Візантійський монументальний живопис та його іконографія

План

ВСТУП

РОЗВИТОК СЛОВ'ЯНСЬКОГО ЖИВОПИСУ І СПЕЦИФІКА ЦЬОГО ПРОЦЕСУ 

Проблема національної своєрідності та витоків південнослов¢янського мистецтва 

Візантійські впливи на формування південнослов’янського монументального живопису X-XII ст. 

Монументальні розписи південних слов¢ян ХІІІ – середини ХV ст. 

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

  ВСТУП

Серед найважливіших  історичних подій, що вплинули на мистецтво  південнослов¢янських народів, прийняття християнства посідає чільне місце. Мистецтво Візантії являє собою унікальний і найважливіший осередок середньовічної художньої культури. За період тисячолітньої історії Візантійська імперія, переживаючи періоди піденесення і занепаду, утворила особливий світ (в який входили і південні слов¢яни), який в науковій літературі називають візантійським колом.

Для південних слов¢ян стосунки з Візантією перед усім вплинули на розвиток культури, а від так і мистецтва.

Метою даної роботи є  вивчення і аналіз характеру впливів  Візантійської художньої традиції на формування і подальший розвиток південнослов¢янського монументального живопису.

Для дослідження мети вирішені наступні завдання:

1. Аналіз історико-соціальних умов виникнення і розвитку націонольно-своєрідного південнослов¢янського середньовічного мистецтва
2. Дослідження процесу формування і зміни візантійського живописного канону та його поширення в мистецтві православного світу.
3. Характеристика специфіки розвитку південнослов¢янського монументального живопису, з попереднім дослідженням витоків самобутності середньовічного мистецтва південих слов¢ян.

 

Хронологічні межі дослідження  – Х-середина ХV ст.

В географічні межі дослідження включені середньовічні Болгарія, Сербія і Македонія.

Об¢єктом дослідження даної роботи є формування та еволюція, закономірності розвитку південнослов¢янського монументального живопису.

Предметом дослідження  є стилістика і сюжетика монументального живопису південних слов¢ян.

Наукова новизна роботи. Запропонована нова інтерпретація  проблеми “південнослов¢янське мистецтво в сфері візантійського впливу” дозволяє по-новому осмислити навіть ті теми, що здавались достатньо дослідженими, визначити деякі можливі варіанти вивчення як нових, так і традиційних мистецтвознавчих проблем.

Практична цінність отриманих  результатів. Дана робота може бути складовою  відповідних навчальних курсів, допомогти  дослідникам, які займаються аналогічними проблемами, бути частиною  розробки великих наукових проблем.

Методологічною основою  роботи є історико-мистецтвознавчий підхід до інтерпретації предмета дослідження.

Актуальність проблематики. В безперервності культурного процесу  кожна ланка має важливе значення для майбутнього. Сьогодні в період демократизації суспільства, національного відродження слов¢янських народів, особлива увага приділяється спорідненості культури слов¢ян, збереженню мистецтва і самобутніх традицій. Стилістичні і сюжетні особливості Болгарського, Сербського і Македонсьного живопису і характерні для загальнослов¢янського мистецтва, зокрема живопису Київської Русі, звідки бере початок національна українська школа монументального живопису.

Стан вивченості досліджуваної  проблеми.

Наука про середньовічне мистецтво склалася в другій половині ХІХ століття, основним її методом було іконографічне дослідження пам¢ятників. В цій області такими вченими як Буслаєв Ф.І., Кондаков Н.П., Філімонов Г.Д., Покровський Н.В., Рєдін Е.К., Айналов Д.В. були створені фундаментальні дослідження по іконографії біблійних і євангельських сюжетів, святих і мучеників. Проте відсутність достовірних зображень неприхованих під шарами пізніших записів, часто призводило до хибних висновків дослідників.

В 10-20 рр. ХХ ст. з¢явились нові відкриття творів монументального живопису Візантії і православних країн, наслідком яких були нові дослідження і наукові праці.

В середині ХХ ст. видані капітальні дослідження візантійського живопису А.Н. Грабара і В.Н. Лазарєва. (Грабар А.Н. “Византийская живопись” (1953), Лазарев В.Н. “История византийской живописи” (1947-48) ) Значне місце в даних працях приділено монументальному живопису Болгарії, Сербії і Македонії. В.Н. Лазарєв вперше наголошує на провідному значенні константинопольської школи живопису і акцентує увагу на елліністичних основах візантійського мистецтва. Попердні дослідники вважали, що все найкраще візантійський живопис запозичив у художніх шкіл Сходу. В.Н. Лазарєв докладно описує іконографію фрескових циклів Болгарії, Сербії і Македонії. Більшу увагу він приділяє прогресивним пам¢ятникам живопису і пам¢ятникам, які наслідують візантійську традицію, значно меньшу увагу – архаїзуючим пам¢ятникам. Намагаючись відтворити загальну картину розвитку візантійського монументального живопису, В.Н. Лазарєв розглядає докладно лише необхідні фрескові цикли, іноді тим самим залишаючи поза увагою приклади національної самобутності південнослов¢янського мистецтва.

Мистецтво Македонії  і Сербії досліджене у працях

Альошиної Л.С.,  Яворської  Н.В.   [        ] і Овсійчука В.А. [        ]. Увага зосереджена на найбільш визначних фрескових циклах. Підкреслена самобутність сербського і македонського живопису. Аналіз мистецтва проведений у тісному взаємозв¢язку з історичними і культурними умовами розвитку південних слов¢ян.

Цікаві зауваження і  висновки подає Степовик Д.В.[         ], проте, на жаль, розглядає лише декілька болгарських фрескових циклів.

Степовик Д.В. зосереджує увагу на самобутності болгарського живопису і відступах від візантийського канону.

Мистецтво країн візантійського кола досліджене Тяжеловим В. і Сопоциновим  О [         ]. Автори аналізують основні тенденції розвитку мистецтва Болгарії, Сербії і Македонії. Як результат невеликого об¢єму матеріалу, робота не містить докладних описів пам¢ятників живопису.

Розвиток південнослов¢янського середньовічного живопису досліджений також Ліхачовою В.Д. [         ], Банком А.В. [         ].

Окремі пам¢ятники південнослов¢янського монументального живопису проаналізовані великою кількістю дослідників (С. Радойчич,

В. Джуріч, М. Кашанін, П. Мійович, П. Мілкович-Пепек, Л. Прашков,

А. Васілієв, А. Бошков, А. Грабар, Н. Мавродінов, Е. Бакалова та інші).

 

РОЗВИТОК СЛОВ'ЯНСЬКОГО ЖИВОПИСУ І СПЕЦИФІКА ЦЬОГО ПРОЦЕСУ

Проблема національної своєрідності та витоків південнослов¢янського мистецтва

В ранні історичні  періоди Балканський півострів  заселяли, крім Греків на півдні, іллірійсько - фракійські і частково кельтські  племена. Іллірійці займали північно - західну частину Балкан, фракійці - східну, кельти, що переселилися з Галії та північної Італії, розселились по Балканах, головним чином вздовж річок, Південь заселили Македонці. З поширенням Грецької колонізації, а згодом із завоюванням Римом, ці племена зазнали інтенсивної еллінізації та романізації.

В кінці VII ст. до н.е. на західному березі Чорного моря Греки заснували місто Апполонію (Созополь), в VI ст. до н.е. – Месембрію (Несебир), Одесос (Варна), Діонісополь (Балчік). Всі вони знаходяться на теріторії сучасної Болгарії. На час Грецької колонізації будівництво, ремесло, культура фрактійських племен були на високому рівні. У мистецтві панував звіриний стиль, який поступово збагачується грецькими рослинними мотивами, образом людини. З VII ст. міцно встановлюються культурні і мистецькі зв’язки з грецькими містами. На курганах фракійської знаті виявлені роботи першокласних грецьких майстерень, що свідчать про високі смаки замовників.

Від часів грецької колонізації  залишилися чудові розписи гробниці фракійського вождя в Казанлику. Перекриття дромоса і баня камери розписані у техніці фрески. На склепінні зображена сцена заупокійної трапези: перед столиком сидить покійник, поряд – його сумна дружина, їм прислуговують слуги і служниці. Конюхи ведуть улюблених коней вождя. Вище цієї сцени на шатрі написані колесниці у швидкому русі. Розписи виконали грецькі майстри.

З ІV ст. до н.е. греки захоплюють узбережжя Адріатики, де засновують міста, проникають в глибину теріторії, насаджуючи скрізь свою цивілізацію. В  містах Адріатичного узбережжя, на теріторії  Македонії збереглися числені пам’ятки грецького мистецтва. Найбільшу цінність мають твори скульптури, серед яких – постаті Афродіти і Сатира із Стобії та різноманітні вироби кераміки, посуд, предмети розкоші.

Ще помітніший слід залишили на Балканах римляни. З II ст. до н.е.  розпочинається завоювання на теріторії Сербії, в кінці I ст. до н.е. легіони римських завойовників з’являютьсяна теріторії Болгарії. На місці старих поселень зводяться міста, з’являються нові міста (Сердика(Софія), Августа-Траяна-Берея (Стара Загора), Нікополіс-ад-Іструм на території Болгарії; Сінгідунум (Ббєлград), Сірміум, Наіссус, Вімінаціум на теріторії Сербії) з храмами, стадіонами, термами, будинками з колонами і скульптурними рельєфами для римських чиновників. Варто відмітити грандіозний палац римського імператора Діоклетіана, збудований поблизу Салони в кінці ІІІ – початку ІV ст. Ряд архітектурно-будівельних прийомів, деякі мотиви його скульптурного декору продовжували і століттями пізніше впливати на архітектуру і мистецтво сусідніх земель. Палац являв собою цілий комплекс споруд, всередині його стін розпочало свій розвиток місто Спліт в епоху раннього Середньовіччя.

На теріторії Сербії від римської епохи збереглися досконалі  твори античної скульптури (фігура сидячого Геракла із Тамніча, кінець II ст. до н.е.; чоловічий портрет із Кладово, ІІ ст; портрет Константина Великого із Ніша, ІV ст.), надгробки з фігурними зображеннями. Проте, поряд з античними творами, існувала і продукція місцевих майстрів. На теріторії Сербії це головним чином надгробки з спрощеними портретними рельєфами і фігурами крилатих геніїв. Франкійські племена на теріторії Болгарії створили велику кількість зображень різноманітних божеств в місцевому художньому стилі, який відрізняється площинністю і узагальненістю.

Криза рабовласницького суспільства і політичне послаблення імперії спричинили поділ її 395 року на Східну та Західну, що мало важливі наслідки майбутнього балканських народів. З IV ст. на теріторії Балканського півострова  розвивається Візантійська культура. На теріторії Болгарії і Ссербії існували ранньвізантійські храми і Базиліки, центричні церкви.

Великі слов’янські  напади на Балканський півострів  призводять до зміни етнічного складу населення. До початку VII ст. Балкани  цілком зайняті слов’янами. Слов’яни володіли певними навиками будівництва, виготовлення художніх виробів. На новій батьківщині вони застали багаті місцеві архітектурно-художні традиції, в які впліталися впливи античного грецького, римського та візантійського мистецтва, чому особливо сприяли релігійні зв’язки.

Сербські племена займали  центральну гірську частину Балканського півострова з виходом до Адріатичного моря. На теріторії Болгарії в другій половині VII ст. з’являються  тюрські  племена протоболгар, які, змішуючись із слов’янським населенням, пізніше утворять болгарську народність.

Візантійська культура в момент проникнення слов’ян  на Балкани являла не минуле, а живе теперішнє. Завдяки гнучкій церковній  політиці по відношенню до слов’ян (дозвіл Богослужіння на місцевій мові), більшість  південнослов’янського населення прийняло християнство східної православної церкви до IX ст. Багатовікова і розвинена художня традиція, висока досконалість в області монументального живопису не могли не вплинути на мистецтво південних слов’ян в ранню епоху їх історії. В ряді міст існували значні пам’ятники візантійського мистецтва. Так як ні одного повного мозаїчного чи фрескового розпису VI-VII ст не зберіглося (вціліли лише частково фрагменти в апсидах), важко скласти уявлення про систему декорування візантійських храмів цього періоду. Саме тому такі пам’ятки, як залишки фресок Червоної церкви в Перуштіце (Болгарія) і Єпископської церкви у Стобі (Македонія) важливі не лише для розуміння витоків самобутнього мистецтва південних слов’ян в наступні періоди, а і для дослідження процесу формування Візантійської канонічної системи розписів храму.

Від так званої Червоної церкви в Перуштіце (поблизу Пловдіва) зберіглися лише частини стін північного боку з незначними фрагментами фресок. В північній апсиді (як, імовірно, і в південній) були написані сцени з дитинства Христа, які розташовувалися у вигляді двох регістрів, причому вони не були заключені у рамки, а розгорталися перед глядачем у вигляді сувою. Церква є єдиним візантійським пам’ятником в якому апсида декорована сценами з дитинства Христа. Це архаїчний пережиток, який на Заході зберігся до романської епохи. На північному склепі виявлено медальйони з трьома вітхозавітними сценами (Моїсей на горі Хорив, Моїсей отримує закони і Даниіл у левовому рові), з чого випливає, що вітхозавітний цикл розгортається паралельно з новозавітним.

На склепінні прямокутного приміщення (можливо жертовника), зліва  від східної апсиди відкриті фігури двох ангелів, що підтримують медальйон  з агнцем. У північно-західній частині  храму є залишки сцени з житійного циклу невідомого мученика чи апостола Павла. На підпружних арках йшли медальйони з півфігурами ангелів.

Таким чином іконографія  розпису церкви була складною. Базуючись  на постанові Крнстантинопольського  собору від 692 року, що забороняв зображення Христа у вигляді агнца, А.Н.Грабар датував фреску Червоної церкви VII ст і приписавїх константинопольськії школі. В.Н.Лазарєв погоджується з першим висновком, проте заперечує другий. Якщо перший висновок не викликає сумнівів, то другий є малопереконливим. Не кажучи вже про те, що при такій поганій збереженості фресок майже неможливі судження про їх приналежність до тієї чи іншої школи, проти Константинополя говорять жорстке лінеарне трактування облич і заміна ім’я Zахаріа зіпсованим Сахаріа.[Лазарев]