Шпаргалка по "Истории государства и права Украины"

 

За умов протистояння агресії  Польщі, а згодом і Румунії пріоритетним і нагальним було формування власних збройних сил ЗУНР. Вже 1-2 листопада 1917 р. Українська національна рада звернулась до усіх вояків і старшин-українців колишньої австро-угорської армії із закликом стати на захист рідного краю; і зголосилось дуже багато добровольців, а населення постачало війську продовольство, одяг, медикаменти тощо. Головну команду українських військ 5 листопада очолив отаман Г.Коссак, шефом генерального штабу став отаман С.Горук   На початку 1919 р. була утворена понад 120-тисячна дисциплінована і патріотична армія, яку очолював Начальний вождь.

 

Тож, на відміну від УНР, попри військовий стан ЗУНР, спираючись на старі австрійські моделі, у стислі строки ефективно сформувала основні ланки державного механізму – центральні і місцеві органи державної влади і управління, дієві правоохоронні органи і потужну армію.

 

37.  Органи охорони правопорядку та судова система ЗУНР.

Відновлення Української  держави на західних землях має багато повчальних уроків для розвитку новітньої держави. Найбільш цінним є досвід формування органів правопорядку, жандармерії, народної міліції, суду, прокуратури, в тому числі збройних сил, враховуючи те, що Україна перебувала в стані війни.. Після проголошення у 1918 р., на західних землях України незалежної власної держави український національний провід відразу приступив до розбудови державного апарату, у складі якого формувалися органи охорони правопорядку. Оскільки у перші дні існування ЗУНР виникла потреба у її військовому захисті, тому УН Рада і Генеральна команда 5 листопада б.р. звернулись до українського народу з закликом: - “До зброї”, яким була обґрунтована необхідність створення власної Національної Армії.

 

У цей період основним завданням  влади було законодавче регулювання  діяльності державних органів. Починаючи  з листопада 1918 року ЗУНР схвалила ряд  законодавчих актів “Про організацію  війська” (13 листопада 1918 р.), “Тимчасову адміністрацію” (16 листопада 1918 р.), “Тимчасову організацію судівництва” (21 листопада 1918 р.), “Про державну прокуратуру” (18 грудня 1918 р.) та ін].

 

Одним з напрямків будівництва  органів правопорядку було реформування жандармерії. В процесі зламу  старого державного апарату у  багатьох повітах і населених  пунктах була ліквідована австрійська жандармерія. Замість неї місцеві комісари почали на добровільних засадах формувати, так звану, народну міліцію. Але така система не могла забезпечити надійної охорони порядку в усій державі. Тому 6 листопада 1918 p. УН Рада прийняла рішення про утворення “Корпусу української державної жандармерії”, яка була прикріплена до війська. Очолив Команду української державної жандармерії Головний командант Л. Індишевський.

 

На місцях передбачалося  створити окружні і повітові команди та сільські й міські станиці жандармерії. Організацію жандармерії було покладено на окружних військових комендантів і повітових комісарів. До складу корпусу Української державної жандармерії також входили колишні українські жандарми, які не були скомпрометовані в період австрійської держави. З метою вишколу військовиків, у Станіславові, при Команді державної жандармерії була організована спеціальна жандармська школа .Сплановані вищою державною владою ЗУНР організаційно-правові заходи забезпечували Українській державній жандармерії (важливому правоохоронному органу) умови для ефективної діяльності в інтересах держави, чисельність якої у той час становила більше п’яти тисяч (6 булавних старшин, 25 сотників і хорунжих, 1000 жандармів та 4000 жандармів новобранців).

 

Крім того, народна міліція, утворена населенням певної території – як орган самооборони даної громади, орган охорони порядку, продовжувала діяти на благо та розвиток суспільства і нараховувала біля 3 тисяч “народних міліціонерів”.

 

Також важливим елементом  механізму держави були судово-прокурорські органи ЗУНР. Оскільки вони складали один з різновидів державної влади і відігравали велику роль у правозахисній системі держави. На початках судівництво ЗУНР здійснювали суди, що знаходилися до листопада на території “Австрійського вищого суду крайового у Львові” і від її імені розглядали “спорові, не спорові і карні” справи. [2, с. 37]. Тому в першу чергу була потреба зміни старих законів, на яких базувалась охорона Австро-Угорської держави та вироблення нової структури судів. Судову владу ЗУНР очолив Державний Секретар судівництва та її перший секретар О. Бурачинський, який розгорнув активну діяльність з перебудови судівництва

Правове регулювання діяльності судово-прокурорських органів здійснювалося  відповідно до Закону “Про тимчасову організацію судів і судової влади” від 21 листопада 1918 року. Система судових органів ЗУНР включала: повітові, окружні суди та вищий суд. Суд присяжних тимчасово припиняв діяльність у зв’язку з воєнним станом. У цьому ж плані ДСВС 30 листопада 1918 р. видав розпорядження “Часове підчинення цивільних осіб під військове судівництво”. Крім того, основною вимогою законодавства було те, що судочинство мало вестись виключно українською мовою.

 

У зв’язку з проблемою  відсутності власних законів, кодифікації  нормативно-правових актів які сприяли  б веденню судочинства, УН Рада Постановою від 16 листопада 1918 р. залишила чинним попереднє австрійське законодавство, з дотриманням умови, що воно не суперечитиме інтересам держави. У цей час судочинство над цивільними особами здійснювали військові суди. Вищою інстанцією з цивільних і кримінальних справ, згідно закону УН Ради від 15 лютого 1919р., був Вищий суд у Львові, і найвищою інстанцією був – Найвищий державний суд ЗУНР. Відповідно до постанови Державного секретаріату судочинства від 20 лютого 1919 року всі судді, які не скомпрометували себе антинародною, антиукраїнською діяльністю, склавши кваліфікаційні іспити та присягу (обітницю), що спонукало їх неухильно і точно виконувати всі закони республіки, могли залишитися у штаті судів. До присяги також були приведені й інші урядовці та технічний персонал судових органів.

 

Функції звинувачення у судочинстві  виконувала державна прокуратура. У  вітчизняній науці вироблено  періодизацію становлення та розвитку прокуратури в Україні. Так Б. Ференц зазначає, що прокуратура в Україні у своєму ствердженні пройшла три історичних періоди: дорадянський, радянський та пострадянський який триває сьогодні, оскільки прокуратура продовжує діяти та удосконалюватися

Діяльність прокуратури  ЗУНР регламентувалась Постановою Державного секретаріату судочинства від 18 грудня 1918 року, яка структурно складалася з окружних, повітових та вищої прокуратур республіки. Старші прокурори, перші прокурори, їх заступники, так як і судді, повинні були скласти кваліфікаційні екзамени і прийняти присягу на вірність ЗУНР. А в разі не виконання цих умов відсторонювались від виконання обов’язків та звільнялися з посади.

Окрім органів цивільної юстиції, зокрема, судових і прокурорських, була утворена військова юстиція. До складу військових судів входили: найвищий військовий трибунал; військові обласні суди, які діяли на території 3-х областей; військові окружні суди, головами яких були окружні коменданти. Утворено також інститут військової прокуратури, яку очолював генеральний військовий прокурор. В областях були військові прокурори, а в округах функції судових прокурорів виконували судові офіцери.

 

Отже, як стверджують В. Комар  і С. Сворак, організація і налагодження судової справи в ЗУНР проводились в інтересах більшості громадян і передбачала забезпечити спокій і нормальні умови життя та праці в краю [2, с. 37]. Проте, важке внутрішнє і зовнішнє становище не дало змоги повністю реалізувати ці плани.

Висновок:ЗУНР мала чітко побудовану структуру державного апарату, в тому числі органів правопорядку. Всі органи функціонували на підставі нормативно-правових актів, чинних ще з часів австрійського правління, та прийнятих національних законів. Розвій боротьби за власну державу свідчить про те, що успіх державотворення у зазначений період міг бути досягнутий тільки за умови єдності, згуртованості народу та його солідарності. Поряд з уроками поразки ця доба (1917-1921 рр.) для українського народу стала етапом і певних досягнень. Зросла національна самосвідомість, при цьому значна частина українського народу впевнилась у власних силах. Хоча за ці роки і не стався переможний тріумф української державності, однак незаперечним є те, що розбудова ЗУНР була суттєвим кроком до відновлення Української суверенної держави.

 

 

38.  Місцеві органи влади ЗУНР.

За розпорядженням Української  національної ради від 11 листопада  передбачалось ліквідувати усі  старі органи місцевої влади і  управління, а натомість шляхом загальних виборів, які вже у листопаді відбулись на всій території ЗУНР, утворити нові: у сільських і містечкових громадах – громадські і міські комісари та їх дорадчі органи – прибічні громадські і міські ради, а у повітах – повітові комісари і повітові національні ради. Після їх обрання у багатьох повітах відбувались збори, наради громадських і міських комісарів для інформування населення про найближчі завдання, прийняті урядом і Українською національною радою нормативні акти, обміну досвідом. У подальшому вдосконалювались структура державного апарату влади і управління, форми і методи його діяльності, правова основа.

 

Так, 15 листопада Українська національна рада прийняла закон  про доповнення її складу делегатами від більших міст і всіх повітів: Львів – 4, Чернівці – 2, Станиславів – 2, Перемишль, Тернопіль, Дрогобич, Коломия, Стрий, Ярослав, Самбір, Золочів, Бережани, Борислав і від повітів – по 1; і 22-26 листопада відбулись вибори цих делегатів; відтак, склад Ради став більш представницьким.

 

За Законом “Про адміністрацію ЗУНР” і розпорядженням на його виконання “Про державну адміністрацію” від 16 листопада залишалось чинним попереднє, австрійське законодавство, якщо воно не суперечило інтересам і цілям ЗУНР; регламентувався порядок утворення, структура і функції місцевих органів влади і управління – надалі повітових комісарів мав призначати і звільняти державний секретар внутрішніх справ (а вже обрані населенням комісари підлягали затвердженню вищестоячими державними органами), їм підлягали повітові військові коменданти і коменданти жандармерії, а також вони призначали громадських і міських комісарів.

 

 

39.  Законодавтсво ЗУНР.

13 листопада Українська  Національна Рада прийняла Тимчасовий  основний закон, визначивши конституційні  засади держави. В ньому закріплювались  верховенство .і суверенітет народу, який мав здійснювати їх через свої представницькі органи, обрані на основі загального,, рівного, прямого, таємного голосування за пропорційною -системою. Виборчим правом наділялись всі громадяни незалежно від національності, віросповідання, статі; Таким представницьким органом, зокрема, мав стати Сейм, а до його обрання верховну владу повинна була здійснювати Українська Національна Рада. Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому полі (потім — тризуб), прапором — синьо-жовтий.

 

15 листопада Українська  Національна Рада прийняла Закон  про поповнення свого складу  представниками від повітів (по  одному) й від усіх великих  міст (один — три). Вибори пройшли з 22 по 26 листопада. Таким чином, у складі Української Національної Ради стало близько 150 послів.

 

16 листопада видано Закон  про адміністрацію ЗУНР. Відповідно до нього залишалося чинним попереднє, австрійське законодавство, якщо воно не суперечило інтересам і цілям держави.

 

У січні 1919 р. було прийнято закони про створення Президії та Виділу Української Національної Ради. Виділ, який складався з голови Ради (президента) і дев'яти членів, обраних Радою, виконував функції колегіального глави держави.

 

15 лютого Українська Національна  Рада прийняла Закон про мову  в державному житті республіки. Нею стала українська.

 

Вважаючи себе органом  тимчасовим, неправомочним щодо вирішення  кардинальних економічних і політичних проблем, Українська Національна Рада у березні 1919 р. видала Закон про  скликання парламенту країни — Сейму, а в квітні — виборчий закон"

 

Однопалатний Сейм повинен  був бути обраний громадянами  на основі загального, рівного виборчого права при таємному голосуванні. Активне виборче право надавалось з 21 року життя, пасивне. з 25. Депутатів (послів) належало обрати за національно-пропорційною системою.

 

 

40.  Акт злуки ЗУНР

Одним із основних завдань  діяльності уряду ЗУНР було об'єднання  Західноукраїнської Народної Республіки зі Східною Україною. 10 лис­топада було схвалено резолюцію про те, що Державний Секретаріат має вжити заходів щодо об'єднання усіх українських земель в одній державі. Проте боротьба з Польщею продовжувалася, але була не лід силу галицьким військам, які залишили Львів. 5 листопада 1918 р. до Києва було направлено делегацію, яка мала просити гетьмана подати військову допомогу, а саме — направити під Львів корпус січових стрільців під командуванням полковника Є. Коновальця. Гетьман по­годився на це.

 

Український національний союз, що готував повстання проти гетьмана, довідавшись про його плани надіслати  до Галичини січо­вих стрільців, усіма засобами впливав на них, щоб вони залишились на місці, бо це була єдина надійна військова частина, на яку могли покластися повстанці.

 

21 листопада 1919 р. Українська  Національна Рада уповноважила  Л. Цегельського та Д. Левицького  поїхати до Києва для переговорів про об'єднання Галичини зі Східною Україною. Проте там уже палах­котіла громадянська війна, тому 14 грудня у Фастові було підписано так званий Передвступний договір з Директорією УНР, що включав такі пункти: 1) ЗУНР виявила бажання об'єднатися з Великою Украї­ною як складова частина цілого; 2) обидва уряди мають подбати про здійснення цього; 3) ЗУНР притримує свою територіальну автономію; 4) цей договір буде опубліковано за згодою Директорії УНР та Державного Секретаріату ЗУНР.

 

Гетьман Скоропадський зрікся влади 14 грудня 1918 р., тому договір був укладений не з тодішнім урядом України, а лише з представниками повстанців, що воювали проти гетьмана. З цього видно, що в той час настрої галичан схилялися у бік республіканців.

 

Перший уряд ЗУНР саморозпустився, і було створено новий під проводом С. Голубовича.

 

Перша сесія доповненої Української  Національної Ради Л прийняла Передвступний  договір про об'єднання всіх ук­раїнських земель в одній державі за умови, щодо скликання Установ­чих зборів найв ища влада в Галичині належить Українській Національ­ній Раді та її виконавчому органу — Державному Секретаріату. Сесія обрала делегацію у складі 65 чоловік для участі у святкуванні прого­лошення соборності. Ця делегація мала засідати в Трудовому конгресі, що був Усеукраїнським передпарламентом. Акт соборності відбувся 22 січня 1919 р. в Києві на Софійській площі, де було проголошено Універсал: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) й Наддніпрянська Велика Україна. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».