Визвольний рух в Україні наприкінці XVI – у першій половині XVII ст

Ось так, трагічно, і завершилася  військова та політична кар'єра  одного з найталановитіших полководців  й одного з найулюбленіших народних героїв України.

2.3. Події  визвольного руху у часи гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

Після придушення повстань К.Косинського і С.Наливайка Польща змушена була різко змінити своє відношення до козаків взагалі, тому що потребувала їх допомоги. Польське панство неохоче брало участь у війнах, тому король великі надії  покладав на козаків. Через таку польську політику по відношенню до козацтва серед  останнього зародилось дві течії. До радикальної течії належала козацька сірома, яка жила з воєнних походів  і в надії колись побороти Польщу. До течії поміркованих відносились  статечні козаки, "значні", яким було що втрачати в разі конфлікту з  владою і поразки в ньому. Як це завжди буває після поразки повстанців і перемоги влади, наступила реакція. Гору серед козаків взяли помірковані, статечні хазяї. Вони почали слухняно виконувати всі розпорядження короля, наприклад ходили походами в Лівонію  та Молдавію, а також брали активну  участь в походах на Москву під  час її "великої смути"²⁴.

 Події перших двох десятиріч XVII ст. тісно пов'язані з діяльністю гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Його вважають найвидатнішою фігурою, яку висунуло козацтво до Б. Хмельницького. Він прославився не лише як полководець, але й як державний діяч, захисник української культури. Значною мірою цьому сприяло його навчання протягом кількох років в Острозькій академії.

«Відродження нашої історичної свідомості слід починати з відродження, слави гетьмана Сагайдачного як одного з найвидатніших європейських полководців, чи не єдиного в світі, який з однаковою  неперевершеністю командував і польовими  арміями, і морським флотом, здобуваючи блискучі перемоги на суші й на морі»

Богдан Сушинський

Народився він у с. Кульчицях  поблизу Самбора на Львівщині. Родом  він був із дрібної шляхти. Через відсутність прямих писемних джерел, достеменно не відомо коли саме народився Петро Конашевич. Згідно з Б.Сушинськимце відбулось близько 1550 року²⁵, тоді як О. Апанович вказує на 1577–1578 роки²⁶, а Сас П. М. приходить до дати близько 1582 року²⁷. На підставі припущення, що в ті часи дітей, зазвичай, називали на честь святого із днем якого була близька дата народження, то Сагайдачний орієнтовно народився близько 29 червня (9 липня) 1582, на свято апостолів Петра і Павла. З 1592 по 1598 роки навчався в Острозькій школі на Волині.

За твердженням Володимира Антоновича, після випуску Петро Сагайдачний переїхав до Львова, а згодом до Києва, де працював домашнім вчителем, а також помічником київського судді Яна Аксака. Петро Сас припускає, що ще під час навчання в Острозькій школі Сагайдачний визначався із приєднанням до запорожців²⁸.

Після Берестейського собору (1596) зайняв антиуніатську позицію, про свідчить його твір «Пояснення про унію» Згодом пішов на Запоріжжя. Брав участь у походах проти Туреччини  і Кримського ханства.

На Січ Сагайдачний  прибув у часи, коли там гетьманував (удруге) Самійло Кішка. Вже в перших морських походах, коли Сагайдачний  ще не був гетьманом, він постав перед  козацтвом як надзвичайно хоробрий і, водночас, розсудливий воїн. На самій  Січі цієї доби було неспокійно. Після  повстання Наливайка в Україні  довго давало про себе знати напруження між реєстровими та запорізькими козаками. Гетьманська булава часто  переходила з рук до рук: одні гетьмани не влаштовували польський уряд, інші -козаків.

         У цей час успішними були  походи під керівництвом Сагайдачного. Восени 1606 року він спорядив чималу ескадру з чайок і повів її до турецьких берегів²⁹.

Під час цього походу козаки здобули фортецю, що до того вважалася  неприступною. Штурм Варни завершився знищенням всіх берегових укріплень  та турецьких кораблів, які стояли на рейді. В результаті битви вдалося  визволити кілька тисяч полонених, запорожці захопили значні трофеї та 10 турецьких галер із вантажем та екіпажем.

Повернувшись із-під Варни, гетьман Сагайдачний заходився  реорганізовувати козацьке військо. Чіткіше  поділив його на сотні та полки, поновив  навчання, запровадив сувору дисципліну. Далеко не всім козакам це припало  до вподоби. Знаходилися й прихильники  колишньої "волі", що дозволяла  їм не коритися дисципліні. До них гетьман  уживав найрішучіших заходів - аж до привселюдної розправи. За це козаки кілька разів  скидали Сагайдачного з гетьманства³⁰.

1607 року запорожці провели великий похід на Кримське ханство, під час якого захопили і спалили Перекоп та Очаків. В 1608 — на початку 1609 року, Сагайдачний здійснив морський похід на 16 човнах-«чайках» у гирло Дунаю, під час якого було здійснено напад на Кілію, Білгород та Ізмаїл. В 1612 році козацька флотилія у складі шістдесяти чайок здійснила вдалі походи на ворожі укріплення — Гьозлів, Бабадаг, Варну і Месембрій³¹. 1613 року козаки здійснили два походи на турецьке узбережжя, а в гирлі Дніпра розбили турецьку флотилію та захопили шість турецьких галер.

В серпні 1614 року запорожці  на сорока чайках подалися до берегів  Туреччини. Козаки захопили Трапезунд, узяли в облогу Синоп, оволоділи замком, вибили гарнізон і знищили весь флот галер і галеонів, які стояли на рейді. 1615 року 80 козацьких чайок підійшли до Константинополя, де спалили вщент гавані Мізевні та Архіокі разом із флотом, що перебував там. Турецький султан послав навздогін за козаками цілу флотилію. Проте в морських битвах біля острова Зміїний та під Очаковом турецьку флотилію було розгромлено, а козаки взяли в полон турецького адмірала Алі-пашу.

В червні або на початку липня 1616 року відбулась  зміна гетьмана: Гетьманом Війська  Запорозького було проголошено Сагайдачного. Невдовзі після обрання гетьманом Сагайдачний підготував похід до неприступної турецької фортеці Кафи (сучасна Феодосія), що була головним невільничим ринком у Криму. 22 липня 1616 року Сагайдачний разом із 4 тисячами козаків прибув до міста. Вночі козаки висадились на берег і підійшли до воріт Кафи. Відволікши вартових, козаки перебрались через мури фортеці і відкрили ворота міста. Раптовим нападом вони захопили міську цитадель і взялися грабувати місто та звільняти християнських невільників. Переможний похід на Кафу, що мав виразний визвольний характер, набув значного розголосу, і не тільки в Україні. Пізніше Касіян Сакович возвеличив цей подвиг Сагайдачного та його козаків у своїх «Віршах». Цей опис набув героїчного значення в історичній пам'яті українців³².

У 1618 р. на прохання польського уряду 20 тис. козаків на чолі з Сагайдачним узяли участь у поході на Москву. Запорожці розбили військо князів Пожарського та Волконського, підійшли до царської столиці і розпочали облогу. Місту загрожувала страшна небезпека. Але у вирішальний момент гетьман наказав припинити штурм. Ймовірно, він не бажав зміцнення Речі Посполитої за рахунок московської держави, котра могла бути потенційним союзником у майбутньому. У цьому ж році разом "з усім військом Запорізьким" він вписався до Київського Богоявленського братства. Це братство вважається справою рук гетьмана. Як найбільш високоосвічена людина свого часу, П.Сагайдачний не міг не розуміти значення братств в розвиткові і збереженні національної культури. 

В 1620 р. під протекцією П.Сагайдачного патріарх Теофан відновив в Україні  православну ієрархію, висвятивши на митрополита Иова Борецького і чотирьох епіскопів для Київської митрополії. Так разом, в одній шерензі, стали міщани, духовенство і козаки. Союз козаччини з інтелігенцією скріпив обидві сторони. Міщанство і духовенство відчули за собою підтримку воєнної сили Запоріжжя. Тепер вони могли сміливіше і енергійніше здійснювати свої плани. А козаччина завдяки підтримці нею церкви виявилась оплотом загальнонаціональної справи — оборони церкви і культури³³.

У 1621 р. військо Сагайдачного воювало разом із Польщею проти  Туреччини, яка становила загрозу  для українського народу. Понад 40 тисяч козаків на чолі з гетьманом Я. Бородавкою виступили на з’єднання з польськими військами. Бородавка, зосередивши в районі Могилева-Подільського основну частину свого війська, розіслав у глиб країни чати, необачно розпорошивши свої сили. Протягом серпня загони козаків із винятковим героїзмом билися проти ворога³⁴.

А Сагайдачний, закінчивши переговори у Варшаві, дістався Хотинського  польського табору і, не знайшовши тут  Запорозького Війська, вирішив під  Могилів-Подільський для зустрічі з ним у супроводі охоронців. Дорогою вони потрапили у ворожу засідку. Під час бою Сагайдачного було поранено отруєною стрілою, що стало  причиною його хвороби, а наступного року – смерті.

Врятувавшись разом із пораненим Сагайдачним, охоронці за кілька годин зустріли козаків, яким Сагайдачний розповів про наслідки своїх переговорів з королем. На козацькій раді за невміле керівництво  і непродумані дії Бородавку  було позбавлено гетьманства та обрано гетьманом Сагайдачного. Він зумів  з’єднатись у складній ситуації з  польськими військами, привівши до них 41 520 козаків в обхід турецьких військ³⁵.

Загалом, у цій битві, що тривала понад п'ять тижнів, жодна  зі сторін перемоги так і не здобула. Але, посилаючись на те, що миру попросив султан, поляки й досі вважають, що вони вийшли з хотинської битви переможцями. 29 вересня між командуванням польсько-козацьких і турецько-татарських військ почалися переговори про укладення миру. Наслідки Хотинської битви мали велике міжнародне значення. Ця битва змусила Туреччину відмовитись від планів завоювання Європи. Розгром турецького війська під Хотином привів до внутрішнього політичного послаблення султанської влади³⁶.

До Києва Сагайдачний  повернувся тяжко хворим. Уже перед  смертю одержав королівську грамоту, в якій Сигізмунд ІІІ дякував  йому за допомогу в Хотинській битві  і запевняв: "Обіцяємо дарувати вам  удесятеро більше від того, що ви забажаєте від нашої милості.

Помер гетьман України  Сагайдачний 10 квітня 1622 року і похований  у Києво-Братському монастирі. Майже  все своє майно і маєтності  він заповідав Київській та Львівській братським школам, що теж слід сприймати, як мудрий приклад для його наступників, для всіх заможних в Україні сущих³⁷.

В особі гетьмана Петра  Сагайдачного український народ  має видатного полководця і політичного  діяча світової величі. Чого, здається, всі ми так досі й не усвідомили. Під керівництвом П. Сагайдачного козацтво остаточно перетворилося па окремий стан, а його збройні сили були реформовані з, по суті, партизанських загонів у регулярну дисципліновану армію. У політичній діяльності П. Сагайдачний виходив з реалій тодішніх українсько-польських відносин і діяв насамперед дипломатичними засобами, уникаючи відкритого протистояння з Річчю Посполитою, але в той же час постійно працюючи над закладанням фундаменту майбутньої української держави. 

З перших років незалежності України ім'я гетьмана Сагайдачного почав носити на своєму борту флагман  українського військово-морського  флоту. І в цьому є вища справедливість: в особі Сагайдачного Україна має справді видатного флотоводця.

2.4. Селянське  повстання на чолі з Марком Жмайло

Марко Жмайло-Кульчицький — гетьман реєстрового козацтва, керівник селянсько-козацького повстання 1625 р.

За одним із джерел рід Жмайло походить з с.Кульчиці (тепер село в Самбірському районі, Львівської області). Відомо, що до обрання гетьманом Жмайло брав участь у Хотинській битві (1621 р.)³⁸.

Гетьманування Марка Жмайла припадає на 1624-1625 роки. У цей час козацтво, вся Україна перебувала на грані  війни з Польщею. Козаки висунули перед польським урядом низку  вимог, від яких не збиралися відступатися, але поляки не збиралися їх виконувати.

Занепокоєний масовим покозаченням селянства після Хотинської війни 1620-1621 років, уряд Речі Посполитої у вересні 1625 року послав на Південну Київщину військо на чолі з польським гетьманом Станіславом Конецпольським. Урядове військо 1 жовтня підійшло до Канева. Козацька залога вийшла з міста й після бою з каральним загоном під Мошнами (нині село Черкаського району Черкаської області) відступила до Черкас.

Разом з місцевими козаками канівські  козаки відійшли до гирла річки Цибульника, де збиралися інші козацькі загони. Невдовзі сюди прибули з артилерією запорожці під керівництвом Марка Жмайла. З’єднавшись із козаками, Жмайло очолив повстанське військо³⁹.

15 жовтня відбувся запеклий бій. Повстанці завдали значних втрат ворогові, але під натиском переважних сил були змушені відступити до Курукового озера. Спроби розгромити тут козаків не мали успіху, і Конецьпольський був змушений почати переговори, під час яких угодовська

частина козацької старшини 5 листопада 1625 року скинула Жмайла з гетьманства і уклала з урядовим командуванням невигідний для козацтва Куруківський договір⁴⁰.

І вони, й згодом українські історики, докоряли Жмайлові за те, що він погодився на справді нестерпні умови Куруківського договору.

Але якщо поглянути на ситуацію очима самого гетьмана Жмайла, то ми зрозуміємо, що іншого виходу в нього не було. Їсти козакам було нічого, коні голодні, набої для гармат і рушниць майже вичерпано, а в таборі було повно поранених.

Отож ні в чому особливому ні перед  козаками, ні перед історією України  гетьман Марко Жмайло не завинив.

2.5. Національно-визвольна  війна під проводом Михайла  Дорошенка