Друга Пунічна війна

Весною 218 р. до н. е. Ганнібал виступив з Нового Карфагена з армією, яка складалася з 90 тис. піхоти, 12 тис. кінноти і 37 слонів (за іншими даними - 80 тис. піхоти і 10 тис. кінноти). Перейшовши р. Ібер, він ціною великих втрат підкорив племена Каталонії і змушений був залишити для підтримання порядку 10 тис. своїх воїнів. Майже стільки ж відпустив додому, оскільки вони були малодисциплінованими. У нього залишалося 50 тисяч піхоти і 9 тисяч кінноти, але добірних військ, з якими Ганнібал перейшов Піренеї і рушив до р. Родани (Рони).¹⁵

«…прийнявши достатні заходи для охорони цілосності Лівії та Іберії, Ганнібал в призначений день виступив у похід, маючи з собою близько дев'я-

носто тисяч піхоти і тисяч дванадцять кінноти……Зі своїх військ Ганні-

бал відділив Ганнону десять тисяч піхоти і тисячу кінноти; йому ж залишив і всі припаси військ, котрі разом з ним виступили в похід…Останнє військо, таким чином полегшене, він повів  за    собою, саме: п'ятдесят тисяч піхоти 

і близько дев`яти тисяч кінноти; перейшло з ним через так звані Піренейські гори до місця переправи через річку  Родан...»¹⁶

На протилежному березі стояв  загін союзних з Римом галлів. Ганнібалу доводилося переправлятися через широку і стрімку річку під увагою ворога - а в чотирьох переходах, в Массалів, перебував консул Публій Корнелій Сципіон з корпусом, відправленим нарешті в Іспанію. До нього полетіли від галлів гінці. Сципіон обговорив повідомлення на декількох військових радах і тільки тоді рушив вгору за течією Рони. Ганнібал же не зволікав, він закупив всі човни, що опинилися поблизу, не соромлячись ціною, - карфагенске золото взагалі відігравало велику роль в його поході, - в той же час з найбільшою енергією споруджувалися плоти, щоб армію можна було всю переправити в один день, і таємно від усіх був посланий значний загін вгору за течією. Пройшовши два дні шляху, загін цей, не зустрівши ворогів, вільно переправився через Рону і рушив у тил галлам, який охороняв переправу. Побачивши умовні сигнальні димки, Ганнібал раптом напад до переправи. Галли рушили до берега - і в ту ж мить в тилу у них запалав їхній табір, запалений обійшла карфагенянами. У панічному жаху галли бігли, і переправа відбулася благополучно.¹⁷

Нікому навіть в голову не прийшло, що Ганнібал може з'явитися  в Італії. Римляни не бачили іншого шляху до їх батьківщини, крім морського, а він повністю знаходився в їхніх руках. У Ганнібала було тільки 40 п`ятипалубних суден проти римського флоту з 220 кораблів. Ганнібал обдурив римлян, обравши сухопутній шлях в Італію, але цей шлях був чи не найважчим випробуванням для карфагенян за всю війну, а перехід через Альпи коштував Ганнібалу набагато більших втрат, ніж усім відома битва при Каннах.¹⁸  На початку вересня Ганнібал підійшов до головного хребту. На жаль, обидва наших головних джерела, Полібій і Лівій, тут розходяться між 
собою і не дають можливості точно визначити місце переходу Ганнібала 
через Альпи. Можна лише стверджувати, що Ганнібал перетнув західні Альпи в області, що лежить між проходами Малий Сен-Бернар і Мон-Женевр. Вересень був занадто пізнім місяцем для переходу, так як на гірських перевалах вже лежав сніг, що сильно ускладнювало рух війська, особливо кінноти і слонів. Тварини і люди ковзали на вузьких стежках, зривалися і падали в прірви. Горяни несподівано нападали на проходячу армію, завдаючи їй великих втрат.¹⁹ Труднощі цього переходу  були великі, втрати дуже відчутні.  На дев'ятий день  Ганнібал досяг  вершини  Альп і на п'ятнадцятий вступив в область Тавріна, у східній підошві  хребта.  І як би не були великі його втрати, він все ж  з'явився в Італію з відмінним військом – 20 000 піхоти, 6000 кінноти і 20 слонів.²⁰

Вторгнення карфагенських військ в Північну Італію істотно змінило політичну обстановку – зрозуміло, невигідну Риму. Ганнібал надовго перетворив  Італію  в основний  театр військових дій, зробивши іспанський 

фронт другорядним і змусивши римлян відмовитися від активних бойових

операцій в Сицилії і тим більше, від думки вторгнутися в Африку. Так на Апеннінському півострові з'явилася грізна сила, на яку могли сподіватися

всі, хто мріяв про позбавлення від римського панування, - від постійно повсталих бойїв та інсумбрів на півночі до «союзників» по неволі в Пів- денній Італії (правда, італіки спочатку воліли вичікувати). Однак римське командування спочатку недооцінювало свого противника: Сципіон думав, щоГаннібал ніколи не наважиться перетнути Альпи, а якщо зважиться на такий божевільний крок, то неминуче загине.²¹

«По вузьким стежках, над обривами і прірвами слони рухалися, зрозу-

міло, дуже повільно, але зате вони всюди служили прекрасним захистом 

решті війську: горяни, ніколи раніше не бачили цих тварин, боялися їх і не сміли наблизитися. Весь перехід з Іспанії до Італії тривав п'ять місяців, перехід черев Альпи - п'ятнадцять днів. Скільки війська привів до Італії 

Ганнібал, в точності нікому не відомо, а приблизно - вісімдесят тисяч піхоти 

та  десять тисяч кінноти.»

На італійській землі  карфагенян вже чекав Сципіон, змінивши свої плани (втім, більшу частину війська  він все-таки відіслав до Іспанії, доручивши командування своєму брату). Однак він не поспішав нападати на Ганнібала.²² Нарешті, у річки Тіцін, поблизу сучасного міста Павія, відряд Сципіона зіткнувся з кіннотою Ганнібала і був розгромлений. Римляни (серед них було багато городян) погано трималися в сідлі, набагато гірше африканських кочівників. Сам консул був тяжко поранений. За легендою, його врятував сімнадцятирічний син - майбутній переможець Ганнібала. Після невдачі у відкритому бою римляни сховалися у фортеці Плацента, сковуючи просування Ганнібала. Він не міг йти вперед, знаючи, що в тилу знаходиться вороже військо. Одна присутність римлян відлякувало кельтів, готових у інших умовах підтримати Ганнібала і воювати в союзі з ним. Надсилаючи посольства до Ганнібалу і вказавши йому знаки дружб, кельти в той же час вели секретні переговори з римлянми, розраховуючи, що ті будуть милостиві до них, якщо переможуть. Ганнібал зволікав. Здавалося, невдала облога Сагунта відбила у нього будь-яке бажання штурмувати фортеці. Сципіон теж чекав. Як на думку військових істориків, якби план, запропонований ним, був витриматися до кінця, то вже до весни авантюра Ганнібала, може бути, зазнала б невдачі.²³

Ганнібалу вдалося чималого домогтися на берегах Тіціни. Непостійні 

нумідійці знову завоювали довіру після того, як розгромили  частини  римлян на Роні. Ганнібало собисто три дні спостерігав за тим, як  поводяться  в бою навчені легіони. І найголовніше, карфагеняни  здобули повагу  в очах галлів. Представники цих мешканців берегів По уважно  стежили за тим, як рим- ляни відступали під натиском карфагенян.²⁴

Тим часом до табору Сципіона під Требією прибув Семпроній Лонг зі своїми солдатами. Тепер вже обоє консули і майже  вся римська  армія, крім підрозділів, відправлених Сципіоном в Іспанію та залишених Лонгом  для охорони морських берегів Італії і Сицилії, протистояли Ганнібалу. У Римі, де поразка при Тіціне викликала подив і де  невдачу  схильні  були приписувати і невмінню Сципіона, і зраді  галлів, прихід Семпронія дав нові надії; громадська думка з нетерпінням очікувало рішучого і на цей раз переможного бою.²⁵

Об'єднані римські армії  стояли в укріпленому таборі на правому березі Требії. Карфагеняни розташувалися на рівнині на захід від ріки. Завдання Ганнібала полягало в тому, щоб примусити римлян прийняти бій на рівнині, де він міг би використати свою перевагу в кінноті. Одного разу раннім грудневим ранком Ганнібал послав свою нумідійську кінноту до табору ворога з наказом викликати римлян на бій. Між передовими постами римлян і ну мідянами розпочалася сутичка. Тоді Семпроній, не слухаючи порад більш досвідченого і обережного Сціпіона (він ще не видужав від ранн), наказав усій армії перейти Требію і вишикуватись на рівнині.

Почався бій. Сили обох ворогів  були майже рівні: приблизно по 40 000 чоловік на кожному боці. Але  в той час як у карфагенян було 10 000 вершників, у римлян їх було лише 4000. Римські піхота, переходячи вбрід Требію, промокла в холодній воді і втомилась, а карфагеняни чекали римлян сповнені сил і бадьорості. Бій закінчився повною поразкою римських військ. Тільки великому загону піхоти на чолі з Семпронієм удалося пробитись крізь ряди ворога і сховатися в фортеці-колонії Плаценції. Туди ж відступив гарнізон римського табору разом із Сціпіоном.²⁶

Поразка римлян при Требії продемонструвала видатні здібності Ганнібала як полководця і знову показала перевагу карфагенської кінноти. Зате римська піхота організованим відступом до Плаценції ще раз засвідчила свої виключно бойові якості. Перемога Ганнібала остаточно схилила на його бік ще вагаючих галльських племен. Тільки ценомани і венети залишились вірні римлянам. Плаценція і Кремона твердо трималися, отримуючи постачання по річці - від венетів - і з моря. Ганнібал не міг 
їх взяти штурмом, не маючи з собою інженерного інвентару; витрачати 
водночас час на тривалу облогу він також не мав можливості.²⁷

«Попереду консул Корнелій Сципіон розмістив легкоозброєних піхотинців з дротиками і галльську  кінноту; римська важка піхота і  кращі сили союзників становили  тилову лінію. У Ганнібала середину ладу зайняли іспанські вершники, а обидва крила - нумідійців. Ледве встиг пролунати бойовий клич, як легка піхота римлян показала спину і сховалася між загонами тилової лінії і навіть позаду них. Безладна кінно – піша сутичка тривала до тих пір, поки нумідійці не обійшли римлян з обох сторін і не вдарили їм у спину. Починається паніка, її посилює звістка, що консул поранений. Втім, небезпека, яка загрожувала Сципіону, тут же розсіюється завдяки відвазі і винахідливості його сина, якому тоді ледь зрівнялося сімнадцять років. Кіннотники оточують пораненого і, прикриваючи його не тільки зброєю, а й власними грудьми, в строгому порядку відходять до свого табору… Перша битва з Ганнібалом досить переконливо показала римлянам, що вони слабкіше противника в кінноті…»²⁸

Ганнібал міг бути задоволений. Перемога при Требії віддала йому Ци-зальпінску Галію і дозволила залучити на свою сторону всі племена, що населяли  цю країну. Вона, здавалося, відкривала йому шлях  і до Центральної Італії  – через Етрурію до Риму. Вона викликала, нарешті,  паніку і в самому Римі, яка, природно, також сприятливо позначалася на 

становищі карфагенян, що вторглисяв Італію. Семпроній  намагався  спочатку приховати від римського уряду і тим більше від народу  справжні масштаби катастрофи.²⁹ Римський сенат, незважаючи на дві програні битви, не рахував положення небезпечним, для кампанії 217 р. була тільки но поповнена іспанська армія, посилені приморські гарнізони і армія на півночі доведена до складу повних 4 легіонів. Консул Гай Фламіній прикривав західну дорогу на Рим, близько Ареццо, а консул Гней Сервілій - східну, займаючи позицію у Арімін. Римляни зосередили достатньо сил, щоб сподіватися на успіх у боротьбі з Ганнібалом в долині По. Але Ганнібал зовсім не мав на увазі боротися зі своїм ворогом на півночі Італії. Він дуже ясно розумів глибоку різницю між своїм становищем і становищем римських армій. Ганнібал бачив, що йому необхідно не тільки перемагати римські армії, але знищити могутність Риму, зломити Рим як державу, розхитати той потужний, твердий союз, в який римляни згуртували всіх італійців.³⁰

Обережність не принесла б успіху Ганнібалу. Якщо він би вичі- 
кував, ухиляючись від бою, то втратив би своїх союзників. Ганнібал  вирішив піти назустріч римлянам і несподівано напасти на них.  Раптово  з'являтися там, де його найменше чекають, таким - був улюблений прийом Ганнібала. Чотири дні і три ночі, незважаючи на весняний паводок, військо Ганнібала перетинало велику заболочену місцевість на півночі Італії  в заплаві річки  Арно. У самого Ганнібала запалення ока. Грецькі лікарі не знали, як йому допомогти, і лише радили більше відпочивати, триматися подалі від води і захищати очі від сонячних променів. Вирішено було  посадити Ганнібалу на слона і перев'язати йому око. Вилікувати хворобу не вдалося;  полководець осліп на одне око.³¹

Але мету було досягнуто: неочікувано для Фламінія карфагеняни опинилися на його лівому крилі, але римляни не піддалися на провокацію. Тоді Ганнібал обійшов Арреції із заходу і почав спустошувати всю країну. Фламіній не витримав, не став чекати Сервілія і, покинувши укріплений табір, кинувся навздогін за карфагенянами. Римляни були так переконані в перемозі, що за армією йшли маси людей з ланцюгами і колодками для майбутніх полонених.³² Консул поспішно виступив слідом за ворогом, повільно посувався повз Ареццо по розкішній долині Кіани до Перуджі, він нагнав ворожу армію в околицях Кортона, де Ганнібал, який отримав точні відомості про пересування супротивника, мав достатньо часу, щоб вибрати місцем для бою вузьку тіснину між двох стрімких скель, яка замикається при виході високим пагорбом, а при вході - Тразименське озером. На чолі своєї піхоти він замкнув вихід з міжгір'я, а легкоозброєні війська і кінноту поставив по обидва боки в засідці. Римські колони вступили без всякого побоювання в незайняту ворогом ущелину; густий ранковий туман приховував від них ворога. Коли передні загони римської армії наблизилися до пагорба, Ганнібал дав сигнал до бою, його кіннота, обійшовши пагорб, замкнула вхід в ущелині, а в міру того як туман розходився, на околицях висот показувалися праворуч і ліворуч фінікійські війська. Це була не битва, а тільки поразка. Все, що не встигло увійти в тіснину, було загнано кіннотою в озеро; головна колона була винищена в самому ущелині майже без опору; велика частина римлян, в тому числі і консул, була порубана в похідному строю. Все ж 6000 піхотинців, що складали передню римську колону, пробилися крізь ворожу піхоту, ще раз довівши непереборну силу легіонерів, але відрізані від своєї армії і не маючи ніяких про неї звісток, вони рушили далі навмання, другого дня вони були оточені на зайнятому ними пагорбі загоном карфагенскої кінноти, і так як Ганнібал не погодився на капітуляцію, обіцяючу їм вільний відступ, то всі здалися у полон. У римлян було убито 15 000 осіб і стільки ж було взято в полон, тобто римська армія була зовсім знищена; незначні втрати карфагенян, що складалися з 1500 осіб, знову впали здебільшого на галлів.³³

Розгром римського війська  біля Тразіменського озера ще більше загострило і без того жорстоку міжпартійну  боротьбу в Римі. Перш за все це був удар по селянському угрупованню на чолі з Фламіні. Селянство сподівалося на перемогу і закінчення війни. Хоча Ганнібал вступив до Етрурії і відкритим для нього виявився шлях до Риму, перемога не принесла йому задоволення. Розгромлена була римська армія, але не Рим. І правий німецький історик К. Лоренц, який поставив питання так: «Рим чи Карфаген вийшов переможцем з цієї битви?» У вузькому сенсі слова, звичайно, Карфаген. Але якою вільною не була тепер дорога на Рим, Ганнібал не рушив по ній своєю армією. Він знав, що в першу чергу потрібно розвалити римсько – італійський союз, бо до цих пір він перемагав не Рим, а римських полководців, вигравав окремі битви, а не війну в цілому. З воєначальника він перетворився на дипломата, прекрасно розуміючи, що закінчення війни залежить не тільки від успіхів на полях битв, а й від  перемог  на політичному фронті. І всю свою енергію Ганнібал направив на ізоляцію міста Риму, на створення антиримського союзу з міст і громад  Італії. Він розвивав, зокрема, свої відносини з кельтами, північними  етрусками і лігурами.³⁴