Восточний поход Александра Македонского

ВСТУП

Олександром Македонським було створено грандіозну державу, що на заході простягалася від Єгипту до берегів Інду на сході, від Чорного моря на півночі до Перської затоки на півдні. Природно, особистість Олександра, його величезні військові успіхи привертали до себе увагу істориків як в давнину, так і в новий час. Але в оцінці його діяльності і зараз немає одностайності.

У даній курсовій роботі авторка намагається прослідкувати, охарактеризувати життєвий шлях Олександра Македонського, проаналізувати історичну роль завоювання великого полководця.

Мета курсової роботи –  виявити основні “віхи” східного походу, враховуючи не тільки воєнні, а й соціально-політичні критерії. Для цього ми повинні вирішити наступні завдання:

• охарактеризувати історичні передумови східного походу;
• простежити процес завоювання, хід воєнних дій;
• проаналізувати військове мистецтво Олександра Македонського;
• охарактеризувати наслідки східних завоювань.

Об’єктом дослідження  у курсовій роботі виступає особистість  Олександра Македонського – давньогрецького  політика доби еллінізму, а предметом  дослідження є завойовницький похід на Схід під його керівництвом.

Хронологічні межі дослідження  збігаються із роками життя Олександра Македонського (356-323 р. до н. е. ), хоча по тексту роботи подекуди фігурує інформація про більш ранні періоди давньогрецької історії.

Географія дослідження дуже різноманітна: описуються події, що мали місце безпосередньо на самому Балканському півострові, тобто, в Македонії; окрім  цього (і що найважливіше) описуються території східних завойованих територій. Також необхідно врахувати, що всі події відбувалися не на маленькому клаптику землі, а в одноразової сукупності на досить великих територіях, які включали в себе - Грецію, Єгипет, східне узбережжя Середземного моря, Малу Азію, Стародавній Схід, а так само - Карфаген і Рим .

Під час написання курсової роботи у якості джерельної бази автор використав праці кількох відомих античних авторів: Плутарха, Арріана, Курція Руфа, Юстина и Діодора.

Найбільш рання з них - «Історична бібліотека» Діодора  Сицилійського в 40 книгах. XVII книга  цілком присвячена походам Олександра Македонського. Автор, як неодноразово відзначали дослідники, не претендував  на глибокий і самостійний аналіз подій, але він сумлінно переказував найбільш авторитетні праці древніх письменників. Основне значення цього джерела полягає в тому, що він доніс до нас фрагменти більш ранньої історичної традиції. Історія Олександра є лише частиною великого праці Діодора і ніякої особливої ​​тенденції в його описах не відчувається.

Інший античний твір, присвячений походу Олександра, належить письменникові II або III століття Марку Юніану Юстину. Деякі його повідомлення представляють становлять особливу цінність як унікальні та достовірні свідчення.

Але особливою довірою  сучасних істориків користується Флавій Арріан, який жив у II столітті¹. Арріан прагнув слідувати древнім зразкам класичної грецької історіографії. Намагаючись дати об'єктивний і виважений виклад фактів, історик звертався до найраніших джерел про Олександра, творів його друзів в поході - головним чином Птолемея і Арістобула. «Твір, створене Арріаном, відрізняється точністю історичних фактів, реальністю викладу. Перевага Аррвана в тому, що він підійшов до цієї теми не лише як історик, письменник, але і як філософ, як військовий фахівець військової справи та географії’’.

«На відміну від зазначених авторів Плутарх писав не історію, а біографію, і це ним прямо підкреслюється. «Головною лінією у творчості Плутарха є розкриття позитивних сторін характеру і психології героя»².

На латинській мові єдиний збережений твір, присвячений Олександру Македонському, належить Квінту Курцію Руфу. Він поєднує в собі особливості як історіографічного, так і біографічного жанру. «Історія Олександра Македонського» написана Курцієм в якомусь змішаному жанрі: для історії тут занадто багато драматичних перебільшень і уваги до однієї особистості, для біографії - занадто багато подієвої історії, описів, битв і походів. «Це суміш історичного оповідання і риторики, де останній елемент не менш важливий, ніж перший»³. Ніхто інший з істориків Олександра не приділяє так багато уваги, як Курцій Руф, темі «опозиції», змов, доносів і страт при дворі македонського царя. Незважаючи на прихильність автора риторичним оборотів, не дивлячись на те, що «Курцій Руф сумлінно викладає легенди і перекази, не піклуючись про їх тлумачення», його праця по праву вважається одним з основних джерел з епохи Олександра.

Всі перелічені джерела дають  можливість історикам об’єктивно підійти  до висвітлення основних етапів далекосхідного завоювання, а також дати оцінку Олександру Македонському як політичному діячу і полководцю.

Історіографія проблеми.

Завойовницькі походи Олександра Македонського на Сході - одна з найбільш популярних тем у світовій і вітчизняній  історіографії. Почасти це пояснюється  винятковою важливістю даного історичного  періоду для подальших доль світової цивілізації. Не менш важливою, на погляд автора, є й інша причина. Це стійкий інтерес масової свідомості до особистості і військово-політичної діяльності полководця.

У викладі фактичної історії  походу всі дослідники йдуть за античними  авторами, майже виключно спираючись на письмові джерела. У радянській історіографії найбільш фундаментальна робота, присвячена завойовницької діяльності Олександра на Сході - дослідження А. С. Шофмана. Автор детально описує  історичні передумови східних походів, проникає в сутність тих соціально-економічних змін, які справили ці походи на величезних просторах Заходу і Сходу. Уданій роботі  висувається теза про світове панування, а також про опозицію в оточенні царя.

Традиції німецької історичної думки були продовжені Ф. Шахермайр (F. Schachermeyer, "Alexander der Grosse. Das problem seiner Persoenlichkeit und seines Wirkens", Wien, 1972). Перша редакція цієї роботи російською мовою була видана в 1984, друга, з виправленнями - в 1986. У передмові автор пише про те, що він будував роботу таким чином, щоб у ній поєднувалися і наукова аргументація, і дослідження джерел, і художній виклад. Більш того, вважає, що оскільки сам Олександр не дотримувався умовних кордонів ні в політичній, ні в духовній сфері, його історик не може не наслідувати його приклад, якщо хоче представити повну картину історичної діяльності царя⁴ . Дослідження Шахермайера досить цікаво, містить ряд оригінальних ідей, які були підтримані і вітчизняними істориками ⁵.

Заслуговує уваги книга  англійського письменника, професора  історії, Пітера Гріна (Green, P. "Alexander of Macedon, 356-323 BC: a historical biography", Berkeley, 1991). Переклад на російську мову був виконаний  у 2003р⁶ . В цій роботі автор продовжує традицію художнього викладу історії про Олександра без спеціальних посилань на джерела, але дає прив'язку до географічних особливостей шляху військ і зразкові карти. Також автор наводить  цікаві маловідомі факти біографії Олександра Македонського, яскраво висвітлена історична епоха.

Науковий інтерес представляє  праця радянського історика, фахівця в області античної історії, епіграфіки, археології і класичної філології, Жебельова С.А. ⁷Ця робота була вперше опублікована в 1922р, в Берліні. Автор слід традиційному викладу діянь Олександра, звертаючи увагу не тільки на віхи його біографії, а й на історичне значення завоювань, особливо відзначаючи, що монархія Олександра була єдиною світовою монархією ⁸.

Високої оцінки заслуговує монографічна робота Гафурова Б.Г.⁹, опублікована в 1980р, яка присвячена вузловим проблемам раннього еллінізму, хронологічно збігається з роками життя і діяльності Олександра Македонського аж до розпаду держави. Освячуються причини соціально-економічного характеру, що штовхнули греків і македонян на завоювання Сходу, докладно простежено всі етапи східного походу. Потрібно зазначити, що ця праця найбільш повно увібрав в себе всі відомості і дослідження історичної науки того часу.

З останніх великих робіт  описового історичного характеру  варто відзначити книгу Шифмана І.Ш. ‘’Олександр Македонський’’(1988), розраховану більше на широке коло читачів і К. Корольова "Війни античного світу: Македонський гамбіт", більше освячує сторону військової справи.

Курсова робота має наступну структуру.

У вступній частині обґрунтована актуальність, визначена мета та визначена  мета дослідження, подана характеристика хронологічних та географічних меж  дослідження, характеристика основних джерел та наукової літератури із зазначеної проблематики.

Перший розділ посвячений основним фактам біографії Олександра Македонського, становлення його як особистості і талановитого полководця.

Крім цього у розділі  поданий опис передумов греко-македонського  походу на Схід, становище Македонії  напередодні завоювання.

У другому розділі описується перший етап походу. Поданий хід завойовницької експансії у Малій Азії, Сирії і Єгипті, описані найважливіші битви і їх наслідки.

У третьому розділі поданий  опис другого етапу походу. Це завоювання Середньої Азії та Індії, зміни у  внутрішній політиці Олександра.

Велетенські завоювання Олександра Македонського забезпечили грекам владу над усім Близьким Сходом. Хоча імперія зруйнувалася невдовзі після смерті Олександра Македонського, його діяльність змінила рух розвитку світової цивілізації.

Курсова робота закінчується висновками, у яких наведені наслідки завоювань великого полководця, та списком використаних джерел та літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       РОЗДІЛ   І. Передумови далекосхідної експансії

Історія життя Олександра Великого найтіснішим чином пов’язана  з історією життя його батька, царя Філіпа, і з історією їх батьківщини, Македонії. Олександр, безсумнівно, був  генієм, але навіть і геній залежить від особистого оточення. Він став самим собою завдяки своєму батькові і своїй країні, тому з них і  потрібно почати¹⁰.

Македонія була гірською країною, розташована на півночі Балканського півострова. На заході вона межувала з  Іллірією, а на сході – з Фракією.         Македонія до Філіпа представляла собою роздрібнений і закинутий край. V століття до н. е.- час розквіту рабовласницької демократії Греції, вершина її успіхів, а для Македонії – час переходу нижньомакедонських племен до классового суспільства. Специфіка розвитку країни, що заключалася в тому, що верхньомакедонські племена довгий час зберігали родову організацію, виявилася в утворенні централізованої держави. Процес об'єднання Македонії завершився лише в середині IV ст.. до н. е. і співпав з роками приходу до влади Філіпа.

Батько Олександра Македонського  Філіп ІІ був проголошений царем  Македонії в 359 р. до н. е., після того, як усунув усіх інших претендентів престолу. Антична історіографія  високо оцінює діяльність Філіпа, якому  вдалося за короткий час провести ряд перетворень і вивести  Македонію в число найбільш могутніх держав Балканського півострова.

Дякуючи спритній політиці, а також блискучим перемогам  у відкритому полі Філіпу вдалося  за деякий час очистити Македонію  від всіх ворогів.

Після 11-річної війни з  Афінами (357-346), в якій афіняни діяли  в’яло і неенергійно, Філіп заволодів  усім побережжям Егейського моря до Мармурового  моря. В найближчі роки Філіп завершив почату справу: поширив своє панування  до Чорного моря і Дунаю  і звернувся  в широкому масштабі  до проведення агресивної політики в національному  дусі. Македонське царство за Філіпа меншою мірою подвоїлось в порівнянні з попередніми його розмірами, і македоняни стали тепер великим народом¹¹.

Філіп зумів методично  і розумно розвинути сили своєї держави, використати і збільшити їх. Однією з головних його заслуг було формування національної армії, яка, поступово зростаючи завдяки обов’язковій військовій службі, доведена була до цифри – 40 000 чоловік. Благі наслідки введення царем військової реформи швидко позначилися: різні частини, із яких складалося Македонське царство, стали відчувати себе одним цілим, а македоняни – одним народом;знову набуті області зрослися з древньою Македонією¹².

Іншою, не менш важливою, заслугою Філіпа було прилучення його народу до еллінської культури; культура стала проникати в товщу македонського народу.

Відповідно, весь хід історичного  розвитку греко – македонського  світу другої половини ІV ст. до н. е. поставив на порядок денний питання  про не уникнення македонського  завоювання.

Херонейська битва була найбільшою подією в історії греко – македонського  світу. Вона стала не тільки початком підкорення Греції Філіпом, але й  початковим рубежем для прийняття  нових рішень, зв’язаних із розширенням  македонської експансії на Схід¹³.

Смерть Філіпа привела до різкого загострення ситуації в Греції і сусідніх їй земель. Ні про яку війну з Персією уже не згадували, імперія розпадалася, не встигнувши толком сформуватися. Проте у Філіпа знайшовся гідний наступник – спадкоємцем його назвати важко, оскільки він все робив по-своєму, інакше, ніж померлий цар. І наступником цим став один із синів Філіпа, що зійшов на престол під ім’ям Олександра ІІІ, а через декілька століть названий Великим¹⁴.