Писанкарство у молодших класах. Послідовність виготовлення писанки

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ПИСАНКАРСТВА УКРАЇНИ В ІСТОРИЧНОМУ

АСПЕКТІ……………………………………………… ………………………….6

1.1. Звідки ж пішла традиція оздоблювати яйце в Україні?................................6

1.2. Символіка писанок. Семантика народних символів, що використовуються у писанкарстві. Символіка кольорів...................................13

РОЗДІЛ 2. ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ МОЛОДШИХ КЛАСІВ З МИСТЕЦТВОМ ПИСАНКАРСТВА. НАВЧАННЯ ПРАКТИЧНОГО ВИГОТОВЛЕННЯ ПИСАНОК НА ЗАСІДАННІ ГУРТКА…………………..18

2.1. Писанкарство у молодших класах. Послідовність виготовлення писанки.……..........................................................................................................18

2.2. Виготовлення нетрадиційних писанок на уроках із писанкарства……..22

2.3. Виготовлення виробів  із писанок………………………………………….26

Висновки................................................................................................................28

Список використаної літератури.........................................................................31

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Навчання образотворчому мистецтву є важливим компонентом навчально-виховної роботи в школі. Основою викладання малювання є прищеплення дітям ґрунтовних графічних навичок, виховання образотворчих умінь і подання теоретичних відомостей з образотворчого мистецтва. З-поміж інших видів мистецтва образотворче мистецтво є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки психоемоційною природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність стає однією з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості.

Учням молодшого шкільного віку властиві образність мислення, відсутність стереотипів та естетичне світосприйняття. Ці якості свідчать про високий потенціал творчих здібностей цієї вікової категорії. Отже, естетичне виховання молодших школярів має високий розвивальний потенціал за умови врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів і передумов формування у них поглядів, які склалися на попередньому етапі розвитку. Значною мірою воно здійснюється під впливом декоративно-прикладного мистецтва. Важливе місце при цьому займає використання художніх технік народного мистецтва. Форми роботи з молодшими школярами зумовлені видами естетичної діяльності, які планує вчитель, а їх різноманітність забезпечує комплексний системний підхід до впливу на особистість. Однак особлива роль у естетичному вихованні належить народному мистецтву, промислам і ремеслам, якими так щедро багата українська земля.

Об'єкт курсової роботи: процес ознайомлення дітей молодших класів з мистецтвом писанкарства і навчання практичного виготовлення писанок на засіданні гуртка.

 Предмет курсової роботи: способи ознайомлення дітей молодших класів з мистецтвом писанкарства і навчання практичного виготовлення писанок на засіданні гуртка.

Мета курсової роботи: мета дослідження полягає в визначенні способів ознайомлення дітей молодших класів з мистецтвом писанкарства і навчання практичного виготовлення писанок на засіданні гуртка, виявленні ефективних умов ознайомлення учнів із писанкарством на уроках образотворчого мистецтва,вивчити історичний розвиток писанкарства.

Завдання курсової роботи:

1.  Простежити розвиток писанкарства в історичному аспекті;

2. Визначити особливості писанок у різних регіонах України;

3. Дослідити різноманітність символів писанок;

4. Ознайомитись із способами виготовлення писанок;

5. Ознайомитись із особливостями писанкарства у початкових класах.

Методи: спостереження, бесіда, пошуковий метод, метод вивчення наявної інформації

Структура курсової роботи. Курсова містить вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури, додатки.

Актуальність теми: Що знають діти про писанки? У наш час головними інтересами дітей є комп'ютер, інтернет та інші технічні засоби. Діти мало читають, мало часу проводять у оточенні природи і ще менше цікавляться історією України, її побутом, традиціями та звичаями. Учні не знають святкових традицій, не цікавляться історією такого величного свята, як Пасха. Діти чекають це свято здебільшого через кілька зайвих вихідних від школи днів. Тому важливим завданням вчителя є ознайомити дітей із Пасхальними традиціями. Для учнів молодших класів треба пояснити що таке писанка, крашанка, дряпанка, крапанка, дати їм уявлення про символіку писанок, навчити їх творити своїми руками.

На мою думку, вибрана мною тема для написання курсової роботи є дуже актуальною, адже люди віддаляються від свого коріння, забувають вікові традиції та звичаї. Виготовлення писанок на уроках образотворчого навчання дозволяє ознайомити дітей із культурною спадщиною, наближає їх до народних звичаїв та обрядів. Під час занять писанкарством діти на деякий час віддаляються від технічних засобів. 

 Відродження та поширення писанкового мистецтва, особливо серед дітей та молоді, є актуальним, адже українська писанка належить до найкращих взірців народного мистецтва і повинна займати гідне місце у скарбниці образотворчого фольклору народів світу. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Розвиток писанкарства в Україні в історичному аспекті

1. Звідки ж пішла традиція оздоблювати яйце в Україні?

Яйце - символ сонця у багатьох народів. Яйце існувало у повір'ях і побуті багатьох народів як символ сонця, яке займало перше місце в дохристиянських культах. Шанування яйця було зумовлене уявленнями про весняне відродження творчих сил природи. У стародавніх народів були поширені оповіді про яйце як джерело життя і всесвіту. Металеві зображення яєць зберігали в храмах, яйця закопували на місці побудови міст. Існує, наприклад, переказ про те, що місто Неаполь в Італії зведено на яйці.

Пташине яйце, розписане мініатюрним орнаментом, називають писанкою. Назва її походить від слова "писати", тобто прикрашати орнаментом. Оздоблюються писанки геометричним, рослинним, зооморфним (риби, птахи, звірі, людина), пейзажним орнаментами, християнськими символами. Писанка — одна зі стародавніх форм українського народного розпису, у якому наші пращури втілювали свої прагнення, віру. Зрештою, писанка — це символ весни, сонця, повернення природи до життя.

Звідки ж пішла традиція оздоблювати яйце в Україні?

Досліджуючи матеріали археологічних експедицій з вивчення трипільської культури (V—II тис. до н. є.), вчені побачили на кераміці орнаментальні малюнки, які дуже нагадують орнамент на сучасних українських писанках. Так, зображена на малюнку богиня Лада дуже нагадує образ Берегині, їх поєднують благальне піднесені догори руки та інші характерні елементи.

Біля села Лука Врублівецька було знайдено декілька керамічних яєць з так званими торохкальцями — маленькими камінчиками, що вільно торохтіли всередині яйця, їх використовували як засоби, що відлякують злих духів. Завдяки цій важливій знахідці вчені змогли визначити, коли почав розвиватися рослинний і геометричний орнамент.

У І тисячолітті н. є., коли відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму, мистецтво східних слов'ян було важливою потребою побуту, що виявилося в орнаментах, які мали певний зміст у системі язичницьких вірувань. Декоративні візерунки, створені людиною, мали призначення — оберігати її від лиха, допомагати в житті та праці. Найбільш поширеними й улюбленими орнаментами давніх слов'ян були: розетка - символ Сонця, хвиляста лінія — вода, жінка з руками-гілками, яка знаменувала велику богиню землі, праматір-Берегиню.

На території України писанкарство набуло найбільшого поширення за часів Київської Русі, в X—XIII ст.

Запроваджуючи християнство на Київській Русі, церква вдало використала язичницькі вірування і народні звичаї, в тому числі й святкування Великодня навесні як пробудження всього живого на землі, що збіглося з християнськими пасхальними святами на честь воскресіння Ісуса Христа.

Через крихкість матеріалу давні розписані пташині яйця не збереглися. Від XI -XIII століть до наших днів дійшли керамічні писанки, на які нерідко натрапляють археологи під час розкопок. Ці писанки робились звичайно порожніми всередині. В порожнину майже завжди вставлялась керамічна кулька. Вони мали досить значне поширення у Київській Русі і зустрічаються як під час розкопок поселень, так і в похованнях.

Оздоблювались керамічні писанки узором у вигляді скобок, який наносився за допомогою трубчастого інструменту - глиняної ллячки технікою пастилажу. Сплетіння жовтих і зелених смуг зображають "сосонку" - вічнозелену рослину, що стелеться по вологій землі. Ще не застиглий розпис із горизонтальних смуг, нанесений на поливу тла, прокреслювався гострим кінцем то вгору, то вниз. Вертикальні жолобки йшли від полюса до полюса яйця. Тому горизонтальні лінії перетворювались на фігурні скобки, а жолобки вирівнювались під час нагрівання у печі. Розпис у вигляді фігурних скобок виконувався непрозорими поливами на вже готовому полив'яному тлі. Дослідники відзначають, що в епоху середньовіччя такий технічний прийом ніде, крім Стародавньої Русі, не застосовувався. Цей прийом відомий ще з часів Стародавнього Єгипту, де він знайшов застосування у виробництві скла. Таких керамічних писанок знайдено в різних місцях території Київської Русі більше 70.

Звичайне куряче яйце недовговічне, тому в Київській Русі майстри майоліки у великій кількості виготовляли керамічні розписані яйця, і це дало змогу багатьом поколінням милуватися ними. Найулюбленішим мотивом був мотив сосонки — яскраво-зеленої травички, що найперша прокидається після зими і плететься, сповіщаючи про прихід весни. Улюбленими кольорами майстрів були жовтий та світло-зелений на темному, здебільшого коричневому або чорному, тлі. Рідше траплялися комбінації білого, червоного і чорного кольорів. Такі писанки можна побачити у Державному музеї історії України. Татаро-монгольська навала на Русь припиняє діяльність ремісничого цеху, який репродукував українські писанки з глини, що експортувалися в інші країни. У цей період поступово розвивається писанкарство, починається розподіл традицій мистецтва за регіонами. За період з XIII до другої половини XIX століття у писанкарстві майже не виникає нових елементів. Найдавніші писанки, виготовлені з курячих яєць, зберігаються в музеях і датовані другою половиною XIX — початком XX ст. Вони мають характерні ознаки кожного регіону їх виготовлення.

В Україні писанки відзначаються поліфункціональністю, виконуючи обрядову, ігрову, декоративну та інші функції. Обрядова функція писанки пов'язана зі святкуванням перших днів Пасхи. Зі свячених писанок починався великодній обід, їх дарували на знак поваги, любові, з побажанням добра. Писанки були своєрідним оберегом у хаті, тому їх намагалися зберегти до наступної весни.

Писанки служили об'єктом забави для дітей та молоді. З ними проводили ігри "навбитки" (з двох гравців виграє той, у кого яйце після вдаряння одне об одне залишається цілим), "навкатки" (необхідно з відстані влучити в писанку іншого, котячи своєю по землі) та ін.

В Україні з писанками чинили магічні дії. Дбаючи про майбутній урожай, на весняного Юрія писанки котили по зеленій пшениці і закопували їх у землю. У великодній ранок молоді вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки і срібні монети, що мали надавати їм сили й краси. Писанки були оберегом житла від грому й вогню, а людей і тварин охороняли від лихого ока.

Прикрашені відповідними узорами, писанки водночас були яскравою оздобою кошика з харчами, який несли до церкви святити, а потім їх виставляли на видному місці на столі. З випорожнілих писанок виготовляли так звані голуби, додаючи з кольорового паперу хвіст, крила, а голову робили з тіста. Цими голубами та писанками, нанизаними на шнурочки, прикрашали житло, насамперед поблизу ікон.

У 20—30-х роках XX ст., у часи войовничо-атеїстичної пропаганди, писанки були зараховані до шкідливих культових атрибутів, а ті, хто їх виготовляв, заслуговували зневаги, висміювання, а пізніше — покарання.

Виготовлення писанок припинилося у центральних та східних, а потім і західних областях, за винятком віддалених карпатських сіл.

У 60-х роках XX ст. у зв'язку з посиленням інтересу до народного мистецтва відновилося й писанкарство. Навесні, перед великодніми святами, у Вижниці, Косові та Коломиї народні майстри продавали писанки на ярмарках, сприяючи цим стихійному виникненню писанкарського промислу. Проте писанкарство не сягало далі Прикарпаття і відроджувалося дуже повільно, оскільки було майже повністю забуте і втрачене.

У 70-х роках писанки як твори народного мистецтва вже експонувалися на виставках. З'явилися приватні колекції писанок. Відновилося виготовлення писанок із дерева, відоме у XVIII—XIX ст.

У 80-х роках до писанкарства звертаються професійні художники, народні майстри старшого покоління.

У містах виникають музеї писанок (м. Коломия). Великі експозиції писанок має Львівський музей етнографії та художніх промислів України — понад 11000 штук з 20 областей України. Українські писанки можна побачити за межами України: в Лондонському королівському музеї, у Санкт-Петербурзі в колишньому музеї етнографії народів СРСР, в музеях Праги і Кракова.