Восточний поход Александра Македонского

Після цього Олександр  повернувся в Пергу, щоб постаратися  захопити велику Фрігію, відділену  від південно – західної Малої  Азії.

Просуваючись далі на північ, за п’ять переходів македоняни опинилися під стінами Келени – столиці Фрігії, залишив під стінами міста  частину своїх військ в кількості 2500 чоловік, а сам направився в Гордій, в столицю старого фрігійського царя, де він простояв досить довгий час.

Покинувши Гордій, Олександр  пішов далі на Схід, захопив Анкір (Галатія) на південному схилі гір, які височіли на кордоні Пафлагонії. Своєю покірністю пафлагонці звільнили свою країну від походу македонських військ черех їх територію.  Далі Олександр поспішно рушив на Кілікію (на південний схід Малої Азії ), де Дарій зосередив значні сили. Кілікія була захищена суцільним крутим і обривчастим ланцюгом гір. Олександр так розставив свої війська, що вони, перекинувши ворожі пости в горах Тавра, пересікли щілини цієї гори, вторглися в Кілікію і захопили місто Тарс³⁶. Сатрап Кілікії Арсам мав намір утримати місто; але коли він почув про скорий перехід через Тарс македонян, налякався і поспішно втік із Тарса до царя Дарія³⁷.

Завоюванням Кілікії, по суті, закінчилась перша фаза подій  в історії східних походів. В  результаті першого року війни була захоплена  велика територія малоазійських земель.

Весною 333 р. до н. е. македонці, захопивши Кілікію, дістали звістку  про те, що  в північній частині  Сірії зосереджені великі сили перської армії. До місця зосередження вели два  шляхи, обидва лежали через гірські  переходи.

Дарій вирішив покинути свою вигідну позицію і піти назустріч  противнику. Він  перейшов Аманійські ворота через один з північних  перевалів і вступив у прибережну рівнину Ісса. Олександр її уже  пройшов і знаходився біля міста  Міріандра.

Намічалася велика битва, в якій зіштовхувалися два великі суперники. За Арріаном можна стверджувати, що у Дарія було близько 600 тис. воїнів, що із цього числа він втратив вбитими від 100 тис. чоловік, в тому числі 10 тис. вершників³⁸. Курцій загальне число персів визначає бл.180 тис³⁹. Про силу македонського війська джерела не згадують. Можна припустити, що їх було приблизно стільки ж, скільки і при Граніці, дещо більше 30 000. У битві при Іссі перси зазнали нищівної поразки. Багато в чому цьому сприяло поведінка самого Дарія, який в самий відповідальний момент бою кинувся на колісниці у втечу разом зі своїми вельможами. Переможці захопили табір Дарія, його сім'ю…

Битва при Іссі зіграла величезну роль в ході війни. В руки Олександра перейшла вся західна половина держави Ахеменідів, а це в свою чергу зробило великий вплив на вироблення його подальших завойовницьких планів⁴⁰. Македонському царю відкрилася тепер дорога на схід, в глибинні області Перської держави. Проте відразу він не скористався цією можливістю. Перед ним стояла дилема: чи слідувати за втікаючим Дарієм, заглибившись у всередину Персії, або йти на південь, закріпитися на східному узбережжі Середземного моря, особливо на фінікійською узбережжі, відрізати Перську державу від зв'язку з ним, тим самим позбавивши її флоту і контактів з бунтівної Елладою. Олександр обрав останній шлях.

Великі фінікійські міста Арсад, Бібл і Сідон здалися добровільно. Але Тір надав Олександру запеклий опір. Тір виділявся своїми розмірами і славою серед усіх міст Сірії та Фінікії. Він був розташований на острові і укріплений з усіх боків високими стінами. На море панував перський флот. Тірійці відчайдушно захищалися. Вони показали непереборне завзятість опору. Облога міста тривала сім місяців. У липні – серпні 332 р. до н. е. Тір впав. Коли місто було взято, 8 тис. його жителів було вбито, близько 30 тис продано в рабство⁴¹.

Падіння знаменитого, неприступного  торгового міста сильно підняло авторитет Олександра-полководця. Воно відкрило шлях до подальшого просування його армії на південь, в країну фараонів. Перси були зовсім відрізані від Середземного моря. Проте, без завоювання Єгипту неможливо було македонянам утвердити свою владу над Східним Середземномор’ям. Стара ворожість населення Єгипту до перської влади, яка знову спалахнула

через жорстоку політику Оха  при окупації цієї країни, давала Олександру можливість легко заволодіти Єгиптом⁴².

Долаючи завзятий опір жителів  міста Гази – найбільшого міста Сірії, що панувало над шляхом - Олександр направився в Єгипет. В листопаді 332 р. до н. е. він прибув в Пелузій – укріплення, що панувало над східним рукавом Нілу⁴³. Потім частково на суднах, частково по суші війська Олександра відправилися вздовж Нілу в Мемфіс. Зберігши недобру пам’ять про жорстокі репресії перського царя в 342 р. до н. е., жителі Єгипту з нетерпінням ждали Олександра як визволителя від перського ярма. В цих умовах Олександр міг безперешкодно зайняти країну, що  він і не забарився робити. Легко він дістався древньої столиці фараонів Мемфісу, приніс жертву Апісу й іншим богам і організував свято муз і гімнастичні змагання. Він здійснив ряд військових заходів для управління Єгиптом і утвердження свого престижу в ньому.

Весною 331 р. до н. е. Олександр  покинув Єгипет, щоб відновити  вирішальну боротьбу проти перського  царя. Дарій після того, як його мирні  пропозиції були відкинуті македонським царем, став проводити ширшу, всесторонню  підготовку не тільки до оборони, але  й до наступу, для чого зібрав значні військові сили. Діодор указує, що Дарію  вдалося зібрати піхоти 800 тис., кінноти 200 тис. чоловік⁴⁴. Фактично після великих втрат у персів була створена нова і багато численніша армія, якою Дарій сподівався перемогти Олександра.

А. С. Шофман зазначає, що у всіх античних джерелах битва при Гавгамелах, яка остаточно розгромила перську армію, отримала досить широке, докладне, але далеко не ідентичне освітлення⁴⁵. Головне звістка про цю битву міститься в Арріана, який є, за визнанням дослідників, кращим авторитетом у викладі військових подій.

Арріан наводить такі цифри: чисельність македонських військ, які  взяли участь у вирішальній битві, обчислюється 47 тис. осіб, з яких 40 тис. піхоти і 7 тис. кінноти. чисельність  перського війська в його творі  явно завищена (до 1 млн. піхотинців і  до 40 тис вершників)⁴⁶.

У липні 331 р. до н. е. македонське військо почало похід проти Дарія. Армія Олександра форсувала Тигр і зустріла ворожу кінноту, яка в той же час кинулася тікати. Арріан стверджує, що не було людини, яка  поводила себе на війні більш боязно і нерозумно, як Дарій, однак, на цей раз, на думку історика, він чекав ворога на території, сприятливої для розгортання маси кінноти і застосування нової зброї, вперше використаної проти македонян – серпоносних колісниць⁴⁷. Недалеко від стародавньої Ніневії 1 жовтня 331 р. до н. е. відбулася вирішальна битва, яка дістала свою назву від містечка Гавгамели, в 48 км від міста Арбели.

Дарій розташувався табором на Гавгамельській рівнині, на якому вільно могли діяти його головні сили – кіннота і бойові колісниці. Для бою македонська армія була побудована у дві лінії. В центрі першої знаходилася фаланга гоплітів. На правому крилі стояла важка кіннота, на лівому – фессалійська кіннота; легкою кіннотою і піхотою прикривалася перша лінія військ.

Коли війська зіткнулися, Олександр висунув вправо своє праве крило, а перси кинули на нього своє ліве крило, яке знаходилося далі македонської правої фаланги. Олександр став пересувати своє військо вправо, щоб розширити свій фланг. Заходи Олександра по укріпленню флангів, в основному, досягнули своєї мети: атаки, які перси направляли тут проти ворога, хоч і були жорстокими, залишалися безрезультатними. Завдяки спритним заходам Олександра повністю зазнала невдачі і атака серпоносних колісниць, на яку Дарій покладав великі надії.

Дарій висунув основні  сили військ. Завзята битва зав’язалася на лівій фаланзі персів, проти якої стояв сам Олександр. В цей час в передній лінії персів утворився прорив, яким македонський цар в той же час скористався. В цей розрив перського фронту він проник зі своєю кіннотою, підкріпленою фалангою гоплітів. Узгоджені удари важкої кінноти і гоплітів привели до поразки перських військ на цій ділянці фронту.

Зате більші труднощі і  небезпеки виявилися на іншому кінці  поля бою. Підрозділи македонські фаланги, що стояли далі ліворуч, не змогли скоро  слідувати за просуванням Олександра; крім того, були зайняті важкою боротьбою, яка зав’язалася на лівому македонському фланзі. Через їх відставання утворився пролом в македонському бойовому порядку. Цей пролом використала частина індів і перської кінноти, яка прорвала ворожу лінію і просувалася до обозу македонян. Тут зав’язалася  гаряча сутичка. Полонені перси приєдналися до своїх співвітчизників і разом напали на македонян⁴⁸. Замість того, щоб напасти з фаланги чи з тилу, перська кіннота кинулася грабувати македонський табір. Це вчасно підмітили командири македонських загонів; вони зайшли в тил персів, багатьох  вбили, інші кинулися втікати⁴⁹.

Виникла й інша небезпека  для македонян. Праве крило персів, що ще не знало про ганебну втечу свого царя, напало на ліве крило македонської армії. Олександр враз зупинив переслідування розбитого ворога і поспішив на допомогу своєму лівому флангу. По дорозі він зустрів перську кінноту, що втікала із македонського табору, а також багаточисленні загони персів. Почався кінний бій, який, на думку Арріана, був найбільш запеклим у всій цій битві.⁵⁰ Македоняни втратили в битві 100 чоловік і 1000 коней, перси – близько 30 000 вбитими і ще більше полонених⁵¹.Хоча ця запекла битва  і закінчилася перемогою македонян, але все – таки частина македонської кінноти змогла прорватися і кинулася втікати. Парменіон захопив табір персів, їх обоз, слонів і верблюдів⁵². Олександру вдалося захопити кинуті персами скарби, колісницю, щит і лук Дарія. Сам же Дарій втік далі⁵³.

Гавгамельська битва знаменувала  для Олександра поворотний пункт в його діяльності. Греки завжди вважали його амбіційним тираном, а зараз він немов вирішив підтвердити це⁵⁴.

Битва при Гавгамелах знищила  основні сили перської армії, завдала  смертельного удару перської державній  машині і відкрила переможцю життєві центри самої Персії⁵⁵.

Дарій відходом у Мідію  залишав супернику південні області своєї держави, перш за все важливі столиці Вавилон і Сузи. Олександр вступає до Вавилону, не зустрічаючи ніякого опору. Тут він провів більше 30 днів. З Вавилона Олександр відправився в столицю Еламу Сузи і з легкістю захопив це місто⁵⁶. Забравши величезні коштовності і скарби (у січні 330 р. до н. е.) Олександр покинув Сузи і відправився в корінні області Персії назустріч перського царя. У Персеполі і Пасаргадах ним була захоплена царська казна. Захоплену тут здобич Курцій вважає неймовірно великою, бо сюди перси звезли багатство з усією Персиди⁵⁷. У Персії Олександр пробув близько чотирьох місяців. Навесні він знову відправився в Мідію проти розбитого перського царя.

Дарій не використав можливості, наданої йому затримкою Олександра, не зібрав нових військ ні в Мідії, ні в південних провінціях і втік у східні сатрапії. Сатрап Бактрії  Бесс і ряд інших знатних вавілонян  заарештували перського царя. Влада  його перейшла до Бесса. Незабаром змовники убили перського царя. Олександр відіслав його тіло до Персії, розпорядився поховати його з усіма почестями в царській усипальниці⁵⁸. Бесс попав у руки Олександра і був виданий на страту  брату Дарія та іншим його родичам.

Зі смертю Дарія характер війни змінився. До цих пір Олександр  був іноземним завойовником; по праву  завоювання він став великим царем, і, хоч за зрозумілих причин він не прийняв цей титул, йому було зрозуміло, що тепер іранці – його піддані, а не вороги.⁵⁹

Смерть останнього перського  царя завершила падіння ахеменідської  держави, хоча фактично це сталося раніше, в битві при Гавгамелах ( 331 р. до н. е.), коли армія персів була розсіяна, а сам цар втік з поля бою, кинувши  на виклик долі військо і майно. Внаслідок, якщо вважати битву при Гавгамелах свідченням краху перської держави, то загибель Дарія в парфянських  землях – його логічне завершення⁶⁰.

     Розділ ІІІ. Похід в Середню Азію та Індію

Середньоазіатський похід  відображений в джерелах досить суперечливо  і не завжди узгоджено. Певною мірою  це пояснюється тим, що саме на цей час падає смуга гострих конфліктів у самій армії Олександра і великих виступів місцевого населення проти нього. Ці події зацікавили античних істориків набагато більше, ніж саме пересування частин македонської армії по середньо азійської землі⁶¹.«Це було зміцнення тилу для вступу македонської армії в середньоазіатські області, на території яких розгорнулися особливі драматичні події»⁶².

Дальшими  завоюваннями Олександра були Парфія, Гірканія і області, розташовані у південно – східній частині Каспійського моря. Тут йому вдалося покорити місцеве плем’я амардів. Після 15-дневного відпочинку в найбільшому гірканському місті, Задракартах, Олександр рушив у Парфію, а потім – до кордонів Арії. Цар вирішив завоювати всю Арію, яка знаходилася між Іраном, Тураном та Індією, мала велике значення.

Далі Олександр посунув  на південь, в Дрангіану, де в його руки потрапив один із убивць Дарія.

Так, як завоювання Східних  сатрапій, як бачимо, остаточно сформувало ідею про світове панування в  македонського царя, який сам говорив, що прийшов в Азію не із-за золота і срібла, а заради підкорення всього світу, стало основою виникнення опозиції, яка не розділяла погляди  Олександра. Правляча македонська верхівка вважала, що азіатський похід здійснювався заради самої Македонії, а не заради бажання царя створити східну державу, в якій македонському царству  відводилась би другорядна роль.

Придушивши опозицію, цар  повів своє різноплемінне військо  на схід, де йому підкорилися племена  аріаспів. Олександр залишив ці племена  незалежними⁶³.

Подальший шлях Олександра лежав через Гедросію і Арахозію до Індійського Кавказу. Управління завойованими областями було доручено місцевим сатрапам, але під македонським керівництвом. І в Арахозії,  і в паромісадів Олександр засновував нові міста – Олександрії, форпости свого пануванняв колишніх східних сатрапіях Перського царства: Александрія Арахосійська, Александрія Кавказька і т. д⁶⁴.