Стан видавничої справи у XIX - поч. XX ст. в Україні

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Октября 2013 в 17:31, контрольная работа

Краткое описание

Слід відзначити, що розвиток друкарства на Україні відбувався в важких політичних, соціально – економічних та культурних умовах, якими відзначився період 19 століття. Також варто відзначити той факт, що Москва і Петербург в певній мірі також виступали як центри українського друкарства першої половини XIX ст.
Найбільша на той час в Україні була друкарня Києво-Печерської лаври. У ній друкувались релігійні тексти мовою церковнослов’янською в її русифікованому варіанті. При ній продовжувала діяти друкарня Київської академії, яка видавала релігійні і світські книжки російською мовою "гражданськими" літерами. Розширення світського друкарства у Києві значною мірою пов’язане з діяльністю вченого-краєзнавця і бібліографа митрополита Євгенія Болховитинова.

Содержание

Розділ 1.
Вступ . (Історичне тло XIX ст.. Процес становлення української культури в XIX ст, його вплив на розвиток видавничої справи в Україні.)
1. Розвиток видавничої справи у XIX ст. Основні книжкові видання XIX ст.
2. Журнали, видані у XIX ст.( матеріал в таблиці).
3. Основні альманахи XIX ст.(матеріал в таблиці).
Розділ 2.
Вступ. (Історичне тло XX ст.)
1. Становлення і розвиток видавничої справи у XX ст.
2. Основні видання початку XX ст. (матеріал в таблиці).
Висновок
Список використаної літератури

Прикрепленные файлы: 1 файл

Розділ 1.docx

— 102.28 Кб (Скачать документ)

Новий період розвитку української  книжки почався саме у 1917 році. Поштовхом  для цього стали революційні  події в Російській імперії, зокрема  утворення Української Центральної  Ради (УЦР)та проголошення Української  Народної Республіки (УНР). Наприкінці 1917 року засновуються державні органи керівництва книговидавничою справою. Було ухвалено закон про передачу Секретаріату освіти всіх шкіл та просвітніх установ, які існували в УНР, а  на початку 1918 року у складі Міністерства народної освіти утворився видавничий відділ. Зважаючи на це, окрім поновлення або посилення роботи старих видавничих осередків ("Час", "Дзвін", "Вік", "Криниця", "Друкар"), утворилися нові видавництва ("Вернигора", "Шкільна  справа", "Серп і молот" та ін.), з'явило¬ся багато приватних друкарень, зокрема М. Грушевського, М. Грінченкової, В. Резніченка тощо. Характерною ознакою цього періоду є те, що всі видавництва були розташовані не лише у великих містах та культурних центрах, а й у найвіддаленіших куточках України. Дослідник книги М. Пакуль зазначив з іронією: "Кожна більш-менш значна кооперативна організація, який-не-будь районний союз, розташований в глухому Єлисаветграді, Охтирці і т.д., поспішали придба¬ти друкований орган і видавати які-небудь недолугі брошурки" .

 Всього ж в Україні у 1917 році налічувалося 78 державних та приватних видавництв, а також різних товариств, об'єднань, громадських організацій, які видавали книжки, а в 1918 році їх уже було 104 (хоча це не остаточні дані, оскільки ще чимало організацій, які випускали друковану продукцію, були просто не зареєстровані).

 Окрім українських, існували видавництва, що друкували книжки російською, єврейською, польською та іншими мовами. Наприклад, російські книжки друкували 68 видавництв, які були розташовані переважно у великих містах — Києві (23), Одесі (16), Харкові (11) та ін.

  Найкраще характеризують книговидавничий стан цього періоду статистичні дані Інституту українського книговидавництва, датовані 1923 роком. Найбільше уваги приділялося виданню українських підручників. Їх тиражі сягали 250 тис. примірників. І це не дивно, оскільки вони мали підтримку УЦР. Так, у 1918 році було прийнято два законопроекти про виділення коштів на видання шкільних підручників у розмірі 5 млн. крб. та надання кредиту в 10 млн. крб.

  Значне місце серед видавничого репертуару належало красному письменству. Були видані твори Т. Шевченка, Б. Грінченка, І. Франка, М. Коцюбинського та інших, а також закордонних авторів у перекладі українською мовою. Для дітей у 1917 році вийшло понад 20 назв книг.

  Популярними були видання наукового спрямування, присвячені українській мові, історії України, літературі, природничим наукам тощо. Чимало друкувалося агітаційної продукції: листівок, брошурок, плакатів, і все це виходило великими тиражами. На жаль, кількість не завжди відповідала якості книговидавничої продукції. Поліграфічне оформлення більшості видань було на низькому рівні. Це дало підстави для звернення української інтелігенції до видавництв: "Більше дбання, більше охайності, більше пошани до книги — той ця пошана переходитиме в маси і сама книга більше культурної роботи зробить".

  У цілому ж, початок Української революції характеризувався книжковим бумом, про що й було сказано в "Книгарі": "Засновуються нові і поширюють свою діяльність старі наші книгарні, полиці яких швидко наповнюються новою літературою і так само швидко порожніють з огляду на величезний рух рідної книжки до села, де неймовірною ходою розвивається національна свідомість".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1.  Основні видання початку XX ст.

 

Назва видання

Рік видання

Місце видання

Основні діячі видання

Загальна характеристика

«Киевская старина»

Щомісячний історико – етнографічний та літературний часопис.

Змінив назву на «Україна»  з 1907р.

Видавався з 1882 року, (українською  в російській транслітерації з 1905р.) до 1906 р.

Київ

Перший редактор – Ф.Лебединцев, пізніше часопис редагували О.Лашкевич, Є.Кивлицький, В.Науменко.

За тематичними і хронологічними діапазонами, охопленням історичної проблематики – журнал не мав рівних. Видавався  за кошти меценатів та передплатників. У часописі було вміщено історію визвольної боротьби українського народу, українського козацтва тощо. Було висвітлено багато топографічних, демографічних досліджень. Чимало уваги приділялось повсякденному побуту українців. Присутні були описи церковних пам’яток, а також дослідження з церковного життя. У своїй діяльності об'єднав видавничу, дослідницьку та археологічну роботу. Містив ілюстративний ряд, в якому було багато портретів, зображень церков,предметів побуту. Регулярно вміщувались рецензії, які стали взірцем толерантної літературної критики. Співробітниками журналу були історики, письменники, етнографи: В.Антонович, Д.Багалій, М.Костомаров, О.Левицький, О.Єфименко, В.Щербина. Як додаток до журналу виходив щомісячник «Археологічний літопис Південної Росії». Проіснувало видання 25 років.

«Село» популярний народний ілюстрований тижневик

3.04.1909

Київ

Завдяки праці М.Грушевського. До співробітництва були запрошені  О.Олесь, В.Самійленко, Я.Щоголів. Друкували свої твори О.Кобилянська, В.Стефаник, Л.Мартович.

Основна ідея: «подавати  відомості, новини і всяку науку  в справах, потрібних нашому селянинові або робітникові, і про всякі  важніші справи з життя українського, російського і заграничного, цікаві для всіх, про які кожному треба знати». Давалася характеристика діяльності місцевого уряду, думи, вівся розгляд культурно – наукового життя, піднімались господарські теми, добре поставлена була хроніка, що робило часопис поважним. Видання «заходило»в «найглухіші» закутки, тому передплатників було чимало. Проте, як казав Грушевський, «Село» дуже контролювалось владою, тому з часом видання припинило своє існування.

«Заспів» - ілюстрований тижневик, наступник журналу «Село».

4.03.1911

Київ

Склад співробітників був  такий же як у журналі «Село»

Цікавим було те, що у журналі  велось анкетування про те, як читачі сприймають видання, чому передплачують? Читачі відповідали, що передплачують  видання, бо воно українське і пов’язане з народом. 1914р. – видання було заборонено, як і всюукраїнську прессу.

«Дніпрові хвилі» - ілюстрований тижневик.

1.10.1910 до 1913р.

Почав виходити у Катеринославі

Видання розпочалось з  ініціативи М.Богуславського, фактичним  редактором був Д.Дорошенко. Відповідальним був В.Біднов.

Видання користувалося популярністю і за межами Катеринославщини. На сторінках  журналу висвітлювалися питання  української етнографії, історії. Надруковані  були вірші Д.Яворницького, Т.Романченка, В.Кузьменка. Оповідання В.Чередниченко, казка І.Манджури. Літературні портрети Івана Франка, Лесі Українки.

«Україна»

Журнал – місячник.

1907р.

Київ

Видавнича організація «Громада».

Місячник мав 10-12 акушів, що складалися з 2-х частин: наукової та інформативно – публіцистичної, у двох мовах: українській і російській. Журнал продовжував традиції «Киевской старини», однак «красне письменство» у нім було відсутнє. Редакція вказувала у передмові, що бажає зробити зміст журналу найбільш причетним до сучасного, і менш до минулого та дати йому національний характер. Проте журнал не знайшов грунту в українському суспільстві і 1907р. заявив про своє припинення.

«Записки Українського Наукового 

Товариства в Києві» - науковий орган.

1908р. (1-ша книжка),

1914(2)

1917 – дві подвійні книжки,

1918 – одна подвійна.

Київ

1-ша книжка за ред.  М.Грушевського, Г.Павлуцького, В.Перетца. Видано було 5.

2 – га під приводом  М.Грушевського.

Видання містило розвідки, критичні статті, матерали з різних галузей знань: історії мови (праці Є.Тимченка, І.Огієнка, К.Михальчука), фольклору(праці Б.Грінченка, І.Каманіна), історії мистецтва (М.Біляшевського, А.Новицького)економіки, статистики. 2-га книжка мала назву «Україна». Багато було праць самого М.Грушевського, також М.Василенка, К.Широцького. Вперше було опубліковано записки В.Білозерського.

«Українська хата» - літературно  – критичний і громадсько – публіцистичний місячник демократично го напряму.

24.03. 1909 р.

Київ

Виходив за редакцією П.Богацького і при участі М.Шаповала.

„Українська Хата" виступила з

гострою критикою традицій дрібних діл 

українофільства з його поміркованим 

лібералізмом, висувала вимогу 

поглиблення національно-політичного  світогляду, його викристалізування у формі рішучої боротьби в напрямі

соціального і національного  визволення.

На його сторінках з'являються  такі імена як О. Кобилянська, В. Винниченко, М. Вороний, С. Черкасенко. Але світова війна 1914р. обірвала існування видання. Навколо „Української Хати" гуртувалася переважно молодь, чимало народних учителів, дрібні  урядовці.

«Дзвін» - літературно-науковий і мистецький ілюстрований

Журнал.

1.01.1913

Київ

Виходив за редакцією В. Левинського.

Тут, побіч із

статтями ідеологічного  та тактичного характеру, відведено 

було поважне місце  добре підібраному відділу красного письменства з творами ліпших українських авторів. Зміст його складався з творів таких письменників як Леся Українка („Оргія" та інші), В. Винниченко („По — свій", „Божки", „Молода кров"), Г. Чупринка (спроба драматичного етюду — „Самогубець"), С Черкасенко ( „Казка старого млина"), М. Вороний, Петро Стах (С. Черкасенко), X. Алчевська (поезії), Ю. Сірий (ескізи) та інші. На теми національного і робітничого питання публікувалися тут статті Л. Юркевича (Л. Рибалки), В. Садовського, К. Миргородського та інші. В. Левинський провадив постійний огляд  галицько-української політики і робітницького руху в інших країнах. Тут  же статті та огляди Д. Донцова („З українського життя",  „Українське студентство і аполітизм").

„Украинский Вестник".

21.05.

1906

Петрбург

За редакцією М. Славінського і при активній

участі Д. Дорошенка, як секретаря  редакції.

Свої завдання орган цей  сформулював так: „З'ясувати українське національне питання з історичної, побутової,

соціальної й економічної  сторінки, визначити місце і значення України поміж іншими областями  нової 

демократичної Росії, сприяти  справедливому вирішенню 

національного і обласного  питання взагалі". На час виходу журналу приїхав до Петербурга М. Грушевський і взяв у ньому  активну участь. Його перу 

належать найвідповідальніші передові статті. Журнал мав тісний зв'язок з українськими послами 1-ї 

Державної Думи, з яких брали  в ньому участь: П. Чижевський, В. Шемет, І.Шрам, М. Біляшевський, як також

член Державної Ради Д. Багалій. З інших — проф. Д. Овсянико-Куликовський та М. Туган-Барановський. Врешті,

члени петербурзької української  колонії, серед яких О. Лотоцький, П.Стебницький, М. Могилянський, 

Олександр та Софія Русови, Ф. Вовк, С Бородаєвський та Інші. Із західноукраїнських земель — І. Франко та інші. Встигло вийти всього 14 чисел. Вмер „Український Вісник" разом з Першою Думою.

«Господар»

10.07.

1969

Львів

За редакцією С. Шеховича.

Перший часопис, присвячений  господарству та промислу: «письмо  практично-наукове по части  господарства рільного, огородництва, садівництва, розплоду худоби і промислу. Виходив  до 1872 р. двічі 

на місяць (від половини 1871 р. — латинкою).

«Часопись Правнича»

1889-1899.

 З 1900 р. 

заступає його «Часопись Правнича і Економічна».

Львів

Засновник К.Левицький, Є.Олесницький,

А.Горбачевський.Видавався за 

редакцією С. Дністрянського.

Перший  українським правничий  часопис Наукового Товариства ім. Шевченка. У часописі друкувалися праці із загального права, народного господарства, соціології, правничої ідеології. У змістовому наповненні брали участь А. Горбачевский, О. Огоновський, Є. Олесницький, П. Стебельський, М. Шухевич, Д. Стахура, А. Гошовський, М. Новаківський,

 І.Франко, І. Макухта багато інших.

«Наша Школа». науково-педагогічний квартальник.

1909 - 1915

Львів

Видає товариство „Учительська Громада". У 1911 це товариство об'єднується у

виданні цього часопису з  Товариством ім. Сковороди у 

Чернівцях.

З праць і статей, опублікованих  в цьому 

квартальний, звертають увагу  зокрема такі: з історії українського

шкільництва С Томашівського; з історії видавництва українських шкільних книжок К. Лучаковського, про шляхи до тілесного виховання І. Боберського, про

національне виховання і  школу В.Панейка та інших. Крім названих, брали участь в журналі І. Раковський,

В. Левицький, А. Жук („Статистика українських бурс в Галичині"), А. Крушельницький, Н. Даниш („Життє 

молоді української гімназії в Коломиї"), М. Кордуба та інші.

«Мета» перший часопис 

українського жіноцтва.

1908 p.

Львів

 Видає його „Кружок

Українок" за редакцією  Дарії Старосольської.

Поява цього часопису оживила  організаційний рух 

жіноцтва, що вилився у  великий з'їзд у грудні 1908 р. По

з'їзді часопис перестав виходити.

«Здоровлє»

1912 - 1914 р.

 

 

Видавало Українське Лікарське  Товариство, виходив за 

редакцією Є. Озаркевича. За адміністрацію відповідав І.Бережницький.

Журнал присвячений справам 

санітарії і гігієни, у  ньому були поради матерям у догляді  за немовлятами, статті про спорт  і потребу людини у русі, про  оздоровлення і відпочинок. Перше  такого типу українське медичне видання. У журналі зрідка траплялись наукові  статті, основною його метою була популяризація  знань медичних і природничих наук. Розкривалася проблема пияцтва. Журнал мав неабиякий успіх.

«Ілюстрована Україна» - тижневик

1913р.

Львів

Виходив за редакцією І.Крип’якевича

Зробився зразком літературно-наукового  часопису для 

ширших кіл суспільства. Тижневик містив чимало цінних розвідок, історичних та літературно-критичних  праць, як також праць із історії  мистецтва. Досить пригадати хоч  би такі з них як праці М. Євшана про Гавптмана, Р. Заклинського про суспільні ідеали та національно-політичні погляди І. Франка, І.  Крип'якевича про Шевченка-маляра, М. Шумицького про архітектурний стиль та багато інших. Добрі ілюстрації  гармонійно поповнювали собою добірний зміст.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.

Докладне вияснення історії  нашого друкарства має для нас, українців, велике значення, бо якраз воно особливо яскраво підкреслює стан нашої культури. Слід зазначити, що розвиток видавничої справи в Україні у XIX - поч. XX ст. відбувався за важких історичних умов, тиску радянської влади, цензурних обмежень та заборон. Тож сам факт - існування чималої кількості книг, журналів, альманахів, газет тощо пояснює масштабне прагнення українського слова бути почутим, прочитаним, донесеним до читачів. Слід відзначити велику роль в українському культурному житті освіченої інтелігенції, завдяки якій були реалізовані важливі видавничі проекти. Містами - осередками друкованого слова слід вважати Київ, Львів та Харків. Підкреслити варто і національну українську самосвідомість населення, яке було читацькою аудиторією видань того часу і створювало попит на видавничу продукцію. Українське красне письменство часто було донесене до людей саме завдяки періодичним виданням, альманахам, журналам тощо. Українська тематика була присутня часто і у виданнях, які були російськомовними, але видавалися на Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

Бойко О. Д. Історія України : навч. посіб. / О. Д. Бойко. — 3-тє вид, виправл., доповн. — К. : Академвидав, 2010. — 688 с.

Животко А. Історія української преси / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик – К.: Наша культура і наука, 1999. – 368 с.

Ігнатієнко В. Українська книжка й преса в історичному розвитку //Книга. ... 1923. – № 4-5. – С. 228-238

Ісаєвич Я. Д. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми / Ярослав Ісаєвич. – Л. : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, – 2002. – 520 с.

Історія України. Комплексний  довідник: 2-ге вид., виправлене./Укладачі Воропаева В. В., Губіна С. Л., Земерова Т. Ю., Коніщева С. Є., Сідорчук В. П., Скирда I. М. — Харків: ФОП Співак В. Л., 2010. — 480 с.

Історія України: Посібник / За ред. Г. Д. Темка, Л. С. Тупчієнка — К.: Видавничий центр «Академія», 2001. — 480 с.

Огієнко І. І. Історія українського друкарства / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. — Либідь, 1994 — 448 с.

Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Підручник / Горбач Н. Я; Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. – Львів: Каменяр. 1992, – 166 с.

Сенета Р.Ю. Загальна характеристика становища українських земель на початку ХХ ст.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://istoryk.in.ua/zagalna-harakteristika-stanovishha-ukrayinskih-zemel-na-pochatku-hh-st/

Тимошик М. С. Історія видавничої справи : підручник. — 2-ге вид., виправлене. — К. : Наша культура і наука, 2007. —  496  с.


Информация о работе Стан видавничої справи у XIX - поч. XX ст. в Україні