Особливості перекладу морфологічних засобів вираження заперечення в науково-технічних текстах

               Особливості перекладу морфологічних засобів вираження заперечення  

                                              в науково-технічних текстах

                                                      

                                                     ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ДЖЕРЕЛ ПРИСВЯЧЕНИХ ЗАКОНОМІРНОСТЯМ ФУНКЦІОНУВАННЯ МОРФОЛОГІЧНИХ ЗАСОБІВ ВИРАЖЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ…………………………………………………………….5

1.1. Визначення статусу заперечення як мовної універсалії…………………...5

       1.1.1. Визначення заперечення у лінгвістичних джерелах………………...5

       1.1.2. Історія вивчення  поняття заперечення……………………………….7

       1.1.3. Предикативність  заперечення………………………………………...9

       1.1.4. Загальне  та часткове заперечення…………………………………...11

1.2. Систематизація морфологічних  засобів вираження заперечення……….18

       1.2.1. Характеристика заперечувальних афіксів англійської мови………18

       1.2.2. Граматичні  засоби вираження заперечення  в англійській мові…...22

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПЕРЕКЛАДУ  МОРФОЛОГІЧНИХ ЗАСОБІВ ВИРАЖЕННЯ  ЗАПЕРЕЧЕННЯ В АНГЛОМОВНИХ                            НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ТЕКСТАХ………………………………………………………………………...25

2.1 Загальна характеристика вживання  та перекладу заперечувальних конструкцій в науково-технічних текстах……………………………………..26

2.2. Специфіка перекладу заперечувальних префіксів………………………..31

2.3. Особливості перекладу заперечувальних суфіксів……………………….34

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..35

SUMMARY………………………………………………………………………37

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………..38

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….41

 

 

 

 

                                                      ВСТУП

      Заперечення являє собою важливу категорію мови, будучи однією з основних розумових операцій. Універсальність заперечення зумовлена прагненням людини до диференціації явищ дійсності та відбиттям цього процесу в мові.

       У лінгвістиці заперечення найчастіше розглядається як елемент значення речення, який вказує, що зв'язок, який встановлюється між компонентами речення, на думку мовця, реально не існує [5, с. 249] або що відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем як помилкове.

        Категорія заперечення в мові характеризується розгорнутою, складною системою засобів вираження й неоднорідністю семантики, що продовжує привертати увагу дослідників, не зважаючи на, багаторічну традицію її вивчення (див. Е. Кліма, Е. Шендельс, О. Падучева, О. Бахарев,                             В. Бондаренко, Л. Бархударов, Д. Штелінг, В. Комісаров, Г. Левітова та багато інших).

         Проте до цих пір у науковій літературі немає єдності думок відносно категоріальної приналежності заперечення. Воно визначається як           логіко-граматична (В. Бондаренко), граматична (Е. Шендельс), синтаксична (Б. Мамедов, Е. Шендельс), понятійна (О. Есперсен) та інша категорія.

         Лінгвістичне поняття заперечення, крім його відношення до слова та виразу, включає також і його віднесеність до морфеми. Лінгвісти звертаються до поняття заперечення у морфемній структурі слова, розглядаючи проблему антонімічних стосунків у мові. Заперечні афікси як один із способів вираження опозиційних ознак властиві мовам з розвиненою системою афіксації.

          У галузі перекладознавства питаннями перекладу заперечних конструкцій займалися М. Аполова, В. Комісаров, Л. Латишев та ін. При цьому однією з основних проблем перекладу залишається проблема досягнення адекватності та еквівалентності. Цій темі присвячено багато

 

наукових праць таких вчених, як Ю. Найда, В. Комісаров, Л. Моліна,                    А. Швейцер та ін.

           З огляду на це, актуальність дослідження зумовлена універсальним характером явища заперечення, складністю визначення його категоріального статусу, що впливає на адекватність його перекладів у науково-технічних текстах.

           Об’єктом дослідження є морфологічні засоби вираження заперечення в англійських науково-технічних текстах.

          Предметом дослідження є особливості перекладу морфологічних засобів вираження заперечення в англомовних науково-технічних текстах.

          Мета дослідження полягає у визначенні особливостей перекладу заперечення в англомовних науково-технічних текстах шляхом систематизації морфологічних засобів його вираження.

          Мета роботи реалізується шляхом вирішення таких завдань:

1) визначити сутність  поняття «заперечення»;

2) класифікувати різновиди  англійських заперечень на морфологічному та синтаксичному мовних рівнях та виявити підходи до їх перекладу українською мовою;

3) встановити відмінності  у структурі заперечення в англійській та українській мовах; 

4) узагальнити особливості відтворення англійських заперечних конструкцій на матеріалі українських перекладів англійських науково-технічних текстів.               

          Матеріалом дослідження послугували українські переклади текстів МАГАТЕ [ 24] з атомної енергетики.

         У роботі були використані такі методи: спостереження, опису, зіставлення та узагальнення.

 

 

       

          Теоретичне значення дослідження роботи полягає у систематизації практичних аспектів вивчення функціонально-семантичних категорій досліджуваної проблеми.

          Практичне значення дослідження полягає у можливості застосування отриманих результатів у теорії та практиці перекладу («Морфологія», «Граматика», «Синтаксис»). Матеріали, які містяться в роботі можуть бути використані при науковому описі граматичної будови англійської мови, при складанні підручників та навчально-методичних посібників, направлених на вдосконалення викладання англійської мови в учбових закладах.

          Робота складається зі вступу у якому обґрунтовується актуальність роботи, окреслюється об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження; першого розділу присвяченому огляду теоретичних та експериментальних джерел щодо закономірностей функціонування морфологічних засобів вираження заперечення в англійській мові; другого розділу, у якому подано аналіз особливостей перекладу морфологічних засобів вираження заперечення в англомовних науково-технічних текстах, загальних висновків у яких викладено основні результати проведеного дослідження, summary, списку використаних джерел та додатків, що містять перелік речень, у яких реалізуються морфологічні засоби вираження заперечення.

 

 

 

 

 

 

 

                                                        РОЗДІЛ 1

 ОГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ  ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ДЖЕРЕЛ  ПРИСВЯЧЕНИХ ЗАКОНОМІРНОСТЯМ ФУНКЦІОНУВАННЯ  МОРФОЛОГІЧНИХ ЗАСОБІВ ВИРАЖЕННЯ  ЗАПЕРЕЧЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

        

          1.1. Визначення статусу заперечення як мовної універсалії

         1.1.1. Визначення заперечення у лінгвістичних джерелах. Явище заперечення є однією з основних категорій філософії та логіки. У філософію термін “заперечення” увів Гегель [18, с. 45], вкладаючи у нього ідеалістичний зміст. Він уважав, що в основі заперечення лежить розвиток ідеї, думки. Заперечення як реальний аналог логічного, уявного заперечення (антитезису) при цьому розглядалося як обов’язковий момент, який багаторазово повторюється у будь-якому процесі, де має місце зміна фаз, періодів, етапів зміни того або іншого об'єкта [14, с. 34].

          З погляду формальної логіки А.Д. Гетьманова визначає термін заперечення, як логічну операцію, що протиставляє істинному судженню неістинне, хибному судженню нехибне судження, яка вказує на невідповідність предиката суб'єкту або утворює доповнення до цього класу [11, с. 76].

         При цьому зазначається, що до запереченого судження веде не просте невиявлення очікуваного іншого певного об'єкту, тому що небуття одного полягає в бутті іншого [13, с. 37]. Інакше кажучи, заперечення – це не пряме відбиття дійсності та її зв'язків, а спосіб нашого пізнання, заснованого на контрасті з вихідними позитивними фактами.

         Являючись універсальною категорією мови зі складною й багатоаспектною семантикою та багатообразним арсеналом засобів вираження, заперечення набуває окреме тлумачення у світлі кожного нового напрямку мовознавства.

         

          Заперечення – елемент значення речення, який вказує, що зв'язок, який встановлюється між компонентами речення, на думку мовця, реально не існує [5, с. 249] або що відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем як помилкове. Найчастіше негативне висловлювання спостерігається в такій ситуації, коли відповідне стверджувальне було створене раніше або входить у загальну презумцію мовців. Заперечення - одна із властивих всім мовам світу вихідних, семантично нерозкладених значеннєвих категорій, які не піддаються визначенню через більш прості семантичні елементи                            [12, с. 223].

         Синтаксичний аспект проблематики заперечення завжди був основним у дослідницькій практиці, і це іноді навіть приводить до тверджень, що заперечення – категорія, властива лише реченню. Так, наприклад,                   В. В. Лебедєв висловлює думку, що мінімальною мовною одиницею, в межах якої функціонує заперечення, є предикативна конструкція [21, с. 56]. Така позиція відбиває вужче розуміння цього мовного явища і не узгоджується з фактами наявності заперечних мовних форм непредикативного характеру.

          З формальної точки зору заперечення може виражатися заперечними словами (укр. “не”); заперечним префіксом (нім. “unbekannt”); заперечними формами окремих частин мови: дієслова (англ. “І don't want”– аналітична заперечна форма, араб, літер, “lam yaktub”), займенника (укр. “ніхто”, ірак. діал. “lahhad”) та ін. Заперечення може бути формально невираженим компонентом значення слова (укр. “відмовитися” = “не погодитися”) або тим, що мається на увазі – формально невираженим компонентом значення речення (укр. “багато ти розумієш”) [40, с. 16].

          Отже, як свідчить викладене термін “заперечення” застосовується не лише в лінгвістиці, але й в інших науках, таких як логіка та філософія, що говорить про багатоаспекність цього поняття. У межах нашого подальшого дослідження будемо спиратися на таке розуміння явища “заперечення”:

 

 

логічна операція, що протиставляє істинному  судженню неістинне, хибному судженню нехибне, яка вказує на невідповідність предиката суб’єкту.

     

          1.1.2. Історія вивчення поняття заперечення. Проблема заперечення здавна привертає увагу науковців – перші спроби тлумачення цієї категорії відображено у філософії Стародавньої Греції та Індії. Серед гуманітарних дисциплін саме філософія має найбагатший досвід у дослідженні заперечення. Питання про природу заперечних суджень та їхнє відношення до реальної дійсності належать до фундаментальних проблем сучасної філософії. Ще за Платона заперечення ототожнювали з онтологічним небуттям. Філософи Стародавньої Індії визнавали існування особливої заперечної реальності поряд з такими категоріями, як субстанція, якість, дія, всезагальність, особливість, відношення притаманності. Вважали, що небуття таке ж реальне як буття і може бути безпосереднім об'єктом пізнання. Різні школи давньоіндійської філософії також стверджували, що без визнання реальності небуття неможливо осягнути ані процесу зміни і розвитку, ані факту кількісного розмаїття явищ природи.

         Зрозуміло при цьому, що заперечення є однією з найцікавіших категорій у межах граматики. Цій проблемі присвячено багато наукових праць. Перші згадки знаходимо у працях   Е. Кліми [34], О. Єсперсона [12], Е. Шендельса [31], В. Бондаренко [8], В. Комісарова [18],                                            О. Падучевої [26] та ін. Через категорію заперечення у лінгвістиці вивчають негативну реакцію, яка і є історичною основою сучасного заперечення. Тож, перш ніж перейти до вивчення заперечних конструкцій, слід окреслити етапи вивчення заперечення у межах мовознавства.

          Загальна історія заперечних конструкцій у багатьох мовах характеризується своєрідними коливаннями. Коли від заперечення залишається тільки проклітичний склад або навіть один звук, воно виявляється занадто слабким і з'являється необхідність підсилити його

 

додаванням якого-небудь додаткового  слова. Це слово, у свою чергу, може бути зрозуміле як елемент, що виражає заперечення, і може піддатися такому ж процесу, як і первинне слово. Таким чином, відбувається постійне чергування послаблення та посилення, це явище в сполученні з подальшою тенденцією ставити заперечення на початку речення, де воно цілком може бути опущене, веде до своєрідних наслідків, які можна прослідкувати на прикладі англійської мови [14, с. 376].

          Спочатку ne, що (разом з його варіантом me), було первісним вигуком відрази, воно виражалося, головним чином, м'язами обличчя, а саме скороченням м'язів носа. Згодом ne зникає, а разом з ним втрачається і значення відрази [16, с. 370].

          В англійській мові можна виокремити такі етапи розвитку заперечення: