Особливості та напрямки державної політики із залучення іноземних інвестицій

 

2 ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ  ІЗ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

2.1 Механізм залучення  іноземних інвестицій

 

В світовій системі господарювання іноземні інвестиції виступають важливим економічним важелем і викликають необхідність зламу національних перегородок  та інтенсивний перехід до конкурентоспроможної моделі національної економіки.

Фактори, що формують механізм залучення  іноземних інвестицій, не є чимось постійним і незмінним. Вони формуються залежно від багатьох чинників.

Важливим елементом механізму  залучення іноземних інвестицій є введення системи пільгового оподаткування. Система податкових і митних пільг містить: «податкові канікули», знижки ставок оподаткування при реінвестиціях отриманого прибутку чи інвестиціях у визначені регіони та галузі, захист від подвійного оподаткування, звільнення чи зниження митних зборів на імпорт новітніх машин та обладнання, технологій, ноу-хау, експорту продукції власного виробництва для покриття валютних витрат тощо.

Другим елементом, що сприяє залученню  іноземних інвестицій, є формування і розвиток спеціальних економічних  зон.

Третім елементом можна вважати удосконалення фінансового механізму.

Фінансовий механізм охоплює: зміцнення  позицій національної валюти, її конвертованість; можливість для підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, без труднощів конвертувати отримані доходи; користування банківською системою країни; надання державних кредитів для інвестиційних проектів у пріоритетні сфери.

Особливу увагу необхідно приділити  інформаційному забезпеченню залучення  іноземних інвестицій як найбільш слабкій  ланці у діючому механізмі регулювання цього процесу. Інформаційне забезпечення та центри допомоги іноземним бізнесменам мають інформувати інвесторів про різні проекти та умови їх здійснення за кордоном, систему оподаткування, адміністративно-правові процедури господарської діяльності тощо.

Важливу роль у залученні та використанні іноземних інвестицій відіграє держава, регулюючи рівень припливу іноземних  інвестицій через реалізацію інвестиційної  політики. Сучасна інвестиційна політика в Україні має доволі суперечливий та непослідовний характер, оскільки не завжди враховується специфіка економіки держави, що розвивається. Інвестиційна політика має бути спрямована на усунення перешкод та запровадження стимулів для інвестування, захисту прав інвесторів [22, с. 107].

Стратегічна інвестиційна політика розглядається  як найважливіша складова загальної економічної політики, яку проводить держава. Державна політика включає регулювання умов інвестиційної діяльності, яке здійснюють органи виконавчої влади країни в цілому і окремі суб'єкти відповідно до чинного законодавства. Державне регулювання іноземного інвестування має ґрунтуватися на принципах взаємної відповідальності іноземного інвестора і держави: дотримання основних прав і свобод іноземних інвесторів; юридичної відповідальності іноземних інвесторів за порушення закону або міжнародних договорів; заохочення іноземних інвесторів, які спрямовують інвестиційні ресурси у програми (проекти), визначені державою як пріоритетні; удосконалення законодавства щодо іноземних інвестицій [23, c. 66].

Політика залучення іноземних  інвестицій має відповідати певним вимогам і умовам, що повинні закласти основу стійкого припливу капіталу. Серед цих вимог можна виділити такі: стабільність законодавства, формування чіткої нормативно-правової бази регулювання іноземних інвестицій; введення конкурентоспроможного рівня податків, тарифів і пільг, які відповідають умовам іноземних інвестицій, що сформувалися в інших державах, котрі є конкурентами України як ринки вкладення іноземного капіталу; наявність гнучкої фінансової політики в галузевих і регіональних напрямах, що забезпечує досягнення пріоритетних цілей розвитку народного господарства; розробка державної програми і створення спеціальних інститутів з повернення вивезеного з України капіталу [24].

Проаналізувавши спеціальні функції державного управління інвестиційною діяльністю, їх умовно можна розділити на дві групи: функції по залученню інвестицій та функції по використанню інвестицій.

До функцій держави по залученню  інвестицій належать:

1)    формування державної політики щодо залучення інвестицій;

2)    участь у міжнародному економічному співробітництві, роботі міжнародних економічних і фінансових організацій з метою залучення іноземних інвестицій, укладення міжнародних договорів з питань іноземного інвестування;

3)    визначення пріоритетних напрямів структурно-інвестиційної політики, пріоритетних напрямів використання інвестицій;

4)    здійснення обліку інформації щодо джерел інвестицій, потреб у їх залученні, напрямів та ефективності використання;

5)     створення сприятливих умов для діяльності інвесторів на території України. [22, 109].

Світова практика виробила універсальний набір заходів, які меншою

мірою вживають для залучення іноземних капіталів. Серед них виділяють

такі:

1) податкові стимули:

-   встановлення прямих податкових пільг, відстрочення сплати податків за інвестування капіталу, маніпулювання рівнем податку;

- стимули, пов'язані з амортизаційними  відрахуваннями, оскільки прискорена  амортизація стає одним із  найчастіше використовуваних методів  підтримки закордонного інвестора, особливо на перших стадіях роботи;

2) фінансові методи стимулювання: різні субсидії, позики і гарантії їхнього надання в разі виконання інвестором певних завдань, наприклад, освоєння конкретних регіонів, галузей промисловості;

3) адміністративні методи: що спрямовані на створення загального середовища ефективного функціонування іноземного капіталу в економіці – від забезпечення необхідними факторами виробництва, інформацією і службами управління до розвитку транспортної мережі, інших комунікацій тощо.

Практика показує, що фінансовим стимулам надають переваги промислово розвинені країни, адже вони дають змогу сконцентрувати зусилля на досягненні конкретних цілей. Країни, які розвиваються, у тому числі й Україна, більше використовують податкові засоби стимулювання, що пов'язано насамперед із браком фінансових засобів [24].

Залучення інвестицій може здійснюватись різними способами, в залежності від відносин між інвестором та об’єктом приватизації, загальним економічним середовищем. Головні способи – це створення спільних підприємств, додаткова емісія акцій, залучення коштів міжнародних фінансових організацій та проведення конкурсів, які б передбачали зобов’язання щодо розвитку підприємств. 

Спосіб залучення іноземного інвестора за допомогою створення  спільних підприємств, найпоширеніший на початку економічних реформ, не втратив своєї актуальності. Він дає змогу, налагоджувати роботу підприємств, як після приватизації, так і до неї. Враховуючи, що таке підприємство завдяки участі іноземного інвестора вже пройде попередню реструктуризацію, зиск держави може бути навіть більшим, ніж при традиційному продажу. 

Досить привабливою є  перспектива залучення додаткових коштів за допомогою вторинної емісії акцій. Щоправда, це може стосуватися лише стабільно працюючих виробництв. Такі підприємства можуть емітувати свої цінні папери для поповнення обсягу власних обігових коштів. Такий спосіб залучення інвестицій ще не досить поширений в Україні. Проблема додаткових емісій полягає в тому, щоб чітко визначити обсяг емісії, необхідний для розвитку підприємства і, в той же час, достатній для того, щоб не втратити контроль за підприємством. Досвід такої роботи відсутній у українських підприємств. Проте вже існує багато фінансових установ та консалтингових фірм, які консолідували провідних спеціалістів в цій галузі та можуть надати необхідну допомогу. [25] 

Активно почали працювати  на українському ринку міжнародні фінансові установи. Програми надання кредитів українським підприємствам здійснюють Європейський Банк Реконструкції та Розвитку (ЄБРР), Міжнародна Фінансова Корпорація (МФК), Фонд сприяння розвитку підприємництва в нових незалежних державах та деякі інші. Вони постійно розширюють сферу своєї діяльності.

2.2 Інституції, що  забезпечують залучення іноземних  інвестицій

 

Державна політика щодо залучення  іноземного капіталу здійснюється Кабінетом  Міністрів України спільно з  НБУ та регулюється Верховною  Радою України. Неабияку роль в цьому процесі відіграє Адміністрація Президента. Указами Президента України створена певна кількість державних інституцій, що безпосередньо займаються залученням іноземних інвестицій в Україну. У тому числі:

1. Національне агентство України з реконструкції і розвитку – завданням якого є участь у формуванні державної політики при взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями та установами для залучення кредитів, грантів, міжнародної гуманітарної та технічної допомоги, іноземних інвестицій.
2. Державний інвестиційно-кліринговий комітет та Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва розглядають питання, пов'язані з залученням фінансових та інвестиційних ресурсів у рамках інвестиційно-клірингових відносин. Палата незалежних експертів з питань інвестицій – є постійним діючим консультативно-дорадчим органом при Президенті України, метою якого є запобігання конфліктів між іноземними інвесторами й органами виконавчої влади.

Консультативна рада з питань іноземних  інвестицій в Україну – створена при Президенті для розробки та реалізації державної політики з залучення та використання іноземних інвестицій.

3. Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів – приймає рішення про надання державних гарантій при залученні іноземних кредитів.

Участь в управлінні іноземним  інвестуванням беруть органи місцевих державних адміністрацій у межах делегованих їм повноважень, особливо при розробці програм соціально-економічного розвитку регіонів, створенні спільних підприємств, вільних економічних зон тощо.

Державна політика України щодо залучення іноземного капіталу проводиться  за такими напрямами, як:

• визначення умов для здійснення іноземних інвестицій;
• визначення пріоритетних сфер для іноземного інвестування;
• визначення системи інвестиційних пільг для іноземних інвесторів;
• визначення системи гарантій щодо захисту прав іноземних інвесторів;
• визначення вимог до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг та інше [13].

З метою створення належних умов для ефективного залучення іноземного капіталу в економіку та збільшення його обсягів значна увага приділяється питанням удосконалення законодавчої і нормативної бази щодо державного регулювання процесів іноземного інвестування.

Особливої уваги заслуговують постанови  Правління НБУ, у тому числі "Положення  про порядок іноземного інвестування в Україну" [10] та "Положення  про порядок здійснення в грошовій формі іноземних інвестицій в  Україну та повернення іноземному інвестору  його інвестицій, а також репатріації прибутків, доходів, інших коштів, одержаних від інвестиційної діяльності в Україні" [11].

Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини  між суб'єктами інвестиційної діяльності є міждержавні Угоди "Про сприяння та взаємний захист інвестицій". Такі угоди є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям і захисту їх на території іншої держави [12].

Взагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється близько 70 нормативними актами різного рівня, якими іноземному інвестору досить важко керуватися у зв'язку з неоднозначністю положень. Крім цього, до діючого Законодавства постійно вносяться зміни і доповнення, які часто значно погіршують існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесторів. З метою усунення цих недоліків доцільно було б, з одного боку, прийняття нових законодавчих актів або змін і доповнень до вже діючих, а з другого боку – усунення протиріч та неоднозначних положень в уже діючих законодавчих та нормативних актах [13].

 

3 ПРОБЛЕМИ ЗАЛУЧЕННЯ  ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНУ  ТА ПІДВИЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ  ПРИВАБЛИВОСТІ

3.1 Проблеми залучення  іноземних інвестицій

 

Проблема залучення інвестицій до економіки України на даний  момент вирішується в умовах світової економічної кризи, коли попит на інвестиції значно перевищує їх пропозицію, а при практично повній відсутності  власних засобів дедалі гостріше постає питання нестачі інвестиційних  ресурсів для розвитку провідних  ланок економіки. Україна має  досить негативний інвестиційний імідж, обумовлений політичними факторами.

      Існує велика кількість  обгрунтованих причин, через які  Україну розглядають за кордоном  як зону підвищеного ризику  для довгострокових інвестицій. Серед причин: нестабільність політичного  курсу та законодавства, відсутність  надійних гарантій захисту від  їх змін для іноземних інвесторів, надмірне втручання держави в  економічну діяльність, корумпованість  державного апарату. Необхідне звуження повноважень і зменшення кількості контролюючих органів у сфері господарської діяльності, зменшення часових і фінансових витрат на дозвільні процедури (що особливо стосується дозвільних процедур у будівництві, відведенні землі, використанні природних ресурсів), спрощення доступу до інформації шляхом створення сайтів у дозвільних центрах та спеціалізованої структури в органах державної влади, яка б надавала безкоштовні консультації щодо механізму проходження дозвільних процедур.

Однією з найбільших проблем  є нерозвиненість ринкової інфраструктури міжнародного бізнесу в Україні. Необхідно покращити роботу фондових бірж, комерційних банків, страхових  компаній, інвестиційних компаній і  фондів; утворити національну страхову компанію по страхуванню ризиків вітчизняних та іноземних інвесторів. Крім того, країна програє своїм конкурентам на ринку інвестицій за рівнем податкового навантаження, нестабільністю податкового законодавства. Надмірна кількість податкових платежів та необґрунтованих штрафів, проблеми з відшкодуванням ПДВ, значна кількість податкових перевірок – це не повний перелік проблем податкового законодавства, що мають бути вирішені найближчим часом.