Восточний поход Александра Македонского

Олександр Македонський народився  в 356 р. до н. е. Із самого дитинства він ріс не звичайною нормальною дитиною, а дивним ‘’ дорослим хлопчиком ’’. Його батько Філіпп, зайнятий постійними війнами, навряд чи мав час і можливість займатися вихованням сина, який був цілком наданий на опіку Олімпіаді. І можна стверджувати, що в дитинстві Олександр знаходився під сильним впливом своєї матері, до якої він відчував на протязі всього свого життя велику прив’язаність¹⁵.

Відношення Олександра до Філіппа було важким і суперечливим,в  його душі таївся дух суперництва. З  одного боку, батько був для Олександра майже кумиром, а з другого  – дух суперництва викликав до життя важке змішання любові і  неприязні. Йдучи по кроках батька, хлопчик хотів не тільки ні в чому не відставати від нього, але й  перевершити.

Що представляв собою  Олександр до того дня, як став царем  Македонії? Австрійський історик  Ф. Шахермейр, досліджуючи юність Олександра, робить висновок, що Азія володіла його думками ще з дитячих років¹⁶. Виховання македонського спадкоємця в деякій мірі було традиційним: в ранньому дитинстві Олександр знаходився під опікою Ланіки, знаної македонянки, яку змінив Леонід, родич Олімпіади, який потім передав юного вихованця Лісімаху із Акарнанії, великого любителя гомерівського епосу¹⁷. В пам’яті Олександра його перші наставники залишили глибокий слід.

В 343 р. до н. е. Філіп ІІ вирішив  взяти в наставники сину філософа Арістотеля. Такий вибір має велике значення для багатьох істориків, що бачили конкретний зв’язок між величним філософом давнини і майбутнім завойовником світу.

Багато написано виняткові  здібності Олександра. Він легко  сприймав таємниці філософії і закони поезії, що вчив його Арістотель. Але  в першу чергу Арістотель учив свого вихованця етиці і науці управління державою, а також, можливо, основам перипатетичного вчення – філософії для обраних¹⁸.

Олександр ріс впертою  і норовливою дитиною, навіть батько намагався діяти на нього переконаннями, а не примусом¹⁹. В юному віці ці схильності проявилися в ньому ще більш чітко. Честолюбний і властний, Олександр не терпів заперечень й інколи здійснював вчинки, що межували з безглуздістю. Бажання відрізнятися, завжди бути у центрі уваги оточуючих постійно володіло Олександром, він заздрив перемогам батька і мріяв про особисту славу²⁰. Таким він був і в 16 років, коли назавжди закінчилися заняття з Арістотелем. З цього часу Філіп ІІ почав привчати сина до державної діяльності.

Можливо, вперше до справ  «великої політики» Олександр «приєднався» ще в семилітньому віці, коли за відсутності  батька був на прийомі перських послів. Вірогідно, що він був присутній  і при підписанні Філократового  миру (346 р. до н. е.) з Афінами²¹.

Перші самостійні кроки по управлінні Македонією Олександр зробив у 16-річному віці, коли Філіп ІІ повів  військо на Візантій, а сина залишив  під наглядом досвідченого полководця Антипатра замість себе.

Схоже на те, що саме відсутність  Філіпа ІІ дала привід фракійським  племенам медів повстати проти македонської влади. Олександр самостійно здійснив операцію по замиренню медів і  навіть заснував на їх землях місто  Александрополь – опорний пункт  македонського впливу у Фракії²².

В битві при Херонеї 338 Олександр командував тією македонською фалангою, яка вела атаку і яка  прорвала священний загін фіванців²³.

Ставши новим царем  Александр за одне літо 335 до н. е. повернув під владу Македонії північну частину Балканського півострова, де натрапив на потужний опір. Тоді він  вирішив укласти союз із кельтськими  племенами галатів, які рухались вниз по Дунаю, і повернувши на південь, досяг середньої Греції, захопив  і зруйнував Фіви і послав ультиматум Афінам. Настрахані грецькі міста підкорилися йому без бою.

Встановивши спокій в Елладі, Олександр восени 335 р. повернувся в  Македонію. Одного року було досить для  того, щоб зміцнити свій престол. Залучившись  підтримкою сусідніх варварських народів, будучи впевнений в  про спокій в Греції і вірності свого народу, він міг назначити весну 334 р. для  початку перського походу²⁴.

Схід завжди приваблював  до себе еллінський світ багатством і  розкішшю. Давньогрецька міфологія  тісно переплітається зі східними сюжетами. Повне трагізму і пафосу боротьби битва біля стін Трої, де загинули еллінські  міфічні герої Ахілл і Патрокл, також відбулося на Сході.

Весь хід історичного  розвитку середземноморського світу, де з перемінним успіхом панували то елліни, то перси, неминуче вів до загострення суперництва на морі і на суші. Війна з Персією диктувала  ся інтересами македонської завойовницької політики. Разом з тим вона давала можливість грецькій економіці вийти  із кризового стану.

Ще Філіп, будучи переможцем, добився формального союзу грецьких держав для організації спільного східного походу, став гегемоном симмахії з необмеженими повноваженнями політичного керівника і стратега. Характерно, що після загибелі Філіпа цей союз повинен був відродити Олександр, який наперед продемонстрував силу македонської зброї і строго покарав фіванців за легко мислення.

Похід на Схід був логічним ступенем експансіоністської македонської політики, що уже раніше зіткнулася з інтересами перської держави біля Геллеспонту і Пропонтиди. Конфлікт між Македонією та Персією був неминучий, він був лише на деякий час відкладений через грецькі справи. Тепер же, після ухвалення Коринфської згоди, Філіп міг спокійно почати східну кампанію, маючи в своєму розпорядженні еллінські сили і спираючись на підтримку олігархічних угрупувань, що бачили в поході звільнення від незаможніх, яких « стали боятися більше, ніж ворогів».

Отже, східний похід був вирішений, бо в ньому були зацікавлені всі пануючі шари рабовласницького суспільства Греції і Македонії. Соціальна думка давньої Греції тільки у східній кампанії бачила спасіння еллінського світу від внутрішніх смут і безперервних війн. Збіднілі грецькі громадяни також були зацікавлені в поході, передбачаючи можливість піти в найми чи переселитися в багаті торгові міста Малої Азії. А міцніючий рабовласницький клас Македонії, що пробивав собі дорогу в Егейський світ, розраховував завдяки війні дістати нові землі, грошові засоби і рабів. Хоча інтереси грецьких міст-держав і Македонії були різні, наполеглива необхідність почати східну кампанію об’єднала їх.

Восени 335 р. та взимку 335/334 рр. до н.е. Олександр активно готувався  до походу на персів. Момент для війни  було обрано вдалий. Держава Ахеменідів переживала в той час глибоку  внутрішню кризу. Території Малої  Азії, Фінікії та Єгипту, залучені до середземноморської торгівлі і пов'язані  з грецькими містами, тяжіли залежністю від Персії. На македонян вони дивилися, як на визволителів від перського  гніту. На чолі держави стояв Дарій  ІІІ Кодоман (336-330 рр. до н.е.). який вступив  на престол в 43 роки, був красивим і високим, однак малоініціативним і не дуже здібним. Поступалася македонянам  і перська армія. Перські воїни-селяни, набрані примусово, воювали неохоче, втікали з поля битви, не підкорялися  військовій дисципліні, були гірше  озброєні. Найміцнішою частиною перської армії були грецькі найманці, якими  командував Мемнон.

Військові сили, з якими  Олександр вступив у похід, були взагалі невеликі: у нього було не більше 5 000  вершників і 30 000 піхоти. Вся піхота і кавалерія була поділена за родами зброї і за національностями. Військо зберігало, в своїй основі, македонську організацію²⁵.

В піхоті основне ядро війська  складала так звана фаланга. Особливістю  її було озброєння окремих солдат і її стройовий порядок. Фалангіти  – це гопліти,  важко озброєні, в грецькому розумінні, хоча озброєння  їх і було легше грецького. Таких  македонських гоп літів у війську  Олександра було шість фаланг, де кожна  знаходилася під командуванням  особливого стратега.

Потім йшло спеціальне македонське  військо, так звані гіпаспісти; вони носили полотняний панцир і були озброєні великим щитом і більш довгим мечем,ніж фалангіти. В кавалерії , число яких досягало 5 000 чоловік, головне місце займали македонські вершники(гетайри) і фессалійські²⁶.

На кінець, варто згадати про легкі війська, піших і кінних, навербованих, головним чином, із союзників.

Македонське військо було загартоване суворою дисципліною, добре організоване, мало прекрасну  кавалерію.

І так, всі сили були напоготові. Македонське військо було загартоване  суворою дисципліною, добре організоване. Проте, будучи небагато численним в  порівнянні з ворожими військами, військо  було проникнуте безумовною довірою  до свого вождя і не сумнівалося  в перемозі²⁷.

РОЗДІЛ   І. Завоювання на Близькому Сході

Похід на Схід Олександр  почав весною 334 р до н.е. Його армія посунулася вздовж північного узбережжя Егейського моря у напрямку до Геллеспонту, через який він планував здійснити свій миттєвий перехід із Європи в Азію.

Греко – македонська армія  переправилася через Геллеспонт  безперешкодно. Ця вдала висадка  в Азії означала для війська Олександра успішне подолання  великих труднощів  і серйозних небезпек. Вона закріпила  у македонян впевненість в  успіху. Армія суперника, хоча і мала значні військові сили і панування на морі, не робила ніяких рішучих дій, щоб зашкодити цьому. Як справедливо говорить Шахермайр, «для Ірану не так важливий був ризик програти бій, як страх зруйнувати етичний фундамент, на якому трималася імперія»²⁸.

Біля річки Гранік у  травні 334 р до н.е. відбулося перше  зіткнення Олександра з перським військом.

Головнокомандуючий перськими військами в Малій Азії Мемноном був розроблений план ведення військових дій, про який детально оповідають античні автори²⁹. Мемнон пропонував не тільки не вступати в бої і, спустошуючи країну, не давати македонянам йти вперед, але і переправити в Македонію морські і піші сили персів і перенести військові дії в Європу. На військових нарадах постійно виникали суперечності між Мемноном і перської знаттю. Діодор вказує на те, що поради Мемнона були чудові³⁰. Але, як справедливо говорить Шахермайр, «для Ірану не так важливий був ризик програти бій, як боязнь зруйнувати етичний фундамент, на якому трималася імперія». Перси, покладаючись на силу своєї кінноти, зважилися дати бій.

Біля річки Граник в  травні 334 р. до н. е.. відбулося перше  зіткнення Олександра з перським військом. Докладний опис битви при Граник ми знаходимо у Арріана³¹. Важливо відзначити, що війська противників в цій битві були приблизно рівні за чисельністю. Перси займали вигідне становище, але результат битви вирішив ефект несподіваного нападу, а також військову перевагу македонської армії.

Перемога на річці Граник була не тільки великим військовим успіхом македонян, а й важливим політичним заходом³². Розгромивши сили персів, вони знищили або, принаймні, послабили засоби подальшого їх опору в Малій Азії. Перський флот був відрізаний від гавані і берега, звідки він міг завдати ударів по наступаючій македонської армії; інші військові сили персів, що складалися переважно з перських, а здебільшого з грецьких найманих загонів, не були мобілізовані і, розсіяні по окремих гарнізонах, не являли безпосередньої небезпеки. Перемога при Граник відкрила Олександру шлях в Малу Азію.

Без всякого опору Олександр займає Геллеспонтську Фрігію і Лідію, їх столиці,  які були воротами до центральних малоазійських земель.

Із Лідії Олександр  пішов на Ефес,куди прибув через  чотири дні. В цьому великому місті  Іонії в той час йшла жорстока боротьба між олігархами і демократами. Як тільки Олександр зайняв Ефес,він  повалив олігархію, створену тут  за допомогою персів,що стала їх оплотом, і встановив демократію. Повсюди звільняв населення від колишніх перських податків.

Малоазійські греки, колишні  піддані Перської держави, вступали в особливі відносини з Олександром, як із своїм визволителем, і в особливі союзи. Проте, далеко не всі міста Малої Азії переходили на його бік. Такі великі її міста, як Мілет і Галікарнас, чинили йому опір. Боротьба за оволодіння цими містами придставляла собою важливу віху у військовій історії східних походів³³

Після Мілету Олександру належало вирішити ще одне важливе військове завдання на побережжі Малої Азії. Справа йшла про Кесарію, столиця якої Галікарнас міг стати новим бастіоном на шляху подальшого просування македонських військ. Це був один з найбільших міст Карії  з чудовими фортецями.

Облога виявилася важкою і довготривалою. Багато людей вийшло з міста і хоробро билися в рукопашній сутичці з македонянами, гинучи в бою³⁴.           Після багатох спроб відрізати атаки македонського війська перські воєначальники переконалися в тому, що при даному положенні вони не взмозі більше захищати уже насилу пошкоджені стіни, і самі стали підпалювати місто, щоб воно не дісталося ворогу³⁵. Із захопленням Галікарнасу  впав найважливіший центр опору в Малій Азії.

Правителька Карії Ада  вийшла Олександру назустріч, добровільно  здала йому місто і назвала його сином. Він залишив їй місто, прийняв управління і, коли оволодів рештою Карії , вручив їй правління всією країною.

Після підкорення деяких пунктів  і островів весною 333 р. до н.е. в цьому  районі встановилися македонське панування. Цим закінчився перший етап завоювання Малої Азії – підкорення її приморських  областей, і почався другий етап – підкорення її внутрішніх областей.

Після завоювання Галікарнасу  Олександр відіслав частину свого  війська на чолі з Парменіоном  в Сарди і приказав підкорити  звідти Фрігію. Сам же він вирішив окупувати область Лікії і Памфілії.

Згідно апологетичній  традиції македонське військо в Лікії не зустріло якого-небудь опору. Із Лікії Олександр направився в Памфілію. Частину свого війська через гори він послав у Пергу – її головного міста. Перга майже тут -таки підкорилася. Потім Олександр пішов у Сіду – міста, розташованого на кордоні з Памфілією, жителі якого вважали себе переселенцями із Кум.