Влияние коммерциализации на информационную политику СМИ

Серйозними важелями впливу на інформаційну політику засобів масової інформації є економічні інструменти, зокрема явище комерціалізації ЗМІ. Аналіз медіа-ринку України дозволяє констатувати, що більшість провідних українських електронних та друкованих ЗМІ фактично належать кільком фінансово-промисловим групам, що справляють помітний вплив на внутрішню та зовнішню політику нашої держави. Зазначена проблема характерна для ЗМІ більшості країн світу, у тому числі й держав Заходу, де більшість ЗМІ належать великим корпораціям та медіамагнатам, зокрема Руперту Мердоку у Великобританії, Конраду Блеку у Канаді, Сільвіо Берлусконі в Італії та ін.

В Україні телебачення – також іграшка для надбагатих. Компанії, які контролюються Віктором Пінчуком, Ігорем Коломойським, Ринатом Ахметовим і Дмитром Фірташем, охоплюють понад 85% української телевізійної аудиторії. Для більшості з них телеканали - це інструмент політичного впливу, засіб захисту активів, особистий PR-відділ. Коломойський щорічно витрачає на телеканали групи «1+1» понад $100 млн., утримання «Інтера» цього річ коштуватиме Фірташу і його партнеру Валерієві Хорошковському щонайменше $70 млн., ненабагато менше витрачає Ахметов на високі рейтинги медіа-групи «Україна».

Одним із найбільших медіа-магнатів в Україні є Віктор Пінчук. Його телегрупа StarLightMedia, яка займає 159-те місце в переліку найбільших українських компаній, майже кожен рік приносить великі прибутки.

StarLightMedia - найбільша в Україні телевізійна група, яка поєднує шість телеканалів:  СТБ, ICTV, Новий канал, М1, М2, QTV. Група отримує 50% усіх прибутків від реклами на українському телебаченні. Співвідношення між часткою рекламних прибутків і показниками перегляду телевізійники називають «power ratio». Що воно вище, то якісніша аудиторія на думку рекламодавця. У StarLight цей показник 1,35 - набагато вищий за показник конкурентів. «Рекламодавці прагнуть розміщатися на каналах StarLight, тому що вони мають найбільш платоспроможну аудиторію», - констатує директор аналітичної компанії «Кортекс» Андрій Колесник. Успіх телеканалів групи також в основному полягає в інтерактивності, яка сьогодні притаманна ефірній журналістиці. Українські медіа застосовують цей технологічний прийом у різних жанрах електронних ЗМІ (від інформаційно-розважального ток-шоу до програм новин), як правило, з метою створити ілюзію присутності та впливу аудиторії на те, що відбувається в прямому ефірі [12].

За останнє десятиріччя в Україні суттєво змінився формат масово-інформаційних відносин. По-перше, українські мас-медіа стали справжнім засобом політичної комунікації між владою і суспільством. У сучасному українському медіапросторі політична комунікація має суперечливий, часом агресивний характер, що негативно впливає не лише на рівень політичної культури суспільства, а й спричиняє дисбаланс масової свідомості аудиторії, створюючи психологічний дискомфорт, напругу, конфліктні ситуації та протистояння відносин між людьми на побутовому рівні [3, c. 55-56]. Крім того, комерціалізація засобів масової інформації поступово призводить до того, що більшість аудіовізуальних і друкованих мас-медіа в Україні втрачають якісний рівень і перетворюються на "жовту журналістику". Насилля, секс, скандали, злочини, повідомлення про стихійні лиха і катастрофи забирають більшість ефірного часу як у програмах новин на радіо і телебаченні, так і на шпальтах періодики. Інформаційні служби перебувають під впливом транснаціональних корпорацій. Для того щоб залишитися конкурентоспроможними на інформаційному ринку, ЗМІ вдаються до різних методів, одним із яких є гонитва за сенсаційними матеріалами.

У контексті взаємовідносин комерційних ЗМІ України та їхніх власників слід ще раз наголосити на негативному впливі комерціалізації – тобто сприйняття друкованих та електронних ЗМІ власниками каналу насамперед як джерела отримання прибутку, що обумовлює цілком правомірний тиск з боку власників на адміністрацію та творчий колектив ЗМІ, який виявляється, зокрема, у зміні пріоритетів інформаційної політики ЗМІ. Власники найбільших в Україні медіагруп дедалі частіше розповідають своїй аудиторії про інтриги і менше звертаються до важливих для пересічного громадянина проблем. Репортери, які висвітлюють економічні питання, часто навіть не підозрюють, що працюють на впливових підприємців (Віктора Пінчука, Валерія Хорошковського, Олександра Роднянського, Рената Ахметова і т.д), які тільки використовують здатність ЗМІ впливати на суспільство і формувати громадську думку. Така тенденція може звести нанівець роль журналістики в демократичному суспільстві. Критики запевняють, що учасники теледебатів зараз лише поверхово коментують події, уникаючи глибокого аналізу й пояснень причин і наслідків того, що сталося. І це дуже наглядно спостерігається на українському телбаченні.

Редакції мають своєчасно і компетентно пояснювати своїй аудиторії складні явища економічного й політичного життя країни і світу. Суспільство повинне мати не лише доступ до інформації про ухвалення того чи іншого рішення або про прийняття законів, а й професійне тлумачення певних соціальних змін. Крім того, ЗМІ мають висвітлювати різні погляди і подавати аргументи під час обговорення актуальних тем, а також давати аудиторії можливість висловлювати свою точку зору. Такий підхід до журналістської діяльності в Україні дуже рідкісний. Натомість матеріали телеканалів перповнені розважальними ток-шоу, зірковими передачами у прямому ефірі, спецпрограмами про особисте життя зірок та їх «зіркових» дітей. Тільки за останні 5-7 років на телеканалі СТБ було випущено десятки успішних шоу розважального характеру. Багато в чому саме завдяки їм рейтинги каналу за цей час зросли майже в три рази [12].

Якщо проаналізувати український медіаринок під впливом комерціалізації ЗМІ взагалом, то картина виглядає наступним чином: 1) найбільші і найпопулярніші телеканали, газети і журнали зосереджені в руках олігархів або політиків, які переслідують як комерційні, так і політичні цілі, визначаючи контент ЗМІ відповідно до своїх інтересів; 2) реклама стала основним інструментом конкурентної боротьби телеканалів, внаслідок чого вона перенасичує українське телебачення; 3) вміст розважальних програм на ТБ зростає з кожним роком, витісняючи матеріали навчального, інформативного і дискусійного характеру, які б дали можливість аудиторії проаналізувати реальні економічні й політичні проблеми в Україні.

Слід констатувати, що нині в держави фактично відсутні механізми адміністративного та нормативного впливу на зазначені негативні тенденції, що є цілком природним. У цих умовах ключову роль мають відіграти громадські або суспільні ЗМІ на загальнонаціональному та, особливо, регіональному рівні. Світовий досвід свідчить, що саме громадські ЗМІ за умови ефективного адміністрування та громадського контролю за програмною і редакційною політикою здатні певною мірою відновити тематичний та змістовний баланс у сфері мас-медіа, надати можливість доступу до ЗМІ суспільним групам, які позбавлені його через високий фінансовий поріг виходу на ринок ЗМІ. З огляду на це держава має сприяти формуванню якісної нормативно-правової основи та фактичному створенню громадських засобів масової інформації. Перетворення державних ЗМІ на громадські значною мірою сприятиме підвищенню демократичності у медіа-середовищі, звузить механізми економічного впливу на ЗМІ, компенсує негативні наслідки комерціалізації медіапростору тощо.

На даному етапі важко говорити про близьку перспективу створення громадських ЗМІ в Україні, адже ключовою проблемою тут постає фінансування і нормативно-правова основа. На сьогодні можливість запровадження громадських ЗМІ в Україні обговорюється в експертних колах та у відповідних державних структурах. Однак реальність цього викликає сумніви як через низький рівень доходів громадян, так і через низьку підтримку ідеї громадських ЗМІ у суспільстві і нормативно-правовій базі України. 

Таким чином, специфіка діяльності мас-медіа в Україні та інших пострадянських державах полягає в тому, що ЗМІ перебувають у повній залежності від політичної орієнтації власника. Комерційна залежність, фінансова державна підтримка повністю визначають характер інформаційного наповнення українських ЗМІ та тенденції їх розвитку, які полягають у спрощенні подання новин і поверхневому підході до висвітлювання реальних суспільних питань сьогодення.

Тим не менше, загальне розчарування аудиторії і зневіра в ідеали демократії на певному етапі демократичних трансформацій суспільства (яка може мати тимчасовий характер) не повинні підривати довіру до журналістики як соціального інституту, який функціонує самостійно, незалежно від інших гілок влади. ЗМІ повинні передусім цінувати власну свободу, незалежність як гарант свого професійного рівня.

ВИСНОВКИ

Впливи суспільства та ринку на інформаційну політику засобів масової інформації та навпаки значною мірою взаємопов’язані, оскільки відбуваються у площині “попит-пропозиція”. На сьогодні загальносвітовою тенденцією є комерціалізація ЗМІ, тобто перетворення ЗМІ із механізму донесення думки певних політичних сил, фінансово-промислових груп та держави до суспільства на суб’єкт надання населенню інформаційно-розважальних послуг. Наслідком цього є зміна пріоритетів у діяльності ЗМІ з пропагування певних ідей, цінностей та думок у бік досягнення максимальної економічної ефективності. В цих умовах зростаючу роль у визначенні інформаційної політики ЗМІ відіграють рекламодавці, які, купуючи рекламний час/рекламну площу, можуть впливати на вибір каналами потенційної аудиторії, а отже, і змістового наповнення інформаційних програм, визначення тематичних пріоритетів у друкованих ЗМІ тощо.

Найбільш очевидною є тенденція до сенсаційності в інформаційній політиці такої глобальної і широко популярної медіакомпанії, як CNN. Ця телемережа стала справжнім прикладом оперативності, але не завжди професійності, у сучасній журналістській діяльності.

Так, комерційний інтерес і погоня за рейтингами деякою мірою негативно вплинула на достовірність фактів і характер висвітлення подій на американській глобальній телемережі СNN. Сила впливу даної компанії полягає в концепції безперервної подачі інформації, що перетворює події в спектакль і перешкоджає будь-якій аналітиці. Збільшення цілодобових інформаційних каналів у світі, які в прямому ефірі ретранслюють картинки CNN, посилило «ефект CNN» і зробило телеглядачів ще більш вразливими. Безперервна інформація стала новим методом інформаційної політики багатьох медіакомпаній, адже є ефективним механізмом психологічної обробки громадської думки. Незважаючи на це, ми не тільки не скаржимося на втрату свободи, але, навпаки, знаходимо задоволення в цій маніпуляції і частково несемо за неї відповідальність.

На противагу CNN виступає не менш впливова всесвітня британська телемережа BBC, яка, навпаки, завдяки професіоналізму і аналітичності журналістської діяльності, зуміла підкорити аудиторію не тільки елітарної групи, але й звичайних сімей з усього світу. І хоча дана компанія є комерційною структурою, її інформаційна політика цілком відповідає інтересам справжнього громадянського суспільства, яке прагне не тільки бути поінформованим, але й освіченим. У цьому аспекті важливим фактором є те, що BBC пропонує своїй аудиторії не примітивні розважальні шоу, а програми з високоякісним аналітичним наповнення у сфері економіки, політики, екології тощо.

Тоді як країни Заходу вже в деякій мірі створили альтернативу комерційно і політично заангажованим засобам масової інформації (у вигляді громадських ЗМІ), в Україні явище комерціалізації тільки починає набувати масштабного впливу. Такі тенденції, як надмірне рекламне наповнення, концентрація ЗМІ у руках впливових політиків і медіамагнатів, лобіювання політичних і економічних інтересів можновладців через мас-медіа, а також спрощення подання новин - тільки маленький перелік негативних наслідків комерціалізації засобів масової інформації в Україні.

Таким чином, в умовах глобалізації набувають актуальності питання комерціалізації ЗМІ. За таких обставин єдиним способом уникнення негативних наслідків цього явища постає створення громадських ЗМІ. Світовий досвід свідчить, що саме вони за умови ефективного адміністрування та громадського контролю за програмною і редакційною політикою здатні певною мірою відновити тематичний та змістовний баланс у сфері мас-медіа. Чимало західних країн завдяки свідомій підтримці суспільства і державної влади уже сформували ефективну систему громадського мовлення, яка б відповідала інтересам їх громадян. Україні залишається прослідувати їх прикладу і хоча б закласти основи для розвитку взаємовідносин «суспільство – ЗМІ – влада» у якісно новому, демократичному руслі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. 5. Беспалова, А.Г., Корнилов, Е.А., Короченский, А.П., Лучинский, Ю.В., Станько, А.И. История Мировой Журналистики. – Москва. СПБ: Издательский центр «МарТ», 2003. – 341с.
2. 9. Вуд Д. Влияние телесети Си-Эн-Эн. –Америка. 1991. –№ 420. – 201 с.
3. 4. Землянова Л. И. Коммуникативистика и средства информации: Англо-русский толковый словарь концепций и терминов / Л. И. Землянова. – М.: Изд-во Моск. Ун-та, 2004. – 416 с.
4. 12. Любимов Б. Великобритания и глобализация мирового теле- и радиовещания // Вестник Моск. ун-та. – Сер. 10: Журналистика. – 1999. – №5. – 100 c.
5. 3. Мак-Квейл Д. Теорія масової комунікації / Д. Мак-Квейл. – Львів: Літопис, 2010. – 538 с.
6. 14. Онуфрів С.Т. Політичний дискурс ЗМІ України у світовому інформаційному просторі: автореф. дис.. на здобуття наук. ступеня канд.. філол.. наук: 10.01.08/С.Т. Онуфрів; Київ. Нац.. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2005. – 20 с.
7. Тангейт М. Медиагиганты. Как крупнейшие медиакомпании выживают на рынке и борются за лидерство. – Москва. СПБ: Издательство Альпина Паблишер, 2006. – 262 с.
8. 2. Уильямс Г. Чем больше смотрим, тем меньше видим. // INDEX–Досье на цензуру, 1998. – 341 с.
9. http://www.cnn.com/ - Офіційний сайт компанії CNN

10)http://www.voltairenet.org/article129894.html - Мейсан Т. Эффект CNN

11)http://www.bbc.co.uk/ - Офіційний сайт телемережі BBC

12)http://www.stb.ua/ua/news/2012/10/15/51441/ - Навіщо Вікторові Пінчуку телевізор