Постать гетьмана Івана Мазепи

Міністерство освіти і науки України

Національний університет  імені Тараса Шевченка

Факультет соціології

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з історії України

на тему:

«Постать гетьмана Івана  Мазепи»

 

 

 

Виконала студентка 1 курсу

Маковецька АннаВолодимирівна

 

Викладач

к. і. н. Заболотна Інна Миколаївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ, 2013

 

 

 

Зміст

1. Молоді роки…………………………………………………... 2

2. Початок військової  кар’єри………………………………….. 6

3. Початок гетьманування……………………………………… 8

4. Об’єднання України………………………………………… 10

5. Пізнє кохання……………………………………………….. 12

6. Участь в Північній війні……………………………………. 14

7. Військово-політичний союз гетьмана зі Швецією……….. 16

8. Полтавська битва…………………………………………… 18

9. Еміграція і смерть гетьмана Мазепи………………………. 20

10. Анафема та Орден  Іуди………………………………….... 21

11. Меценатство……………………………………………….. 22

Висновок……………………………………………………….. 22

Додатки………………………………………………………… 23

Список літератури……………………………………………... 28

Джерела………………………………………………………… 28

 

 

 

Доба правління гетьмана Івана Мазепи є важливою віхою  в історії України. Протягом ХVІІ століття на її теренах невпинно відбувався процес народження, становлення держави, її інституцій. Він супроводжувався зростаючим прагненням українців мати більше свободи, вольностей та, разом з тим, опором будь-яким спробам з боку Речі Посполитої, а згодом Московії відібрати цю свободу. Кожну сходинку у здобутті волі, кращого життя козаки виборювали ціною великої крові.

Правління гетьмана Івана  Мазепи було важливим етапом у вибо-рюванні державності України. Стабілізація життя в Гетьманщині, зміцнення її установ у цей період сприяли появі проектів щодо пошуку іншої долі українському народові. 

 

 

 

1. Молоді роки

Перед тим, як розпочати біографію  Івана Мазепи, варто зазначити, якою ж була тогочасна політична ситуація в Європі, а також в Україні, що певним чином впливало на формування особистості майбутнього гетьмана.

У ХVII ст. існувало кілька основних конфліктних протиріч між держа-вами. По-перше, у Західній Європі перетиналися торгові і колоніальні інте-реси чотирьох держав, що мали найвпливовіше становище у міжнародній політиці – це Англія, Франція, Нідерланди та Іспанія. По-друге, не менш важкими були відносини християнських держав та Османської імперії, куди була долучена і Україна. На Північному Сході великі північні держави протягом трьох століть вели непримиренну боротьбу за гегемонію на Балтійському морі. 

У той час коли зростав Іван Мазепа всі країни Європи були вже так тісно пов’язані між собою економічно, політично, культурно, що більшість фундаментальних історичних процесів мали загальноєвропейський і кон-тинентальний характер. Подією, що мала загальноєвропейський характер стала й Національна революція українського народу на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким, яка завдала непоправного удару Польсько-Литов-ському королівству, сприяла здійсненню певного перелому в ході історії Європи.

Революційні події в Україні спричинили історичну зміну міжнародних сил у Центрально-Східній Європі. Вони остаточно послабили геополітичну міць Речі Посполитої та Кримського Ханства, стримали європейську агресію Османської імперії й політично зміцнили роль Московської держави, яка розпочала експансію на захід.

Очевидно, що батько Івана, який довгий час перебував на Запорозькій Січі, а потім був обраний білоцерківським отаманом, брав участь у багатьох подіях Хмельниччини, зумів передати своєму синові такі головні козацько-лицарські чесноти як мужність, відвага, вірність, добра слава, здатність до самопожертви, патріотизм, оборона вітчизни, захист рідної віри. Безчестям і применшенням лицарської гідності в козацькому середовищі вважалася воєнна поразка, втеча з полю бою. Саме батько навчив Івана вмінню їздити на коні, володіти шаблею та пістолем й залучив його до військової справи.

Народився майбутній гетьман на хуторі Камянець (згодом село Мазе-пинці) Київського воєводства (неподалік Білої Церкви) в родині Адама-Сте-пана та Марії Мазеп. Автор «Літопису Самовидця», зазначає, що І.Мазепа був «роду шляхетского, повіту Білоцерковского, старожитной шляхти українской и у войску значной».

Щодо точної дати, то тут  сказати однозначно неможливо. Ісорики  наводять факти, які суперечать один одному. Михайло Єреміїв у своїй  розвідці наводить свідчення драгуна Карла ХІІ Криштофа Гасмана, який у власних мемуарах твердить, ніби Мазепа під час Полтавського бою мав 82 роки, тобто народився 1626 р. Інший дослідник, Володимир Луців, вважає що цією датою є 20 березня 1632 р. А запис у Кременецькому молитовнику можна прочитати і як 20 березня 1632 р., і як 20 березня 1639 р. Є багато й інших версій.

На сьогоднішій день найвірогіднішою є дата 20 березня 1639, на користь якої є кілька беззаперечних фактів:

1. У листі від 22 серпня 1741 р. Пилип Орлик писав:. Оскільки йдеться про 1709 р., то виходить, що рік народження гетьмана 1639 р.
2. У 1704 р. Батурин відвідав французький надзвичайний посол Жан де Балюз. У своєму листі до родича він детально оповідав про зустріч із гетьманом: «Мазепа вже поважного віку, на яких десять років старший за мене». Дипломат народився у 1648 р., що цілком узгоджується із 1639 роком.
3. Англійський посол у Москві лорд Вітворт, повідомляючи 21 листопада 1708 р. про перехід Івана Мазепи на бік Карла ХІІ, зазначав, що «гетьман, людина під сімдесятку, користувався великою пошаною і довір’ям царя».

 

Як і більшість тогочасних шляхетських дітей, Іван початкову освіту здобув вдома. У цьому велика заслуга його матері Марини Мокієвської, яка входила до Луцького православного братства й була дуже набожною. Саме вона виховала свого сина у глибокій пошані до православної віри й навчила його читати та переписувати Євангеліє. Вірна порадниця свого сина-гетьмана, вона померла в глибокій старості наприкінці 1707 р.

Протягом 1650—1657 років майбутній гетьман навчався у Києво-Могилянському колегіумі. Про це свідчив у своєму знаменитому щоденнику вірний соратник Мазепи Пилип Орлик. У цей час майбутню академію очолювали Лазар Баранович та Іоаникій Галятовський. Знаменитий Києво-Могилянський колегіум, який був заснований видатним церковним і культурним діячем Петром Могилою, відповідав загальноєвропейським аналогам й прирівнювався до вимог і стандартів, які існували в інших країнах. В академії Іван 3 роки вивчав риторику, латину. Добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші, цікавився усіма видами літературної творчості. Протягом життя опанував 8 іноземних мов.

Після навчання у Києві І. Мазепа переїздить до Кракова, де протягом року проходить один з курсів Ягелонського університету. На жаль, до цього часу не віднайдено джерел, що свідчили б про те, які саме предмети вичав у старовинній столиці Польщі Мазепа. Можливо, що протягом 1658 — першої половини 1659 років І. Мазепа закріплює здобуті перед тим знання в одному з єзуїтських колегіумів Речі Посполитої й тим самим повторює шлях Б. Хмельницького, який також навчався у Львівському єзуїтському колегіумі. Усі курси читалися латин-ською мовою, а тому Мазепа досконало оволодів цією основною на той час загальноєвропейською мовою. Це дозволило йому в оригіналі читати Цицерона, Овідія, Цезаря, Тіта Лівія, Езопа, Федра та інших авторів. Французький дипломат Жан де Балюз, який вже під час гетьманування Мазепи спілкувався з ним, свідчив про нього: «… Загалом він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами й щодо перфектного й досконалого знання цієї мови може ривалізувати з найкращими нашими отцями єзуїтами. Мова його взагалі добірна й чепурна, правда, як розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших».

Батько мріяв про велику кар'єру для свого сина, а тому вислав його до двору польського короля, великого князя литовського і руського Яна II Казимира. Іван став королівським пажем, зумів швидко завоювати прихильність короля. Мазепа в жовтні 1659 року прибуває до Варшави й займає посаду покоєвого при дворі польського короля. Вже наступного місяця він разом з частиною двору в супроводі Яна ІІ Казимира та його дружини-француженки відбуває до Франції на святкування підписання Піренейського миру між Бурбонами та іспанськими Габсбургами.

Результатом багаторічного  навчання (близько 12 років) стало те, що у себе вдома, в батуринській резиденції, Мазепа мав велику бібліотеку. Згідно з свідченнями сучасників у ній «на кожному кроці видко латинські книжки». А Пилип Орлик у своєму щоденнику згадував про це так: «Дорогоцінні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, багато ілюстровані стародавні рукописи. Не без зітхання згадую в теперішній моїй мізерії всі ці книжкові багатства, рівних яким не було на Україні».

Повернувшись з-за кордону, Мазепа продовжує свою службу як «покойовий дворянин» при королівському дворі, підтримуючи водночас зв’язки з Україною й полагоджуючи різні справи (публічні й приватні) свого батька. Розумна й освічена людина, оточений ласкою й довір’ям короля й королеви Марії-Людвіки, молодий Мазепа виконує низку важливих дипломатичних доручень польського уряду на Україні. Року 1659 він був посланий з королівськими листами до гетьмана Івана Виговського, в 1660 р. - до гетьмана Юрія Хмельницького, а року 1663 - до гетьмана Павла Тетері, якому він привіз гетьманські клейноди. Як і батько, прихильник Гадяцької унії, Мазепа бере участь у дипломатичній підготовці походу Яна-Казимира на Лівобережну Україну 1663-1664 рр. Взагалі перебування при королівському дворі було для Мазепи доброю школою й політичної діяльности, й двірської інтриґи, а головне - дало йому досконале знання польського світу (не дарма ж Петро І дуже зважав на думку Мазепи в польських справах).

 

 

 

2. Початок військової  кар’єри

Наприкінці 1669 р. Мазепа вступає  на службу до гетьмана Петра Дорошенка. Це був справді переломовий момент у житті й діяльності майбутнього гетьмана, який відтоді цілковито віддає себе українській державній справі. Разом з тим, перехід до Дорошенка, який висунув широку програму відродження самостійної й соборної Української держави, неминуче й остаточно відривав Мазепу від польської політики, хоч, можливо, й не відразу розірвав його зв’язки з польським політичним світом. Це зробили дальший хід історичних подій і, звичайно, національно-політичні прагнення самого Мазепи.

Та передусім поява  Мазепи при чигиринському гетьманському  дворі була пов’язана з великою зміною в його особистому житті. Десь 1668-1669 р. він одружився в Корсуні з удовою (трохи старшого від нього віку) Ганною Фридрикевич. І тесть, і зять майбутнього гетьмана були близькими товаришами Петра Дорошенка, і шлюб Мазепи з Фридрикевичкою відкривав йому безпосередній шлях до Чигирина.

У Дорошенка Мазепа був  спочатку ротмістром надвірної корогви, тобто командиром гетьманської гвардії, а згодом (десь 1674 р.) він виконує обов’язки генерального осаула. Він брав участь у війні Дорошенка як союзника Туреччини проти Польщі (похід у Галичину 1672 р.). Хоч Іван був новою й, мабуть, не зовсім своєю людиною в чигиринських керівних колах (на перешкоді стояла, очевидно, його попередня діяльність, надто пов’язана з Польщею), але роль Мазепи в Чигирині була значно більша, ніж його офіційний службовий стан. Він не був генеральним писарем: сучасна вістка про це, дуже популярна й досі в історичній літературі, була спростована ще самим Дорошенком (справді, генеральним писарем у 1669-1676 рр. був Михайло Вуяхевич-Височинський).

Але Дорошенко не міг не оцінити великих здібностей («рострпности й цікавости», як каже Величко) Мазепи і не раз доручав йому важливі  дипломатичні місії. Основною віссю  зовнішньої політики Дорошенка була спілка з Туреччиною, і це дало нагоду Мазепі набути добре знання турецько-татарського  світу, яке стало йому пізніше у великій нагоді. На початку 1673 р. Мазепа їздив послом до Криму. У березні 1674 р. Дорошенко посилає його до Переяслава для переговорів з гетьманом Іваном Самойловичем і московським головнокомандувачем князем  Ромодановським у справі об’єднання Правобережної України з Лівобережжям. Того ж року, у червні, Дорошенко послав Мазепу до Криму й Туреччини, давши йому татарський ескорт і кілька полонених козаків з Лівобережжя, призначених у подарунок ханові й султанським достойникам. Під час цієї подорожі, десь біля р. Інгулу, Мазепа потрапив у руки запорожців, які мало його не вбили, якби не кошовий отаман Іван Сірко, що впізнав Мазепу й врятував його. Коли Самойлович довідався про це, він зажадав у Сірка видати йому Мазепу. Сірко спочатку відмовив, але під тиском московського уряду змушений був відіслати Мазепу до Батурина (у липні 1674 р.).

Почалася нова й вирішальна доба в житті Мазепи. Хоч він дістався на Лівобережжя не зі своєї волі, але це не було випадково. Правобережна Україна конала, а новий осередок українського державно-національного життя зростав на Лівобережжі. У творенні лівобережної гетьманської держави найактивнішу участь беруть визначні представники правобережної козацької старшини, які зневірилися в політиці Дорошенка й масою посунули за Дніпро в 1670-х роках. Лизогуби, Кандиби, Гамалії, Ханенки, Кочубеї, Скоропадські, врешті, Дорошенки й багато інших правобережних фамілій поволі здобувають собі керівні місця в економічному та політичному житті Лівобережної України, куди вони принесли свій господарський та адміністративний досвід, прагнення до стабілізації громадського життя й зміцнення української державности, а разом з тим і тугу за українською соборністю. Серед них був і Мазепа, який незабаром висувається на одне з перших місць і в українському уряді, і в його відносинах з Москвою.