Візантійський монументальний живопис та його іконографія

Апсиду церкви прикрашає  композиція, яка пізніше буде відігравати  значну роль в декоруванні церков. Це поклоніння жертві. В Велюсі вона виступає в зародковій формі: лише два  святителі, Василій Великий і  Іоанн Златоуст, звернені до трону в центрі, а два інших, Григорій Богослав і Афанасій Александрійський, подані фронтально. На троні знаходиться подушка з Євангелієм, на якому сидить голуб. Пізніше (церква св. Георгія в Курбіново, церква Косьми і Даміана в Касторії, церква св. Миколи в Прілєпє та ін.) трон замінить вівтар з Христом у чаші, який символізує Хрестну жертву. Конха апсиди заповнена фігурою Богоматері на троні з немовлям, в бані зображені Христос, Оранта, ангели і пророки, а в північній і західній апсидах – Зішестя в пекло і Стрітення. Збереглися також зображення Христа Еммануїла, св. Пантелеймона і Ніфонта, і унікальна для цього раннього часу композиція Собор архангелів: два ангела тримають медальйон з фігурою Христа на райдузі. Цей сюжет отримав широке поширення з XIV ст. в живопису слов’янських країн.

Новина іконографічних рішень і витончена манера виконання  відводять фрескам Велюси чільне місце серед пам’ятників монументального  живопису межі XI - XII ст. За якістю фрески перевершують інші сучасні їм балканські розписи.

Розписи церкви св. Пантелеймона в Нерезі (поблизу Скопле) є одним  з двох точно датованих фрескових  цикла XII ст. Храм споруджено в 1164 р. за наказом Олексія Комніна. Це свідчить про зв’язок розписів з Константинополем, оскільки замовник був членом царської родини. Стиль фресок це підтверджує.

Апсида церкви прикрашена зображенням Євхаристії. Нижче розміщений святительський чин. В консі дияконника зображена півфігура Іоанна Предтечі, в консі жертовника – півфігура  Богоматері Оранти. По боках від  вівтарної перегородки написані два зображення іконного типу: Богоматір з немовлям Христом і св. Пантелеймон. Фрески на стінах утворюють три регистри. Нижній регистр займають фронтальні фігури святих, два верхніх – евангельські сцени, від яких залишились значні фрагменти Різдва і Богородиці, Введення у храм, Стрітення, Преображення, Воскресіння Лазаря, Входу в Ієрусалим, Зняття з хреста  і Оплакування. Нарфік був прикрашений зценами з життя св. Пантелеймона, а бічні приміщення, перекриті куполами, - фресками з зображенням Пантократора, Христа – священника і фігур різноманітних святих.

Фрески були створені артелью живописців, на чолі яких стояв  візантійський майстер. Головний художник виконав найбільш важливі і освітлені  ділянки. Йому належить більшість фігур  святих на стінах і отців церкви в апсиді, а також сцени Різдво Богоматері, Введення у храм, Стрітення, Преображення, Вхід в Ієрусалим, Зняття з хреста і Оплакування Христа. Впевнений у собі майстер пише легко і сміливо. Основним пластичним засобом вираження є лінія, якою передані і контур складного ракурсу тіла, і різноманітність найдрібніших складок драперій, залежних від руху постатей, і психологічна загостреність рис обличчя. Лінія стає винятковим інструментом для передачі емоційних акцентів, вона гнучка, зв’язана з живою динамікою руху та хвилюючими людськими пристрастями. Серед  фарб майстер надає перевагу суворим і щільним кольорам, які допомагають йому виявити драматизм ситуації. Найбільший помічник візантійського майстра, який виконав композицію Евхаристії і фігури воїнів на південній стіні, працює в менш впевненій манері. Два учня що розписали нарфік і суміжні кутові приміщення, ще більше поступаються головному майстру. Вони гірше відчувають форму, обличчя їх фігур позбавлені концентрованого психологізму, фарби бліді і плоскі. Головний майстер і його помічник використовували місцеві кадри. Проте самі вони приїхали з Константинополя і принесли в Македонію традиції столичного живопису. Про це свідчать грецькі типи облич, суворий, точний малюнок, надзвичайно високий рівень техніки, і нарешті сміливі прийоми лінійної стилізації, що являлися на той час останнім досягненням константинопольського мистецтва.

У порівнянні з розписами св. Софії  в Охриді, фрески Нерезі наповнені  більш різноманітним емоційним  змістом. Образи не настільки суворо екстатичні, як в охридських розписах. В них більше власне людського почуття, що виражається вільним рухом, живою і різноманітною мімікою облич. Драматичні сцени належать до найкращого, що є в нерезькому храмі. З особливою глибиною втілено скорботний образ Богоматері в “Оплакуванні” та сцені “Зняття з хреста”. Розписи Нерезі дозволяють відчути, як в межах канонічної живописної системи середньовічний живописець починає зображати справжні людські почуття, намагається передати пристрасті, що одвічно хвилюють людину.

Цікаві фрескові цикли збереглись в Касторії і Курбіново. Касторія (Костур) була значним адміністративним і церковним центром південної  Македонії. В місті та його околицях знаходяться багаточисленні церкви, прикрашені розписами.

Майстри, які працювали в Нерезі, принесли в Македонію всередині XII ст. константинопільську традицію. Це мистецтво не могло не отримати відгуку в Македонії в розписах церкви св. Косьми і Даміана в Касторії і невеликої Базилікі в Курбіново біля озера Преспа відчувається провінційна переробка тих художніх принципів, яких дотримувались майстри Нерезі.

Апсиду церкви св. Косьми і Даміана  прикрашає незвичайна для константинопольських храмів фігура Одигітрії, яка сидить , оточена ангелами. Нижче знаходиться  фриз з чотирма святителями, що прямують до центру, де зображена Літургійна жертва. На вівтарних стовпах розміщені фігури св. Косьми і Даміана, на стінах сцени з життя Христа і Марії, Чудо Георгія о змії, фігури святих і замовників. Найкращі фрески зосереджені у вівтарній частині і в найосвітленіших місцях. Автор знав розписи Нерезі, проте його живопис позбавлений властивої останнім витонченості. Він огрубляє форму, порушує пропорції фігур, подрібнює складки одягу.

Апсиду невеликої однонефної церкви св. Георгія в Курбіново (1191 р.) прикрашає фігура Одигітрії на троні, по боках від якої зображені два ангела. Нижче розміщений фриз з прямуючими до центра святителями, а під вікном зображений мертвий Христос на вівтарі (Літургійна жертва). По боках від Тріумфальної арки зображені ефектні, наповнені динамікою фігури архангела Гавриїла і Марії (Благовіщання), а в нішах жертовника і дияконника півфігури архідияконів. Стіни поділені на три регістра: на верху зображені пророки, в середній зоні сцени життя Марії і Христа, в нижньому ярусі зображення різноманітних святих у зріст.

Фрески написані в дещо стереотипній, проте вільній і впевненій  манері. Лінійна стилізація, ускладненість  лінійних ритмів, умисне нагромадження  драпування заради декоративного ефекту та експресивна наголошеність психологічного виразу тут доведені до крайньої межі (“Успіння”, “Оплакування”, “Зустріч Марії з Єлизаветою”). Водночас на поетично-одухотворених образах лежить печать містицизму і трагічної неминучості (“Вознесіння”, ангели вівтарної апсиди, “Возкресіння Лазаря”),  що викликають асоціації з роботами Ботічеллі та Ель Греко. [             с.12].

У цих розписах намітились ті риси, які згодом пишно розцвіли у сербському живописі. Це насамперед прагнення  до колірної повнозвучності й гармонійності, до передачі безпосередньо взятих із життя мотивів, що захоплюють щирою правдою (дитина, що виймає терен із ноги; пастух із сопілкою).

Не відзначаються оригінальністю розписи ще двох церков в Касторії XII ст. Це фрески церкви св. Миколи і церкви св. Стефана. Стилістично вони сильно відрізняються від двох попередніх пам’ятників і свідчать про те, що неможливо говорити про македонську школу як про цілісне художнє явище. Фрески виконані у стандартній для другої половини XII ст. манері, що свідчить про роботу місцевих необдарованих майстрів.

Македонські фрески прилучали сербський  і македонський народи до самої розвиненої культури того часу. Високий художній рівень розписів став визначальним у  дальшому розвитку мистецтва Сербії, в межах якого почали складатися мистецькі національні риси.

Власне сербські фрески в цей  ранній період не є визначними. Вони значно більше грубі і немайстерні. Образна система не настільки  розроблена і багата. Проте в них  помітні деякі нові моменти. На одній  із стін церкви св. Михаїла в Стоні  на узбережжі Адреатики (70-рр. XI ст.) художник зобразив донатора – короля з моделью храма в руках. Цей факт появи інтересу до портреоного образу є досить знаменним.

За Стефана Немані Рашка стала  центром консолідації національних сил. Саме тут були засновані перші великі сербські монастирі. Природньо, що на ранніх етапах розвитку Стефану Немані було зручно використовувати грецьких майстрів із сусідньої Македонії. Вони приймали участь у розписах храму св. Георгія біля Нового Пазара, спорудженого Стефаном Неманей близько 1170 р. Фрески церкви напівзруйновані. В бані, імовірно, був Пантократор, оточений ангелами, в барабані пророки, в парусах Євангелісти, в апсиді  Богородиця, Евхаристія і святительський чин, на стінах Стрітеня, Хрещення, Преображення, Поцілунок Іуди, Зішестя св. Духа, Успіння, Воскресіння Лазаря, Вхід в Ієрусалим, Розп’яття, Зішестя в пекло, фігури окремих святих і сцен з життя Георгія. У трактуванні облич багато спільного з фресками Нерезі і Курбіново. Грецька іконографія і тісний стилістичний зв’язок з розписами Бачково (заключення окремих композицій в арки, Святі в чотирикутних рамках на червоних фонах, аналогічний орнамент) не залишають сумнівів, що тут працювали грецькі майстри. Саме з даної школи вийшли сербські художники, які заклали основи блискучого розквіту національного сербського живопису XIIІ ст.

3.3. Монументальні розписи  південних слов¢ян ХІІІ – середини ХV ст.

У колі розписів ХІІІ століття фрески Македонії і Сербії посідають  провідне місце. Серби наповнили  суворі візантійські формули фольклорними елементами. Тут з особливою силою проявився реалістичний струмінь, що живиться народними джерелами. Найкращі фрески характеризуються безпосередністю виразу, мужньою силою образів, широким живописним трактуванням. Місцеві художники спростили витончену мову живописців, проте одночасно зробили її більш гнучкою. В групі сербських пам¢ятників важливо розмежовувати розписи архаїзуючі, пов¢язані з традиціями ХІІ ст, і розписи передові, які провіщають розвинений стиль  ХІVст.

В той час як архаїзуючі пам¢ятники належать в основному до першої половини ХІІІ століття, більшість пам¢ятників розвиненого стилю створені  в другій половині ХІІІ ст.

Македонія в ХІІІ ст. продовжує  відігравати важливу роль. Вона була важливим пунктом в процесі проникнення  візантійського мистецтва в Болгарію і Сербію.

Прикладом ранніх македонських розписів ХІІІ ст є фрески напівзруйнованої церкви св.Миколи в Мельнику. За стилем вони ще пов¢язані з творами Комніновської епохи, проте в іконографії помітні риси, які наближують їх до передової групи розписів ХІІІ ст. Так, наприклад, під фігурою Богоматері на троні в консі, зображений апостол Петро, який представляє Христу св.Іакова. Даний епізод поданий в одному регістрі із святительським чином і порушує звичайну для останього симетрію. Поряд із зображеннями Вознесіння на східному склепінні із сцен життя Христа і фігур і півфігур  окремих святих на стінах в церкві св. Миколи зустрічаються два рідкісних для такого раннього часу сюжета: Поклоніння жертві і Явлення Христа Петру Александрійському.

Зовсім інакшими стилістично є  македонські фрески другої половини ХІІІ ст. Тут з¢являються нові “передпалеолозькі риси”: більш пластичне розуміння фігури, більше витончені форми. Легкі видовжені фігури, одяг, що розвіюється, вільне живописне трактування – всі ці риси свідчать про наближення нового стилю (розписи церкви св.Миколи в с. Манастир, церква св. Трійці в Мельнику, церкви Панагії в Мельнику, церкви св.Леонтія в Водочі).

Одним з провінційних центрів Македонії була Касторія, де зберігалися багаточисленні церкви, прикрашені фресками. Касторія не відігравала в Македонії значної ролі. Її розписи особливо ХІІ-ХІV ст, відзначені відбитком провінціалізму. Так, наприклад, фрески церкви Панагії Мавріотісси (перша третина ХІІІ ст) продовжують традиції ХІІ ст. Проте скрізь відчувається спрощення і округлення форм. Риси облич збільшені, складки одягу втрачають тонку ритмічність за рахунок посилення геометричного початку. У самому розподіленні фресок в інтер¢єрі храму помітний потяг до примітивних вирішень, які порушують сувору архетоктоніку і гармонійність іконографічної системи. Так, конху апсиди прикрашає монументальна фігура Богоматері з немовлям на троні, яку фланкують зображення архангелів. В той самій апсиді розміщений фриз, де зображений Христос Еммануіл в центрі і чотири євангеліста по боках, за розмірами не узгоджений з величними фігурами конхи. Нижче розміщений регістр з святительським чином, знову витриманий в іншому масштабі. На стінах зображені сцени життя Христа і велика композиція Успіння, яка привертає увагу незвичайною асиметричною побудовою.

Залишки фресок ХІІІ ст збереглись також в церкві св.Стефана і церкві Панагії Кубелідіки в Касторії. Незначні фрагменти першої церкви не дають нічого принципово нового для розуміння мистецтва ХІІІ ст. Значно цікавішими є фрески церкви Панагії Кубелідіки, які виникли в третій чверті ХІІІ ст. Хоча форми залишаються важкими, вони набувають більш округлого характеру. Це виявляється і в півфігурі Богоматері, яка прикрашає конху апсиди, і в фігурах святителів нижнього регістру апсиди, і в сценах життя Христа (Воскресіння Лазаря, Вхід в Ієрусалім, Вознесіння) і Марії (Введення у храм, Успіння). У фресках церкви Панагії Кубелідіки багато спільного з передовою групою сербських розписів другої половини ХІІІ ст. Проте їм не вистачає свіжості і безпосередньості виразу творів сербського монументального живопису. Риси відмінності сербського і македонського живопису чітко виявляються починаючи з ХІІІ ст.

В XIIIст сербська школа живопису, яка в попередні періоди знаходилась в повній залежності від Візантйї, виходить на самостійний шлях розвитку. Вона продовжує отримувати творчі імпульси від Візантії, до яких приєднуються слабкі романські впливи. Проте візантійський канон був підданий значній сюжетній і стилістичній редакції згідно місцевим вимогам.

Утворення сербської  автокефальної церкви сприяло зростанню  національної самосвідомості сербів. Приєднавши в кінці XIIIст грецькі території, Сербія відчула вплив грецької культури. Серби використовували грецьких художників для оздоблення фресками церков. Проте грецькі майстри не відігравали провідної ролі для сербського живопису. На території Рашки склалися власні, національні кадри живописців, пов’язані з придворною школою, яка виконувала багаточисленні замовлення королівського двору. В Сербії не існувало одного головного храму- усипальниці для королівської родини і кожен король зводив новий храм, який в подальшому перетворювався на його усипальницю. Дана обставина, а також відсутність постійної королівської резиденції сприяло пожвавленню будівельної діяльності, яка в XIIIст набуває надзвичайно розгалуженого характеру. В жодній слов’янській країні і області Візантійської імперії не будувалося і не оздоблювалось так багато храмів, як  в Сербії. Провідну роль відігравали сербські майстри, а грецькі майстри вимушені були пристосовуватись до смаків місцевого середовища, яке з часом набуває яскраво вираженого національного характеру. 

Розквіт сербського живопису припадає на XIII-поч XIVст і на останні десятиліття XIV-поч XVст, коли після важкої поразки війська сербів відступили в долину річки Морави, де було створено декілька чудових творів монументального мистецтва: Раваніца, Ресава, Каленіч.