Модальне дієслово must та його функціональні еквіваленти

 

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………3

Розділ І Модальність як функціонально-семантична категорія…………………5

1.1 Концептуальні підходи  до визначення модальності у  лінгвістиці …………..5

1.2 Аспекти синтаксичної  модальності………………………………………….....8

1.3 Поняття об’єктивної та суб’єктивної модальності у лінгвістиці…………….12

Розділ ІІ Функціонально-семантичне поле модального дієслова must ………...16

2.1 Поняття функціонально-семантичного  поля у лінгвістиці………………….16

2.2 Семантичні відтінки  модального дієслова must……………………………...18

      2.2.1 Повинність……………………………………………………………….19

      2.2.2 Закономірна  повинність………………………………………………....21

      2.2.3 Неминучість……………………………………………………………...22

      2.2.4 Деонтична  повинність…………………………………………………...23

      2.2.5 Необхідність/потреба……………………………………………………24

2.3 Функціональні еквіваленти  модального дієслова must. Їхні значення та принципи виділення………………………………………………………………...25

      2.3.1 Модальне  дієслово “have to”……………………………………………27

      2.3.2 Модальне дієслово “be to”………………………………………………28

      2.3.3 Модальне дієслово “need”……………………………………………….29

      2.3.4 Модальне дієслово “should/ought to”…………………………………...30

Висновки……………………………………………………………………………32

Список  використаних джерел ………………………………….………………..34

Перелік художніх джерел ………………………………………………………36

 

 

Вступ

Модальність –  явище досить багатоаспектне, і тому в лінгвістичній літературі висловлюються  різноманітні думки з приводу  сутності даного феномена.  
        Категорія модальності є однією з мовних універсалій, вона може знаходити своє вираження на різних мовних рівнях (лексичному, морфологічному, синтаксичному, інтонаційному). Існує досить багато вчених, які вивчали, розглядали, структурували засоби вираження модальності в різних мовах.

       Аналізуючи праці, присвячені  категорії модальності, типології та засобам вираження модального значення повинності, можна констатувати, що в англійській мові спробу дослідження модального дієслова must та його функціональних еквівалентів було зроблено В. Г. Адмоні, Ш. Баллі [4], О. І.  Бєляєвою [6], О. В. Бондарком [8], В. В. Виногдадовим [9], Л. С. Єрмолаєвою [10], Г. О. Золотовою [14].   

   Актуальність дослідження вмотивовується необхідністю системного опису функціональних еквівалентів модального дієслова must на матеріалі англійської мови. Актуальність досліджуваного питання визначається й тим, що модальне дієслово must розглядається у роботі як сегмент функціонально-семантичного поля модальності.

      Об’єктом   дослідження є категорія модальності в англійській мові.

      Предметом дослідження є модальне дієслово must та його функціональні еквіваленти.

       Мета дослідження полягає у комплексному вивченні та описі значень, що їх передає модальне дієслово must та його функціональні еквіваленти.

Мета роботи передбачає розв’язання таких завдань:

1) визначити  аспекти синтаксичної модальності;

2) встановити  зміст поняття «функціонально-семантичне  поле модального дієслова must»;

3) описати семантичні  відтінки модального дієслова must (повинність, закономірна повинність, неминучість, деонтична повинність, необхідність/потреба);

4) проаналізувати  модальне дієслово must та семантичні значення його функціональних еквівалентів.

        Методи дослідження. В основу дослідження покладено порівняльний метод та метод узагальнення, які дозволяють з’ясувати й виділити найбільш суттєві характеристики дієслова must та його еквівалентів з метою подальшого встановлення основних модальних значень, що їх передають згадані мовні засоби.

        Наукова новизна дослідження полягає в тому, що здійснено системний, комплексний аналіз речень із модальним дієсловом  must та його функціональними еквівалентами з урахуванням їх структурних, семантичних та комунікативних особливостей.

        Теоретичне значення роботи полягає в уточненні критеріїв розмежування модальних значень, котрі передаються в англійській мові дієсловом must та його функціональними еквівалентами.

        Практична цінність дослідження. Теоретичні узагальнення, висновки, методика аналізу і фактичний матеріал дослідження можуть бути використані для написання навчальних підручників і посібників з граматики, при викладанні англійської мови у середній та вищій школі.

 

 

 

Розділ  І. Модальність як функціонально-семантична категорія

 

1.1 Концептуальні  підходи до визначення поняття  модальності у лінгвістиці

 
        Категорія модальності  у лінгвістиці вважається недослідженим  до кінця явищем. «Незважаючи  на те, що протягом певного  часу модальність залишалась  в центрі уваги дослідників,  в наш час важко знайти категорію,  яка б такою же мірою характеризувалася відсутністю єдиної думки з приводу її походження, структури та характеру значень, які вона передає. Не всі автори чітко розмежовують граматичну і логічну модальність. Не існує єдиної думки у вирішенні питання і про рівневу віднесеність категорії модальності: чи є модальність категорією морфології, синтаксису чи семантики. Це, в свою чергу, впливає на визначення взаємозалежності таких категорій, як спосіб, предикативність і модальність» [22: 148-149].

       Поняття модальність вперше з'явилося в «Метафізиці» Арістотеля, звідки  воно перейшло у класичні філософські системи. Арістотель виділив три основних модальних поняття: необхідність, можливість і реальність. Різні судження про модальність ми знаходимо у Теофраста і Евдема Родосського, пізніше  у середньовічних схоластів. Також досліджував модальність відомий вчений І. Кант, який виділяв судження про дійсність, можливість та необхідність, а також достовірні та ймовірні судження. 

       А. Ейнштейн у «Філософії можливого» узагальнює підходи до вивчення модальності в різних сферах гуманітарного мислення. Він відносить поняття модальність до основоположних і вибудовує свою теорію можливого, спираючись на три основні істини модальності буття: дійсне, можливе і необхідне. Як найбільш значущу він виділяє модальність можливого, оскільки через неї визначаються дві інші модальності.

У лінгвістиці модальність визначається як функціонально-семантична категорія, що виражає різні види відношення висловлювання до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації, що повідомляється. У західноєвропейській лінгвістиці найбільшого поширення набула концепція модальності Ш. Баллі, суть якої полягає в тому, що в будь-якому висловлюванні можна виділити основний зміст (диктум) і його модальну частину (модус), що виражає інтелектуальне, емоційне або вольове судження мовця щодо диктуму [4: 48].       

Трактування  модальності  у  сучасному  мовознавстві надзвичайно широке.

В. В. Виноградов визначав модальність як відношення змісту висловлювання до дійсності з погляду мовця [10: 67]. На думку ж О. В. Бондарка, категорії модальності охоплені поняттям темпоральності, часової локалізованості та персональності. Дослідники також звертають увагу на розмежування суб'єктивної модальності, що визначає ставлення мовця до висловлювання, і об'єктивної, що виражає відношення висловлювання до дійсності. Останнє розглядається як дійсність в уявленні мовця. Саме це уявлення відображене у мовленнєвих модальних значеннях, що включають елементи мовленнєвої семантичної інтерпретації смислової основи висловленого змісту [8: 64].

       Явище  модальності  надзвичайно  складне  та  багатоаспектне.  Як  зазначає

Я. Й. Рецкер, «немає в англійській мові іншої лексико-граматичної  категорії, котра представляла би більше складностей в процесі перекладу, ніж категорія модальності» [18: 170]. Саме тому ця проблема є предметом суперечок у лінгвістиці, й належить до "вічних" питань мовознавчих студій, адже ще й досі не існує єдиного погляду на природу цієї категорії.

        Так, за визначенням В. Н. Ярцевої, «модальність – це функціонально-семантична категорія, що виражає різноманітні види відносин ставлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації того, що повідомляється» [24: 303].

        О. О. Селіванова визначає категорію модальності як «репрезентацію різних емотивно-оцінних сигналів, змодельованих авторською свідомістю, реальністю/ірреальністю імітованої референції, яка відіграє суттєву роль в актуалізації змістовно-континуальної організації тексту» [19: 10].

        За визначенням Я. Й. Рецкера, «модальність - це особова форма дієслова, дієслівне словосполучення або модальний прислівник, за допомогою котрих мовець виражає свою точку зору з приводу ступеня виконання дії чи стану, позначеного присудком» [18: 170].

Модальні слова  не виконують номінативної функції, бо втратили своє конкретне лексичне значення; вони також не виступають у реченні в ролі його членів. Модальні слова виражають вторинну модальність висловлювання або окремих його частин.

Модальні дієслова – це такі дієслова, «лексичне значення яких виражає відношення до змісту висловленої думки, оцінку його автором» [20: 134]. Модальні дієслова вказують на можливість і намір, повинність, бажання: могти, уміти, мусити, сміти, бажати, хотіти, прагнути, намагатися, старатися, мати намір, вагатися тощо. Висловлювання з модальним дієсловом – це складне висловлювання, «яке складається з пропозиції та її модальної характеристики, “модального оператора”» [21: 11].

       Отже, послуговуючись визначеннями  категорії модальності, пропонованих лінгвістами, ми розглядаємо модальність як відношення автора слів до навколишнього середовища, котре може бути як негативним, так і позитивним. Модальні слова у нашій роботі розглядаються у якості лексико-граматичної категорії, яка об’єднує незмінні слова і словосполучення, що виражають суб’єктивно-об’єктивні відношення людини до явищ дійсності та їх зв’язків, оцінюючи ці явища і зв’язки з точки зору їх ймовірності, можливості, необхідності тощо.

 

1.2 Аспекти  синтаксичної модальності

Категорії модальності  присвячена величезна кількість праць, які пропонують різні визначення цього поняття. Найбільш поширене визначення мовної модальності зводиться до того, що вона виражає відношення повідомлення, котре містить речення, до дійсності, яка встановлюється з точки зору мовця.

Окрім різниці  у визначенні поняття модальності, серед лінгвістів немає одностайної  думки щодо його категоріальної належності. Модальність проявляється на рівні  синтаксису, а тому здебільшого розглядається  у тісному взаємозв’язку з категорією предикативності. Автори визначають модальність по-різному; її вважають граматичною, синтаксичною або семантичною категорією. Р. О. Будагов, наприклад, говорить про модальність, як граматичну категорію [9: 204]. Л. С. Єрмолаєва вважає модальність синтаксичною категорією, зазначаючи, що за межами синтаксичної модальності залишаються лексичні засоби [11: 21]. Такі науковці, як В. В. Виноградов, Т. В. Колшанський, І. Б. Хлєбнікова розглядають модальність, як семантичну категорію, оскільки модальний зміст може бути виражений різними мовними засобами. До них відносять граматичні  засоби, лексичні (модальні слова), лексико-граматичні (модальні дієслова) та інтонацію. Різноманіття тлумачень даної категорії робить визначення мовної модальності на основі формальних засобів вираження дуже складним.

Більш-менш чітку  межу між модальністю та предикативністю  можна було б провести за умови  розгляду предикативності, як логіко-синтаксичної категорії на рівні мови, а модальності  – як комунікативно-синтаксичної категорії  на рівні мовлення.

Категорія предикативності  складається з мовних явищ, які  характеризують мову як форму мислення і відносять її до функції вираження (оформлення) думки. Модальність охоплює  граматичні засоби, які виникли завдяки  призначенню мови, як засобу спілкування й забезпечують розуміння думки, що повідомляється.

В. В. Виноградов вважав модальність одним з двох різновидів граматичних відношень  і розмістив модальні значення поряд  з системою логіко-смислових граматичних  значень. До категорії модальності  він відносить все те, що пов’язано зі ставленням мовця до дійсності. Особливий інтерес до цього поняття свого часу був викликаний працею мовознавця «О категории модальности и модальных словах в русском языке»  [10].

У вченні В. В. Виноградова  про модальність можна виділити такі положення:

1) категорія  модальності – центральна мовна  категорія;

2) модальне значення  притаманне кожному реченню; воно  вказує на відношення змісту  речення до дійсності та ставлення  мовця до висловленого;

3) зміст та  форми  вираження категорії модальності у мові історично змінні;

4) об’єм категорії модальності дуже широкий;

5) категорія  модальності тісно пов’язана з категорією предикативності.

        Учені часто ототожнюють модальність  з предикативністю, зводячи категорію  модальності до граматичної категорії способу. Дискусійною вважається і проблема встановлення об’єму та аспектів категорії модальності, різновидів, з яких вона складається, різноманітних модальних відтінків, котрі є складовими цих підтипів.

        Так, Л. С. Єрмолаєва вводить у теорію модальності терміни «зовнішня» і «внутрішня» модальність. Під «зовнішньою» модальністю речення учений розуміє відношення його змісту до дійсності в плані реальності/ірреальності та ступінь впевненості мовця у повідомлюваних ним фактах. «Внутрішня» ж модальність витлумачується мовознавцем, як відношення суб’єкта (рідше об’єкта) дії до виконуваної ним дії [11: 48].

У розумінні  багатоаспектності категорії модальності  незмінним залишається поділ  на суб’єктивну та об’єктивну модальність. Ідея двобічного змісту речення  була сформульована Ш. Баллі, якого вважають основоположником концепції модальності у західноєвропейській лінгвістиці. У концепції мовознавця простежуються тенденції до виділення в реченні основного змісту та його модальної частини, у якій виражається інтелектуальне, емоційне чи вольове судження мовця у відношенні до диктуму. В подальшому вчені виділяють кілька типів модальності, на основі функціонально-семантичної диференціації модусів.