Ілокутивні провали як елемент сюжету фольклорного тексту

Атмосфера та регістр спілкування грають значну роль у процесі комунікації. Вони створюються психологічними, ситуативними, когнітивними та мовними чинниками. Порушення хоча б одного із них робить комунікацію неможливою або суттєво знижує її ефективність. Невідповідність психологічних станів може дати в результаті неправильний вибір мовцем регістру спілкування, наслідком чого унеможливлюється КА.

Значна частина комунікативних девіацій пов’язана із тональністю спілкування. Тональності бувають «рівноправні» та «нерівноправні». «Нерівноправна» може виявлятися «згори – донизу» (тобто панібратська, фамільярна, зверхня тощо) та «знизу – догори» (принизлива, прохальна, підлабузницька тощо). У комунікації мовців з різними соціальними статусами типи тональностей стають загальноприйнятими, а їх порушення спричиняє зазвичай перепитування, уточнення, може викликати роздратування, незадоволення тощо. Звичка вдаватися до певної тональності може стати перешкодою у спілкуванні або навіть привести до комунікативної невдачі, якщо необхідна ситуативна зміна стратегій, а вона не зроблена вчасно. Бувають і такі випадки, коли, незважаючи на соціальні відмінності, один із комунікантів надає перевагу «рівноправному» тону спілкування, а інший не хоче чи не може підтримувати запропонований тон.

У певному соціумі, колективі можуть сформуватися певні стереотипи комунікативної поведінки, це стосується й формування неповторного тону спілкування, який стає так званим «паролем», яскравою ознакою  цього кола комунікантів, тому для нового члена колективу або для сторонньої людини незнання тональності може стати перешкодою в успішному спілкуванні.

Значна частина комунікативних невдач, пов’язаних із тоном спілкування, спричинена неврахуванням настрою  адресата, його характеру, звичок, психічного та фізичного станів тощо.

Референція – це співвідношення елементів мовного коду (слова, словосполучення, висловлювання тощо) з референтом (конкретний предмет чи явище, якого стосується мовний знак). Референт повинен бути якісно представлений мовцем і впізнаний слухачем у повідомленні. Якщо ж цього не стається, то ми спостерігаємо девіацію, пов’язану з порушенням законів референції. Розрізняють комунікативні невдачі з референцією у прямих та непрямих мовленнєвих актах.

У прямих мовленнєвих актах зміст формується значеннями одиниць мовного коду, які недвозначно вказують на комунікативні наміри адресанта. Тобто адресатові не потрібно шукати приховані наміри мовця.

У непрямих мовних актах смисл не рівний значенню одиниць мовного коду, які ці мовленнєві акти формують. У випадку несформованості чи недостатньої сформованості комунікативної компетенції адресат може не розпізнати непрямі мовленнєві акти та не вміти їх декодувати. Комунікативні невдачі у непрямих мовленнєвих актах визначаються різними причинами. У натяках, наприклад, надто високий ступінь невизначеності референції та оцінки може стати причиною непорозуміння. Іронія може «не впізнатися» одним із учасників спілкування, «не прив’язуватись» до непрямого мовленнєвого акту. Або часто бувають випадки, коли адресат вбачає іронію там, де її немає, сприймаючи прямі мовні акти за непрямі.

Деформація інформації в каналах комунікації як тип  комунікативної девіації може відбуватися  з різних причин: з вини адресанта, адресата, як результат впливу комунікативного шуму тощо [3].

 

4. Девіації, пов’язані з мовним кодом.

 

Розрізняють такі типи комунікативних девіацій, пов’язаних із мовним кодом:

1. На етапі членування початкового задуму.

1. Накладання виділених аспектів початкового задуму.

2. Надлишкова експлікація складових виділених аспектів.
3. Неповнота експлікації виділених аспектів.
4. Неправильне співвіднесення виділених смислів з мовними структурами.

2. На етапі категоризації.

1. Аномальна категоризація дії, процесу.
2. Аномальна категоризація стану.

3. На етапі пропозиціонування.

1. Добір нестандартного конверсива.
2. Неідіоматична лексикалізація.
3. Накладання синонімів.
4. Надлишкова лексикалізація.
5. Створення ненормативного фразеологізму.

4. На етапі побудови поверхневої структури повідомлення.

1. Аномальна побудова поверхневої синтаксичної структури повідомлення.
1. Скорочення синтаксичної структури пропозиції.
2. Перебудова синтаксичної схеми речення.
3. Контамінація (змішування, об’єднання) несинонімічних предикатів.
4. Поєднання предиката з «не тим» вузлом структури.
5. Аномальне дієслівне керування.
6. Вплив аналогії на граматичні форми.
7. Вживання «не тих» сполучників.
8. Ненормативний порядок слів.
2. Аномальна побудова лексико-семантичної структури повідомлення.
1. Невідповідність асерції.
2. Невідповідність рівневі семантичного узагальнення.
3. Невідповідність пресупозиціям.
4. Невідповідність нормам сполучуваності.
5. Добір пароніма.
6. Інші типи.

Мовні девіації, пов’язані  з мовним кодом, зумовлені рівнем мовної компетенції учасників комунікації. Основною причиною комунікативних невдач цього типу є неволодіння учасниками КА спільною ідіоетнічною мовою або незнання ними окремих її елементів. Мовні помилки, неточності, недоречності, описки, обмовки – все це призводить до погіршення якості спілкування [3].

Найважливішими етапами  втілення думки в мову є членування початкового задуму, категоризація, пропозиціювання і побудова поверхневої структури висловлювання.

Процедура членування в залежності від намірів адресанта може проводитися з різною мірою деталізації висловлювання, кількості учасників з різними стосунками між ними тощо. Членування початкового задуму залежить не лише від когнітивних намірів мовця, а й від способів мовного вираження. Смисли повинні бути співвіднесені з мовними структурами і мовними одиницями, а їх сукупність підведена під певний зразок або схему. Конкретна реалізація цієї процедури складна і може супроводжуватися девіаціями. Найпоширенішими типами девіації на цьому рівні є накладання виділених адресатом аспектів початкового задуму, надлишкова експлікація складових виділених аспектів, неповнота експлікації виділених аспектів, неправильне співвіднесення виділених смислів з мовними структурами.

Виділені мовцем аспекти  на етапі членування початкового  задуму можуть абстрактними. Тому в  механізмах породження мовлення передбачений процес категоризації, тобто віднесення виділених аспектів початкового задуму до певного узагальненого типу ситуації. Цей процес є наближенням виділених абстрактних аспектів до достатньо стандартизованих лексичних і граматичних структур, які є в кожній ідіоетнічній мові й пов’язуються з категоріями дій, процесів і станів.

У процесах вербалізації обов’язковим є усвідомлення мовцем ієрархії та структури ролей учасників  спілкування. Беручи до уваги лінгвістичну точку зору, тут мова йде про  добір конкретної «протосхеми» майбутнього висловлювання. Такий етап породження мовлення називають пропозиціюванням, оскільки його результати – пропозиції – є основою семантичного представлення будь-якого повідомлення. Пропозиція – це мисленнєвий шаблон: відображення певної ситуації, що належить об’єктивній дійсності, але узагальненій та організованій свідомістю; це певний концепт майбутнього висловлювання. Завершений характер пропозиції вимагає заповнення її потенційних вузлів конкретними лексемами, що пов’язуються з проблемами семантики ідіоетнічною мови. На цьому етапі можливі девіації, пов’язані з мовною компетенцією.

Значна частина девіацій, пов’язаних з мовною компетенцією комунікантів, стосується побудови поверхневої структури (звукового втілення змісту) повідомлень, тобто заповнення сформованої на попередніх етапах вербалізації пропозиції лексемами з ідіолексикону мовця. Особливості побудови поверхневої синтаксичної структури висловлювання пов’язані з переважаючим впливом граматичної семантики; побудова ж поверхневої лексико-граматичної структури відбувається відповідно до законів лексичної комбінаторики, тобто правил поєднання номінативних одиниць у межах повідомлень. Тому виникнення девіацій на етапі формування поверхневої структури висловлювання спричиняється не загальноприйнятим оперуванням складовими внутрішнього лексикону мовця, незнанням закономірностей побудови синтаксичної структури і когнітивних процедур добору номінативних елементів [3].

Когнітивні й лінгвальні чинники процесу породження мовлення по-різному взаємодіють на різних етапах. Когнітивна складова на привербальному етапі породження мовлення виявляється насамперед у виділенні певного первісного задуму, його членуванні на аспекти, які відповідають намірам мовця; підведенні їх під найабстрактніші мисленнєві категорії, що співвідносяться з не менш абстрактними глибинними категоріями конкретної ідіоетнічної мови. На вербальних етапах процесу породження роль лінгвального чинника зростає, стаючи домінуючою на етапі побудови поверхневої структури висловлювання. Саме тут мовленнєві девіації пов’язуються із закономірностями синтаксичної структури і процесами добору номінативних елементів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Ілокутивні провали у фольклорних текстах.

 

        2.1  Загальна характеристика фольклорних творів.

 

«Вчені розрізняють  різні жанри дитячого фольклору. Найбільший пласт становить жанр, який включає наступні цикли: пісні  зимово-новорічного циклу … календарно-обрядова поезія … сюди ж належать і жартівливі та гумористичні пісні. Окремий вид становлять колискові пісні … прислів’я і приказки … серед дитячого фольклору виділяються і народні ігри…» [4, с. 8]. Проте жанр казки і цікавить нас у практичній частині роботи. Як зазначає Ф. С. Бацевич, «більшість лінгвістичних досліджень … здійснюють на матеріалі побутового, естетичного, офіційно-ділового і публіцистичного дискурсів» [1, с. 167]. Казка є чудовим прикладом побутових комунікативних актів. Зокрема багато комунікативних девіацій можна аналізувати за текстом соціально-побутової казки, народного анекдоту чи небилиць. «Хоча у світовій практиці перші спроби збирати й публікувати народні казки робилися ще в XIV – XV ст., до ХІХ ст. фольклорна казка, по суті, не досліджувалася» [6, с. 129].

Чи не найчисельнішими  українськими казками є соціально-побутові твори. У них часто розповідається про Правду та Кривду, про стосунки багатого й бідного братів, часто зустрічаємо розповіді про стосунки батьків та їх невдячних дітей, про кмітливих наймитів та їх жадібних хазяїнів [6].

 

        2.1 Приклади комунікативних девіацій в українських соціально-побутових казках.

 

Веде його [наймита] бідний у своє село та дорогою зажуривсь.

Парубок і питається:

• Чого ви, дядьку, журитесь?
• Ні, - каже, - я не журюсь.
• Ні, таки журитесь.
• Чого ж мені журитися? («Два брати»)

Ця комунікативна девіація, спричинена адресатом, виникла тому, що адресат не очікував комунікативного  спілкування. Бідняк ішов додому після  покупки на ярмарку та задумався, як то далі без грошей прожити, і не очікував комунікативного акту з боку купленого ним «товару». і тому ухиляється від комунікації, не хоче відповідати на запитання, використовуючи риторичні запитання у відповідях. Адресат порушує асертивно-пресупозитивні співвідношення, від чого його репліки стають тавтологічними і утворюється ефект уникання відповіді.

 

[Жінка послала чоловіка на ярмарок купити їжі на останні 25 червінців, що були в домі. А чоловік натомість викупив рівно за 25 червоних наймита у панів, бо жаль стало хлопця, та привів з тягарем на серці «покупку» додому жінці показати.]

Ввійшли в хату:

• Ось, - каже, - на тобі, жінко, купив.
• Що купив?
• Та ось дивись, якого парубчака!
• Та невже ж? – а сама в сльози: – Що ти наробив? Самим нічого їсти, діти з голоду пухнуть. («Два брати»)

Комунікативна девіація створена адресантом. Виникла вона у цьому випадку тому, що адресант сформулював своє звертання таким чином, що адресат не одразу виокремлює ілокутивні мету повідомлення і мусить для з’ясування цілі КА вдаватися до перепитувань.

 

[Багатий брат посадив свою тещу у скриню, а скриню попросив у бідного брата потримати трішки у себе вдома, бо, мовляв, судді наїдуть добро описувати. А насправді багач хотів, аби жінка підслухала у скрині, звідки у бідняка гроші взялися. Стара вмерла вночі у замкненій скрині у домі бідного брата – подавилася вареником – і як зять заїхав забирати її наступного дня, то одразу ж по дорозі додому почав випитувати стару жінку, що вона підслухала у чужому домі за добу, не відкриваючи скрині.]

Поставили [скриню на воза] й повезли. Багач іде ззаду  та й питається:

• Мамо, чули, де вони беруть гроші?

Не озивається.

• Мабуть заснули.

Привезли скриню додому, відімкнули. Як глянув багач, аж за голову взявся.

• Умерла?! Дивись, жінко, ще й вареник у роті. Мабуть, удавилась. («Два брати»)

Комунікативна девіація виникла з вини адресанта. Він створив незбалансований комунікативний акт, адже не врахував фізичний стан адресата (мертва теща, яка не придатна до комунікацій), що і призвело до комунікативної невдачі.

 

[Жили чоловік та жінка, і мали вони дуже розумну дочку вісімнадцяти років, саме на виданні. Не було батьків якось вдома, аж навідалися свати.]

… дівка й питає:

• Ви, люди добрі, з дороги голодні, певно, - чи не перекусили б чого хоч трохи?
• Од хліба й солі не будемо одмовлятись, - сказав один староста.
• Даси – перекусимо й спасибі скажемо, а не даси – воля твоя.
• То й гаразд, - каже дівка. – А чого ж вам подавати, чи одбутного чи прибутного, а чи того, що вгору дивиться?

Ззирнулися старости з молодим та й не знають, що відповісти. («Мудра дівчина»)