Кримінальна відповідальність: поняття, підстави та форми у різних правових системах

Суб’єктивна сторона злочину  характеризується конкретною формою вини (умислом або необережністю), мотивом  і метою. При цьому вина є обов’язковою, необхідною ознакою суб’єктивної сторони  будь-якого злочину, а мотив і  мета — факультативними, тобто необов’язковими  і вимагають свого встановлення тільки там, де про це прямо сказано в законі (диспозиції статті КК) або якщо вони однозначно випливають із змісту складу злочину.

Виною є психічне ставлення  особи до вчиненого нею діяння або бездіяльності, його наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК). Звідси можна дійти висновку, що вина характеризується такими ознаками: а) змістом вини; б) сутністю вини; в) формою вини; г) ступенем вини.

Зміст вини — це відображення у психіці (свідомості) особи об’єктивних  ознак вчиненого діяння. Немає  злочинів, однакових за змістом вини. Сутність вини визначає соціальну природу  вини, що складається з негативного  ставлення особи до тих цінностей, благ, що охороняються нормами кримінального  права. Форма вини — умисел або  необережність. Кожна з цих форм містить ознаки, що характеризують свідомість особи та її волю. Тому перші  з цих ознак називаються інтелектуальними, а другі — вольовими. Різноманітне співвідношення інтелектуальних і  вольових ознак психічної діяльності особи, що вчинила злочин, дає можливість конструювати різноманітні форми провини  та їх види.

Злочин визнається вчиненим умисно, якщо особа, що вчинила цей  злочин, усвідомлювала суспільно  небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала  суспільно небезпечні наслідки, бажала або свідомо допускала настання цих наслідків. З цього формулювання очевидно, що закон передбачає два  види умислу: 1) прямий; 2) непрямий (евентуальний).

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно  небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала  його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК). Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала  суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо  допускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК).

Злочин визнається вчиненим з необережності, якщо особа, що його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків  свого діяння, але легковажно розраховувала  на їх відвернення або, хоча і не передбачала можливості настання суспільно  небезпечних наслідків свого  діяння, але була повинна і могла  їх передбачити. Необережність поділяється  на: 1) злочинну самовпевненість; 2) злочинну недбалість.

Необережність є злочинною  самовпевненістю, якщо особа передбачала  можливість настання суспільно небезпечних  наслідків свого діяння (дії або  бездіяльності), але легковажно розраховувала  на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК). Необережність  є злочинною недбалістю, якщо особа  не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків  свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачати (ч. 3 ст. 25 КК). Ступінь провини — це категорія кількісна. Вона визначає тяжкість вчиненого злочинного діяння.

Вік кримінальної відповідальності

Важливою і невід'ємною  ознакою суб'єкта злочину є вік  осудної особи, яка вчинила суспільно  небезпечне діяння. Зазначимо, що як теорія кримінального права, так і кримінальне  законодавство різних правових систем, пов'язують із віком суб'єкта злочину  настання кримінальної відповідальності. Приміром, згідно ст. 18 КК, кримінальній відповідальності підлягає особа, що вчинила  злочин після досягнення встановленого  законом віку (14 чи 16 років).

Кримінальний закон не містить спеціальної норми, що визначає поняття віку, він тільки вказує на вікові межі настання кримінальної відповідальності.

Отже, виходячи з вимоги кримінального  закону, випливає положення про те, що особа, яка не досягла встановленого  законом віку, та вчинила злочинне діяння, не може бути притягнута до кримінальної відповідальності і, таким чином, не є суб'єктом злочину.

Будучи однією з основ  проблеми суб'єкта злочину, вік кримінальної відповідальності як у нашій державі, так і в багатьох країнах світу  досить динамічний. Ця обставина, як видається, пояснюється, передовсім, волею законодавця, який виходить із відповідних історичних умов розвитку суспільства і кримінальної політики держави по боротьбі зі злочинністю  на відповідних етапах його розвитку. При цьому, встановлюючи вік кримінальної відповідальності, законодавець враховує дані медицини, психології, педагогіки та інших наук, а також виходить з типових для більшості підлітків умов їхнього розвитку і формування на різних стадіях життєвого шляху.

У літературі можна зустріти неоднозначні судження про вік особи  і здатності її нести кримінальну  відповідальність у зв'язку із вчиненим злочином.

Говорячи про вік, слід насамперед визначитися зі змістом  цього поняття, що, на думку законодавця, пов'язується зі здатністю особи, яка  вчинила злочин, нести кримінальну  відповідальність

Ця ознака суб'єкта злочину  вимагає більш повного вивчення, дослідження й осмислення не тільки з позиції науки кримінального  права, а й медицини, психології, педагогіки й інших наук. Вік завжди характеризується і супроводжується  усвідомленою вольовою поведінкою, а  в момент здійснення злочину й  заподіянням якої-небудь шкоди. З  огляду на це слід зазначити, що поняття  загальних ознак суб'єкта злочину, таких як вік і осудність, пов'язане  з характеристикою інтелектуально-вольового  відношення до дій і наслідків. Отже, розглядаючи вік з різних точок  зору, необхідно на перший план висунути волю особи, яка вчиняє злочин, що, безсумнівно, лежить в основі її усвідомленої протиправної поведінки і має особливе значення для психологічного й кримінально-правового  дослідження віку кримінальної відповідальності суб'єкта злочину.

Слід зазначити, що як попередній кримінальний закон (КК УРСР 1960 p.), так  і діючий КК, встановили загальний  вік кримінальної відповідальності з 16 років. Кримінальна відповідальність неповнолітніх у віці 14 років  визначається обмежено лише за ряд  особливо небезпечних і поширених  злочинів. При цьому законодавець вважав і вважає, що підлітки можуть у цьому віці контролювати свою волю і свою кримінальну поведінку  вже на перших стадіях здійснення суспільно небезпечного діяння.

Звідси, визначаючи рамки  і критерії кримінальної відповідальності, необхідно враховувати нарівні  із біологічними і психологічними особливостями  неповнолітніх злочинців їх інтелектуальний, а також освітній рівень на різних етапах життєвого шляху у зв'язку зі здійсненням ними злочинів.

Водночас визначення віку, з якого настає кримінальна відповідальність - це досить складна проблема, і з  нею стикаються законодавці всіх країн. Викликає вона відповідні труднощі і в наш час. Мова в даному випадку  йде про встановлення як нижніх, так і верхніх вікових меж  кримінальної відповідальності. Звідси і спроби законодавців майже всіх країн світу, починаючи ще XVII-XVIII ст., встановити вікові межі притягнення  до кримінальної відповідальності, незастосування кримінального покарання відносно дітей і підлітків.

У багатьох країнах світу  як у минулому, так і в наші дні передбачені різні нижні  межі віку кримінальної відповідальності.

Ще в XIX ст. спостерігалися істотні розходження в підходах до вирішення питання про вік  кримінальної відповідальності. У різних країнах він встановлювався по-різному: в Італії, Іспанії - 9 років, Австрії, Голландії, Росії і низці інших  країн - 10, Німеччині, Угорщині, Швейцарії  тощо - 12, Туреччині - 13 років. Найвищий початковий вік кримінальної відповідальності передбачало законодавство Норвегії - 16 років.

У наш час у різних країнах  світу початковий вік кримінальної відповідальності також визначається по-різному. Досить низькі його межі встановлені  в Єгипті, Іраку, Лівані і низки  інших країн північної Африки і Близького Сходу - 7 років. У деяких державах (у деяких штатах США, Франції, Узбекистані й ін.), мінімальний  вік кримінальної відповідальності встановлений з 13 років. З 14 років встановлена  кримінальна відповідальність за діяння, які характеризуються підвищеною суспільною небезпекою, у Болгарії, Норвегії, ФРН, низці країн СНД і т. п.). У  Данії, Фінляндії, Швеції й інших  державах вік кримінальної відповідальності передбачений з 15 років. Однак у переважній більшості держав кримінальна відповідальність особи, що вчинила злочин, передбачена  в законодавстві з 16 років.

Таким чином, підхід до визначення початкового віку кримінальної відповідальності по-різному визначався в різні  історичні епохи і в різних країнах.

Непорушність нижніх вікових  меж кримінальної відповідальності, що існують тривалий період часу, навряд чи можна пояснити стабільністю законодавства. Тут скоріше слід говорити про  недостатню вивченість цієї проблеми, тому що глобальні зміни, які відбуваються в усіх сферах життєдіяльності суспільства  і, зокрема, у кримінальній політиці держави, головною метою якої є боротьба зі злочинністю, не можуть не впливати і на зміну нижнього вікового порога кримінальної відповідальності, який може коливатися як у бік зниження, так і у бік збільшення.

Таким чином, аналіз існуючої ситуації дає підстави зробити висновок, що законодавець безапеляційно встановив  нижній віковий поріг кримінальної відповідальності на всі періоди  часу існування нашої держави, забуваючи  про те, що саме вік (як ніяка інша ознака суб'єкта злочину) найбільш динамічний і мінливий, як із погляду вдосконалювання  кримінального законодавства, так  і з погляду уточнення нижніх вікових меж кримінальної відповідальності в сучасних умовах боротьби зі злочинністю.

Не випадково в науці  кримінального права, психології, медицині, педагогіці, кримінології питання про  встановлення нижнього вікового порога кримінальної відповідальності визнається проблематичним. Рішення ж цієї проблеми має не тільки теоретичне, а й велике практичне значення як для вдосконалення конкретних статей Кримінального кодексу, так і для вирішення загальних завдань боротьби зі злочинністю.

Деякі автори схильні вважати, що вже у 14-літньому віці підліток здатний  у повному обсязі усвідомлювати  і суспільну небезпеку і кримінальну  протиправність всіх вчинених діянь, з  огляду на це ратують за встановлення загального віку кримінальної відповідальності з 14 років. Видається, що подібний підхід не може бути визнаний оптимальним. Він  є проявом каральної позиції  тих теоретиків і практиків, які  помилково вважають, що кримінальне  покарання здатне істотно впливати на динаміку і структуру злочинності.

Якщо питання про нижню  вікову межу кримінальної відповідальності постійно вивчалось і продовжує  вивчатись представниками різних галузей  науки, то питання верхньої вікової  межі незаслужено залишається поза увагою науковців. Це несправедливо. Загальновідомо, що вікові зміни в організмі і  психіці особи здатні суттєво  впливати на можливості аналізу нею  об'єктивної дійсності, належним чином  оцінювати ситуацію та реагувати  на неї, керувати власною поведінкою. Це об'єктивно висуває необхідність вивчення питання про верхню вікову межу та внесення в разі необхідності відповідних коректив до законодавства  про кримінальну відповідальність осіб, які досягли відповідного віку.

Вік у кримінальному законодавстві  може розглядатись також як обставина, що визначає характеристики спеціального суб'єкта злочину. Для відповідальності за ряд злочинів необхідним є досягнення особою відповідного віку, який визначає можливість заняття тим чи іншим  видом діяльності. Наприклад, для  притягнення особи до кримінальної відповідальності за службові злочини  необхідно, щоб особа досягла  повноліття - 18 років, віку, з якого  можливим є призначення на відповідні посади, а звідси і визнання особи  службовою.

За загальним правилом досягнення віку настає з 00 годин наступного дня після дня народження особи. Якщо ж день народження особи невідомий, то за наслідками судово-медичної експертизи визначається рік її народження, а  днем народження вважається 31 грудня визначеного  експертами року народження. Таким  чином у такої людини вік настає з 00 годин 1 січня наступного року.

Кримінальне законодавство 2001 р. суттєво розширило коло складів  злочинів, за вчинення яких настає кримінальна  відповідальність із 14-річного віку. Чинний КК України передбачає відповідальність за 47 складів злочину.

Стаття 22 ч. 2 перелічує склади злочинів, за вчинення яких настає кримінальна  відповідальність після досягнення особою 14-річ-ного віку. Це: умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя  державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122, частина друга статті 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (ст. 113). бандитизм (ст. 257), терористичний акт (ст. 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153), крадіжку (ст. 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186,262, 308), розбій (ст. 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя ст. 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя ст. 289), хуліганство (ст. 296).

Як бачимо, до переліку входять, з одного боку, найнебезпечніші, а  з іншого,- найпоширеніші серед  підлітків злочинні діяння.