Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Октября 2013 в 17:31, контрольная работа
Слід відзначити, що розвиток друкарства на Україні відбувався в важких політичних, соціально – економічних та культурних умовах, якими відзначився період 19 століття. Також варто відзначити той факт, що Москва і Петербург в певній мірі також виступали як центри українського друкарства першої половини XIX ст.
Найбільша на той час в Україні була друкарня Києво-Печерської лаври. У ній друкувались релігійні тексти мовою церковнослов’янською в її русифікованому варіанті. При ній продовжувала діяти друкарня Київської академії, яка видавала релігійні і світські книжки російською мовою "гражданськими" літерами. Розширення світського друкарства у Києві значною мірою пов’язане з діяльністю вченого-краєзнавця і бібліографа митрополита Євгенія Болховитинова.
Розділ 1.
Вступ . (Історичне тло XIX ст.. Процес становлення української культури в XIX ст, його вплив на розвиток видавничої справи в Україні.)
1. Розвиток видавничої справи у XIX ст. Основні книжкові видання XIX ст.
2. Журнали, видані у XIX ст.( матеріал в таблиці).
3. Основні альманахи XIX ст.(матеріал в таблиці).
Розділ 2.
Вступ. (Історичне тло XX ст.)
1. Становлення і розвиток видавничої справи у XX ст.
2. Основні видання початку XX ст. (матеріал в таблиці).
Висновок
Список використаної літератури
В умовах, коли освітня українська книжка переслідувалася особливо нещадно, дедалі більшого поширення набували так звані лубочні видання "для народу" — низькопробні пригодницькі й гумористичні тексти, розповіді про відьом і чортів тощо. Малоосвічених читачів приваблював невибагливий зміст, який гармоніював з кольоровими крикливими обкладинками багатьох з таких книжечок. Перевага серед них російськомовних друків пояснювалася і великими фінансовими можливостями російських видавців, і тим, що школи були російськими, а звичка до російської мови виносилася з війська, прищеплювалася практикою адміністративних установ і церкви, яка дедалі більше русифікувалася.
Протиставитися цьому всьому мала масова українськомовна книжка, за створення і поширення якої взялася молода українська інтелігенція, дуже нечисленна, але щиро віддана народній справі. Особливо великими щодо цього були заслуги Бориса Грінченка . На пожертвувані І.Череватенком кошти він, разом зі своєю дружиною Марусею Загірною, розпочав друкування в Чернігові доступних для широких кіл читачів творів красного письменства й освітніх книжечок, в яких наукові знання, щоб обійти цензурну заборону, викладалися в художній формі. За вісім років видано 50 назв, що, як на ті часи, було неабияким досягненням. У Харкові виникло видавництво, на книжках якого позначалося: "видано Вс.І.Гуртом". Йшлося тут не про прізвище якогось Гурта, а про те, що книжки готували і видавали Гнат Хоткевич і його однодумці спільно, всі гуртом.
Стабільним, порівняно з попередніми, виявилося видавництво "Вік", керівниками й активними співробітниками якого були визначні громадські й культурні діячі Олександр Кониський, Василь Доманицький, Сергій Єфремов, Олександр Лотоцький. Спершу видавництво, започатковане пожертвою Кониського, не мало назви, його діяльність була обмеженою. Наприкінці століття воно почало отримувати допомогу Всеукраїнської загальної організації очоленого В.Антоновичем та О.Кониським об’єднання українських ліберальнодемократичних діячів київської Старої громади та громад інших міст. У зв’язку з відзначенням 1898 року сторіччя першого видання "Енеїди" Котляревського було підготовано тритомову фундаментальну антологію української літератури XIX віку, так і названу "Вік" (Київ, т.1-3, 1899-1902; перший том, присвячений поезії, вийшов двома виданнями). Таку саму назву прийняло і видавництво.
НАЗВА ЖУРНАЛУ |
РОКИ ВИДАННЯ |
МІСЦЕ ВИДАННЯ |
ОСНОВНІ ДІЯЧІ ЖУРНАЛУ |
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДАННЯ |
Бібліоте́ка для молоді́жи |
1885-1914. З 1889 змінив назву на «Ілюстрована бібліотека для молодіжи, міщан та селян», а з 1894 — на «Ластівку». |
Чернівці |
Український щомісячний дитячий журнал. Всього вийшло понад 130 номерів, в яких вміщено поезії, оповідання, казки та популярно-освітні статті укр. письменників, зокрема Ю. Федьковича, С. Воробкевича, Є. Ярошинської, С. Ковалева та ін. | |
Вечерницѣ |
Виходив від лютого 1862 року до червня 1863 року. Перший номер вийшов 1 лютого 1862 року. |
Львів |
Відпо-відальний редактор: Федор Заревич, Володимир Шашкевич. |
Український літературний журнал. Один із перших народовських часописів Галичини. Перший тижневик галицько-буковинських народовців, а саме — організації «Молода Русь». «Одвічальний редактор» Ф. Заревич у повідомленні від 20 січня 1862 писав про мету заснування часопису «Вечерницѣ» так: «…народный язык питомый наш рускій образовати, через тое просвіт у народ наш внести, а литерацьки діла зробити загальным добром, добром цілого народу». З перших чисел і впродовж усього періоду виходу редакція публікувала історичні розвідки, зокрема І. Шараневича «Князь Юрій Белзькій» (1862.— Ч. 1—25), М. Костомарова «Очерки народнои южнорускои исторіи» (1863.— Ч. 13—16), П. Куліша «Исторія ьУкраины од найдавніших часов» (1863.— Ч. 7—11); наукові і науково-популярні статті та полемічні статті мовознавчого і літературознавчого змісту, що порушували проблему захисту «живого народного слова», наприклад: «Руській язык» (1862.— Ч. 9—13) тощо. |
Нау́ка і суспі́льство .На початку мав назву «Знаття», згодом «Знання», «Наука і життя». |
70 – 90 рр. 19ст. |
У складі редколегії були Д. І. Баглій, професори О. І. Білецький, К. Г. Воблий, О. О. Потебня, письменники Остап Вишня, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Павло Тичина та інші. |
||
Рускій Амвон |
1896—1905 |
Львів |
Проповідницький журнал для українських католицьких священиків у Галичині | |
Слово Боже |
1879—1881 |
Львів |
Видавець І. Наумович, редактор — О. Щербань. |
Популярний релігійний місячник, виходив як додаток до газети «Наука». |
Страхопуд |
(1863 — 1868) (1872 — 1913) |
Відень Львів |
У різні часи його редагували Лівчак Й., Стебельський В., Мончаловський О. А. |
Сатирично-гумористичний журнал москвофільського напряму, друкувався «язичієм», виходив як двотижневик, але неперіодично і з перервами. «Страхопуд» видавав додатки: «Словянская зоря» «БесЂда» й інші. |
Труды Киевской Духовной Академии |
1860–1917 |
Київ |
Редагували журнал ректори і професори академії: архимандрит Філарет Філаретов, А. Олесницький, В. Певницький та інші. |
Науковий журнал, щомісячник Київської духовної академії. Крім науково-богословських та історично-літературниз дослідів, «Труды Киевской Духовной Академии» приділяли багато уваги історії церкви, релігійних течій і богословської думки на територї Україні, містили праці відомих учених, між ними: С. Ґолубєва, Миколи Петрова, Федора Титова, Пилипа Терновського, П. Успенського. На сторінках журналу формувалася й кристалізувалася українська філософсько-релігійна думка. |
Украинскій Журналъ |
1824 — 1825 |
Харків |
Редактор Олександр Склабовський |
Літературно-художній, науковий і громадсько-політичний двотижневик, що видавався Харківським університетом.Був як своєрідне продовження «Украинского ВЂстника» (з 1816); Вийшло 48 номерів; наклад 600 примірників. «Украинскій Журналъ» містив серед іншого матеріали з української історії (про Богдана і Юрія Хмельницьких, Івана Скоропадського), етнографічні описи, описи українських міст (І. Вернета, О. Льовшина), статті про українську мову і народну творчість та їх значення для розвитку української літератури. Іван Кульжинський у статті «Некоторые замечания касательно истории и характера малороссийской поэзии» дав першу спробу аналізу української поезії з оглядом народнопоетичної творчості та писемної літератури від Г. Сковороди до І. Котляревського. Павло Білецький-Носенко підкреслював конечність публікацій періодичної преси українською мовою. «Украинскій Журналъ» інформував про стан освіти, культурні події, літературні новини і про громадське життя, зокрема на Слобожанщині. Журнал припинила університетська влада.
|
Учитель |
Тижневик (1874) і двотижневик (1880) |
Львів |
Видавець і редактор М. Клемертович, Михайло Таранько. |
Був присвячений справам народних шкіл. В «Учителі», крім статей педагогічного змісту і літературних творів, вміщували статті на економічну і культурно -освітню теми, матеріали з питань сільського господарства тощо. |
Учи́тель |
З квітня до грудня 1887 |
Ужгород |
Видавець і редактор Андрій Ріпай |
Перший педагогічний тижневик на Закарпатті |
Часопись Правнича і Економічна» (у 1889 1900 роках «Часопись Правнича» |
1889 - 1912 |
Львів |
Заснований Костем Левицьким (редактор), Євгеном Олесницьким та Антіном Горбачевським. Видавала також Історико – філологічна секція НТШ. Редагував С. Дністрянський. |
З 1893 року «Часопись Правнича» видавала Правнича Комісія Історико-Філософської Секції НТШ (10 випусків). З 1900 року тематику журнало розширено, і він почав виходити під назвою «Часопись Правнича і Економічна» (до 1906 року — 9 випусків й ще один в 1912 році). У «Часописі» друкувалися праці з загального права, народного господарства і соціології, історії українського права, правничої термінології тощо. |
Школьна Часопись |
13 вересня 1880 до травня 1889. |
Львів |
Видавець і редактор Г.Врецьона (короткий час 1882—1883 — орган Руського Товариства Педагогічного). |
Двотижневик редагований в народовецькому дусі, містив педагогічні, дидактичні і методичні статті, матеріали для додаткової науки, шкільне законодавство, літературні та етнографічні праці, звідомлення з учительських конференцій, комунікати Руського Педагогічного Товариства тощо. Серед інших співробітниками були: О. Барвінський, Д. Вінцковський, Є. Желехівський, Р. Заклинський, Г. Зарицький, І. Кабаровський, К. Кахникевич, М. Крушельницький, К. Кузик, І. Микитович, А. Рибачик, Ю. Целевич та ін. |
Харьковский Демокрит |
7 січня 1816 року |
Харків |
Видавець – Вачиль Маслович |
Сатиричний журнал |
Украинский вестник |
1816-1819 |
Харків |
Ініціатива створення належить Ізмаїлу Срезневському. Редагування журналу узяли на себе Є. Філомафітський, Р. Ґонорський та Г. Квітка. |
Перший в підросійській Україні ітературно-мистецький, науковий і громадсько-політичний місячник. Тираж часопису був як на ті часи досить значним, він коливався від З50 до 500 примірників. |
Украинский домовод |
1817р. лише два його числа його (січень і лютий) були надруковані |
Харків |
Видавав його професор університету Федір Пільгер. |
Перший журнал галузевої журналістики. Часопис було присвячено проблемам ветеринарії. Видавець цілком логічно сподівався на популярність свого видання, адже худоба на той час правіша за мірило достатку й заможності як поміщицьких, так і селянських господарств. |
Газета «Харьковские известия» |
1817-1823 |
Харків |
Видання її зініціював і розпочав Харківського університету професор Андрій Андрійович Вербицький (1788-1859) -український учений, літератор і педагог. |
Були щотижневою газетою, мали формат A3 і виходили на чотирьох сторінках. Зникнення газети почасти компенсувалося появою «Украинского журнала». |
Украинский журнал |
23 листопада 1823 |
Харків |
Редактором був професор О.Складовський. |
Програма журналу охоплювала такі розділи: - все, що торкається історичних відомостей, успіхів у науці та мистецтві, торгівлі, промисловості; - всі роди прозаїчної творчості; - всі роди поетичної творчоті; - різне. |
3 . Основні альманахи 19 ст.
НАЗВА АЛЬМАНАХУ |
РОКИ ВИДАННЯ |
МІСЦЕ ВИДАННЯ |
ОСНОВНІ ДІЯЧІ АЛЬМАНАХУ |
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА |
Украинский альманах |
Лютий 1830р.- ідея створення альманаху. 1831р. – вийшов друком |
Харків |
Організатори видання- І.Срезневський та І.Розковшенко |
Книжечка на 136 сторінок, яка стала першою в українській альманаховій журналістиці. Вимогою до авторів творів було: мова або ж тематика творів для друку має бути українською. Повністю цього не було дотримано. Надруковано було: вірш Л.Боровиковського «Козак», твори О.Шпигоцького: «Марія», «Малоросійська балада», наукову прозу І.Срезневського: «Думки і зауваження», «Кілька зауважень про критику»,9 ліричних пісень та 2 його думи: «Про Олексія Поповича і бурю на Чорному морі», «Про втечу трьох братів з Азова, з турецької неволі». Дебютував там Є.Гребінка віршем російською мовою «Рогдаев пир». Є.Гребінка добре відгукувався про цей альманах, писавши, що ця книжка «як рідна квітка, як перший звук відживлюваної народної поезії, як доказ,що українці починають відчувати самобутність своєї літератури». |
Утренная звезда |
1833 – 1834 (2 книги) |
Москва (1 - ша книга) Харків (2 – га книга) |
Видавцем виступив І.М. Петров. Допомагали у організації видання – Харківські романтики: Г.Квітка – Основ’яненко, І.Срезневський (продумували тематику, оформлення, зміст). |
У першій книзі розміщено російськомовні твори, у другій – твори, написані малоросійським і українським наріччям. Друга книга стала першою україномовною книгою в Харкові, а можливо і на всій під російській Україні. У першій книзі було надруковано переклад О.Сомова «Недобре око», що мав українську тематику, дослідження І.Срезневського «Уривки записок про старця Григорія Сковороду , українського філософа», де було вперше опубліковано портрет Сковороди. У другій книзі були твори Грицька Основ’яненка: «Супліка до пана іздателя», «Салдацький партрет», «Мертвецький великдень». Твори П.Гулака – Артемовського: «Батько та син», «Рибка», «Рибалка». Цикл Срезневського «Запорозькі пісні». Є.Гребінка опублікував байки: «Будяк та коноплиночка», «Пшениця», а також український переклад уривків з пісень поеми О.Пушкіна «Полтава». Закінчувався другий том творами І.Котляревського: уривком з шостої книжки «Енеїди», піснями з «Наталки - Полтавки». Крім портрета Сковороди, було вміщено ілюстрацію української дівчини («Наталки - Полтавки»), краєвид Харкова, тож цей альманах є першим ілюстрованим виданням української журналістики. |
Ластівка |
1841 |
Петербург. |
Є.Гребінка – створювач альманаху та редактор. Хоч опубліковано його було як видання Василя Полякова. |
Перший спеціалізований
на представленні художньої |
Сніп (підзаголовок«Український новорічник») |
1841 |
Харків |
«Скрутив Олександр Корсун». Головним автором слід вважати М.Костомарова.(заповнив своїми творами 1/3 альманаху) |
Видавався 1 рік, хоча створювачі планували більше. Друкувалися твори української та російської літератури. Була віршована і прозова частина. Надруковано було вірш П.Кореницького «Вечерниці»(вважається найкращим поетичним твором альманаху). Відбувся тут дебют М. Петренка, його вірші: «Дивлюсь я на небо», «Вечірній дзвін», «Туди мої очі». Також О.Корсун вклав туди свої твори, які він розділив на дві групи: «Українські повір’я», «Вірші». У художньому плані «Сніп» був слабшим за «Ластівку». Також у ньому були представлені твори лише Харківських романтиків. |
Молодик |
1843 (3 томи) 1844 (4 том) |
Харків (3 томи) Петербург (4 том) |
Видавець – Іван Бецький, допомагав у впорядкуванні М.Костомаров |
Видано 4 томи. У 1-ому Т. друкувались
художні твори харківських |
Русалка Дністрова |
1837 |
Буда (з 1873 Будапешт) |
Видання літературного гуртка «Руська трійця» Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем. |
У передмові до «Русалки
Дністрової» підкреслена краса Фольклористична частина «Пісні народні» відкривалася науковою розвідкою І. Вагилевича «Передговор к народним русским пісням», за якою подавалися зразки дум, обрядових, історичних та ліро-епічних пісень, записаних у різних районах краю. Оригінальні твори упорядників складали другу частину — «Складання», куди ввійшли ліричні поезії М. Шашкевича («Згадка», «Погоня», «Розпука», «Веснівка», «Туга за милою», «Сумрак вечерний»), його ж оповідна казка «Олена», дві поеми («Мадей» та «Жулин і Калина») І. Вагилевича і наслідування народної пісні «Два віночки» Я. Головацького. Третій розділ — «Переводи»
— подав сербські народні пісні у перекладах
М. Шашкевича і Я.Головацького та уривок
із чеського« В історико-літературному розділі «Старина» (з передмовою М. Шашкевича) опубліковані історичні та фольклорні твори, діловий документ та бібліографічну відомість про слов'янські й українські рукописи, що зберігаються в Онуфріївському василіанському монастирі Львова. Тут же — критична рецензія М. Шашкевича на етнографічну розвідку Й. Лозинського «Рускоє весілє». 800 примірникиів було спалено із 1000. |
Києвлянин |
1840 (1-кн) 1841 (2-кн) 1850 (3-кн) |
Перші 2 томи – Київ. Останній – Москва. |
Видавець – М.Максимович |
Головна засада видання була сформульована в епіграфі з О.С. Пушкіна: «Да ведают потомки Православных Земли родной минувшую судьбу!». Перша книжка "Киевлянина" прикметна й тим, що в ній відбувся літературний дебют Пантелеймона Куліша. Він опублікував тут цикл "Малоросійські оповідання". Через свою здебільшого наукову проблематику перша книга альманаху "Киевлянин", зібравши позитивні відгуки в критиці, все ж не мала широкого попиту серед читачів, принесла матеріальні збитки друкарні, які вона через університетське начальство стягнула з М. Максимовича. Друга книга "Киевлянина" містила крім віршів О. Хомякова, О. Подолинського, нарису В. Домбровського "Луцьк", повість «Огненний змій» П. Куліш. М. Максимович помістив тут історичні праці,. два нариси - «Видубицький монастир» і «Про монастир Гнилецький» , статті "Топографічні замітки"Киевлянина", "Про вірші червоноруські", "Про правопис малоросійської мови. Лист до Основ'яненка". Упорядник розділив третій том на дві частини: наукової прози і віршів. Другий відділ представляв твори І. Аксакова. М. .Язикова. Ф. Глинки. Ф. Тютчева. О. Растопчпної. К. Паалової. тобто авторів, аж ніяк не пов'язаних з Україною. Розширився й склад наукового відділу, у якому виступили відомі російські історики того часу: С. М. Соловйов (нарис "Велика княгиня Ольга"). М. П. Погодін (нарис "Про російську торгіалю в удільному періоді"). кн. М. О. Оболенськнй ("Про дві найдавніші вятині Києва: мощі св. Климента і хрест великої княгині Ольги"), І. Д. Бєляєв ("Великий князь Михайло Чернігівський" тощо. |
Южньїй русский сборник |
1848 |
Харків |
Створювач та видавець А. Метлинський |
Віщання даного видання слід розглядати як подвиг автора. Після розправи російського царизму з учасниками Кирило-Мефодіївського братства настав "великий, десятилітній антракт в історії нашого духовного розвою" (І. Франко). Альманах складався з п'яти частіш, які продавалися як окремо, так і переплетені в одну книжку. Це було, власне, п'ять книжок, зібраних під одну обкладинку. Кожна книжка містила великий літерату рний твір, що й уможливлювало її окреме самостійне існування. Першу книжку склали дві великі добірки ліричних віршів: "Думи та співи" М. Петренка та "Ду мки і пісні" А.Метлинського. У другій частині була опу блікована велика поема С. Александрова "Вовкулака, українське повір'я: Оповідання у віршах". Третя частина містила поему М. Макаровського "Наталя, або Дві долі разом". Четверта частина альманаху містила "повість у віршах" того ж М. Макаровського "Гарасько, або Талан і в неволі". У кінцевій, п'ятій книзі "Южного русского сборника" друкувалася драма Грицька Основ'яненка (Григорія Квітки) "Щира любов, або Милий дорогше щастя: драма, виложена з бувальщини". Альманах закріпив потяг до спеціалізації, він не містив фольклорних записів, наукових статей, джерел з історії, а мав виключно літературний характер, будувався як художня книжка для читання з невеличкими довідками про авторів. |
Розділ 2.
Вступ. Історичне тло XX ст.
У листі до Марії Матіос ізраїльський письменник Амос Оза писав про XX ст: «Найстрашніше століття в історії людства – XX , страшніше ніж епоха Чингісхана, і часи Ганнібала».
Україна на межі ХІХ – ХХ ст. входила до двох багатонаціональних імперій – Російської та Австро-Угорської. До складу Російської імперії було приєднано 80% українських етнічних земель (618 000 км ²). До Австрійської імперії входили землі Буковини, Галичини та Бессарабії (загалом 72 000 км ²). Тобто загальна площа в складі двох імперій становила 690 000 км ². В Україні 20 ст. почалося масовими повстаннями проти пануючого режиму: у 1902 році відбулося Полтавсько-харківське селянське повстання, у 1905 р. 8 − 24 червня — політичний страйк робітників Одеси. У Листопад і— грудні цього ж року були загальні страйки в Харкові, Києві, Катеринославі, Одесі.
Проводились Російським
урядом і різного роду реформи.
Взагалі події 20 ст. були різнопланові та масштабні за своєю природою.
У 1914 — 1918 відбулася Перша світова війна, під час якої було спустошено велику кількість земель України. 23 — 27 лютого (8 — 12 березня) — Лютнева революція в Петербурзі — повалення царського режиму в Росії. Створення Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів, після чого відбулося створення Тимчасового уряду у Петербурзі, а в Україні -утворення рад робітничих депутатів у великих містах України. Найбільше слід відзначити— Утворення в Києві Центральної ради, яка видала 4 універсали. 10 (23) червня: 1-м Універсалом Центральної ради проголошено автономію України (Автор — В.Винниченко). 28 червня створено Генеральний Секретаріат. 3 (16) липня — 2-й Універсал Центральної Ради: визнання Тимчасовим урядом Центральної ради. 7 (20) листопада — 3-м Універсалом Центральної Ради проголошено утворення Української Народної республіки у складі Росії і запровадження деяких важливих реформ. Проте ці дії не зупинили поширення радянської влади на територію України. 3 (16) грудня 1917р. відбулося ухвалення Раднаркомом ленінського «Маніфесту до українського народу» з ультимативними вимогами до Центральної Ради, яка ультиматум відкинула, що спровокувало початок більшовицько-української війни 1917–1921 р. У грудні 1917р. відбулось Утворення Народного Секретаріату — першого радянського уряду України. А у 1918 р. 9 (22) січня Центральна рада проголосила 4-м Універсалом незалежність України та низку реформ. Березень цього року характеризується значним поширенням німецьких військ по Україні. 18 жовтня: Створення у Львові Української національної ради — політичного представницького органу українського народу в Австро-Угорщині. А 19 жовтня УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Було вирішено виробити демократичну конституцію та обрано президента Української Національної Ради, яким став Євген Петрушевич.
У листопаді відбулось утворення у Східній Галичині Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР); до кінця листопада більшість її території була окупована польськими військами.
У цьому ж листопаді 1918р. П.Скоропадський призначає новий уряд і проголошує акт федерації з майбутньою небільшовицькою Росією. Утворено Директорію під головуванням В. Винниченко. Головним отаманом України призначено С. Петлюру. Відбувся початок антигетьманського повстання. Проте гетьманат П.Скоропадського впав. Впала і ЗУНР.
З 1919р починається політика воєнного комунізму, яка була реакцією більшовиків на критичні обставини в умовах громадянської війни. А з 1921 по 1928 рр. – більшовики ввели в Україні Нову Економічну Політику, яка базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки.
У 1921 – 1923 р. відбувається перший в Україні масштабний голод. 1925 - було остаточно підтверджено входження УСРР до СРСР. Була проведена політика індустріалізації та коренізації. Культура в цей час мало фінансувалася, проте в Україні діяли 45 професійних театрів, створились літературні об’єднання: «Гарт», «Плуг», «Ланка», «Молодняк», діяла Всеукраїнська академія наук на чолі з В.Липинським, був засновано Інститут української наукової мови.
В українській історії 30 – роки характеризуються форсованою індустріалізацією та суцільною колективізацією. У 1932 – 1933 рр. в Україні був страшний голодомор. Сталінський режим проводив масові репресії, які відбувалися у трьох звилах: 1928 – 1931 рр. – розкуркулення, депортації інтелігенції, відомих українських діячів; 1932 – 1933 рр. – голодомор, арешт і розправа над кобзарями та лірниками; 1936 – 1938 рр. – доба «великого терору» - розправа з українським націоналізмом, репресивні заходи проти українських діячів культури – «Розстріляне відродження».
У 1939 – 1945 р. відбувалась Друга Світова війна. Проводилася радянізація західних областей України, мобілізаційні заходи. Гітлерівські війська окуповували територію України. Культура України в роки війни зазнала руйнації, багато шкіл було зруйновано, багато наукових закладів, в тому числі і Академія наук, були евакуйовані на схід. Проте твори українських письменників широко видавалися, друкували Довженка, Тичину, Рильського, Бажана, Сосюру.
Після війни починається відбудова України, адміністративно – територіальні зміни, відбудова народного господарства. У 1946 – 1947 рр. – відбувся третій в Україні голод.
З 1944 р. – починається збройна боротьба ОУН – УПА проти радянської влади.
Культурне життя в Україні зазнає посиленого контролю від влади, проводиться так звана «ждановщина», яка прагнула знищити всі паростки відродження української культури.
Далі Україна переживає період «десталінізації» - процес ліквідації наслідків правління Й.Сталіна. Під час правління Хрущова збільшується кількість шкіл, вузів, технікумів, профтехучилищ, проте відбувається політика русифікації.
Починають свою діяльність «Шістдесятники» - покоління молодих літераторів та митців 60-х років, які протестували проти ідеологізації з боку радянської влади, боролися за відродження рідної мови, піднесення національної самосвідомості.
Через утиски національного та культурного життя зароджується десиденство – опозиційний рух проти панівного державного ладу, який займався створенням підпільних і легальних груп та організацій, розповсюдженням нелегальних видань, організацій шевченківських свят, та вечорів пам’яті українських письменників.
Кінець 20 ст. характеризується перебудовою в Радянському Союзі, що здійснювалася Горбачовим, який прийшов до влади 1985.
26 квітня 1986 р. – відбулася аварія на ЧАЕС.
Україна стала незалежною 24 серпня 1991 р. після розпаду Радянського союзу. Перший президент незалежної України- Л. Кравчук.
Кінець XIX — початок XX століття для українського друкованого слова видався дуже важким. Усе ще не втратили своєї сили горезвісні Валуєвський циркуляр (1863) та Емський указ (1876), за якими не дозволялося не лише друкувати книги українською мовою, а й ввозити їх з-за кордону. Розпорядженням Головного управління у справах друку 1889 року заборонялось брати на розгляд рукописи українських творів, якщо ті мали якісь відхилення від правил російського правопису. У 1892 році видається нова постанова: "Особливо суворо й уважно розглядати всі оригінальні малоросійські твори, піддаючи вилученню і забороняючи при цьому не лише все те, що суперечить загальним цензурним правилам, але й за будь-якої зручної підстави скорочувати число таких бездарних творів в інтересах чисто державних". А розпорядженням 1895 року їх було поширено навіть на дитячі книжки. У зв'язку з цим С. Єфремов писав: "Достеменно, зручніше верблюдові крізь вушко голки пройти, і навіть багатому ввійти у царство Боже, ніж українській книзі благополучно подолати всі перепони на її шляху до читача!".
Революційні події 1905 року принесли послаблення цензурних заборон. У 1906 році було здобуто офіційний дозвіл на вживання власного фонетичного правопису. Скасовувалось одне з найтяжчих обмежень, що спотворювало українську мову. Це відкрило нові перспективи для згуртування і культурного виховання нації. Не дивно, що кількість книг, надрукованих рідною мовою, одразу зросла.
Коли до 1905 року кількість назв не перевищувала одного-двох десятків, то з 1905 до 1910р. кількість назв з 37 збільшилося до 183; з 1911 до 1916р. – з 211 назв залишилось лише 76.
Такі цифри знаходимо у статті В. Ігнатієнкі "Українська книжка й преса в історичному розвитку" . Подібну статистику наводить у своїй праці О. Яцина. Тобто можна говорити про значний розвиток видавничої справи у 20 ст.
Информация о работе Стан видавничої справи у XIX - поч. XX ст. в Україні