Голодомор в Україні – геноцид українського народу. Причини та наслідки

 

«На багатьох кутках виїли собак і котів. Коли я зайшов у хату сім'ї Козаченків, опухла дівчинка промовила: «Дядьку, а ми вашу кицьку з’їли» [6].

В. С. Заворотній, с. Чуків, Вінниччина.

 

«У нас по сусідству жили сиротами брат і сестра, Павлик та Ганя. Дуже тяжко бідували. Ще на початку року в нас кіт пропав. Пішов до Павлика запитати, чи не бачив, бува. Заходжу в хату, бачу, сидить під столом кіт, але не наш. Ганя як почула чого я прийшов, затрусилась уся, схопила того кота  і головою об долівку його. Злякалась, що я заберу. Виявляється, вони вже тоді котів їли...» [6].

В. Я. Калиниченко, с. Остап'є, Полтавщина.

 

 

6. Діти – жертви Голодомору

Голодне лихоліття, яке випало на долю українського народу, найболючіше вразило дітей. Вони виявилися найменш захищеними, не брали участі у колгоспному виробництві, а тому не одержували рятівних 100-300 грамів хліба на працюючого.

За переписом 1926 року, діти віком до 14-ти років становили 38% сільського населення, тобто понад  його третину. Дітей віком до 4-х  років виявилося 16% – тобто у  голодний 1933 рік їм мало виповнитися  по 10 років. Та не судилося.

Соціально-економічні експерименти тоталітарного режиму над селянами, масові репресії проти  інтелігенції, хижацьке розкуркулення  і голод викликали нову хвилю безпритульних дітей. Великими юрбами, ніби голодні галченята, зліталися вони до великих міст за порятунком, а виснажених голодуванням немовлят приносили батьки. Голод фактично розпочався з весни 1931 року. Саме тоді Наркомосвіти УРСР довідався про те, що у 180-ти районах, які не виконали так званого хлібозаготівельного плану, дитячі установи зняли з централізованого продовольчого постачання.

Керівники Наркомосвіти звернулися до Наркомату постачання ось із такою скаргою:

«Цим районам  заборонено з поточних хлібозаготівель  постачати дитячі інтернатні установи і виділяти продукти для гарячих  безкоштовних сніданків. З централізованого фонду для цих районів теж  нічого не виділено. Це утворило катастрофічний стан постачання, особливо дитячих  інтернатних установ, що не мають  жодних запасів. Діти з цих установ змушені тікати, чим збільшують безпритульність».

Отже, майже третина  районів України припинила централізоване постачання дитячих установ, існуюче  харчування не відповідало нормам, і діти часто хворіли від недоїдання.

Жахливим випробуванням  для підлітків став 1932 рік, упродовж якого масово гинули діти у містах і селах. Вони тихо помирали, не дочекавшись  допомоги. Гинули без ліку і часу. Наприклад, узимку 1932 р. у Краснодонському  районі діти перестали відвідувати  школу. Босі, голі й голодні блукали  вони селами. За перше півріччя 1932 р. у містах, за далеко не повними підрахунками, виявили близько 5 тис. безпритульних  підлітків. А скільки не виявили…

Діти наївно вірили у добрі наміри влади, у можливість отримати допомогу з її сторони, разом  писали листи, схожі на цей [1]:

«Дорогі наші проводирі! 
Ми, учні Печерської школи Брацлавського р-ну, просимо у Вас допомоги, бо ми пропадаємо з голоду. Нам треба вчитися, а ми з голоду не можемо по світі ходити.

Індивідуальні і  колгоспники – всі пухнемо  з голоду, бо працювати ми не можемо, а хліб дають тільки тим, хто має трудодні.

Скоро наближаються Жовтневі свята, нам треба радіти, а в нас із голоду в очах пожовкло, в шлунку болить від того сміття, яке ми зараз їмо, бо у нас забрали  не тільки хліб до зернини, а й картоплю, квасолю і все, що можна їсти. З  картоплі роблять горілку, а ми їсти не маємо що. За одяг та взуття ми вже  мовчимо, а просимо не губити нас  голодом. Ми надіємося, що Радянська  влада не дасть нам загинути і  не буде нас годувати кулями замість  хліба, як годували наших батьків  царі. Ми віримо, що Радянська влада  нам поможе і спасе нас від  голодної смерті.

Просять учні Мильгота, Сіроха, Москалюк, Баран, Магдич, Пилипенко, Антонишина, Вістяк та ін.

(лист учнів Печерської школи Брацлавського р-ну до ВУЦВКУ про голодування, від 1 листопада 1931 р.).

Не менш вразливими є й інші спогади дітей про  їх нестерпне життя:

«Того дня я вполював у лузі два їжаки. Колючки пообпалював, кинув у казанок і поставив на вогонь. Їжаки після зими вже від'їлись, з них витоплювалось рідке, мовби олія, сало. Без чогось, схожого на хліб, я випить його не міг, але ж і викинуть ще більше не міг, то ж був жир. Я знав, що ним змащують обпечену та обморожену шкіру. І я злив його в пляшку і приніс додому. Я дивився на маму і вперше з жахом подумав, що і мама, хоч вона і мама – вічна і необхідна, може померти. Що вона помирає. Тоді я витяг пляшку з жиром, налив у склянку і подав мамі: «Нате, випийте». Вона взяла і зовсім без думок випила той жир і лягла на голу лаву. Коли я ранком прокинувся, мама вже не лежала, а стояла біля лави, і я вжахнувся: переді мною не мама, а якась страшна, спотворена істота – кістяк мерця, обтягнутий не своєю, розкішною надмірно шкірою, лишки якої звисали порожніми торбинками (вчора вона «була схожа на банку скляну, наповнену чистою джерельною водою»). Мама не бачила сама себе, вона лиш відчувала: щось із нею сталось. Вона розгублено дивилась на долівку. У нашій хаті не було підлоги, і під лавкою блищала у ранковому промені сонця калюжа майже джерельної води... Обоє ми були впевнені: здійснилося велике диво. Мама питала: «А що ото ти вчора дав мені випить?» – «Їжаковий жир». Я подав їй пляшку, жир не загус, бо було тепло, мама притьмом кинулась до полу, де лежали ті діти, ледве живі мої брати й сестра, вона напоїла кожне своє дитя, сподіваючись на ще одне диво...»

М. С. Пуд, с. Вільшане, Сосницький район, Чернігівщина

7. Голодомор  – геноцид українського народу

З осені 1932 року дії  влади в Україні набули чітких ознак, що дозволяють квалифікувати їх як геноцид, відповідно до статті II Конвенції по попередженню і покаранню злочину геноциду, ухваленої Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 року.

Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього

9 грудня 1948 року:

Стаття І

Договірні Сторони  підтверджують, що геноцид, незалежно від того, чи здійснюється він у мирний або у воєнний час, є злочином, який порушує норми міжнародного права і проти  якого вони зобов'язуються приймати заходи запобігання і карати за його здійснення.

Стаття II

У даній Конвенції  під геноцидом розуміються наступні дії, що здійснюються з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку  національну, етнічну, расову або релігійну  групу як таку:

а) убивство членів такої групи;

б) заподіяння серйозних  тілесних ушкоджень чи розумового розладу  членам такої групи;

в) навмисне створення  членам такої групи життєвих умов, які розраховані на її повне або  часткове фізичне винищення;

г) заходи, спрямовані на запобігання дітородінню в  середовищі такої групи;

д) насильницька передача дітей з однієї групи людей до іншої.

Стаття III

Карані наступні діяння: геноцид; змова з метою здійснення геноциду; пряме і публічне підбурювання до здійснення геноциду; замах на здійснення геноциду; співучасть у геноциді.

Стаття IV

Особи, що чинять геноцид  чи які-небудь інші з перерахованих  у статті III діянь, підлягають покаранню, незалежно від того, чи є вони відповідальними по конституції правителями, посадовими чи приватними особами.

Офіційні документи, що доводять факт геноциду перелічені нижче.

Щодо вилучення всіх продовольчих запасів: Постанова Політбюро ЦК(б)У «Про заходи по посиленню хлібозаготівель» від 18 листопада 1932 р., Постанова ЦВК та РНК УСРР «Про заходи по посиленню хлібозаготівель» від 20 листопада     1932 р., Лист ЦК(б)У про обов'язкове вивезення всіх наявних колгоспних фондів, у тому  числі насіннєвого, в рахунок виконання плану хлібозаготівель від 24 листопада 1932

Щодо ізоляціі сіл шляхом уведення режиму «чорних дощок»: Постанова бюро Північно-кавказського крайкому ВКП(б) «Про хід хлібозаготівель і сівби по районах Кубані» від 4 листопада 1932 р., Постанова Політбюро ЦК(б)У «Про заходи по посиленню хлібозаготівель» від 18 листопада 1932 р., Постанова Раднаркому УСРР і ЦК КП(б)У «Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі» від 6 грудня 1932 р. та ін.

Щодо заборона виїзду за межі України: Директива ЦК ВКП(б) та РНК СРСР «Про запобігання масового виїзду селян» від 22 січня 1933 року та ін.

Щодо заборони інформації: Постанова ЦК ВКП(б) «Про поїздки по СРСР іноземних кореспондентів» від 23 лютого 1933 р. та ін [7].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Напрочуд важливим є те, що історичний факт Голодомору 1932-1933 років в Україні визнали близько 70-ти країн світу, у тому числі парламенти 10-ти країн визнали його актом геноциду. Пам'ятники або пам'ятні знаки жертвам голодоморів в Україні встановлено у низці країн світу – Австралії, Австрії, Аргентині, Бельгії, Естонії, Казахстані, Канаді, Росії, США, Канади та Угорщини.

Голодомор 1932-1933 років  без сумніву національна трагедія українського народу. Тому ні в якому разі не можна її замовчувати або якимось чином цуратися цих сторінок нашої історії.

Сьогодні завдяки  відміні цензури та спогадам свідків, ми маємо змогу дізнатися істинні  причини голоду, що не були обмежені природними умовами, а пояснювались жорстоким та безжальним вилученням продовольства, непомірними хлібозаготівлями, сліпим бажанням поширити свою владу на невинних селян будь-якими методами, придушити їх опір колективізації та зламати дух господаря в кожному, хто не бажав миритися з трагічною дійсністю.

Звичайно, це не можливо  виправдати, як і ті незворотні, непоправні наслідки: підрив генофонду нації (масові жертви більше 10 млн людей), розорення  села, зміна самосвідомості, менталітету  українців. Чи варто це тих мізерних цілей радянської влади? Недоцільне питання, що досі постає на думці у  жертв, які пережили смерть.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Роберт Конквест. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. К.: Либідь, 1993.

2. Ален Безансон. Лихо століття. Про комунізм, нацизм та унікальність Голокосту. Київ, 2007.

3. Матеріали секретного відділу ГПУ.

4. Державний архів Миколаївської області.

5. Helmut Wild. Stalins Vоlkermord in der Ukraine. 1988. Переклад з німецької           М. Дубик.

6. Добірка матеріалів з видання «Їдло 33-го: словник голодомору». Зібрав і упорядкував Олекса Різників. «Юридична література». Одеса, 2003 р.

7. Добірка матеріалів  міжнародного освітнього проекту  «Уроки трагедій ХХ сторіччя  в Україні».