Проблеми платіжного балансу України

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Платіжний баланс є головним статистичним документом, що відображає зовнішньоекономічні операції держави. Його стан має важливі наслідки для її економіки. Стан торгового і платіжного балансів має великий вплив на валютний курс і валютну політику держави. За останні роки в платіжному балансі України спостерігається дефіцит ресурсів, який негативно впливає на економіку України.

Аналізом платіжного балансу займається НБУ України, який і надає аналітичні огляди з оцінки стану платіжного балансу України. 

Питання диспропорцій у платіжному балансі, концепції поглинання і макроекономічного балансу, що визначають оптимальні величини сальдо поточного рахунку, розроблені й описані у працях таких учених, як О.Адедеджі, С. Александер, М. Артіс, С. Бесанджер,  Р. Брукс, Р. Гест, Р.Глік, Дж. Грубер, С. Едвардс, П. Ісард, Х. Іто, С. Калдерон, Т. Кано,  К.Каса, П. Кашин, Дж. Кемпбелл, К. Кент, Т. Крюгер. Теоретичними й практичними проблемами досягнення рівноваги зовнішніх платежів займалися такі російські науковці та вітчизняні дослідники: Ю. Василенко, К.Данилова, О. Кірєєв, Є. Корнієнко,  Л. Красавіна, З. Луцишин, І. Пузанов, О. Рогач, Т. Унковська, А. Філіпенко, Н. Шаповаленко, В. Шевчук, Т. Шемет та інші.

Питання, пов’язані з вибором найефективніших інструментів коригування зовнішніх дисбалансів платіжного балансу за різної економічної ситуації в країні, залишаються недостатньо розробленими, що й зумовило актуальність обраної теми дослідження.

Відповідно мета курсової роботи полягає у з’ясуванні сутності платіжного балансу України та проблеми його збалансування.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

1) визначити поняття та сутність платіжного балансу;

2) розглянути структуру платіжного балансу та його види;

3) дослідити динаміку платіжного балансу в 2010-2012 р.р.;

4) розглянути особливості платіжного балансу в 2013 р.

5) визначити проблеми платіжного балансу України;

6) розглянути можливі стабілізаційні заходи щодо вирівнювання платіжного балансу в умовах фінансово-економічних  кризових процесів.

Об’єктом дослідження в курсовій роботі є платіжний баланс України.

Предметом дослідження в курсовій роботі є проблеми збалансування платіжного балансу України.

В курсовій роботі використані такі методи дослідження, як порівняння, аналіз, синтез, дедукція, індукція, формально-логічний та інші.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

 

1.1. Поняття та  сутність платіжного балансу

 

Економічні, політичні, військові, культурні й інші відносини між країнами породжують різноманітні грошові платежі та надходження.

Зовнішньоекономічна діяльність кожної країни призводить до виникнення двох зустрічних потоків іноземної валюти: вхідного (наприклад, виручка від експорту продукції) та вихідного (наприклад, оплата імпорту). Інтегральним показником цих потоків можуть бути баланси міжнародних розрахунків як співвідношення грошових вимог і зобов'язань, надходжень і платежів однієї країни щодо інших.

Розрахунковий баланс використовується для виявлення країн нетто-кредиторів і нетто-боржників. Він характеризує співвідношення всіх заборгованостей цієї країни з боку іноземних партнерів на певну дату і зобов'язань щодо них цієї країни незалежно від строків надходження платежів [26, с. 74].

З одного боку, розрахунковий баланс дав можливість визначити масштаби зовнішньоекономічної діяльності, особливо у сфері міжнародного кредиту. Однак, з іншого боку, він недостатньо повно віддзеркалює стан справ, оскільки і серед іноземних боргів і серед зобов'язань країни можуть бути як прострочені позиції, так і платежі, строк погашення яких ще не настав.

Крім того, тут не враховується таке широковживане у світогосподарських відносинах поняття, як надійність іноземного боржника. Наведемо приклад з недавньої історії. СРСР, перед його розпадом вважався нетто-кредитором (борги йому перевищували зобов'язання перед іншими країнами), але реально погасити свої зобов'язання шляхом повернення боргів не було ніякої можливості, оскільки, в свою чергу, країни, що розвиваються (головні боржники Союзу), не в змозі були розрахуватися з ним.

Баланс міжнародної заборгованості (його ще називають балансом міжнародних інвестицій) не враховує поточну заборгованість (наприклад, заборгованість України за отриману в поточному році російську нафту), а показує лише співвідношення між закордонними активами і золотовалютними резервами країни, з одного боку, і зобов'язаннями перед іноземними вкладниками, з другого.

Платіжний баланс є найбільш поширеним балансом міжнародних розрахунків, який показує співвідношення платежів за кордон і надходжень з-за кордону за певний період часу (рік, квартал, місяць).

При побудові платіжного балансу враховується той факт, що всі зовнішньоекономічні операції можна поділити на кредитні (які приносять іноземну валюту) і дебетні (пов'язані з її витратами). Тому в балансі перші йдуть зі знаком "+", і другі – зі знаком "–". Так, експорт товарів і запозичення, отримані країною, – це кредитні операції, а імпорт і кредитування інших країн – дебетні [4, с. 12].

Багатогранний комплекс міжнародних відносин країни відбивається у балансовому рахунку її міжнародних операцій, які за традицією мають назву платіжного балансу.

Платіжний баланс – це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв'язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.

Іншими словами, це кількісне і якісне вартісне відображення масштабів, структури і характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовому господарстві.

Останнім часом як додаток до платіжного балансу, який відображає відомості про рух потоків цінностей між країнами, складають баланс міжнародних активів і пасивів країни, що відображає її міжнародний фінансовий стан [10, с. 167].

За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату – це співвідношення платежів і надходжень, які з дня на день постійно змінюються.

Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії та дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв'язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

З бухгалтерської позиції платіжний баланс завжди знаходиться в рівновазі. Але за підсумками його основних розділів може бути або активне сальдо – якщо надходження перевищують платежі, або пасивне – коли платежі перевищують надходження.

Тому платіжний баланс – це не тільки рахунок міжнародних операцій країни, дві сторони якого урівноважують одна одну, але і певний стан цих операцій, що містять якісні і структурні характеристики основних його елементів.

Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вона хоч і не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано, або які явища їх викликають, зате показує, що в дійсності відбувається, відображаючи реальні і фінансові потоки між цією країною і зовнішнім світом, чим допомагає зробити власні відповідні висновки.

По-перше, за допомогою записів результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи "плаваючих" валютних курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більш зацікавлені в цьому (резиденти) і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти) [12, с. 197].

По-друге, платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження певної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити питання про доцільність підтримання фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза.

По-третє, рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів за основною сумою боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація необхідна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.

Кількісне визначення стану міжнародних платіжних відносин має давню історію і пройшло за цей час значний шлях розвитку.

Перші спроби обліку масштабів і оцінки наслідків міжнародних економічних операцій з'явилися в Англії ще в кінці XIV ст. і пов'язані з економічними поглядами раннього меркантилізму, коли золото ототожнювалося з найбільшим національним багатством і на цій основі вважалося за необхідне не допускати його відпливу з країни [15, с. 75].

Саме ж поняття "платіжний баланс" було вперше введено в економічну теорію Джеймсом Стюартом у 1767 р", але складання платіжного балансу, класифікація операцій, що входять до нього, до початку XX ст. в кожній країні були різними.

Практично всі видатні представники світової економічної думки, включаючи класиків політичної економії – А. Сміта і Д. Рікардо, в тій чи іншій мірі віддали належне у своїх працях проблемі рівноваги платіжного балансу.

Однак у практичному плані найбільш повного розвитку методи складання платіжного балансу набули у США і Великій Британії на початку XX ст. Так, перша офіційна публікація платіжного балансу США була підготовлена Міністерством торгівлі у 1923 р. за показниками 1922 р. У 1923 р. Міністерство торгівлі США опублікувало платіжний баланс, дані якого вперше були згруповані в трьох розділах: поточні операції, рух капіталів, операції з золотом і сріблом. Ця форма без суттєвих змін збереглася до початку Другої світової війни [17, с. 39].

У 1943 р. американський економіст X. Лері склав платіжний баланс США за 1919–1934 рр., форма якого була взята за основу для складання платіжного балансу США після Другої світової війни.

Формування світового господарства з часом не тільки ставило більш жорсткі вимоги до методик складання платіжних балансів окремих країн, але й вимагало зіставлення показників міжнародних розрахунків окремих країн. Тому принципи складання платіжних балансів окремих країн закономірно піддавалися все більшій уніфікації.

Досягненню певної однотипності даних міжнародних розрахунків сприяла і діяльність Ліги націй та МВФ, що був створений на основі рішень міжнародної конференції в Бреттон-Вудсі.

Так, ще у 1924 р. публікація Лігою Націй даних про платіжні баланси 13 країн за 1922 р. дала початок міжнародному порівнянню цих показників. У1927 р. Лігою Надій була запропонована схема і низка рекомендацій, в яких за зразок приймалися, головним чином, платіжні баланси США і Англії. У результаті уточнень, внесених експертами Ліги Націй, була створена уніфікована схема платіжного балансу, яка у 1947 р. була опублікована як документ ООН і стала базою для подальших розробок форми і принципів складання платіжного балансу Міжнародним валютним фондом.

Сьогодні МВФ продовжує розробку методики уніфікації схеми платіжного балансу, результати якої знаходять відображення у періодичних випусках "Керівництва з платіжного балансу".

Запропонована МВФ схема в загальних рисах повторює прийняту систему побудови статей платіжних балансів провідних країн світу, але з деякими уніфінаціями, які роблять цю схему універсальною і дають змогу порівнювати і аналізувати платіжні баланси не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, та постсоціалістичних держав [17, с. 40].

 

1.2. Структура платіжного  балансу та його види

 

Платіжний баланс країни – це результат, перш за все, торговельного обміну товарами, послугами і капіталом між певною країною і навколишнім світом. По суті, це балансовий звіт, в якому фіксуються, з одного боку, зовнішні надходження, з іншого – платежі країни за кордон протягом певного періоду [26, с. 174].

Основні принципи побудови платіжного балансу зводяться до такого.

Платіжний баланс країни, як правило, складається з двох частин: балансу поточних операцій і балансу руху капіталів. Баланс поточних операцій відображає співвідношення експорту (вартість товарів цієї країни, проданих за кордон) та імпорту (вартість закордонних товарів, куплених жителями цієї країни). Сюди також належать: оплата послуг; кошти, потрачені за кордоном громадянами країни; платежі іноземних урядів і міжнародних організацій (наприклад, гранти на економічні реформи). Баланс руху капіталів відображає співвідношення вартості обсягу інвестицій і запозичень країни за кордоном із запозиченими коштами, розміщеними в країні іншими державами.

У кожній країні баланс поточних операцій і баланс руху капіталів мають бути врівноважені: необхідно, щоб грошові платежі за кордон відповідали величині грошових надходжень в країну. Це один із основоположних, головних принципів обліку, дещо схожий на ведення балансу комерційною фірмою. Сума коштів, які країна витратила й інвестувала за кордон, повинна відповідати сумі надходжень або запозичених коштів, отриманих країною.

Однак непоодинокі випадки, коли розділи балансу не врівноважені. Так, якщо країна експортує товари і послуги за кордон у більших обсягах вартості, ніж імпортує, це говорить про позитивне сальдо, або профіцит платіжного балансу.

Якщо ж навпаки, країна імпортує за більшими обсягами вартості, ніж експортує, виникає від'ємне сальдо, або дефіцит платіжного балансу, який часто країна вимушена покривати кредитами з-за кордону або продажем своїх фінансових активів, наприклад, золотовалютних запасів.

Таким чином, у випадку необхідності термінового погашення дефіциту платіжного балансу, країна може вдатися до запозичень з-за кордону або ж до зниження своїх золотовалютних запасів. Однак своєчасно запобігти появі дефіциту платіжного балансу можливо лише за допомогою довгострокових рішень, одним з яких є девальвація національної валюти країни. Девальвація щодо зміни фінансових позицій країни стосовно своїх торговельних партнерів означає, що інші країни на свою національну валюту зможуть купувати більшу кількість валюти цієї країни, ніж це було до девальвації. А це призведе до здешевлення національних товарів цієї країни, на зовнішніх ринках експорт зросте, що і дасть змогу ліквідувати дефіцит платіжного балансу. Іншим методом довгострокового запобігання дефіциту платіжного балансу може бути встановлення країною різних торговельних бар'єрів на імпорт товарів інших держав, таких як тарифи (податки на імпорт) і квоти (обмеження обсягів деяких імпортованих у країну товарів). Це призводить до зростання цін на ввезені з-за кордону в країну товари, що через зменшення попиту на них всередині країни призведе до зменшення обсягів імпорту. Запровадження тарифів і квот, як правило, викликає відповідні кроки з боку зарубіжних країн – торговельних партнерів, які спрямовані на відповідне обмеження обсягів експортованих країною товарів і послуг.