Театр і актори

 

Зміст

Вступ……………………………………………….………………………………….3

Розділ 1. Давньогрецька драма………………….....………………………………...6

1. . Сатирична драма . Походження трагедії та комедії ……..……..………..6
2. . Перші драматурги та їхні твори………………………...………………..10

Розділ 2. Театр і актори…………………………………....………………………..22

       2.1. Устрій  театру………………….……………………..………………….....22

       2.2. Маски,  костюми та актори…………………………..……………………25

       2.3. Організація  театральних видовищ……………………………………….29

Висновки…………………………………………………………….……………….33

Список використаних джерел та літератури………………………………………35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність: Спадщина, залишена нам античністю в галузі мистецтва, величезна. Антична архітектура, скульптура, література і театр були предметом вивчення та наслідування в усі наступні століття.В епоху Відродження стали створюватися перші літературні комедії і трагедії, зразками для них послужили п’єси античних авторів. Пізніше неодноразово зверталися до багатої театральної спадщини, залишеної античністю, видатні західноєвропейські драматурги (Шекспір, Расін, Шиллер, Гете та ін.) Багато драматургів XX ст. також не раз використовували античні сюжети та образи. Антична епоха створила цінності невмирущого значення. Вони пережили свій вік і те суспільство, в середовищі, якого виникли, і міцно і невід’ємно увійшли в сучасну світову культуру.

Античний театр – це одне з найяскравіших проявів культури, яка відіграла основну роль у розвитку європейської культурної традиції. І тому актуальність цієї роботи полягає в більш детальному дослідженнізародження та розвитку античного театру.

Стан дослідження  проблеми:Театрознавство – одна з наймолодших наук. Наукове вивчення театру почалося тільки в кінці XIX – початку XX століття. З дореволюційних робіт, присвячених історії античного театру, слід назвати роботу П.В. Никитина «К истории афинских драматических состязаний»,яка вийшла у 1882р[14].У радянський час були опубліковані кілька робіт, присвячених повністю або частково в особливих розділах вже безпосередньо історії античного театру – це книга Б.В. Варнеке – «История античного театра»[9].

В середині XX ст. над вивченням  грецького театру працюють науковці, які збирають матеріали про історію  розвитку античного театру і його архітектурних пам’яток, зокрема російський і радянський філолог, перекладач, професор Московського університету С.І. Радциг. У 1940р. виходить його  праця – «История древнегреческой литературы»[15]. У 50–х рр. XX ст. свою діяльність розпочинає радянський філолог, найбільший фахівець з античної літератури І.М. Тронский. У 1957р. виходить його  праця «История античной литературы», в якій висвітлюється зародження та розвиток античного театру та її драматургів[16].

З робіт присвячених творчості  окремим драматургам, повинні бути названі робота Бєляєва. Д.Ф. – «К вопросу о мировозрении Еврипида»[8] та робота С.Д.  Шестакова –  « Софокл и егозначение в греческой трагедии»[17].

Більш детально данною темою займалися дослідники у радянский період серед них, Каллистов.Д.П. – «Античный театр»[12], Головня.В. – «История античного театра»[11]. В яких міститься достатня кількість необхідних відомостей по влаштуванню античного театру та організації театральних вистав.

У 70–80–х рр. XX століття над вивчення історії античної  літератури і театру працює доцент Петербурзько Університету – Г.Г.Анпеткова – Шарова,автор понад 50 друкованих робіт в області античної літератури. Наукові інтереси Г.Г.Анпетковой – Шаровой довгі роки були пов’язані з вивченням творчості Еврипіда. У 1980р. у співавторстві з Є.І. Чекаловой виходить посібник з античної літератури, в якому проаналізовані та систематизовані данні з античного театру – «Античная литература»[8].

В кінці 80–х рр. XX століття польський філолог та історик Л.Винничук видає працю – «Люди, нравы и обычаи Древней Греции и Рима» , в якій детально описується про життя , свята і побут стародавніх греків. Та в цій праці детально розглянуті питання про влаштування та організацію античного театру[10].

Джерельна база:Найважливішими джерелами з історії античного театру є насамперед самі п’єси античних авторів. За часи Радянської влади можна назвати ряд перекладів античних авторів, поетів, драматургів.У перекладі В. Іванова вийшли всі трагедії Есхіла, зокрема трагедія «Перси»[7:V,22],[7:V,24]. У перекладі С.В.Шервинского в 1954р. вийшли трагедії Софокла – «Цар Эдип»[6:XI,42].

В кінці 60–х рр. XX ст. виходить переклад трагедій Еврипіда у двох томах, зроблений С.В.Шервинским разом з І.Анненським – «Медея»[5: XX,227–229], «Ипполит»[5:XXI,321]та «Ефигения в Авлиде»[5:XVIII,195],[5:XXVI,363],[ 5:XXVI,364]. У 1954р. А.І.Піотровським виходить переклад комедій Арістофана, зокрема комедія – «Мир»[2:XXVI, 354–355] .

У 1936р. з’явився в перекладі  Ф.О.Петровського труд  римського  зодчого Витрувия «Десять книг об архитектуре»[3:IХ,100],[3:VI,97]. Труд Витрувия  є єдиною античною  роботою про архітектуру, який зберігся. У якому він дає докладний опис влаштуванню грецького античного театру.

Ще одним цінним джерелом з історії грецького театру, а  саме про походження давньогрецької драми є «Поетика» Аристотеля. Переклад Новосадського по справедливості може бути віднесений до числа кращих перекладів «Поетики» Аристотеля у світовій науковій літературі. У 1947 р. вийшов у світ  його переклад «Поетики» Аристотеля [1:IV,38–51].

Мета:розглянути зародження і розвиток античного театру.

Відповідно до мети були поставлені наступні наукові завдання:

1. Розглянути зародження давньогрецької драми;
2. Сформувати уявлення про творчість перших драматургів;
3. Висвітлити значення акторів у давньогрецькому суспільстві;
4. Проаналізувати устрій театрів, еволюцію театральних масок та костюмів;
5. Відтворити організацію театральних видовищ.

Об’єкт: давньогрецький театр.

Предмет: роль театру в культурі Давньогрецької держави.

Хронологічні  рамки:охоплюють періодзVIII по II ст. до н.е.

Методологія роботи:при написанні роботи були використані такі методи, як метод системного аналізу, порівняльний та логічний.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при читанні курсу з історії Давньої Греції у вищих та середніх навчальних закладах.

Структура роботи: робота складається з вступу, двох  розділів і п’яти  підпунктів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи–35сторінки.

 

 

 

Розділ 1. Давньогрецька драма

1. . Сатирична драма . Походження трагедії та комедії.

Грецька літературна драма  відома в трьох видах: сатирична драма, трагедія і комедія.Всі вони за своєю структурою, художнім особливостям, а іноді і за змістом тісно пов’язані з обрядовими іграми до яких вони сходять. Походження грецької драми – питання дуже складне. Ті драматичні вистави які дійшли до нас, відрізняються високими художніми якостями. Ясно, що їх не могла мати первинна драма, а що вона являла собою, ми не знаємо, так як самі ранні драматичні твори до нас не дійшли. Стало бути, доводиться вирішувати питання походження драми та про перші кроки її розвитку, користуючись тими короткими відомостями, які залишили нам античні автори. Серед цих стародавніх джерел на першому місці має бути поставлена ​​«Поетика» Аристотеля. У розділі IV «Поетики»Аристотель передусім вказує, що трагедія і комедія виникли з імпровізації, «перша – від зачинатилей дифірамба, а друга – від зачинателів фалічних пісень, уживаних ще й нині в багатьох містах»[1:IV,51].

Почнемо з питання про  походження комедії, яку Аристотель виводить від заспівувачів фалічних пісень.Це були веселі, а частиною і непристойні пісні. Іх виспівував по містах і селищах на святах Діоніса підхмелений натовп.Отже, в цьому місці «Поетики» Аристотель говорить о святах на честь Діоніса (Вакха), хоча і не називає його імені. Початок трагедії він веде від заспіву дифірамбів на цих святах.Щоб ясно уявити в чому полягає твердження Аристотеля, треба зупиниться на деяких особливостях культу Діоніса в Стародавній Греції.

Діоніс – бог нового походження. У Гомера він майже не згадується, його немає в сонмі олімпійських богів. Діоніс спочатку виступає, як бог продуктивних сил природи, і ймовірно тільки пізніше,як бог винограду і виноробства. Культ Діоніса виник на півночі Греції, у Фракії і в VIII–VIIст. до н.е. поширюється по всій Греції.Його священними тваринами вважалися козел і бик. Та і його самого нерідко зображували у вигляді тварини–козла або бика, або ж у вигляді людини, але з рогами, що вказує на залишок тотемістичних вірувань. Мабуть, тільки пізніше Діоніс стає богом винограду, виноробства і веселощів. Подарувавши людям вино, Діоніс радує цим їх серця і відганяє усяку печаль. Він покровитель муз і сприяє розвитку драматичного мистецтва. Цілком очевидно що остання функція бога не була початковою, а розвивалася пізніше[12,с.36–38].

На честь Діоніса по всій Греції справлялися святкування. Діонісійских свят було багато, їх справляли в різні пори року: Малі, або сільські Діонісії – в грудні, Ленеи – в січні, Антестерії – в лютому, Великі, або міські Діонісії – в березні, Осхофоріі – в жовтні. Кожне з цих свят було пов’язано з яким – не будь етапом річного циклу вирощування винограду або виготовлення вина.

Малі Діонісії, що називалися також сільськими, справлялися в  Аттиці в дні, коли прийнято було за традицією відкорковувати бочки  з молодим вином. У програму свята  входили урочисті процесії, виступи  акторів, народні ігри.Особливою популярністю користувалися жартівливі змагання – «Асколі»: хто довше протримається на одній нозі на тугому бурдюки з вином. «Асколі» привертала хлоп’ят і молодих хлопців, для дівчаток робили гойдалки – на згадку про Ерігону, дочку Ікарія. Ікарій був за переказами, першою людиною в Аттиці, кого бог Діоніс навчив розводити виноградну лозу і виготовляти вино. Ікарі почав енергійно поширювати нову плодову культуру в країні, але одного разу декілька пастухів, яких він пригостив вином, сп’яніли і не знаючи перш подібного відчуття, вирішили, що він отруїв їх.Тоді вони в гніві убили виноградаря і зарили його тіло в горах. За допомогою свого собаки Майри нещасна Ерігона відшукала тіло батька і в розпачі повісилася на дереві, під яким лежав його труп. З тих пір в Аттиці повелося влаштовувати в Малі Діонісії «свято гойдалок», підвішених на дереві на згадку про загиблу дочку Ікарія[11,с.359].

У дні, коли справлялися Ленеи, всюди в Аттиці давили виноград, вижимаючи вино. Після принесення урочистих жертв в Ленеоне – храмі Діоніса в Афінах – починалося свято, під час якого пробували свіжий напій з нового урожаю. По вулицях сіл і міст ходили веселі натовпи народу, а в самих Афінах влаштовували багаті бенкети на державний рахунок. З середини V в. до н. е. це свято стали відзначати представленням якоїне будь комедії, а 419 р. до н. е. в програму урочистостей включили і трагедію.

Антестерії були весняним «святом квітів» і одночасно днями поминання померлих. Тривали вони кілька днів.

Схофорії справляли коли у всій Аттиці закінчувався збір винограду нового врожаю. Богам приносили в жертву виноградні китиці, а афінські ефеби змагалися в бігу на довгі дистанції – перші десять переможців отримували нагороди.І все ж найбільшим і найяскравішим святом були Великі Діонісії приурочені до початку весни (приблизно в березні–квітні). Значення яких ще більше зросло, коли в середині VI в. до н. е. тиран Пісістрат, який підтримував в своїй політиці народні культи і звичаї, зробив Великі, або міські, Діонісії офіційним всенародним святом у всій Аттиці, другим по важливості після Панафінейських урочистостей. Спочатку Великі Діонісії тривали п’ять днів, а з 488 р. до н. е. – шість. У перший день Діонісу приносили в жертву козла. Жертвоприношення супроводжувалося хоровим співом гімнів на честь бога виноробства – дифірамбів. Потім урочистою процесією афіняни переносили статую бога з храму на схилах Акрополя в гай де знову віддавали почесті Діонісу хоровим співом і жертвопринесеннями[11,с.359].

На четвертий день свята  Великих Діонісій в театрі починалися драматичні змагання. Зі сходу і  до заходу сонця йшли вони потім  іще два дні. Це була найважливіша, сама значна частина святкувань Діоніса, до якої в Афінах довго і ретельно готовились. Саме в дні драматичних змагань свято Великий Діонісій досягав своєї кульмінації[13,с.22]. Культ Діоніса був багатий обрядами карнавального типу, розігруванням сцен вмирання і воскресіння божества (відповідно процесам дозрівання винограду, збору його, видавлювання соку для виготовлення вина і нового дозрівання). Діонісу було присвячено ряд святкувань.З ними же  пов’язано виникнення всіх жанрів грецької драми.

Саме слово «трагедія» походить від двох грецьких слів: «трагос» – козел і «одє» –пісня і означає таким чином, «пісня козла». Адже супутниками Діоніса були сатири, що складали «хор», та й самого Діоніса нерідко зображували у вигляді козла[12,с.39]. Постановка трагедій була введена в Афінах з 534 р. до н.е.– року установи Великих Діонісій, значно пізніше (близько 433р.) трагедії стали ставитися й під час Леней – більш давнього свята, на якому близько 488 р. до н.е.почали розігруватися комедії. Перший крок у розвитку трагедії, однак, був зроблений не в Афінах, а в Коринфі. Тиран цього міста Періанд викликав з о. Лесбос відомого співака Аріона, який на його прохання створив нове художнє видовище на основі дифірамба (гімну Діонісу).

Театр в уявленні давніх повинен був високо стояти над  повсякденним життям і не просто людей, а «.. кращих людей, ніж нині існуючі», на думку Аристотеля, повинна була зображуватися трагедія[1:IV,38]. Сюжети для трагедії тому, як правило, запозичувалися не з сьогодення, не з навколишнього середовища, а з часточок минулого. «Завдання поета – пише Аристотель – казати не про те , що дійсно трапилося, але про те, що могло б статися…»[1:IV, 9].