Прислівя та приказки перської мови із компонентом частин тілу

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Харківський національний педагогічний університет імені  Г.С.Сковороди

 

Кафедра східних мов

 

 

 

 

 

Курсова робота

“Прислів’я та приказки у перській мові”

 

 

 

 

 

Виконавець 

студентка 2 курсу

групи 22 ас

факультета iноземної фiлологiї

 

 

 

 

 

 

Харків 2010

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП …………………:...……………………………………………….3

РОЗДІЛ I

Прислів’я та приказки як складова частина фразеології………......7

1.1 Основні методи досліджень фразеологічних одиниць………....7

1.1.1 Прислів'я і приказки як жанр усної народної творчості......9

1.1.2 Проблеми дефініції прислів'їв і приказок………………...10

1.2.Класифікація фразеологічних одиниць…………………….…..12

1.2.1 Паремії - приказки та прислів'я в українській та  
  перській мовах……………………………………………………16

1.2.2 Способи відтворення паремій з перської мови на

  українську та порівняння лексичних одиниць при

  відтворенні………………………………………………………..17

РОЗДІЛ II

2.1 Аналіз прислів’їв та приказок за означеним словом………….21

2.2 Аналіз прислів’їв та приказок за компонентами………….......26

2.3 Аналіз прислів’їв та приказок за структурою ……..………….31

РОЗДІЛ III

3.1 Методичні рекомендації щодо вивчення перських прислів’їв

та приказок на уроках перської мови……..................................….36

ВИСНОВКИ……………………………………………………………..40

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………….……42

 

 

 

 

 

 

Вступ

Фразеологія як наука  виникла лише на початку 20 століття. На сьогоднішній день нез'ясованими  залишаються питання про статус фразеології, хто є основоположником даної дисципліни та велика кількість  проблем з теорії даної науки. До нерозв'язаних питань належать невизначеність терміну фразеологічної одиниці та предмету фразеології. Нез'ясованою залишається теорія еквівалентності, проблема словотворчих компонентів та інші. Науковий пошук у цих напрямках продовжується. Досить плідними є дослідження вітчизняних (зокрема російських та українських) мовознавців. Розробкою питань теорії фразеології займалися В.В. Виноградов, [9, 8]; Л.А. Булаховський [6] , В.Л. Архангельський , В.М. Мокієнко [19] , В.П. Жуков, О.М. Мелерович , В.Г. Гак, Л.Г. Скрипник, М.Ф. Алефіренко, [3] Л.Г. Авксентьєв, [1] М.Т. Демський. Такі лінгвісти як О.І. Смирницький, О.В. Кунін, [15,16] Н.М. Амосова [5] , А.І. Альохіна досліджували фразеологію англійської мови. Серед західних мовознавців слід відзначити Ш. Баллі та Л.П. Сміта. [25]

Проблема паремій, зокрема  історія виникнення й походження прислів'їв та приказок, їх функціонування та класифікація здавна привертали увагу  дослідників. Зацікавленість цим жанром усної народної творчості зумовлена  сучасним станом лінгвістики. Дослідженням паремій, з'ясуванням їх історії та значення, займалося багато дослідників різних країн. Але на сучасному етапі розвитку пареміології, яка розглядається в усіх дослідницьких роботах видатних лінгвістів, як частина фразеології (тобто паремія - фразеологічна одиниця) спостерігається пасивність що до розгляду цих проблем.

Протягом довгого періоду  часу фразеологію вважали одним  із розділів лексикології. Очевидно, основою  для цього послужила розроблена Ш. Баллі теза про еквівалентність фразеологізму слову, а слово - основний об'єкт лексикології. В.В. Виноградов зазначає, що в системі лінгвістичних дисциплін фразеологія іноді зовсім не знаходить собі місця, але найчастіше вона розміщується поряд із лексикологією чи є її частиною. Проте, із часом підхід до фразеології став змінюватись. Деякі вчені висловлюють думку, що фразеологія склалася як  окрема мовна галузь. Так вважають О.В. Кунін, М.М. Копиленко, Редін П.О. [22] та інші

Одне зі спірних питань фразеології стосується її об'єкту. Окреслити чітко коло питань фразеології досить важко. Виділяються різні підходи вчених. Одні вважають, що фразеологи повинні вивчати тільки словосполучення. Інші розширюють сферу фразеології за рахунок прислів'їв, приказок, крилатих висловів, афоризмів та інших мовленнєвих утворень. В.В. Виноградов, І. В. Арнольд та інші вчені стверджують, що лексичні компоненти прислів'я та - сталі; а значення прислів'я традиційне й переважно переносне; вони вводяться в мовлення готовими .

Н.Н. Амосова вважає, що доти, поки фразеологічної одиниці не стануть частинами інших речень, було б помилкою включати їх у систему мови, оскільки вони є окремими самостійними одиницями спілкування [5].

Виникнувши на зорі зародження мови й культури, прислів‘я і  приказки стали невід‘ємною частиною народного побуту, його словесності.

Джерелами прислів‘їв було реальне життя і побут людей, творчість мас—уривки пісень, легенд, переказів, анекдотів, літературні  та філософські афоризми, вірування  в прикмети, що виникли на основі спостережень над силами природи.

Джерела, що живлять прислів‘я, постійно розширюються. Жанр поступово  збагачувався афористичними уламками народних казок, притч, анекдотів, бувальщин, оповідань, легенд, загадок, пісень. Стали  посилено живити прислів‘я писемні  художні твори та філософські трактати, де істини часто висловлювались у формі афоризмів. Але найчастіше прислів‘я зароджувалися в усному спілкуванні певного середовища, відображаючи спочатку якісь конкретні події, сфери людської поведінки, риси характеру, стосунки.

Темою даної курсової роботи є «Прислів’я та приказки в перській мові».

Мета курсової роботи: дослідити прислів'я та приказки (паремії), проаналізувати вибрані із словника лексичні одиниці зі значенням назв частин тіла.

Завдання дослідження цієї курсової роботи такі:

1) визначити яку роль у фразеології грає наука паремологія (наука про прислів'я та приказки);

2) вибрати та проаналізувати за структурою та компонентами лексичні одиниці, що виявляють собою частини тіла;

3) розробити методологічні  рекомендації за використанням паремій на уроках перської мови;

Об’єктом курсової роботи є: характер ситуації та тип паремії в перській мові , а саме такі, що мають у своєму складі частину тіла [16].

Предметом дослідження даної курсової роботи прислів'я та приказки перської мови.

Теоретична  значущість роботи полягає в комплексному аналізі прислів'їв та приказок у перській мові .

Практична значущість дослідження даної курсової роботи полягає в тому, що отриманні результати можна використовувати в процесі викладання курсу лексикології сучасної перської мови та під час проведення спецкурсів і спецсемінарів з тем паремологія , також отриманні знання можна використовувати у перекладацькій діяльності.

Знання і розуміння  прислів’їв, приказок та висловів відомих  людей свідчить про інтелект, всебічний розвиток особистості. Одже, вивчення і використання іншомовних прислів’їв, приказок та виразів, на нашу думку, є актуальною темою сьогодення.

Матеріалом для дослідження  послужили  фразеологічні одиниці - перські прислів’я  та приказки , вибрані з Персько-російського словника (у 2тт) під ред. Ю.А.Рубінчик . М., 1985р. [26] та Російсько-перського словника І.К.Овчинніков, Г.А.Фуругян і Ш.М.Баді. Під ред.. Алі Асадулаєва і Л.С.Пейсикова . М., Енциклопедія , 1956р.

Структура курсової роботи містить такі частини як : вступ, три частини, висновки, список використаної літератури, який містить у собі тридцять джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Прислів’я і  приказки як складова частина фразеології

§1 Основні методи досліджень фразеологічних одиниць

Предмет фразеології - це сполучення слів, що не утворюються  спонтанно у мовленні. А входять  у нього як готові блоки з певними  значеннями. Часто значення фразеологізму  не зводиться до суми значень слів, що входять у нього. Фразеологізмам властива метафоричність та образність, вони можуть належати до стилістично забарвленої лексики (розмовної, чи навпаки, книжної). Дослідження цього розділу лексичної системи доводить що, як і слова, вони можуть входити до синонімічних рядів, можуть мати антоніми та можуть мати варіанти (поруч із фразеологізмами жорстокої структури є й такі, що мають змінний компонент - тобто алоформу фразеологізму). Визначення фразеологізму як структури, семантично цілісної, відтворюваної у готовому вигляді у мовленні і ідіоматичної, є загальноприйнятим. Однак у теоретичних дослідженнях і української, і перської лексики часто обмежується чи розширюється визначуване поняття ще певними умовами.

Фразеологія має свої специфічні завдання:

1) вивчення особливостей  структури фразеологічних одиниць і механізму витворення семантичної цілісності в сполученнях слів;

2) визначення причин  їх фразеологізації;

3) дослідження взаємовідносин  фразеологічних зворотів з іншими

лінгвістичними одиницями - словом, словосполученням, реченням;

4) з'ясування історико-етимологічної основи фразеологічних одиниць,

внутрішня форма яких утрачена;

5) вивчення законів  розвитку фразеологічного складу;

6) вироблення наукової системи опрацювання різнотипних фразеологічних структур у загальномовних та спеціальних словниках тощо .

  Отже, фразеологія  вивчає фразеологічну систему  мови в її сучасному стані  та в історичному розвитку. Фразеологія, як і будь-яка інша дисципліна, володіє певними методами досліджень. Основні з них такі:

1. Метод семантичної ідентифікації.

Цей метод використав Ш. Баллі для визначення стійкого сполучення. Метод полягає у виділенні загальної ознаки, що дає змогу (або не дає такої) замінити зворот певним словом-ідентифікатором (ідентифікатор - це, передусім, логічний еквівалент, який служить лише засобом опису явища й не є фактом мови): бути як сардина в банці (бути переповненим), бігти зломивши голову (поспішати або бути заклопотаним).

2. Контекстологічний метод.

Він був опрацьований Н.Н. Амосовою, яка вважає, що фразеологізми слід вивчати синхронно, а при виборі методу необхідно виходити зі  специфіки конкретної мови [5]. Ознакою фразеологізму Амосова висуває   контекстуальну взаємодію слів у їх сполученнях у залежності від типу контексту - змінного, де вказівний мінімум має більшу або меншу кількість варіацій у межах одного семантичного оточення, чи постійного, під яким розуміється фіксоване сполучення слів, де варіації компонентів виключені, або максимально обмежені.

3. Метод оточення.

За допомогою цього  метода структуру фразеологізму  можна визначити як систему зв'язків між словосполученням та елементами контекстного оточення, що із цією фразеологічною одиницею пов'язані.

4. Метод фразеологічної ідентифікації.

Від методу семантичної  ідентифікації він відрізняється  тим, що не прирівнюється до слова, як це робив Ш. Баллі. Теорія еквівалентності  фразеологізму слову замінюється теорією співвіднесеності зі словами. Автор методу - О.В. Кунін.

Багато з відомих  лінгвістів розглядають фразеологію  загалом, її частини: ідіоми, крилаті  вислови, прислів'я, приказки

Тож фразеологізм - це стійкі сполучення слів, що не утворюються спонтанно у мовленні, а входять у нього як готові блоки з певними значеннями. [30]

 Крім цих у літературі  розглядаються також методи: варіаційний,  комплексний, фразеологічної аплікації,  монемний, семантичного диференціала, машинного перекладу та інші .

Крилаті слова - це стійкі афористичні вирази, що мають фольклорне, частіше літературне походження. Це слова відомих осіб у критичних чи типових ситуаціях; вони часто перекладаються дослівно і мають у багатьох мовах прямі еквіваленти. Велику групу становлять слова і вирази, взяті з біблії - біблеїзми.[26]

Прислів'я  і приказки як жанр усної народної творчості

Прислів'я і приказки — надійний щит, який захищає усіх нас від різних збочень, помилок, промахів. Прийми, читачу, їх, як добру, живильну, рятувальну силу, як дорогоцінний народний скарб, і  стануть твоїми вірними друзями, порадниками. Вони добрі і мудрі.

Про прислів'я й приказки нашого народу протягом століть написано чимало праць, висловлено багато цікавих думок і припущень.

Справжній науковий підхід до їхнього студіювання здійснив учений зі світовим ім'ям О. О. Потебня. «Мова — не тільки матеріал поезії, як мармур — скульптури, але й  сама поезія, — писав він, — а  тим часом поезія в ній неможлива, якщо забути наочне значення слова...» [17].

Прислів'я — це стислий, влучний, образний, здебільшого народний вислів, який стосується характеристики різноманітних явищ життя... їх уживають у мові для розкриття явищ життя  й побуту, різних типових життєвих обставин і ситуацій. Це, як правило, завершені, логічно вмотивовані, двочленні, зримовані речення, наприклад: «Життя прожити — не поле перейти»; «Не святі горшки ліплять»; «Кулик знає, куди чайка літає»; «Коли вже за що взявся — веди до краю»; «Як спить, так не їсть, а як їсть, то не дрімає».

Прислів'ям властиві глибокий зміст і досконала форма. Музично-словесна гармонія, притаманні їм інші художні  властивості підсилюють духовні  переживання людини, сприяють формуванню емоційно-експресивних процесів —  соціальних, інтелектуальних, естетичних.

Зміст її, на відміну від  прислів'я, не має звичайно повчального  характеру, їй властива синтаксична  незавершеність; часто-густо це вкорочене  прислів'я, наприклад: «як сніг на голову»; «вивести на чисту воду»; «сам собі на думці», «серцю не накажеш».

Приказка є влучним образним народним висловом, який виражає думку часткового характеру.

Проблеми  дефініції прислів'їв і приказок