Засоби створеня звукового образу на радіо

Голосовий грим – один із виразних засобів радіожурналістики, запозичений  з арсеналу радіотеатру. Це надання  промові журналіста емоційних фарб і ритмічних особливостей, що передають атмосферу відтворюваного. Будь-яка подія, гідна уваги громадськості, має свою неповторну емоційну ауру. Знайти потрібний тон для її відтворення – сумний чи веселий, швидкий або уповільнений, значний (при якому кожне слово, як удар молотом або крапля падаючої роси) або непомітний – це творче завдання, що допомагає вирішити точно віднайдений голосовий грим.

Головне місце в групі стилетворчих виражальних засобів радіожурналістики  посідає монтаж (від фр. montage – «збірка»). Принцип монтажу як способу створення умовного часу та простору запозичений радіо з театрального та кіномистецтва. Монтаж є насамперед вираженням ідеологічних і естетичних позицій автора, методом художнього мислення, творчого осмислення дійсності. У цьому зв’язку варто зауважити, що сутність певного життєвого епізоду може істотно змінюватися залежно від монтажного контексту.

У практиці сучасного мовлення завершальна  частина роботи над радіопрограмою проходить в апаратній і являє собою процес творчого осмислення й обробки звукозаписів, вироблених на етапах, що передують остаточному монтажу. При цьому заздалегідь задумана журналістом форма програми нерідко змінюється під впливом вимог, що висуває логіка монтажу та звукова сумісність окремих епізодів.

В. В. Смирнов за функціонально-структурними ознаками виокремлює три види монтажу: технічний, публіцистичний, художній. Останній використовується для формуванняння цілісного акустичного образу [26].

Для створення та редагування звукової метафори використовуються різні прийоми  монтажу: реверберація (процес поступового  затихання звуку в приміщенні після закінчення дії джерела  звуку), мікшування (регулювання рівня гучності; введення/виведення необхідного звуку; накладання тексту на музичне тло; застосування ефекту «еха»; прийому «мізансцени» (регулювання різної відстані до мікрофона) [7].

Питання доцільності використання того чи іншого звукового або текстового елемента в радіопрограмі – це питання його концептуальної транскрипції, іншими словами, він завжди зумовлений журналістським завданням.

Отже, виокремлюють дві групи засобів створення звукового образу: стилетворчі та формотворчі. Перша характеризуються сталим набором компонентів (слово, музика, шуми та документальні звукові записи), друга – мобільністю, постійним збільшенням їхньої кількості (монтаж, звуковий грим, звукова мізансцена, міксування, ревербація та ін.). Основними виражальними засобами радіожурналістики слід вважати слово, музику, шуми і монтаж, адже з їхньою допомогою можна створити повноцінний звуковий образ.

Висновок

Ефективне сприйняття інформації відбувається за допомогою збалансованого використання мовленнєвих і звукових знакових систем у формі звукових образів. У процесі дослідження з’ясовано, що «звуковий образ» є сукупністю звукових (мовленнєвих, музичних, шумових) елементів, що створюють за допомогою асоціацій уявлення про матеріальний об’єкт, процес або явище, історичну подію, характер людини та ін.

У ході дослідження виокремлено  такі функції звукового образу: розповідь, що полягає у відтворенні подій  через неупереджений виклад їх від  третьої особи; витлумачення ідей шляхом логічних наголосів на суттєвих деталях; символічне трактування особливостей певного явища за допомогою словесних  або звукових знаків; імітація, що увиразнює  безпосереднє значення; ідентифікація, яка допомагає слухачеві стати  «частинкою» події, впізнати в героєві  програми себе.

Звуковий образ створюється  завдяки особливій сукупності звукових елементів. Його формують виражальні засоби радіожурналістики, що традиційно поділяють  на дві групи: формотворчі (слово, музика і шуми) та стилетворчі (монтаж, відлуння, голосовий грим, звукова мізансцена, прийом «буратіно» тощо). Перша група  – статична й незмінна, оскільки є природним відображенням довкілля та не зазнає суб’єктивного втручання автора програми, друга – рухома й мобільна завдяки авторському впливу, індивідуальному творчому пошуку й технічним можливостям.

Узагальнення теоретичного матеріалу  дало змогу виокремити три типи звукових образів: реалістичні, що неупереджено відображають дійсність, фантастичні, що не підлягають логічному тлумаченню, абстрактні, здатні акцентувати увагу слухача на важливих деталях.

Звуковий образ відіграє провідну роль у створенні інформаційного продукту на радіо. Він сприяє кращому  сприйманню й розумінню інформації та формує імідж радіостанції.

РОЗДІЛ II

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЗВУКОВОГО  ОБРАЗУ НА РАДІО

2.1. Слово як важливий виражальний засіб радіо

Звукові засоби створення радійного образу – компоненти акустичної цілісності, у якій слово відіграє провідну роль. Воно є вихідним матеріалом і продуктом цілеспрямованого мовленнєвого спілкування, що підкорюється законам ефіру. Слово в радіопрограмах має і смислове, і емоційне навантаження. Ці дві функції невіддільні, оскільки слово є формою вираження думок і почуттів водночас.

Мова радіоефіру має значний виражальний потенціал. Риторичні прийоми, метафори, порівняння, гіперболи, літоти демонструють багатство мови, її можливості впливати на слухача. Жива мова, на думку психолога С. А. Рубінштейна, «зазвичай виражає набагато більше, ніж вона власне означає» [24].

Слово є основою створення звукового  образу, адже в ньому закладено суть повідомлення, яку потрібно донести до слухача. Воно інформує про певну подію, ситуацію, явище тощо. Всі радіостанції розмовного, розмовно-музичного форматів використовують слово як основний засіб впливу на читача. Це все завдяки тому, що наша мова має чимало художніх засобів, які викликають в уяві людини певні асоціації залежно від контексту повідомлення.

Аналізуючи програми українських  радіостанцій, ми знайшли цікаві приклади словесного впливу на читача. Як було вже зазначено, слово виконує провідну роль у радіоновинах. Його основна функція – інформувати про події. Але кожна новина не може бути суто інформативною. У ній завжди наявне суб’єктивне авторське ставлення до проблеми. Так, у добірці новин на «Радіо Свобода» пролунала така інформація: «У президентському указі про присудження Шевченківських премій, який зачитала заступник голови Адміністрації Президента Ганна Герман, немає прізвища письменника Василя Шкляра, якому комітет присудив цю найвищу мистецьку нагороду за роман «Чорний ворон». Після присудження Шевченківським комітетом премії в галузі літератури Василеві Шкляру письменник звернувся до Президента Віктора Януковича із відкритим листом. Шкляр попросив перенести вручення йому нагороди на період, коли при владі не буде «українофоба» Дмитра Табачника» (див. Дод. А). Останні слова «українофоб Дмитро Табачник» впливають на думку слухача, створюючи негативний контекст, оскільки таку думку висловив відомий український письменник Василь Шкляр, а також асоціаціями й аналізом почутого слухачем, якщо він стежить за політичним життям країни та має хоча б якесь уявлення про діяльність і політичні погляди Д. Табачника.

Надзвичайно важливу роль слово відіграє у створенні дитячих радіопрограм. На першому національному радіо є програма для дітей «Вечірня колисанка». Ведучий повільно говорить: «Добрий вечір, малятка – любі хлопчики й дівчатка. Ось і настав час вечірньої колисанки. Це я – ваш дідусь Стас – прийшов у вечірній час розважити гарною казкою Вас! Отож, нашорошуйте свої вушка і слухайте» (див. Дод. Г). Автор говорить повільно, адаптовано для дитячого сприйняття і його фраза нашорошуйте вушка орієнтує дитинку на те, що зараз буде щось цікаве, тому потрібно уважно слухати.

Не менш важливою є функція слова  в рекламних радійних текстах. Наведемо приклад реклами заспокійливого засобу на радіо «Люкс FM», де прозвучала така фраза: «Седасен форте» – фортеця вашого спокою» (див. Дод. Е). Автори реклами порівняли заспокійливий засіб із фортецею, що асоціюється із захистом, недоторканністю, тобто викликає у слухача враження, що цей препарат своєрідна оболонка, яка захистить від небажаних симптомів.

Аналізуючи виражальні можливості слова, варто акцентувати на такому важливому компоненті звукового образу, як інтонація. У вербальному спілкуванні вона відіграє важливу роль, за влучною характеристикою М. Цвєтаєвої: «Наші найкращі слова – інтонації» [24]. Окремі дослідники розглядають інтонацію як «засіб передачі смислових та інтонаційних відтінків», «смислової інтонації», «додаткову інформацію експресивного й емоційного характеру», «єдність висловлення думки, почуттів та волі людини» [7; 10; 13].

Мовленнєва інтонація – це форма  емоційно-вольового ставлення того, хто говорить, до предмета розмови і слухача, що виражена фізичними характеристиками звуку й обумовлена видом комунікації, метою, характером, особливістю мовленнєвого контакту і ситуацією спілкування [24].

Складовими частинами інтонації є:

• мелодика – тон звучання. Її легко розпізнати в найпростіших формах вияву: рівне звучання, питальні чи окличні речення, підвищення голосу в кінці фрази;
• інтенсивність мови – це сила чи слабкість вимови, пов’язана з роботою дихальної системи;
• ритм – чергування наголошених і ненаголошених, довгих і коротких складів, якщо йдеться про ритм фрази;
• тембр голосу – це його звукове «забарвлення». Він пов’язаний з індивідуальними якостями голосу [24].

У радіоновинах інтонація є одним із найважливіших складників звукового образу, адже найчастіше текст повідомлень лунає офіційно, «сухо». Вона допомагає наголосити на конкретних деталях, підкреслити значення певної події, охарактеризувати образ тощо. Аналізуючи новини на Радіо «101 Далматин» можна прослідкувати певні інтонаційні прийоми. Одним із найпростіших є варіювання інтонацій. Основне повідомлення диктор читає не поспішаючи, наголошуючи на окремих словах і фразах, які привертають увагу: «терміново», «проте», «забудовуватимуть мікрорайони», «реконструкція приватного сектору… є найпоширенішою формою розвитку міста», «щомісяця», «а відтепер» тощо (див. Дод. Б). У такий спосіб активізується слухацька увага. А от другорядні факти диктор промовляє швидше, не наголошуючи на них. Зокрема, це стосується джерела повідомлення: «повідомляє прес-служба МНС у Черкаській області», «повідомили у відділі зв’язків із громадськістю МНС області» (див. Дод. Б). Такі прийоми допомагають привернути увагу до певного повідомлення і сприяють кращому розумінню та засвоєнню сприйнятої інформації.

Інтонація відіграє важливу роль у формуванні звукового образу дитячих радіопрограм, адже вона допомагає дитині краще сприйняти інформацію, зосередити увагу на важливих її моментах. У програмі «Вечірня колисанка» на «Українському Радіо» ведучий говорить повільно, виражаючи емоції героїв казки, звуки природи, настрій. Він виголошує фрази з підвищеною інтонацією: «Ой, як гарно довкола!», «Щоб великим і сміливим ріс!», «Як струмочку це вдалося зробити?» (див. Дод. Г). Казка не супроводжується музикою, а будується виключно на фізичних характеристиках голосу автора, логічних паузах, які він робить, інтонації. Це свідчить про те, що слово може самостійно формувати звуковий образ, а інтонація здатна передати не менше, ніж музика й шуми.

Особливістю інтонації в радіорекламі є те, що вона покликана привернути увагу слухача, а це потребує особливого інтонаційного «вступу» – встановлення контакту з невидимим співбесідником. Тому спектр інтонування в рекламних  текстах надзвичайно широкий. Найбільш яскравими прикладами, що з’являються  в зачині тексту і слугують звуковим сигналом, є крик, шепіт, напівшепіт, речитатив, скоромовка тощо.

Напр., на початку реклами того ж  заспокійливого засобу на радіо «Люкс  FM» звучить фраза: «Підвищена агресивність, порушення сну…» (див. Дод. Е). Вона лунає повільно, чітко, грубо, з неприємним відтінком. Така інтонація відразу насторожує, підкреслює те, що це ті симптоми, які може подолати рекламований лікарський засіб. Потім голос звучить жвавіше, веселіше, з підвищеною інтонацією: «Седасен форте» зніме напруження та роздратованість. Натуральний заспокійливий комплекс – «Седасен форте» (див. Дод. Е).

Отже, слово є основним засобом  створення радіопрограми. Його головні  функції – емоційно-експресивна  й інформативна. Виразне слово  впливає на думку слухача, викликає в нього певні враження від  почутого. Силові характеристики голосу (мелодика, інтенсивність, ритм, тембр) відіграють важливу роль у радіопрограмі, оскільки вносять додаткові значення інформації, увиразнюючи звуковий радійний образ.

2.2. Музика та шуми в радіопрограмах

Музика – це вид мистецтва, що передається звуками. За своїм характером вона близька тимчасовому характеру радіокомунікації. Музика впливає на емоції слухача. Вони використовується в радіомовленні в двох видах: самостійно та як супровід до мовного тексту. Під таким супроводом ми розуміємо активну участь музичного матеріалу у формуванні програми.

Сучасне радіомовлення все частіше  використовує «джингли» – «звукові плями». Їхня функція: яскраво, короткою музичною паузою привернути увагу слухача. Подекуди джингл розуміють як невелику розіграну сценку, у якій використовуються яскраві музикальні фрази. Такі джингли характерні для випусків новин. Так, на Радіо «101 Далматин» джингли використовуються як перебивку між новинами у випуску. Він триває близько 1–2 секунд і в такий спосіб розмежовує новинні блоки.

Поєднання слова й музики має складний характер. Зазвичай воно виявляється у взаємній підпорядкованості. Якщо навіть музика і слово не підпорядковані, то вони в силу сумісності й одночасності звучання впливають один на одного.

Значною є композиційна роль музики. Обрамлення тексту однією музичною фразою, фрагментом музичного твору, уривком  пісні створює єдину музичну  тему, відтворюючи ставлення до інформації.