Активізація пізнавальної дяльності на уроках історії в 7- 8 класах

Величезну роль у створенні  позитивного емоційного ставлення до навчання, а навчальної праці відіграє колектив. Спираючись на нього, вчитель може залучити до навчання учнів, «випадають» із загальної роботи класу, байдужих до навчальної праці.  
Чималу роль відіграє і ставлення батьків до діяльності дітей, підлітків. Увага старших, своєчасна допомога, підтримка, схвалення сприяють розвитку захоплення, успіху діяльності. А успіх - найсильніший помічник інтересу, він створює позитивні переживання, стаючи побудником творчої активності. 

Говорячи про роль успіху у розвитку інтересу, необхідно враховувати  наступне. Важливо, якою працею добути успіх. Занадто легка робота хоча й приводить до успіху, але не дає цього задоволення; вона може скоро набриднути. Проте, і занадто важка робота, приводячи до неуспеху і негативним емоціям, не сприяє виникненню інтересу. Важке, але преодолимое, робить роботу захоплюючою і радісною: у цьому ж міститься запорука майбутнього успіху до неї. 

Видатний радянський психолог Л. С. Виготський називав «зоною найближчого розвитку» те, що дитина поки що не може робити без допомоги дорослого, але незабаром зможе робити самостійно. Тільки такі досягнення, які дивляться у майбутнє, орієнтовані не на пройдений, а на наступний етап у розвитку дитини, можуть його по-справжньому радувати. [5, С.48]

Створення свідомого ставлення до навчання. 

Інший шлях підготовки грунту для інтересу - виховання свідомого ставлення до навчання, розуміння його значимості, його особистого і громадського сенсу. Цей шлях йде іноді слідом за першим шляхом - шляхом створення емоційно-позитивного ставлення, а частіше в тісній взаємодії і співдружності з ним. Найбільше значення має він в середньому і особливо у старшому шкільному віці. Як вже було сказано, зазвичай ці два шляхи-формування емоційного і свідомого ставлення до навчання так чи інакше переплітаються і взаємодіють в ході навчально-виховної роботи. Ми виділяємо їх тут, щоб наочніше показати ті кошти, які використовує вчитель в тому і в іншому випадку при формуванні позитивного ставлення до знань і до вчення як попередника пізнавального інтересу. 

Ще раз підкреслимо - ні вихованням любові до всього, що пов'язано  з навчальними заняттями, ні розумінням значення навчального праці та знань ще не досягається емоційно-пізнавальне ставлення, яке від самого пізнання, безпосередньо вмотивованою спраги знання і самостійного пошуку нового. Але без цих попередників - любові до навчання, а розуміння сенсу навчальної роботи - важко виховати пізнавальний інтерес. 

Тепер спробуємо з'ясувати, якими засобами вчитель досягає  свідомого ставлення до навчання. Перш за все, цим завданням служить розповідь вчителя, в якому він розкриває значення свого предмета і взагалі навчання, знань для кожної людини, для всіх людей, для всієї країни.  
Величезну роль відіграє залучення на уроках сучасного матеріалу, який надає навчання актуальність. Обговорення завдань, що стоять перед країною, матеріалів періодичної преси, включення в це обговорення прохідного в класі матеріалу, роз'яснення у світлі загальних цілей і завдань країни, змісту досліджуваної навчальної теми, - все це зміцнює повагу до науки і сприяє бажанню займатися нею. 

Переконаність учнів в користі тих чи інших знань надає осмисленість тим чи іншим заняттям. Виникає дуже важливий «смислотворчий мотив» (А. Н. Леонтьєв), який допомагає подолати труднощі і глибше увійти в навчальну діяльність. Цей смислотворчий мотив забезпечує загальну пізнавальну спрямованість школяра, хоча і не завжди безпосередньо спонукає сісти за уроки. Однак без цієї загальної переконаності в необхідності навчання - найважливішої обов'язки школяра - його подальший розвиток буде неефективним. 

Учні середніх і старших  класів виявляють прагнення до того, щоб узагальнювати, робити висновки. Їх тішить те, що їх мислення розвивається, зміцнюється самостійність. Важливо, щоб вчитель сприяв розумінню школярами їх власного росту і тактовно підтримував їх на цьому шляху. При такому ставленні оточуючих (не тільки вчителі, а й батьків) повага школярів до навчання, а знання буде рости з кожним роком. 

Позакласна робота, що проводиться  вчителями, має неоціненне значення у підготовці грунту для розвитку пізнавальних інтересів. Формування пізнавальних інтересів - найважливіше завдання позакласної роботи. Для цього остання має багато каналів, які вчителям добре відомі. [15, с. 34-36]  
 

Глава II. Форми активізації пізнавальної діяльності на уроках  
історії. 

2.1. Гра на уроках історії. 

Кожен вчитель хоче, щоб  його уроки були цікавими, захоплюючими і запам'ятовуючими. Молодим вчителям часто здається, що вони  досить добре  знають  предмет і вміють цікаво розповідати. Проте викладання в школі дуже скоро розвінчує таке подання. Особливо в сьогоднішній школі, яка, звичайно ж, не залишається осторонь від змін, що відбуваються в нашій країні.

Дидактична гра є однією з унікальних форм, що дозволяють зробити цікавою і захоплюючою не тільки роботу учнів на творчо-пошуковому рівні, але й буденні кроки з вивчення матеріалу, які здійснюються в рамках відтворюючого та перетворюючого рівнів пізнавальної діяльності - засвоєння фактів, дат, імен та ін . Цікавість умовного світу гри робить позитивно забарвленої монотонну діяльність із запам'ятовування, закріплення або засвоєнню історичної інформації, а емоційність ігрового дійства активізує всі психічні процеси і функції дитини.  

Актуальність ігри в даний  час підвищується і через перенасиченість сучасного школяра інформацією. У всьому світі, і в Росії зокрема, постійно розширюється предметно-інформаційне середовище. Телебачення, відео, радіо, комп'ютерні мережі за останній час значно збільшили потік одержуваної дітьми інформації та її розмаїтість. Але всі ці джерела представляють, в основному, матеріал для пасивного сприйняття. Важливим завданням школи стає розвиток умінь самостійної оцінки та відбору одержуваної інформації. Розвинути подібні вміння допоможе дидактична гра, яка служить своєрідною практикою для використання знань, отриманих на уроці і в позаурочний час.  

Гра здатна вирішити ще одну проблему. Сьогоднішню школу критикують за перенасиченість вербальних, раціональних методів і засобів навчання, за те, що не береться до уваги природна емоційність дітей.  
Гра - це природна для дитини форма навчання. Вона - частина його життєвого досвіду. [3, С.8] Оскільки навчання - це "процес цілеспрямованої передачі суспільно-історичного досвіду; організацію формування знань, умінь, навичок", можна сказати, що дидактична гра - умовна цікава для суб'єкта діяльність, яка спрямовано; на формування знань, умінь і навичок. Учитель, який використовує гру організовує навчальну діяльність, виходячи з природних потреб дитини, а не виключно зі своїх міркувань зручності, порядку доцільності.  

У процесі гри дитини здійснюється життєвий баланс між ним і дорослою людиною. У повсякденному житті дорослий майже завжди виступає в якості суб'єкта: виховує, ведучого. Дитина відповідно, об'єкт: ховуваний, якого навчають, ведений. Це стає стереотипом відносин, який маленька людина не в силах змінити. У силу сформованих стереотипних взаємин з дорослим, дитина, що є об'єктом і суб'єктом одночасно, не завжди може виявити свою суб'єктивну сутність. У грі ж він вирішує цю проблему, створюючи власну реальність, творячи свій світ. [3, С. 18]  

Психолого-педагогічні  можливості ігрової діяльності в  навчанні.  
Зупинимося на найбільш важливих, на наш погляд, психолого-педагогічних можливостях, які можуть бути використані на уроках історії.  
По-перше, і це зазначалося багатьма дослідниками, гра - це потужний стимул у навчанні, це різноманітна і сильна мотивація. За допомогою гри набагато активніше і швидше відбувається збудження пізнавального інтересу, почасти тому, що людині за своєю природою подобається грати, іншою причиною є те, що мотивів у грі набагато більше, ніж у звичайної навчальної діяльності. Ф. І. Фракіна, досліджуючи мотиви участі школярів в іграх, зауважує, що деякі підлітки беруть участь в іграх, щоб реалізувати свої здібності і потенційні можливості, не знаходячи виходу в інших видах навчальної діяльності, інші - щоб отримати високу оцінку, треті - щоб показати себе перед колективом, четверті вирішують свої комунікативні проблеми і т. п.  
По-друге, у грі активізуються психічні процеси учасників ігрової діяльності: увага, запам'ятовування, інтерес, сприйняття, мислення. (Додаток 1)  

В даний час учені з'ясували  різницю функціонального призначення правого і лівого півкуль головного мозку. Ліва півкуля спеціалізується на вербально-символічних функціях, а праве - на просторово-синтетичних. Так, наприклад, при активній роботі правої півкулі проявляється високий рівень асоціацій, абстрактного мислення, узагальнення понять, а при функціональному лідирування лівої півкулі полегшуються стереотипні рухові операції, а асоціації стають конкретними, з низьким рівнем узагальнення понять. «Образна пам'ять, здатність зберігати тривалий час враження від побаченого-це теж права півкуля, а також орієнтуватися в просторі: пам'ятати обстановку в своїй квартирі, розташування районів і вулиць у місті.Саме права півкуля нагадує нам, де лежить та чи інша річ, як користуватися різними приладами та пристроями ». [3, С. 28]  

При дослідженні творчого процесу можна виділити два різних типи: аналітичний, раціональний - лівопівкульний; з домінуванням інтуїції - правопівкульний. Існує думка, що школа переоцінює левополушарной мовне мислення на шкоду правополушарной. [3, С. 29]  
Гра ж емоційна за своєю природою і тому здатна навіть саму суху ситуацію пожвавити і зробити яскравою, що запам'ятовується.  
У грі можливо залучення кожного в активну роботу, це форма, яка протистоїть пасивному слуханню або читання. [3, С.43]  

2.2. Робота з відеоматеріалами на уроках історії в 7-9 класах.  
Одним із засобів активізації пізнавальної мотивації учня на уроках історії є навчально-дослідницька діяльність.  
Під навчально-дослідницькою діяльністю слід розуміти форму організації навчально-виховної роботи, що включає постановку творчих, дослідницьких завдань із заздалегідь невідомим результатом; рішення цих задач у послідовності етапів, характерних для наукового дослідження; оформлення результатів власної діяльності і перетворення їх у надбання громадськості.  
Формування дослідницьких умінь на уроках історії можливо в процесі роботи не тільки з документами, науковими, науково-популярними та навчальними текстами, але і відеоматеріалами. На відміну від комп'ютера такі технічні засоби навчання, як телевізор і відеомагнітофон широко використовуються фактично в кожному навчальному закладі, міцно увійшли в практику масової школи. Багато вчителів формують власні відеотеки, що включають художні фільми, публіцистичні телепередачі ; документальне кіно та інше.  

Необхідність формування дослідницьких умінь учнів актуалізує проблему фактичної достовірності  відеоматеріалу, яка визначає можливість розгляду його в якості самостійного оригінального історичного джерела.  
Художні фільми в цьому контексті мають ряд очевидних недоліків.

 По-перше, мова йде  про тенденційність подачі відноситься  до подій революції, громадянської  та Великої Вітчизняної воєн.

 По-друге, дуже частою є неточна реконструкція побутових деталей, конкретних подій епохи, про яку розповідає фільм. Крім того, тривалість кінострічок в часі, і відсутність вираженої навчальної спрямованості дозволяють говорити про доцільність їх використання або епізодично, або у позаурочній роботі, а також про можливість застосовувати їх для вирішення більшою мірою виховних завдань.  
           Перелічені недоліки в значній мірі відносяться і до багатьох телепередач. Документальні фільми («Перша Світова війна.», «Росія у війні. Кров на снігу.», «Звичайний фашизм.» Тощо), побудовані на архівних кіноматеріалах, інтерв'ю сучасників і учасників подій, можуть розглядатися в якості відеоматеріалів, що дозволяють наблизитися до вирішення завдання формування дослідницьких навичок учнів. Однак супроводжують такі фільми конкретні, які містять, як правило, готові оціночні судження і висновки, що не дозволяють учням повноцінно побудувати власні висновки, виступити в якості самостійних дослідників минулого.  
           У зв'язку з цим у практиці роботи рекомендується використовувати власні відеоматеріали, особливо при вивченні процесів, що відбуваються в сучасній Україні. Звернення до цього періоду пояснюється ще тим, що в навчальній літературі події 1992 - 2002 рр.. висвітлюються досить скупо, а знання учнів навряд чи можуть бути повноцінно сформовані без залучення матеріалів, підібраних вчителем.

Безумовно, підготовка  блоків відеоматеріалів передбачає значні витрати часу з боку вчителя. Звичайно, зайве трудомісткими можуть здатися необхідність систематичного запису на відеокасети передвиборної агітації та супроводжуючих її інформаційних та інформаційно-аналітичних програм, подальший перегляд накопиченого матеріалу і складання каталогу, відбір необхідних відеофрагментів і їх структурування, складання пояснювальної записки і розробка питань і завдань.  
Однак процес роботи з учнями та її результат коштують витрачених зусиль. У ході обговорення переглянутого, учні самостійно аналізують основні події історії.

Слід зазначити, що найбільш ефективне формування дослідницьких  умінь учнів на уроці передбачає дотримання ряду додаткових умов.

По-перше, проведення здвоєного  заняття з відповідної теми.

По-друге, органічне поєднання  завдань трьох типів: репродуктивного, продуктивно-пізнавального і проблемного.

Також важливо знайомити  школярів з текстом підручника після  закінчення роботи з відеоматеріалами та враховувати рівень підготовленості  школярів до сприйняття відеоматеріалу при винесенні тих чи інших  питань на обговорення. 

Побудована таким чином  робота з учнями дозволяє сформувати у них такі дослідницькі вміння і  навички:  
- Роботи з відеоматеріалами як специфічним історичним джерелом;  
- Спостереження і аналізу історичних подій;  
- Постановки та вирішення практичних завдань;  
- Формування гіпотези;  
- Використання знань в області суміжних предметів (суспільствознавства, основ держави і права, введення в соціологію і політологію та ін.) 

Найбільш підготовлені учні можуть узагальнити матеріал і, спираючись на додаткові джерела, скласти доповіді та реферати. [6, С.31-32]  
Методика використання фільмів у навчальному процесі передбачає підготовчий, основний (власна демонстрація фільму) та заключний етапи.  
Підготовчий етап вимагає попереднього ознайомлення викладача з фільмом. Переглянувши фільм, викладач повідомляє тему, розповідає про питання, які в ній зачіпаються. 

Демонстрація проходить  за активної участі викладача, який стежить за реакцією учнів, фіксує можливі труднощі в їх роботі, вносить необхідні корективи. 

У процесі перегляду, учні роблять записи, реагують на репліки  диктора, виконують рекомендовані їм вправи.  
На заключному етапі перевіряється ступінь повноти і точності розуміння матеріалу, організується бесіда за змістом інформації, уточнюються окремі епізоди. [13, с. 244] 

2.3. Семінар як форма активізації пізнавальної  
діяльності. 

Видові методи занять носять цілеспрямований характер і відповідають певним видам занять, більшість з них включають семінари.  
Семінар - це:  
• «вид навчальних занять, обговорення учнями під керівництвом викладача підготовлених ними повідомлень і доповідей»;  
• «форма навчального процесу, побудована на самостійному вивченні учнями за завданням керівника окремих питань, проблем, тим з наступним оформленням матеріалу у вигляді доповіді, реферату та його спільного обговорення».