Особливості та напрямки державної політики із залучення іноземних інвестицій

Серед інших проблем, які девальвують  інвестиційну привабливість держави, визначають такі як слабкість і політична  заангажованість судової системи  та нестабільність банківської системи, оскільки через втрату довіри іноземних  кредиторів та населення, на даний час, мізерними є кредитування юридичних  та фізичних осіб банками, та обсяг  депозитів, які знаходяться на рахунках українських банків. Окрім вищезазначеного, повільні темпи приватизації, високий  рівень темпу інфляції та неконвертованість  національної валюти не дозволяють України  залучити необхідний обсяг інвестицій для розвитку економіки [14, 16].

Отже існує низка проблем  по залученню іноземних інвестицій в Україну:

1. вузькість внутрішнього ринку;
2. надмірний податковий і адміністративний тиск на бізнес;
3. слабка розвиненість ринкових інститутів корпоративного сектора, ринку цінних паперів, ринку землі, ринку нерухомості;
4. низька конкурентноздатність багатьох українських товарів, що робить невигідним вкладення в їх випуск;
5. недостатня інтегрованість у світову економіку; 
6. відсутність чіткої інвестиційної політики з відповідними механізмами реалізації на державному та місцевому рівнях; 
7. нестача оперативної інформації і внаслідок цього зменшення ефективності співпраці між суб'єктами ринку;
8. інертність місцевої влади при залученні інвестицій, відсутність стимулів і механізмів для залучення інвестицій. 

Очевидно, що низька інвестиційна привабливість регіонів України, небажання  вкладати кошти в її економіку, окрім  суто економічних причин, зумовлені  незацікавленістю чи байдужістю місцевої влади до проблеми залучення інвестицій. Інвестиційний рейтинг регіонів України свідчить про низький  професійний рівень місцевих чиновників, які відповідають за створення інвестиційного клімату, доводить низьку ефективність зусиль місцевої влади для підвищення інвестиційної привабливості територій. 

Подальше розшарування регіонів за рівнем інвестиційної активності стає перепоною на шляху формування єдиного господарського простору в  країні, зміцнення господарських  зв'язків, становлення регіонів як суб'єктів  міжнародної інвестиційної діяльності. Слабкі інвестиційні позиції окремих  регіонів не дають змогу розширювати  виробництво, відповідно не розвивається соціальна сфера. Регіони стають утриманцями щодо держави і не мають економічних стимулів розвивати свій господарський комплекс [15]. 

Незважаючи на прийняті законодавчі  акти, нормативно-правовій базі, що регламентує процеси інвестиційної діяльності, не вистачає системності. Головним її недоліком є відсутність законодавчих актів, які б чітко прописували роль центральних та місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування у процесі залучення інвестицій. Такі повноваження є розмитими і визначаються у різних законодавчих актах, що

зменшує ефективність їх виконання.

Успішність інвестиційних  проектів багато в чому залежить від  відкритості органів влади та місцевого самоврядування до діалогу  із громадськістю та виробничою сферою (бізнесом). 

3.2 Створення сприятливого  інвестиційного клімату

Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залишається  питанням стратегічної важливості, від  реалізації якого залежать динаміка соціально-економічного розвитку та можливість модернізації на цій основі національної економіки.

На сьогодні в Україні вже  створено сприятливе правове поле для  здійснення інвестиційної діяльності. Зокрема, ця сфера регулюється Законами України: "Про інвестиційну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", "Про усунення дискримінації в  оподаткуванні суб'єктів підприємницької  діяльності, створених з використанням  майна та коштів вітчизняного походження" тощо, якими передбачена:

• державна гарантія захисту інвестицій, незалежно від форм власності;
• відшкодування збитків, у тому числі упущену вигоду та моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора;
• повернення інвестиції іноземному інвестору в натуральній формі, або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі в разі припинення інвестиційної діяльності;
• застосування національного режиму валютного регулювання та справляння податків на території України до суб'єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб, створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення [1, 7, 19].

Усвідомлюючи важливість поліпшення інвестиційного клімату в Україні, головним завданням на короткострокову  перспективу є удосконалення  необхідної правової та організаційної бази для підвищення дієздатності механізмів забезпечення інвестиційного клімату  й формування основи збереження та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної  економіки. Для цього необхідно  здійснити низку першочергових  заходів з формування єдиних стратегічних цілей та послідовності економічних  реформ, забезпечення незмінності та гарантованості захисту прав і свобод інвестора.

Нарощування інвестицій без структурних  змін в економіці, без підпорядкування  інвестиційної політики вирішенню  стратегічних завдань економічної  політики держави не буде доцільним  з точки зору підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Головний стратегічний план розвитку української економіки на найближчі  роки має містити конкретні шляхи  та механізми проведення соціально-економічних реформ, в тому числі в інвестиційній сфері. З метою активізації інвестиційної діяльності підприємств зусилля необхідно спрямувати на:

• створення нормативно-правової бази для заохочення вкладення довгострокових фінансових інвестицій;
• удосконалення режиму реєстрації іноземних інвестицій;
• сприяння укладенню угод про розподіл продукції;
• запровадження прозорих схем концесійної діяльності;
• формування системи стимулів інвестиційної діяльності підприємств та інвестиційного кредитування;
• розроблення нормативно-правової бази спільного кредитування великих інвестиційних проектів.

Крім того, поштовхом до нарощування інвестицій повинно стати створення сприятливих умов для дії ринкових регуляторів, а саме: формування стабільного правового поля, захист прав власності, розвиток системи ринків і ринкових інструментів, розвиток інформаційної інфраструктури ринку тощо [13].

Створення сприятливого інвестиційного клімату залежить від ефективності застосування інструментів залучення  інвестицій в економіку України, зокрема, запровадження механізмів розвитку державно-приватного партнерства  для реалізації суспільно значимих інвестиційних проектів в широкій сфері діяльності, залучення інвесторів на умовах укладання угод про розподіл продукції, розвиток концесійної діяльності, створення індустріальних парків тощо.

Також важливим є визначення пріоритетних сфер для іноземного інвестування. Пріоритетими напрямами для залучення і використання іноземних капіталовкладень доцільно вважати: освоєння незадіяного науково-технічного потенціалу і розвиток наукоємних виробництв; нарощування експортного потенціалу; забезпечення імпортозамінення.

Виходячи з цього, в першу чергу необхідно залучити іноземний капітал:

- у видобувні й переробні  галузі, що дасть змогу обновити  їх виробничі фонди, підвищити ефективність виробництва і значно розширити експортний потенціал України;

- в космічну, атомну, конверсійні галузі промисловості з метою розвитку наукоємних виробництв;

- у фармацевтичну, хімічну, харчову промисловості, сільське господарство, машинобудування і приладобудування, тобто галузі, що виготовляють товари народного споживання для забезпечення імпортозамінення.

З іншого боку, виходячи з інтересів національної безпеки, враховуючи стан та перспективи розвитку сфер та галузей, важливих для життєзабезпечення країни, вирізняють галузі, які будуть закриті для іноземного капіталу, та галузі, де участь іноземного капіталу так чи інакше обмежуватиметься: безпосередня експлуатація природних ресурсів, стратегічні об'єкти виробничої інфраструктури, телекомунікації, супутниковий зв'язок, банківська та страхова сфери. Типовими інструментами обмеження іноземної інвестиційної діяльності є обмеження на частку іноземного інвестора у спільному підприємстві; ліцензії та дозволи; високі ставки податків; обмеження на репатріацію прибутків тощо [17, 18].

Крім визначення галузевих пріоритетів, велике значення має і визначення регіональних пріоритетів. Державна політика в цьому напряму визначає регіони, які найбільше потребують участі іноземного капіталу. Така політика проводиться через створення спеціальних (вільних) економічних зон. Необхідність створення таких зон обумовлена:

• негативним впливом на мотивацію іноземних інвесторів практики багаторазових змін у загальному нормативно-правовому регулюванні;
• необхідністю ефективного використання реально залученого в українську економіку іноземного капіталу;
• наявністю першочергових національних пріоритетів реалізації іноземних інвестицій та інше [20].

Головна роль у процесі підвищення інвестиційної привабливості регіонів України має належати державі, яка  володіє для цього необхідними  коштами бюджету та позабюджетних  фондів і здатна в масштабах усієї  країни визначити перспективні напрямки та об'єкти інвестування. Водночас, органи місцевого самоврядування та місцеві  органи виконавчої влади мають розробляти основні напрямки інвестиційної  політики на території регіону щодо залучення коштів під перспективні інвестиційні проекти, сприяти у  визначенні основних пріоритетів інвестування регіону, координувати інвестиційні проекти, контролювати раціональне використання отриманих

фінансових ресурсів.

Також, доцільною є підтримка інвестиційних проектів, які направлені на розвиток приватного сектора (в першу чергу малих і середніх підприємств), які повинні одержати доступ до інвестиційних кредитів, створення контрактних бірж.

Іноземні інвестори можуть брати  участь у приватизації майна державних  підприємств при узгодженні з Фондом державного майна. Іноземний капітал в процесі приватизації необхідний, в першу чергу, в тих сферах економіки, активізація нарощування виробничого потенціалу в яких дозволяє вивести країну з кризи, зняти соціальну напругу в суспільстві та подолати залежність України від імпорту [8].

Велике значення має вдосконалення  процесу формування інвестиційної  політики держави, що може активізувати або стримувати функціонування іноземних  інвестицій у національній економіці, регулювати їхні обсяги і технологічний  склад.

Особливу роль у формуванні сприятливого інвестиційного клімату для залучення  іноземних інвестицій відіграє Центр  сприяння іноземному інвестуванню "Invest Ukraine", який утворений постановою Кабінету Міністрів України у серпні 2005 року. Центр є неприбутковою установою та надає свої послуги безкоштовно, його діяльність фінансується за рахунок Державного бюджету. Він перебуває у сфері управління Державного агентства України з інвестицій та інновацій. З моменту свого створення Invest Ukraine став логічним та необхідним кроком в напряму залучення прямих іноземних інвестицій в Україну, реалізації великих інвестиційних та інноваційних проектів за участю провідних закордонних компаній.

Місія Invest Ukraine – допомагати економіці України стати продуктивнішою та конкурентоспроможною на світовому ринку через збільшення притоку стратегічних прямих іноземних інвестицій.

Напрями діяльності:

• сприяння залученню іноземних інвестицій в економіку України;
• створення привабливого інвестиційного іміджу України за кордоном;
• підтримка розвитку промислових зон та технологічних парків;
• поліпшення інвестиційного клімату в Україні [21,9].

ВИСНОВОК

Отже, іноземні інвестиції відіграють важиву роль в розвитку національної економіки. В першому розділі  було розглянуто сутність іноземних  інвестицій, їх форми, види. Також були визначені об’єкти та суб’єкти іноземного інвестування

У залученні та використанні іноземних інвестицій важливе місце  посідає держава, регулюючи рівень припливу іноземних інвестицій через  реалізацію інвестиційної політики. Сучасна інвестиційна політика в  Україні має доволі суперечливий та непослідовний характер, оскільки не завжди враховується специфіка економіки  держави, що розвивається.