Восточний поход Александра Македонского

Між тим, Олександр продовжував  похід. В Согдіані, що лежала на крайньому  північному сході перського царства, Олександр захопив, крім головного її міста, Мараканди, ще цілий ряд опорних пунктів.

Похід Олександра в Середню  Азію отримав вельми суперечливу  трактування з боку античних авторів. Основні епізоди середньоазіатського  походу Олександра - захоплення Бактрії  і Согдіани, переправа через Танаїс і боротьба з азійськими скіфами. В областях Середньої Азії македонські  війська зустріли активний опір місцевих племен⁶⁵.

Весною 329 р. до н. е. греко  – македонське військо знаходилося  уже на перевалах Гіндукуша в  Олександрії Кавказькій, новій колонії  зі змішаним населенням.

Закінчивши із завоюванням  Бактрії і Согдіани і жорстоко розправившись зі змовниками – “пажами”, Олександр вирушив в Індію. Відважившись на продовження походу до “східного краю” Землі, Олександр йшов у незвіданість, так як уявлення елліністичного світу про Індію були фантастичними.

Що ж вабило македонського  завойовника в Індії? Давні автори пов’язували похід македонян в “країну чудес” з намаганням Олександра закінчити завоювання всієї Азії, вийти до східного краю Землі і досягнути Зовнішнього Океану⁶⁶. Індією, на думку давніх авторів, закінчувалася Азія, і, відповідно, володіння нею давало право на світове панування.

Всі давні автори вказують, що Олександр повів в Індію 120-тисячне  військо⁶⁷. По мірі просування в Азію таяли регулярні греко – македонські сили, що замінялися грецькими і східними найманцями. Зрозуміло, що не дивлячись на особисті настрої Олександра, він повинен був включати в своє військо «варварські» з’єднання , які на початок індійського походу складали основу його армії.

В кінці весни 327 р. до н. е. військо Олександра із Бактрії рушило в Індію через Паропаміс і  Олександрію Кавказьку. Перед греками  і македонянами простягалася індійська  земля. Перше( безіменне) плем’я було підкорено на підході до міста Нісе. В Індії Олександру був виявлений не дуже радісний прийом. Племена піднялися на боротьбу із чужоземними завойовниками, і їх прагнення до волі було не меншим, ніж у народів Середньої Азії, які на протязі трьох років відстоювали своє право на незалежне існування⁶⁸.

Відпочивши після переходу через Паропаміс в Нісе десять днів⁶⁹, Олександр приступив до планомірного завоювання Індії. Він розділив своє військо на дві частини: одну очолили Гефестіон і Пердікка, іншу – сам Олександр. Перед ними стояло воєнно – стратегічне завдання: не дати можливості племенам  об’єднатися для спільної боротьби.

Вірний тактиці раптового  нападу, Олександр на чолі всієї  кінноти і македонських піхотинців один за одним знищував повсталі міста. Знищення цілих міст і поголовне загнання жителів жителів у рабство – не випадкові епізоди східної кампанії Олександра, а необхідна міра для утримання в руках завойованого.

Успіхом закінчилася військова експедиція в гори проти аспассіїв. В полон було взято більше 40 тис. чоловік. Крім того, в руки македонян потрапило 230 тис. голів рогатої худоби – основне багатство індійських горців⁷⁰.

Ледве встигнувши підкорити  аспасієв, Олександр кинувся на боротьбу з ассакенами, які зібрали 30 тис. піхоти, 2 тис. вершників і 30 слонів⁷¹. Спочатку Олександр направився до найбільшого міста, Массаги, де зустрів відчайдушний опір місцевого населення. Облога міста продовжувалася чотири дні. На четвертий день, втративши командування і багатьох бійців, індійські найманці вирішили вступити з Олександром у переговори. Але невдовзі змінили своє рішення і кинулися втікати, щоб не битися із сусідніми племенами. Олександр не зміг допустити цього, і перебив усіх індійців. Після цього Массага була взята: захищати місто було нікому⁷².

Проте, Массага була не єдиним містом, що чинило стійкий опір грекам і македонцям. Інші міста ассакенів  – Ори і Базіри- також наполегливо  захищалися⁷³.

Дуже швидко Олександру вдалося  захопити гірську фортецю Аорн, куди втікали жителі Базір та інших поселень ассакенів. Із захопленням цієї фортеці,  що панувала над долиною Кофена, закінчилося завоювання земель до Інду. Подальші плани завойовника простягалися уже на землі за Індом.

Перейшовши через Інд, армія Олександра вступила до володіння  Таксила( між Індом і Гідаспом), який добровільно здав Олександру своє місто. Столиця дружнього вождя  Таксила,- в уявленнях давніх, велике місто, відрізнялася прекрасними законами,- була оточена плодоносною рівниною. Таксил і жителі його країни радісно зустріли Олександра, за що дістали велику кількість дарів.

Деякий час македонське  військо відпочивало, приймало участь у кінних та гімнастичних змаганнях. В Таксилі македонський цар вперше познайомився з індійськими мудрецями. Вони справили на нього велике враження. Олександра вразило те, що індійські  брахмани були невибагливі і тішилися тим, що мали. Царю і самому захотілося мати в своєму оточенні одного із таких  мудреців. В служіння до македонян  погодився піти Калан, який навчив царя, як потрібно управляти царством: треба більше піклуватися про центральну владу і менше відлучатися на далекі окраїни⁷⁴.

Після незначного відпочинку в дружній Тасилі Олександр поспішив до Гідаспу, на протилежному березі якого  цар Пор розмістив своє військо, щоб не допустити проникнення  греків і македонян у свої володіння.

Олександр підійшов до Гідаспу  із всім військом, посиленим 5 тис. індійських солдатів, присланих Таксилом та іншими дружніми царьками. Природнім рубежем, що розділяло два ворожих війська, був Гідасп. Вигляд грізної армії Пора і бурхлива течія річки накинули на македонян страх, хоча вони не один раз долали грізного противника.

Військо ж Пора нараховувало близько 34 тис. чоловік, 300 колісниць  і 200 слонів⁷⁵. Згідно античної традиції Пор покладав особливі надії на слонів, знаючи, що в Олександра їх немає.

Вдаючися до хитрощів і  докладаючи  чимало зусиль, Олександр  намагався перетнути водний рубіж. Він зупинився на лісистій місцевості напроти острова, де планував перейти  Гідасп. Кіннота переправилася до протилежного берегу на міхах, набитих сіном, а піхота – на суднах.

На зустріч Олександру син Пора привів 2 тис. вершників  і 120 колісниць, спочатку атакованих кінними  лучниками, а потім – кавалерією Олександра. В бою загинув син  Пора і ще 400 індійців. Македонянам  вдалося захопити всі колісниці: вони були важкі і грузли в болоті після нічної зливи⁷⁶.

Звістка про загибель сина і про висадку македонян  на східному березі Гідаспу кинуло Пора в незрозумілість. Залишивши в  таборі декілька слонів і деяку кількість  воїнів, Пор із всією кіннотою(4 тис.), колісницями(300), слонами(200) і найкращою  частиною піхоти(30 тис.) пішов на Олександра⁷⁷. Своє військо він розташував на рівному піщаному місці. В центрі по фронту на значній відстані один від одного стояли слони, що прикривали піхотинців. Між грізними тваринами розташувалися важко озброєні воїни. На флангах також була піхота, посилена кіннотою і посунутими впред колісницями. Ця битва не булла схожа ні на одну з попередніх тим, що суперник змусив Олександра змінити традиційну для греків дислокацію війська і перегрупувати підрозділи так, щоб в бою основний тон задавали легкоозброєні кінні загони, а фаланга – ударний кулак греко-македонської армії – на першому етапі битви опинилася в бездіяльності⁷⁸.

Оцінивши добре придумане  розташування військ індійців, Олександр  прийняв правильне рішення –  ударити з флангів загонами легкої кавалерії. Проти лівого крила армії  Пора Олександр кинув кінних лучників Кена, а сам на чолі кавалерії  «друзів» ударив по правому флангу. В зав’язавшійся кінній битві індійцям довелося відбивати атаки з двох сторін. Це зразу ж внесло розбрат в ряди індійської кавалерії. І тут македонський цар повернув кінноту в центр війська Пора. Індійці не витримали і повтікали під прикриття слонів. В цей час на македонську кінноту були направлені ці грізні тварини, що спричинили багато бід і піхоті, топчучи і розкидаючи солдат на всі сторони⁷⁹. Олександр з важкістю відбив кінну атаку індійців і, зібравши воєдино всю кавалерію, загнав слонів, піхоту і вершників противника у вузьке місце, де більшість загинули, охоплені кільцем  македонських кіннотників і зімкнутими рядами фаланги. Як тільки кіннота Олександра розімкнулась, утворивши прохід, всі індійці кинулися втікати⁸⁰.

Тим часом Кратер, який залишився  в таборі  із 5 тис. загоном, переправився через Гідасп і зі свіжими силами кинувся на відступаючого суперника.

Так закінчилася найбільша  битва в Індії, в якій Пор втратив 20 тис. піхоти, 3 тис. вершників, всі колісниці і багато слонів. В цій битві загинули два сини царя, всі гіппархи і стратеги. Втрати Олександра складали, за даними одних джерел, більше 300 людей⁸¹, а інших – майже тисяча⁸².

На обох берегах  Гідаспу  македонський цар заснував два міста: Букефалію(на честь свого коня, що загинув під час битви) та Нікею. Античні автори пояснюють це бажанням Олександра зберегти пам’ять про  перемогу македонської зброї. По суті ж, нові міста відігравали роль опорних  пунктів македонської влади.

Олександр мав намір продовжувати похід далі на Схід, до Гангу, до невідомого краю Землі. За свідченнями очевидців, за річкою Гіфасісом знаходилася багата країна – імперія Нандів, що управлялася найкращими людьми; її населення добре оброблювало землю і хоробро воювало⁸³. Ці відомості ще більше розпалювали бажання Олександра йти далі.

Що ж, все таки, перешкодило  Олександру довести до кінця завоювання східного краю Землі, вийти до Гангу  і Зовнішнього океану?

В історичній науці найбільш широко поширена думка, згідно якої послаблення  моральних і фізичних сил солдатів, а також важкі природні умови  Індії(тропічні зливи, спека, хвороби) були причиною відмови війська продовжувати похід. За Арріаном, солдати впали  духом, стали збиратися на збори  і заявляти, що далі не підуть⁸⁴. Олександр довго і наполегливо переконував своїх сподвижників йти далі. Він обіцяв їм небачені багатства і права сатрапів у завойованих землях. Але воїни наполягали на своєму.

Вся важкість заключалася  в тому, що Олександр тягнувся до світового панування, а деякі  командири і рядові воїни не розділяли  подібних поглядів: завойованого і награбованого було досить, і всім хотілося повернутися на батьківщину і насолоджуватися здобиччю вдомаю. Відповідно, відмову війська продовжувати похід можна розглядати як один із етапів соціальної боротьби в середовищі греко-македонської армії, де солдатський протест зімкнувся з опозицією командирів, також переконаних, що Олександр знехтував інтересами Греції і Македонії заради бажання стати повелителем Всесвіту⁸⁵.

І. Дройзен характеризує відмову війська продовжувати індійський похід як історичну необхідність , бо, завойовуючи Індію, Олександр зміг втратити Захід⁸⁶.

Отже, індійських похід був  неочікувано перерваний , і почався  відхід греків і македонян із '' країни чудес''. Олександр досягнув тільки найбільш східної ріки Пенджаба –  Гіфасіса – і, як наслідок, побував  лише в незначній частині Індії. Проте, зворотній шлях македонський цар вибрав з розрахунком досягнути  Великого моря на півдні.

Ще із середньої течії Інду Олександр відіслав додому частину війська (головним чином поранених і хворих) під командою Кратила. У гирлі Інду Олександр розділив інших на дві частини, одна з яких на чолі з Неархом рушила морем, через Еритрейске море і Перську затоку, іншу Олександр, прагнучи збільшити свої володіння, повів по суші. На початок 324 року армія Олександра з'єдналася з флотом Неарха близько Суз. Згідно Плутарху, лише чверть армії повернулася з походу⁸⁷.

В зарубіжній історіографії  вибір Олександром зворотнього  шляху із Індії нерідко пояснюється  не намаганням здійснити ідею світового  панування, а бажанням посіяти зерна  еллінської культури по нижній течії Інду і тим вивести індійців із ''варварського стану'⁸⁸

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

     На основі  аналізу змісту історичних джерел  та наукової літератури   авторка  курсової роботи прийшла до  висновків:

• македонського  завоювання  в тогочасному світі було не уникнути, бо воно диктувалося самим ходом історичного розвитку греко македонського світу. В ньому були зацікавлені всі соціальні прошарки тогочасної Македонії. Конфлікт між Македонією та Персією був неминучий, він був логічним ступенем експансіоністської македонської політики, що уже раніше зіткнулася з інтересами перської держави;
• успіх східного походу був забезпечений талановитими здібностями Олександра як полководця і успішного політика;

-     в  результаті  походу виникла нова величезна  імперія, до складу якої увійшли  не тільки ряд областей на  Сході, що вже не раз об'єднувалися  в рамках однієї держави, але  весь басейн Егейського моря  і значна частина Балканського  півострова;

• македонське військо не сумнівалося в перемозі, хоч було й небагато численне. Воно було добре організоване, загартоване суворою дисципліно. Було проникнуте безумовною довірою до свого вождя, що й зумовило такі блискучі завоювання.

У даній роботі авторка  простежила основні напрямки східного походу Олександра Македонського.

Першою завойованою територією була Мала Азія, після чого були послаблені  засоби подальшого  опору персів  в на даній території.

Узбережжям Східного Середземномор’я  армія Олександра просувалася далі на південь. На шляху були підкорені  ряд міст і народів, що визнали  владу великого завойовника.

Покорився македонському  полководцю і Єгипет, де місцеві  жителі з нетерпінням ждали Олександра як визволителя від перського  ярма.