доказів.

На федеральному рівні  і в багатьох штатах винесення  смертного вироку можливе лише в  тому випадку, якщо його одноголосно  підтримали присяжні. Покарання у  вигляді смертної кари є безальтернативним  по відношенню до таких злочинів, як державна зрада (в 12 штатах); завідомо неправдивий  донос або неправдиві свідчення  під присягою, в результаті яких щодо невинного винесено смертний вирок (у 5 штатах); вчинення дій, що викликали  катастрофу поїзда і загибель людей (в 3 штатах).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Отже, кримінальна відповідальність – це різновид юридичної відповідальності. Кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчинені злочину, або така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння.

Ознаками кримінальної відповідальності є особливий елемент у механізмі кримінально-правового регулювання, в межах якого здійснюється реагування держави на вчинений особою злочин, офіційна оцінка поведінки особи як злочину, а її самої як злочинця може здійснюватись лише судом в обвинувальному вироку, а також кримінальна відповідальність тягне несприятливі наслідки для злочинця, іноді вони зводяться лише до визнання судом особи винною у вчинені злочину і тим самим її осуду з боку держави, але у більшості таких випадків такий осуд поєднується із застосування конкретного заходу кримінально-правового впливу, передбаченому кримінальним законом.

Кримінальна відповідальність виникає із моменту вступу обвинувального вироку, яким засуджується особа, що вчинила  злочин, у законну силу. Припиняється з моменту виконання всіх тих  обов‘язків (і відповідно здійснення всіх прав), що становлять основний зміст  таких відносин; цим моментом має  бути, очевидно, той, з якого особа  визнається такою, що не має судимості.

Головною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину; склад злочину завжди конкретний, немає складу злочину взагалі ; склад злочину завжди знаходить свій вираз у кваліфікації злочину. Встановлюється нібито низка між діянням і тим складом, ознаки якого описані в кримінальному законі. Причому правильна кваліфікація — це не тільки правова, але й моральна оцінка діяння, найважливіша умова дотримання законності; елементами складу злочину є: а) об’єкт злочину; б) об’єктивна сторона злочину; в) суб’єкт злочину; г) суб’єктивна сторона злочину; відсутність у діянні хоча б одного з названих елементів складу злочину виключає кримінальну відповідальність.

Слід зазначити, що закон  вказує і на ряд інших конкретних обставин, що виключають злочинність діяння, а значить і кримінальну відповідальність.

Кримінальна відповідальність може бути реалізована в трьох формах. Першою формою є засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов'язане з призначенням йому кримінального покарання. Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого вона звільняється. Третьою, найбільш типовою формою реалізації кримінальної відповідальності є відбування призначеного винному судом покарання. Останні дві форми реалізації кримінальної відповідальності створюють у особи судимість як правовий наслідок засудження її до певної міри покарання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  Використаної Літератури:

 

1. Рішення Конституційного  Суду України у справі за  Конституційним

поданням МВС України  щодо офіційного тлумачення положень ч. 3 ст. 80

Конституції України (справа про депутатську недоторканість) від 27

жовтня 1999 р. (справа № 1 - 15/99 № 9 - рп/99) // Юридичний вісник

України. - 1999. - № 47. -С. 7-11.

 

2. Кримінальне право України:  Загальна частина : підручник  / М.І.

Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. ; за ред. М.І. Бажанова, В.В.

Сташиса, В.Я. Тація. -К. ; Х. : Юрінком Інтер-Право, 2002. -416 с.

 

3. Практика дотримання  судами строків проводження у  кримінальних справах

щодо підсудних, які тримаються під вартою // Вісник Верховного Суду

України. -2002. - № 6(34). - С. 26-36.

 

4. Права людини в Україні  - 2007 : доповідь правозахисних організацій  /

за ред. Є. Захарова, І. Рапп, В. Яворського. -Х. : Права людини, 2008. -

304с.

 

5. Тертишник В.М. Науково-практичний Коментар до

Кримінально-процесуального Кодексу України / В.М. Тертишник. -10-те

вид., доп. і перероб. - К. : Юридична книга, 2008. - 992 с.

 

6. Маляренко В.Т. Про соціальну зумовленість і справедливість покарання

/ В.Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 3(31). -

С. 32-44.

 

7. Кельман М.С. Загальна теорія держави та права : підручник / М.С.

Кельман, О.Г. Мурашин, Н.М. Хома. - Л. : Новий Світ-2000, 2003. - 584 с.

 

8. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник для

римінальне право України. Загальна частина : підручник для

студ. вищ. навч. закладів / П.Л.Фріс. - 2-ге вид., допов. і переробл. -

К. : Атіка, 2009. - 512 с.

 

9. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса / М.С. Строгович.

- М., 1968. - Т. І. - 468 с.

 

10. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении :

учебник для вузов / под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. - М. :

ЗЕРЦАЛО, 1999. -592 с.

 

11. Постанова Пленуму Верховного  Суду України від 23.12.2005 р. №  12

"Про практику застосування  судами України законодавства  про звільнення

особи від кримінальної відповідальності" // Постанови Пленуму Верховного

Суду України в Кримінальних справах / за заг. ред. В.Т. Маляренка ;

упор. П.П. Пилипчик. -К. : Юрінком Інтер, 2007. - С. 346-353.

 

12. Науково-практичний коментар  Кримінального кодексу України  / за ред.

М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - 3-тє вид., переробл. та допов. - К. :

Атіка, 2005. - 1064 с.

 

13. Держава та регіони,  Серія: Право 2009 р., № 2, с. 38-41

 

14. Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Частина особлива. К., “Генеза”, 1998.

 

15. Кримінальне право України: Загальна частина. За ред. проф. П.С. Матишевського. К., Юринком, 1999.

 

16. Минская В. Уголовно-правовое обеспечение применения норм об ответственности за преступления в сфере экономической деятельности // Уголовное право. 1999, № 3, С.32—36.

 

17. Практика судів України в кримінальних справах. К., 1993.