Друга Пунічна війна

Римський сенат вдався до випробуваних методів, до яких не раз звертався у дні смертельної небезпеки - до диктатури. Причому вперше диктатора вибрали на центуріатних коміціях, оскільки один консул загинув, а інший був відрізаний від Риму карфагенянами. На цю посаду було обрано найдосвідченішого сенатора, обережного і престарілого Фабія Максима Кунктатора (Повільного), який обрав тактику партизанської війни з суперником. Але ця тактика викликала незадоволення італіків, території яких спустошував Ганнібал. Терпіння селянства увірвалося, коли Ганнібал, розоривши Кампанію, з величезною здобиччю повертався назад в Апулію, для зимівлі. Фабій вирішив закрити проходи з Північної Кампанії в Самній. Але карфагенський полководець здійснив блискучий військовий трюк. Уночі він погнав 2 тис. биків з факелами на рогах до найближчого перевалу і римляни, прийнявши худобу за римський загін, кинулись до перевалу, залишивши перехід без охорони, чим і скористався Ганнібал. Диктатор був викликаний в Рим, а за вимогою демократичних верств другим диктатором було обрано начальника кінноти Марка Мінуція, який зумів в одній із сутичок завдати карфагенянам поразки. Але досить швидко його армія була розбита і запанувала тактика Фабія.³⁵

«Отже, римляни поділили значні свої військові сили на багато [частин] і вели [війну] в різних місцях; помітивши це, Ганнібал [на початку] весни, вислизнувши [з рук] противника, став спустошувати Тірренію і поступово наближатися до Риму… В той же час і Фламіній, який охороняв з тридцятьма тисячами війська внутрішню Італію, помітивши бистроту Ганнібала, швидко, не даючи відпочинку війську, змінив [свою позицію], почасти вболіваючи за місто [Рим], до того ж він сам був недосвідченим у військовій справі,вибраний на [цю високу] посаду консула завдяки заграванню з народом, він квапився вступити у битву з Ганнібалом.

Фламіній, опинившись посередині між горою, озером і ворогами, загинув  сам і з ним двадцять тисяч [воїнів]. Решту [числом] десять, тисяч, які втікали разом в якесь укріплене місце, помічник Ганнібала Магарбал... переконав скласти зброю... Люди, що перебували в місті, довідавшись [про події] і злякавшись, щоб Ганнібал негайно не підійшов до міста, стали зносити каміння на стіну і озброювати стариків; відчуваючи потребу у зброї, вони стали забирати зі святинь [взяту як] здобич у попередніх війнах [зброю], що висіла в них як прикраса; і, як це [було в хвилині крайньої] небезпеки, вони обрали диктатором Фабія Максіма.»³⁶

Таким чином, в результаті кампанії, що послідувала після  битви при  Тразіменському озері, Ганнібал розгубив всі плоди своєї блискучої  перемо- ги. Після всіх своїх пересувань по Італії Ганнібал зміг тільки розташуватися  табором біля Гереона, маючи безпосередньо перед собою всі 4 римських  ле- гіони. Так як наближалася зима, Ганнібал був приречений на бездіяльність.³⁷

Однак римляни вимагали рішучих  дій. На 216 р. до н. е. консулами обрали Луція Емілія Павла і Гоя Теренція Варрона, яким поставили завдання покінчити з Ганнібалом, котрий весною 216 р. до н. е. з північної Апулії рушив на південь і захопив Канни на р. Ауфіді. Місто було продовольчим складом для римської армії, і його втрата поставила армію у важке становище. Проте небагато досяг Ганнібал своїми рейдами по Італії. Постачати армію продовольством і фуражем ставало все важче.

Римська армія нараховувала 80 тис. піхоти і 6 - 7 тис. кінноти. Але  між консулами по прибутті до Канн розпочалися суперечки. Під Каннами  лежала велика рівнина, надзвичайно  зручна для дій карфагенської  кінноти, тому Емілій Павел наполягав  на тому, щоб передислокуватися на південь і зайняти позицію  на пагорбах, а Теренцій жадав негайної битви.³⁸ Ці розбіжності були надзвичайно шкідливі, тому що вони лишали командування єдності волі і відбивалися на настроях офіцерів 
і воїнів. Деякий час тяглися суперечки, поки, нарешті, Теренцій в той 
день, коли верховне командування належало йому (консули командували по черзі), вирішив дати бій.

Знаменита битва відбулася 2 серпня 216 р. на рівнині близько Канн. 
З питання про чисельність обох армій в науковій літературі існують розбіжності, що відображають деяку неясність джерел. По- 
лібій (III, 113-114) виразно говорить, що у римлян було до 80 тис. 
чоловік піхоти і близько 6 тис. кінноти; у карфагенян - піхоти трішки 
більше 40 тис., а кінноти до 10 тис. Лівій (XXII, 36) не так категоричний, 
приводячи зі слів своїх джерел різні цифри, в тому числі, як максимум, і число 8 легіонів, що разом з союзниками мало також скласти близько 80 тис. Кількість карфагенян він визначає, як і Полібій, в 50 тис. Тому, хоча більшість учених приймає цифри Полібія, існує думка, що у римлян було тільки від 40 до 50 тис. піхоти, а у Ганнібала - близько 35 тис. (щодо кількості кінноти розбіжностей немає). Ця думка спирається, крім Лівія, на загальні міркування. Вважають, що оточення римської армії і майже повне її знищення були б неможливі при тому співвідношенні сил, яке дає По- 
лібій. На це можна заперечити, що майстерне розташування піхоти і численна перевага кінноти Ганнібала роблять його перемогу теоретично цілком можливою.

Те, що Ганнібал мав значно більшу кількість кінноти, давало йому велику перевагу, якою він блискуче скористався. Карфагенський полководець  построїв свою піхоту півмісяцем, зверненим  до ворога випуклим боком. В центрі його він помістив найбільш слабку частину піхоти — іберів і галлів. На флангах стояли добірні лівійські  частини. На крайньому лівому фланзі знаходилась іберійська і галльська  кіннота, а на правому крилі —  нумідяни. Римська піхота, яка займала  центр, була построєна компактною масою  на скорочених інтервалах між маніпулами, щоб одним могутнім ударом прорвати фронт ворога. Фланги займала кавалерія.³⁹

Бій розпочали легкоозброєні воїни . Спочатку успіх    супроводжував

римлян, так як Ганнібал спеціально послабив центр півмісяця і римська піхота змогла дати відсіч зустрічним  військам галлів і іберів.   Римляни  піднеслися духом і, нехтуючи обережністю, почали переслідувати  іберійсько-галльську  піхоту, яка, повільно відступаючи,  заманила противника в центр своїх військ. Потім стрімкою атакою кінноти з  обох  флангів і з тилу пунійці взяли в кліщі частину римської кінноти і майже  всю піхоту. Поранений консул Павло прибув в центр, сподіваючись ще вря- тувати армію від розгрому. Легіони швидко перебудувалися і  клином  врізалися в центр карфагенян. Але блискавична атака африканської піхоти 

праворуч і ліворуч зупинила римлян. До цього часу важка  кіннота  Гасдрубала розгромила фланг  під  командуванням Павла і напала на лівий 

фланг Варрона. Нумідійська кіннота розсіяла  вершників Варрона і  пере- слідувала їх. Гасдрубал за наказом Ганнібала втретє швидко  перебудував  важку кавалерію, щоб напасти з тилу па римську піхоту. Цим ударом і було вирішено результат бою. Втеча була виключена. Бій перетворився  в криваву  різанину, жертвами якої стали римляни. Отже, тилова атака  карфагенської  кінноти була вирішальною на полі битви при побудові армії півмісяцем.⁴⁰

«Битва, як водиться, почалася сутичками легкоозброєних. Потім вступила у справу галльська і іспанська кіннота. Але між рікою і рядами піхоти місця для маневру не залишалося зовсім, і противники, з'їхавшись лоб в лоб, вхопилися врукопашну. На кінний бій це не було схоже ані скільки, навпаки - кожен тільки й намагався поцупити або скинути ворога на землю. Втім, дивна ця сутичка продовжилася небагато - римляни швидко ослабли і повернули назад. Потім зав'язується піший бій. Спершу галли й іспанці хоробро стримували натиск легіонерів, але римські ряди були і глибше, і гущі і після багатьох і наполегливих атак зломили вороже завзятість. Треба зауважити, що іспанці і галли стояли клином, і тепер, відступаючи, спершу спрямили загальну бойову лінію, а потім утворили в ній западину. А римляни, переслідуючи і винищуючи біжать, миттю порівнялися з африканцями, розміщеними перед битвою по обох краях піхотного ладу, біля основи клину, і проскочили повз них. Тут африканці рушили вперед і навскіс - назустріч одне одному - і скоро зімкнулися за спиною у ворога. Тільки тепер схаменулися римляни, сп'янілі гонитвою. Перемога їх виявилася марною, і, залишивши в спокої очманілих від страху, галлів та іспанців, вони приймають новий бій - в оточенні і, головне, вже знемагаючи від втоми, між тим як новий противник був свіжий і сильний. Бій ішов і на лівому фланзі у римлян, де союзницька кіннота зустрілася з нумідійців. На обох флангах безроздільно панував жах, і всі бігли хто куди, а в центрі і раніше билися - завзято, але безнадійно, і Гасдрубал, начальник лівого крила, послав іспанську і галльських кінноту на підмогу африканцям: різанина втомила їх до такої міри, що руки ледь утримували меч. А нумідійців розсипалися по всьому полю, переслідуючи втікачів… Всього вбито було сорок п'ять тисяч п'ятсот піхотинців і дві тисячі сімсоткіннотників, з них половина римські громадяни і половина союзники.  Загинуло багато сенаторів, в минулому займали  вищі посади в державі, - вони добровільно записувалися простими  воїнами  в легіони, - загинула та Гней Сервілій, консул минулого року, і Марк Мінуцій, начальник кінноти у диктатора Фабія. У полон на полі бою потрапило три  тисячі піхотинців і півтори тисячі кіннотників.»⁴¹

Стосовно втрат сторін існують різні дані:

• Полібій вважає, що загинуло 70 з 80 тис. римлян, близько З тис. втекло і 6 тис. воїнів Ганнібала [Всесвітня історія, III, 176, 6];
• Лівій дає іншу статистику: 48200 вбитих, 19300 полонених і 15800 римлян врятувалися втечею; Ганнібал втратив 8 тис. солдатів [Історія Риму від заснування міста, XXII, 49-54];
• Євтропій пише, що римляни втратили 60 тис. піхотинців, 3,5 тис. вершників і 350 представників знаті [Скорочена римська історія до часів Валента і Валентиніана, III, 10];
• Орозій, явно применшуючи втрати римлян, називав 44 тис. [Сім книг проти язичників, IV, 16,2];
• Плугарх називає 50 тис. вбитих, 4 тис. полонених [Фабій Максим, 18].⁴²

Битва при Каннах вже в давнину вважалася неперевершеним взірцем 

військового мистецтва. Назва Канни згодом стала застосовуватися до кож- ного великому бою, який призвів до оточення і повного роз- грому військ противника. У той же час це була поостанньому  велика  перемога Ганнібала. Вона була піком його військової кар'єри,    одночасно  збагативши прийдешніх військових теоретиків символом тактичної доскона-лості. Ніколи - ні до, ні після - не виживала держава, яка одна за одною потерпіла настільки нищівні поразки, як на Требії, біля Транзіменського

озера і при Каннах. Коли звістки про Канни досягли Риму, там,  звичайно, знайшлося трохи слабких сердець, але як народ римляни  бачили  перед  собою тільки одну мету – наполегливо домагатися перемоги.⁴³

Таким чином, Ганнібалу вдалося  заволодіти ініціативою та перенести  бойові дії на територію Італії. дати Риму значних поразок, і навіть частково досягти своєї головної мети – переходу на його сторону  римських союзників. Також розпочалися  переговори із царем Македонії Філіппом V про укладення військового союзу. Рим повернувся до тактики Фабія Максима і тепер він нав`язував Ганнібалу війну, а не Ганнібал Риму.

Розділ ІІІ  Війна з Ганнібалом після битви  під Каннами

Пунійці знищили при Каннах римську армію, але це не привело їх до остаточної перемоги. Ганнібал відмовився йти  на Рим, як радили  йому  друзі і соратники. Що стали крилатими слова  начальника  карфагенської  кінноти Махарбала «Ганнібал, ти вмієш перемагати, але користуватися  перемогою, не вмієш», здавалося б, зайвий раз підтверджують, що вигоди зі своїх перемог карфагенський полководець витягувати справді не міг.  Подібні звинувачення пред'являли йому й інші, але навряд чи вони  були  обгрунтованими. Махарбал же виходив з особистих претензій до  полководця, народжених неприйняттям його, начальника кінноти, плану військових дій.⁴⁴

Більш ніж коли - небудь ставка Ганнібала була тепер на відпадання 
союзників. Заради цього він з головними силами відразу ж після Канн про- 
йшов через Самній в Кампанію, а Магона послав в Луканію і Бруттію. 
Здавалося, що його надії близькі до здійснення і що італійська 
федерація стоїть напередодні краху. На сторону карфагенян перейшло бага- то міст Апулії, за ними послідували гірські племена Центрального  Самнія. Луканія і Бруттія майже повністю відпали від Рима, за винятком грецьких міст. Нарешті, восени 216 р. Ганнібалу відкрила ворота Капуя, багатійше місто Італії, перше після Риму за своїм значенням.⁴⁵ Але і в грецьких містах посилювалися угруповання, що обстоювали союз із Ганнібалом. В 212 р. до н. е. карфагенянам удалося здобути Тарент, хоча міська фортеця залишилася в руках римського гарнізону. За Тарентом були взяті Метапонт і Фурії. Влітку 215 р. до н. е. в Сіракузах помер старий союзник римлян Гієрон ІІ, залишивши владу своєму внукові, молодому Гієроніму. При ньому посилився вплив карфагенської партії. Справа закінчилась відпадінням від Риму Сіракуз і ряду інших сіцилійських міст. Незабаром після битви коло Канн з Ганнібалом уклав союз македонський цар Філіпп V, який повинен був також виступити проти Риму⁴⁶

Після битви Рим охопили  жах і сум'яття. Римляни знали, що частина армії (2 легіони) врятувалася  під орудою молодого військового  трибуна Публія Корнелія Сципіона. Щоб заспокоїти громадян, сенат вжив ряд заходів: в армію мобілізувалися громадяни, починаючи з 17-річного  віку: 2 легіони були сформовані з  державних рабів; траур було обмежено 30 днями; біля воріт була поставлена охорона, яка нікого не відпускала з  міста; призначено диктатором Марка Юнія, а начальником кінноти - Тиберія Семпронія.⁴⁷ Для характеристики римських настроїв цього періоду відзначимо ще один цікавий факт. Ганнібал, маючи потребу в грошах, запропонував рим- 
ським полоненим відпустити їх на свободу за викуп (італійських союзників 
він, як і раніше, звільнив без викупу). Полонені обрали делегацію для 
відправки в сенат. Ганнібал відпустив делегатів, зобов'язавши їх чесним сло- 
вом повернутися назад. З ними він направив свого уповноваженого на той 
випадок, якщо в Римі виявиться схильність до мирних переговорів. Коли   в сенаті дізналися про наближення делегації, диктатор вислав назустріч 
їй ліктора оголосити карфагенському послу, щоб той негайно покинул  римські межі. Делегацію від полонених допустили до Риму. При обсудженні  питання в сенаті взяла верх непримиренна точка зору. Її прихильники вказу- вали на те, що римська скарбниця виснажена, але і Ганнібал потребує засобів і що не можна згодою на викуп полонених заохочувати недолік  мужності і готовності померти на полі бою. Таким чином, питання  про викуп було вирішене негативно.⁴⁸