Театр і актори

Довгий час у Греції не було професійних, спеціально навчених акторів. На сцені театру виступали, як ми пам’ятаємоі самі драматичні поети, і хороші оратори. В подальшому, коли з’явилися актори, які набували популярність тільки своїм мистецтвом на підмостках, греки високо їх цінували, а держава надавала їм деякі привілеї.Актором міг бути тільки вільна людина. Так, вони були звільнені від військової служби і сплати податків. Тих же, хто володів особливим даром красномовства і бездоганною дикцією, могли навіть направляти у складі посольств у чужі краї.

За переказами Феспід, сам був єдиним актором в своїх трагедіях. Партія актора, чергуючись з піснями хору і складала всю п’єсу. Незабаром після Феспіда Есхіл ввів другого актора (девтерагоніста), молодший сучасник Есхіла Софокл – третього (тритагоніста). Але й після Софокла з’являлися п’єси, в яких грали тільки два актори. Основні ролі в драмі виконував перший актор (протагоніст). Тому він і один призначався архонтом і вже сам вибирав для себе девтерагоніста і тритагоніста. Таким чином, найбільше число акторів у грецькій драмі не перевищувало трьох[16,с.178].

Але так як в будь трагедії число дійових осіб більше, ніж  три, то одному і тому ж актору доводилося грати кілька ролей в п’єсі. Втім, значна її частина проходила не перед очима глядача і він одержував відомості про те, що відбувалося за сценою, через вісників, домочадців або слуг. Це давало можливість обійтися кілька меншим числом акторів.Крім того, якщо в п’єсі були німі ролі, то їх виконували особливі актори, що не входили до основного складу. Лише у виняткових випадках в драму включався четвертий актор, що лягало додатковою витратою для хорега. Такий актор називався «парахорегема» (тобто зайва поставка хорега)[12,с.54–55].

Жіночі ролі завжди виконувалися чоловіками. Трагічні і комедійні  актори повинні був не тільки добре  декларувати вірші драми, але  і вміти співати і танцювати.Шляхом постійних вправ грецькі актори виробляли велику силу і звучність  голосу, його виразність і бездоганність  дикції і доводили до великої досконалості мистецтво співу. Але, крім того, грецький актор повинен був володіти мистецтвом танцю і мистецтвом руху в самому широкому сенсі цього слова[12,с. 55].

В елліністичній Греції театральні вистави втратили свій первісний  релігійно–обрядовий характер і зв’язок з культовими святами, перетворилися на одну з форм масових видовищ, розваг, популярних в широких верствах народу. Представлення влаштовували по самих різних приводах у всіх великих містах тодішнього світу еллінізму.Обдарованих акторів–аматорів уже не вистачало, і виникла необхідність створювати трупи професійних акторів, які б грали переїжджаючи з міста в місто. З’явилися і перші професійні об’єднання людей театру[11,с.372].

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок про те, що організація театральної дії  була добре налагоджена, і хоча сам  характер дії носив умовний характер, костюми і декорації були бідні, все це компенсувалося за рахунок  гри акторів, включення в дію  хору та наявність в п’єсах моральної  складової: страждання, яка визначала  настрій публіки і загальний  характер виконуваних творів.

Висновки

Розвився давньогрецький театр з ритуального уявлення, дійства (драма – слово грецьке і означає дійство) на честь бога Діоніса, бога веселощів і вина. Ритуал звичайно супроводжувався хороводами, танцями і дифірамбами (жанр давньогрецької хорової лірики). Змістом цих пісень було оповідь про пригоди Діоніса. Виконавці їх танцями і мімікою відтворювали це сказання. Учасники ритуалу надягали на себе маски з цапиними бородами і рогами, зображуючи супутників Діонісасатирів (звідси назва – сатирова драма). Ритуальні подання відбувалися під час Діонісій (свят на честь Діоніса). Ці ритуальні уявлення і є попередниками давньогрецького театру. Після ритуалу влаштовували хода, з іграми й танцями. Цікаво, що жарти, на думку стародавніх греків, любив бог Діоніс. Під час цих розваг виникла комічно– побутова сценка. Ритуальні танці стали грецькою трагедією, а саме свято– давньогрецькою комедією.

Досягнувши великих ідейних  і художніх висот, античний театр  заклав основи всього подальшого розвитку європейського театру. Можна сміливо  стверджувати, що театри Стародавньої Греції стали основою для подальшого розвитку театрального мистецтва, яке  продовжується і в наші дні. Давньогрецька  драматургія справила величезний вплив  на розвиток світової літератури. У  ній порушувалися суспільно–політичні та філософські питання, для неї характерна насиченість ідеями патріотизму, увага до людини з усім багатством її духовного життя, глибока змалювання героїчних характерів, яка виховує свідомість глядачів.Будучи за своїм походженням вихідцем з релігійного культу, театр вже ставав суспільно значущим явище, а отримуючи підтримку на державному рівні, будучи важливою частиною життя поліса, театр також був невід’ємним елементом суспільного життя, виразником настроїв громадян Стародавньої Греції.

Організація театральної  дії була добре налагоджена, і  хоча сам характер дії носив умовний  характер, костюми і декорації  були бідні, все це компенсувалося за рахунок гри акторів, включення  в дію хору та наявність у п'єсах моральної складової: страждання, плачу, яка визначала настрій публіки  і загальний характер виконуваних творів. Соціальні, етичні, політичні проблеми, питання виховання, глибока змалювання героїчних характерів, тема високого громадянського самосвідомості становлять життєстверджуючу основу давньогрецького театру.

Історичні долі афінської  демократії і театру і надалі виявилися  органічно пов’язаними. Розквіт  демократичного ладу в Афінах був  часом і найвищого творчого піднесення афінської драматургії та театру. Коли ж для демократії настали  важкі часи, цей період виявився кризовим і для театру. Разом вийшли вони на історичну арену, разом досягли  найвищого піднесення і разом  вступили в смугу занепаду. Давньогрецький театр – це ніби дитинство театру. Однак як дитинство накладає відбиток на все подальше життя людини, так і театр Давньої Греції вплинув на наступний розвиток театру. Протягом багатьох століть інтерес до нього не слабішає.

Античний театр – це одне з найяскравіших проявів культури, яка відіграла основну роль у розвитку європейської культурної традиції.

Список використаних джерел та літератури.

1. Аристотель.Поэтика.Под ред. Н.И.Новосадского. – М.:Л, 1947. – С.38–51
2. Аристофан. Мир.– В кн.:Аристофан. Трагедии/Пер. Ф.А.Петровского. – М.:Н, Т. 1. – 1954. – С.354–355
3. Витрувий. Десять книг об архитектуре /Пер. Ф.А. Петровского . – М.:Н,– 1936. – С.97–100
4. Еврипид. Медея. – В кн.:Еврипид. Трагедии / Пер. С.В. ШервинскогоиИ.Ф. Анненского. – М.: Н,Т. 1. – 1969. – С.227–229
5. Еврипид. Ипполит. – В кн.:Еврипид. Трагедии / Пер.С.В. ШервинскогоиИ.Ф. Анненского. – М.: Н,Т. 2. – 1969. – С.321
6. Софокл. Цар Эдип. –В кн.:Софокл. Трагедии / Пер. С.В. Шервинского. – М.: Н, 1988. – С.42
7. Эсхил. Перси. – В кн.:Эсхил. Трагедии / Пер. В. Іванов. – М.: Н, 1989. – С.22–24
8. Г.Г. Анпеткова–Шарова, Е. И. Чекалова. Античнаялитература. – М.:Л, 1980. –222 с.
9. Бєляєва Д.Ф. К вопросу о мировозренииЕврипида. – М.: Н, 1977. –254с.
10. Варнеке Б. В. История античного театра. – М.: Л, 1970. –479с.
11. Винничук Л. Люди, нравы и обычаи Древней Греции и Рима / Пер. с польск. В.К. Ронина. – М.: Высшая школа, 1988. – 495 с.
12. ГоловняВ. История античного театра. – М.: Искусство, 1972. –400с.
13. Каллистов Д.П. Античный театр. – М.: Л, 1970. – 176с.
14. Кун Н.А. Легенды и мифы ДревнейГреции. – М.: Л, 1963. – 464с.
15. НикитинаП.В. К истории афинских драматических состязаний. – Спб,1884. – 202 с.
16. Радциг С.И. История древнегреческой литературы. – М.: Высшая школа, 1982. – 487с.
17. ТронскийИ.М. История античнойлитературы. – М.: Л, 1957. – 487с.
18. ШестаковС.Д. Софокл и его значение в греческой трагедии. – М.: Н, 1957. – 138с.