Засоби передачі англійських безособових речень в українській мові

- -

 

Зміст

 

                                                                                                                   Стор.

ВСТУП………………………………………………………………………..2-4

 

РОЗДІЛ 1.  ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ……………….5 - 14

1. Просте речення: визначення, структура, види………….....5 - 9
2. Категорія безособовості: історичний контекст та сучасний

стан безособових речень:…………………………………………..9 - 14

 

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ БЕЗОСОБОВИХ РЕЧЕНЬ

                   В ШКІЛЬНОМУ КУРСІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ………….15 - 24

               2.1.    Стан проблеми вивчення англійських безособових речень

                         у шкільній практиці ………………………………………...15 - 16

2. Розробка факультативного заняття на тему: «Засоби передачі англійських безособових речень в українській мові»……...17 - 24

 

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..25 - 26

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………………27 - 28  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Англійське мовознавство, особливо минулого століття, досягло  значно більших успіхів в області  вивчення морфології, ніж синтаксису, незважаючи на окремі праці видатних англійських, російських та українських синтаксистів, першими серед яких повинні бути названі імена Л.С. Бархударова, Б.А. Іл’їша, І.В. Корунця, У.Л. Чейфа. У зв'язку із цим цілком закономірною є підвищена увага до синтаксису англійської мови, характерна для сучасного періоду дослідження.

Вивчення типів простого речення - одна з найважливіших сторін роботи мовознавців в області  синтаксису англійської мови. Говорячи про окремі структурні типи з погляду  широти проблематики, ми визначили б позицію безособових речень як таку, що потребує найбільшої уваги з боку дослідників. Численність проблем, що виникають при вивченні безособових конструкцій, пов'язана, головним чином, з тим, що цей особливий тип двоскладних речень не представляє собою єдності ні за структурою, ні за функціональним призначенням окремих членів.

У необхідності системного аналізу цього особливого виду двоскладних речень англійської мови, потребі вироблення досконаліших методичних шляхів формування мовленнєвих умінь учнів стосовно усвідомлення лінгвістичної природи та комунікативної ролі безособових речень у зв'язному іншомовному мовленні, на що і спрямоване наше дослідження, полягає актуальність обраної нами теми.

Теоретичне  і практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані  при вирішенні проблем, пов'язаних з аналізом структури й змісту речень англійської мови й під час  опису синтаксичної семантики англійської мови, а також для проведення спецсемінарів і спецкурсів, лекційних й практичних занять, у роботі над магістерськими і дипломними проектами.

 

Об’єкт дослідження – вивчення безособових речень на факультативному занятті з англійської мови у старших класах середньої загальноосвітньої школи  I – III ступенів з українською мовою навчання.

Предмет дослідження – безособові речення як одне із явищ синтаксису англійської мови.

Метою дослідження є наукове обґрунтування потреби вироблення досконаліших методичних шляхів вивчення безособових речень, які б сприяли більш глибокому засвоєнню мовних норм, підвищенню рівня культури мовлення учнів, вдосконаленню їх мовленнєвих умінь і навичок іншомовного спілкування, формуванню мовленнєвої особистості.

Завдання  дослідження:

·розкрити сутність терміну «просте речення» та вивчити його типологію;

·дати визначення терміну «безособове речення»;

·визначити особливості безособових речень;

·порівняти структуру англійських безособових речень з українськими  еквівалентами;

·проаналізувати стан проблеми вивчення англійських безособових речень у шкільній практиці;

·визначити специфіку вивчення безособових речень на факультативному занятті з англійської мови.

Методи дослідження. У якості основного робочого методу використовується порівняльно-зіставний метод. Інші методи дослідження: аналіз, синтез, описовий, структурний. У роботі використовується також метод спостереження. Матеріалом для спостереження й аналізу послужили тексти художніх творів сучасної літератури таких авторів як А.Грем, Е.Піллінг, Д.Лоуден, Л.Коупленд та ін.

Мета і завдання дослідження зумовили структуру курсової роботи, до складу якої входять вступ, два розділи, висновки та список використаних джерел. Перший розділ роботи складається із двох підрозділів. Другий підрозділ включає два підпункти.  До складу другого розділу також входять два підрозділи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1.  ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

1. Просте речення: визначення, структура, види

 

Реченням (sentence) називається мовна одиниця, що має структуру, яка надає цій одиниці можливість вжитку у якості мінімального висловлювання (мовного витвору), а саме підметово-присудкову структуру [2; с.141]. За структурою розрізняють прості (simple) та складні (composite) речення.

Граматична форма речення  багатокомпонентна, її специфічність  полягає у наявності у ньому  певного набору слів, що стоять у певній послідовності.

   Семантичне значення речення – це його індивідуальний зміст, який формується конкретним лексичним наповненням його компонентів.

   Граматичне значення речення – це узагальнений зміст властивостей не одного, а  класу речень.

   Речення як одиниця мови, за допомогою якої здійснюється мовне спілкування, повинне, з одного боку, відбивати все різноманіття можливих, постійно мінливих  позамовних ситуацій, а з іншого – через узагальнюючий характер структурних схем і семантичних конфігурацій упорядковувати подання про них. Лише при задоволенні цих вимог мова може ефективно функціонувати як засіб спілкування й засіб мислення людини. Природно очікувати, що член речення як складова частина речення повинен забезпечувати їхнє виконання.

   Член речення — двосторонній мовний знак, що володіє  значенням і формою. Його значенням є синтаксична функція, тобто те змістовне відношення, у якому даний синтаксичний елемент перебуває до іншого в складі деякої синтаксичної послідовності елементів. Форма члена речення - це все те, що дозволяє ідентифікувати слово або групу слів як носія певного синтактико-функціонального значення. Таким чином, синтаксична форма, на відміну від морфологічної, багатокомпонентна [8; c.185].

  У англійській мові розрізняють такі речення, у яких є лише один головний член речення, частіше присудок, наприклад, морозить, сутеніє, рідше лише підмет, наприклад, ранок, телефонний дзвінок. Ці речення називаються односкладними. Як за своєю структурою, так і за інформацією, що вони передають, такі речення відрізняються від двоскладних [15; с.175]. Односкладні речення займають різне місце у типології речення у англійській, українській і російській мові. У російській та українській мові легко виявити відоме різноманіття типів односкладних речень і варіативність їх семантики. В англійській мові кількість типів односкладних речень мала. Це можна пояснити аналітичною побудовою речення, що склалася у новий період розвитку англійської мови, із властивим йому твердим порядком слів і обов’язковою наявністю підмета, хоча б і формального. Так, наприклад, в одних випадках великому класу російських та українських односкладних речень, таких, як сутеніє, морозить, важко, важливо, мені весело та ін., в англійській мові відповідають двоскладні речення; пор.: it is getting dark, it freezes, it is difficult, it is important із вираженим формальним підметом «it».

Речення, що містять підмет та присудок, називаються двоскладними. Присудок двоскладних речень може бути виражений дієсловом у особовій формі, що являє собою найбільш типову форму присудка цих типів речення, або дієсловом-зв’язкою і предикативною частиною; остання може складатися з компонента, що відноситься до однієї із знаменних частин мови, - іменника, прикметника, займенника, чисельника, або прислівника.

Залежно від характеру  підмета, розрізняють особові (personal), неозначено-особові (indefinite-personal) та безособові (impersonal) речення.

    Особовим називається речення, підмет якого означає певну особу, предмет або абстрактне поняття:

         Where is the doctor? – Де лікар?

         The shop was closed.  – Крамниця була зачинена.

         The thought made him happy. – Ця думка робила його щасливим.

   Неозначено-особовим є таке речення, присудок якого означає дію, що стосується людей загалом, будь-якої особи або неозначеної кількості людей. Підметом у таких реченнях виступає неозначений займенник one або займенник we, you, they у неозначено-особовому значенні:

         One never can be sure. – Ніколи не можна знати напевно.

         Is that all they teach you over the school? – І це все чому вас навчають

         у   школі?

         You never can tell what will happen. – Ніколи не скажеш, що трапиться.

Безособове речення – це речення, присудок якого не відноситься ні до особи, ні до предмета, ні до абстрактного поняття. Безособові речення описують явища навколишнього світу, що відбуваються незалежно від волі або бажання людини і є результатом розвитку абстрактного мислення [14; c.52]. Сутність безособовості розглядається лінгвістами по-різному, але найчастіше вона визначається через ознаку безсуб’єктності [12; c.3]. На відміну від російської та української мови, де безособове речення не може мати підмета, в англійській мові існує формальний підмет, виражений займенником «it», який ставиться на початку речення:

         It was getting dark. (Hemingway) – Сутеніло.

         It rained on all morning.(Hemingway) – Весь ранок ішов дощ [4; c.194].

         Залежно від форми вираження  присудка, двоскладні речення поділяються на два типи: дієслівні та іменні речення [1; c.189].

         У англійській мові двоскладні речення представлені ширше, ніж в українській та російській. На відміну від англійської в українській мові не існує поданих у таблиці типів двоскладних речень [11; с. 327].

 

 

 

 

 

№ п/п	Специфіка речення	Приклади
1	Безособові речення, що представлені безособовим займенником  підметом «it».	It is thundering. It snowed.
2	Неозначено-особові речення, де підмет виражений неозначено-особовими  займенниками one, they, you.	They say. You don’t say so.
3	Речення із згаданими  вище вставними «it» або «there».	It’s time to start. There’s nothing much to say.
4	Речення із дієсловом  у пасивній формі із прийменником.	He was sent for. The project is objected to everywhere.
5	Речення із другорядною предикацією.	I thought him to be a teacher. – Я думав, що він учитель. We saw her cross the street. – Ми бачили, як він переходив вулицю. He entered the room, pipe in mouth. – Він зайшов у кімнату з люлькою в зубах.
6	Речення з герундіальними зворотами у якості предикативних конструкцій. Семантичні еквіваленти цих речень представлені в українській простими або складними реченнями.	We learnt of his being decorated. – Ми дізналися про його нагородження (про те, що його нагороджено). You can rely on her coming in time. – Ви можете розраховувати на її вчасний прихід (на те, що вона прийде вчасно).

Отже, у англійській мові, як і в українській, за структурою розрізняють прості (simple) та складні (composite) речення. Прості речення у свою чергу  залежно від характеру предикативного центру (наявності одного чи обох головних членів речення) поділяються на односкладні та двоскладні. Односкладними є такі речення, у яких є лише один головний член речення, частіше присудок, рідше лише підмет. Як за своєю структурою, так і за інформацією, яку вони передають, такі речення відрізняються від двоскладних.

 Речення, що містять підмет та присудок, називаються двоскладними. Присудок двоскладних речень може бути виражений дієсловом у особовій формі, що являє собою найбільш типову форму присудка цих типів речення, або дієсловом-зв’язкою і предикативною частиною.

Залежно від форми  вираження присудка, двоскладні речення поділяються на два типи: дієслівні та іменні речення. Залежно від характеру підмета, розрізняють особові (personal), неозначено-особові (indefinite-personal) та безособові (impersonal) речення.

 

 

1.2.     Категорія безособовості: історичний контекст

           та сучасний стан безособових речень

 

         У давньоанглійських текстах існували речення представлені підметом hyt та обставиною pær, що деякою мірою втрачають своє безпосереднє значення. У цей період виникають речення із формальним підметом «it» і конструкцією there is [10; c.156].

       Існували також у той час такі безпідметові безособові речення, утворені наступними безособовими дієсловами: freosan “морозити”, hagalian “йти”(про град), rinan “йти” (про дощ), slitan “морозити”, sniwan “йти”(про сніг), styrman “штормити”, pawian “танути”, wederian “змінюватись”(про погоду), luhtan “світати”, efenlecan “вечоріти”, efnian “вечоріти”, frumlyhtan “світати”, sumerlecan “починатись” (про літо), winterlecan “починатись” (про зиму), degian “починатись” (про день).

У середньоанглійський період такі речення стають двоскладними (підмет виражається займенником hyt), що пов`язано зі змінами у граматичній будові речення зі встановленням твердого порядку слів у мовах аналітичного типу.

         Безособові речення виражали  явища природи, наприклад: Hyt rinde feowerti da a. – Дощ йшов 40 днів [6; c.3].

         Існували безособові речення для означення психічного або фізичного стану людини,  як в українській мові, наприклад: Мені боляче. Речення починалось із додатку, що означав особу, яка є носієм стану: Whine pyrite whelm and whelm hyngered. – Час від часу йому хотілося пити, а іноді їсти. Такі речення не є безособовими за змістом, тому що додаток у них виражає суб`єкт [8; c.250].

         Для ранньоанглійського періоду була характерною заміна безособової конструкції на особову. Дієслова happen, seem, think, like, lack, remember, ought etc., що у XIV столітті загалом використовувались у безособових конструкціях, у XV столітті почали використовуватись у особових, а у XVI столітті більшість з них набувала вжитку тільки у особових конструкціях. У творах Шекспіра ми й досі знаходимо речення із безособовими конструкціями it likes me well; here, if it like your honou; але особові конструкції використовувались значно частіше: for several virtues have I lik’d several women; I do not like this tune; I do not like this footing! Із дієсловом need Шекспір використовує також обидва варіанта: so much as needs; it shall not need; you need by help; we need it not. Також існувало два варіанта вжитку дієслова to inform: it is informed me, I’m informed, etc. [10; c.320].