Засоби створеня звукового образу на радіо

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

КАФЕДРА ЖУРНАЛІСТИКИ, РЕКЛАМИ ТА PR-ТЕХНОЛОГІЙ

 

 

СПАСІБІНА

Світлана В’ячеславівна

 

 

ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ЗВУКОВОГО  ОБРАЗУ В РАДІОПРОГРАМАХ

 

Напрям  підготовки 6.030301 – журналістика

 

 

Курсова робота

студентки ІІ – Ж курсу

ННІ української філології та

соціальних  комунікацій

 

 

 

Науковий керівник –

ФЕДОРЕНКО Ольга Дмитрівна,

кандидат філологічних наук, доцент

 

 

 

Черкаси – 2011 

ЗМІСТ

ВСТУП…………….……………………………………………………………...3

РОЗДІЛ  I. ФУНКЦІЇ ТА ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ЗВУКОВОГО ОБРАЗУ…………………………………………………………………....……6

1. Сутність поняття «звуковий образ» у радійному просторі………………6
2. Основні функції звукового образу………………………….……..............8
3. Засоби створення звукового образу……………………………………….11
1. Формотворчі засоби радіожурналістики…………………..…….12
2. Стилетворчі засоби радійного мовлення……..……………........14

Висновок………………………………………………………………………….17

РОЗДІЛ II. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЗВУКОВОГО ОБРАЗУ НА РАДІО……………………………………………………….…………….……..19

2.1.Слово як важливий виражальний засіб радіо……………...…….………...19

2.2. Музика та шуми в радіопрограмах………………………………………...23

2.3. Роль монтажу у створенні радійного образу……………………………...26

Висновок…………………………………………………………………….……28

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..30

ДОДАТКИ……………………………………………………………..…на диску

Додаток А. Новини на «Радіо Свобода»………………………………. на диску

Додаток Б. Новини на «101 Далматин» (04.01.11)……………………..на диску

Додаток В. Радіорепортаж «Ігор Коктаж» на «Радіо Свобода»………на диску

Додаток Г. Вечірня колисанка на «Українському  Радіо» (18.03.11)….на диску

Додаток Д. Реклама «Водна хвилина» на «Люкс FM»……..………......на диску

Додаток Е. Реклама «Седасен Форте» на «Люкс FM»………………....на диску

Додаток Ж. Реклама «Супер няня» на «Люкс FM»……………….........на диску

Додаток З. Реклама «Jeminbluz – 2010» на «Люкс FM»………………на диску

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….……33 

ВСТУП

Сучасні медіа застосовують найрізноманітніші  засоби для створення журналістських матеріалів, які б змогли привернути увагу слухача. Це пов’язано насамперед із тим, що ЗМІ пропонують великий масив інформації, насиченої різноманітними деталями. Тож необхідно шукати все нові форми й засоби, щоб дбати про ефективне сприймання та засвоєння аудиторією інформації. Сучасне радіо має активно працювати, щоб не поступатися таким ЗМІ, як телебачення та інтернет.

У дослідженнях останніх років неодноразово зазначалося, що «золотий вік» радіо (20-60-ті роки ХХ ст.) минув, і його популярність зменшується, як і можливість його економічно підтримувати, тому роль цього каналу ЗМІ в житті людей буде незначною. Однак радіо – надзвичайно «гнучкий» і демократичний засіб масової інформації. Відкривши для людства нову технологічну еру спілкування («без паперу і відстаней»), радіо постійно вдосконалює способи і методи передачі й отримання інформації.

Перспективний розвиток звукового  образу сучасного радіомовлення  пов’язують із новітніми технологіями, до яких необхідно зарахувати технологічний розвиток радіо (цифрові технології, супутникове, інтернет-радіомовлення) та комунікативні особливості майбутнього комерційного радіоефіру.

Кожний засіб масової інформації має свої можливості, обмеження, специфіку. Для радіомовлення актуальна проблема уваги, оскільки журналіст працює у складніших умовах, ніж його колеги з газети чи телебачення. Увагу слухача до радіопрограми важче привернути, підтримати та проконтролювати: вона постійно переноситься на інші заняття і предмети. Відомо, що прослуховування радіо часто-густо супроводжується іншими видами діяльності. Відсутність певного рівня слухацької уваги зводить нанівець будь-які зусилля комунікатора [10, с.13].

Радіо – це зручний засіб масової  інформації. На відміну від преси  та телебачення, радіомовлення має низку переваг: може бути фоном під час повсякденної діяльності людини, впливає лише на слуховий аналізатор, що забезпечує ефективніше сприймання інформації. Саме тому формування звукового образу радіопрограм відіграє вирішальну роль у рейтингу радіостанції. Все залежить від того, настільки ефективно радійники використовують виражальні засоби звукового образу і чи допомагає він досягнути бажаного ефекту. Аудиторія радіо потребує нових форматів і нових прийомів впливу, що досягається шляхом створення звукового образу певної програми, який, у свою чергу, залежить від авторської думки та ідеї.

Специфіку звукового образу на сучасному  етапі розвитку журналістики досліджували В. В. Лизанчук [9; 10], О. Я. Гоян [4; 5], І. Л. Михайлин [18], І. Г. Мащенко [14], В. В. Смирнов [25; 26], А. А. Шерель [22; 23; 24; 30], Ю. В. Любченко [11; 12; 13] та ін. Зокрема І. Г. Мащенко в енциклопедії електронних мас-медіа запропонував визначення звукового образу, окреслив його функції та види [14]. В. В. Лизанчук дослідив засоби створення звукового образу, класифікував їх, охарактеризував його складові частини [9; 10]. О. Я. Гоян вивчав специфіку звукового радійного образу [5]. Ю. В. Любченко вказала на специфіку звукового образу радіореклами, його функції, дослідила вплив виражальних засобів на людину [13].

Звуковий супровід здатний передавати людські емоції, рух, простір і  час. Звукова палітра організовує та зорієнтовує емоційне сприйняття аудиторії. Музика й шуми вважаються одним із найдавніших способів впливу на людину. Психолог В. І. Петрушин стверджує, що необхідні емоції можна моделювати за допомогою музичних засобів [21, с.151]. Теоретик радіо А. А. Шерель головним засобом створення звукового образу на радіо називає монтаж звуку [22; 23; 24; 30].

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю проведення комплексного аналізу засобів створення звукового радійного образу, що сприяють ефективнішому впливу та допомагають аудиторії краще засвоїти інформацію.

Мета дослідження полягає у виявленні потенціалу засобів, що створюють звуковий образ, на матеріалі різних форматів радійних програм.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

• визначити поняття «звуковий образ», окреслити його функції;
• проаналізувати засоби створення звукового радійного образу на матеріалі програм різних форматів;
• виокремити й описати різновиди звукового образу.

Об’єктом дослідження є звуковий образ у радійних програмах.

Предмет дослідження – засоби створення звукового образу в програмах українського радіо.

Методи роботи. Для вирішення поставлених завдань застосовано метод реферування наукової та довідкової літератури. Дослідження питань, що недостатньо описані науковцями, здійснювали з допомогою методу узагальнення. З метою виявлення специфічних ознак звукового образу радіопрограм застосовано порівняльно-зіставний і описовий методи. У практичній частині роботи використано метод аналізу.

Наукова новизна курсової роботи полягає насамперед в авторському тлумаченні різновидів звукового образу, в самостійному виокремленні та описі функцій радійного образу, в аналізі засобів створення звукового образу новинних, розважальних і рекламних програм сучасного радіо.

Практичне значення дослідження полягає в можливості використання одержаних результатів у навчальній і практичній діяльності майбутніх журналістів, зокрема, при вивченні дисциплін «Телерадіожурналістика», «Види журналістики», «Журналістська майстерність» та ін. Вивчення засобів створення звукового образу допоможе глибше зрозуміти природу та специфіку радійної комунікації.

Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків, 8 додатків та списку використаних джерел (30 позицій). Загальний обсяг роботи – 37 сторінок. 

РОЗДІЛ  I

ФУНКЦІЇ ТА ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ЗВУКОВОГО ОБРАЗУ

1. Сутність поняття «звуковий образ» у радійному просторі

Сучасний формат радіо  та специфіка його аудиторії потребують спілкування в ефірі, створення  певного звукового образу. О. Я. Гоян зазначає, що звуковий образ радіо індивідуальний, він має специфічний професійний почерк і відрізняється від звукових образів інших медіа чи видів мистецтва (телебачення, театру, кінематографу) завдяки особливій сукупності звукових елементів, їхньому драматургічному поєднанню та композиційній взаємозалежності [5, с. 263].

У радіотворчості, як і в художній літературі, основою є слово. Різниця полягає в тому, що в першому випадку читач сприймає інформацію слуховим аналізатором, у другому – зоровим. Будь-яка інформація створює певний образ. У літературознавстві «художній образ» визначається як особлива форма естетичного освоєння світу, при якій зберігається його предметно-чуттєвий характер, цілісність, життєвість, конкретність [8].

У журналістиці поняття «звуковий  образ» розроблено в 70-ті роки, і є  результатом усвідомлення особливостей функціонування різноманітних виражальних засобів радіо. Специфіка звукового образу радіопрограми відрізняється від художнього образу в літературі насамперед засобами створення. В уяві людини художній образ виникає у процесі читання тексту, а радіопрограму людина сприймає слуховим аналізатором. На нашу думку, це є ефективнішим, оскільки звукові асоціації підсилюють вплив та краще ілюструють інформацію.

Ступінь впливу радіопрограм на аудиторію безпосередньо залежить від вибору накопичених в арсеналі радіожурналістики виражальних засобів. Успіх людини перед мікрофоном обумовлений тим, як логічно й аналітично вона розповідає про подію чи явище. Але не менш важливим є ступінь емоційного ефірного привітання, здатного «зачепити» і розум, і почуття слухача. Це стосується всіх видів журналістики – преси, електронних ЗМІ, але для радіомовлення є неодмінною умовою його функціонування. Радіо тяжіє до образного спілкування зі слухачами, звуком пробуджує творчу уяву.

Звуковий образ у радіожурналістиці  тлумачать як «сукупність звукових (мовленнєвих, музичних, шумових) елементів, що створюють за допомогою асоціацій  уявлення про матеріальні об’єкти, явища, історичні події, характер людини» [22, с. 140]. У структурі звукового образу всі елементи рівнозначні, оскільки здатні нести понятійне, сюжетотворче й естетично-оформлюване навантаження у віддзеркаленні дійсності. Пошуки оптимального їх поєднання в кожному конкретному випадку складає суть творчості радіожурналіста, який прагне досягти якомога зрозумілої та виразної форми для передачі своїх думок і життєвих спостережень [22, с. 140].

Інтерактив радіо формується на основі звуку, завдяки якому людська  свідомість активізується і спрямовується  до діяльності. А. А. Шерель назвав це звуковим образом – сукупністю звукових елементів (мови, шумів, музики), за допомогою яких у слухача формуються уявлення чи асоціації про матеріальні блага, життєвий досвід, характер людини [24]. Ефективне сприйняття інформації відбувається за допомогою збалансованого використання мовленнєвих і звукових знакових систем у вигляді звукових образів.

У термінологічному словнику звуковий образ тлумачиться як «сукупність  звукових (мовних, музичних, шумових) елементів, що за допомогою асоціацій створюють  уявлення про матеріальний об’єкт, характер людини, процес або явище» [14, с. 154].

Традиційно серед звукових образів виокремлюють реалістичні, фантастичні й абстрактні [14, с. 154]. Вважаємо за необхідне вказати на специфіку цих різновидів.

Реалістичні звукові образи (лат. realis – речовий, дійсний) виражають прагнення до об’єктивності й достовірності відображення, точності в зображенні деталей. Конфліктність (драматизація) сюжету програми виявляється у відтворенні реальних звуків, що супроводжують певну подію (шум майдану, ринку), слова конкретної особи (діалог ведучих радіопрограми) тощо. Реалістичні звукові образи створюють за допомогою формотворчих засобів (шуму, слова тощо).

Фантастичні звукові образи використовують ірраціональні мотиви, все те, що не підлягає логічному  тлумаченню.  Вони створюються за допомогою стилетворчих засобів (мікшування, ревербація, синтез звуку та ін.).

Абстрактні звукові образи (лат. abstractio – віддалення, відсторонення) спрямовані на виокремлення суттєвих ознак предметів або явищ об’єктивної дійсності з неістотних, випадкових, другорядних, тобто акцентування уваги слухача на найсуттєвішій деталі з-поміж інших. Вони утворюються за допомогою стилетворчих засобів (підсилення звуку, музичний супровід, прийом «буратіно», тобто пришвидшення чи уповільнення звучання тексту тощо) [10, c. 154].