Ілокутивні провали як елемент сюжету фольклорного тексту

Результат вторинної  комунікативної діяльності – комунікативно-прагматичний ефект тексту (залучення адресата до нової інформації, народження емоцій, їхня динаміка тощо) являє собою стимул до подальших дій [10].

Спілкування людей є  не просто обміном інформацією носіїв певних інтелектуальних систем, а  передусім спеціально організованим  впливом на партнера по комунікації  з метою зміни його зовнішньої поведінки або внутрішнього світу. Як зазначають фахівці з психології міжособистісного спілкування, «метою комунікації завжди є певна зміна в «багажі» співбесідника – його доповнення, розширення, відмова від зайвого, «перепакування» тощо. Отже, ефективність комунікації пов’язана з тим, наскільки це вдається». Реальне спілкування, яке здійснюється в умовах впливу значної кількості чинників (психічних, соціальних, конситуаційних, лінгвальних, часових, просторових тощо) не завжди буває стовідсотково ефективним і, зазвичай, супроводжується певною кількістю різноманітних комунікативних девіацій (комунікативних невдач). Під комунікативними девіаціями розуміємо порушення «природного» обміну знанням, перерви у спілкуванні, коли МА не виконує свого призначення, а мовець не досягає своєї ілокутивної мети або досягає її з певними труднощами [1].

 

 

3. Типологія комунікативних девіацій.

 

Комунікативна девіація – збій у спілкуванні (зокрема  міжкультурній комунікації), недосягнення очікуваного перлокутивного ефекту (перлокуції), причиною яких є недостатня комунікативна компетенція адресанта, зокрема в міжкультурній комунікації.

Будучи когнітивними за своєю природою, комунікативні  невдачі проявляються в порушеннях не стільки мовної, скільки комунікативної семантики (прагматики), а також закріплених  у мовленні законів комунікації. Якщо мовець обрав тип ілокуції, невідповідний висловлюванню, то це його когнітивна помилка, помилка вибору, орієнтації в спілкуванні, стратегії ведення розмови, правил комунікування тощо.

Девіації, пов’язані  з мовною компетенцією, спричинені специфікою лексичної й граматичної семантики та визначають її, а девіації, пов’язані з комунікативною компетенцією, зумовлені особливостями комунікативної семантики [1].

У сучасній лінгвістиці  не існує повної чіткої класифікації усіх можливих девіацій у комунікації. За основу класифікації можна брати відмінності в природі мовної та комунікативної компетенції учасників спілкування, а також причини їх виникнення у процесі породження дискурсу. Класифікація девіацій, описана нижче, саме враховує ці чинники.

 

1. Девіації, створені адресантом.

 

Комунікативні девіації, пов’язані  з особою адресанта (мовця, автора усного чи писемного дискурсу), спричинені невмінням або небажанням адресанта  побудувати МЖ (мовленнєвий жанр), який би відповідав певному дискурсу.

Типи комунікативних девіацій, спричинених адресантом:

1. Порушення підготовчих умов комунікації (спричиняються небажанням адресанта починати комунікативний акт (КА), неготовністю адресанта почати КА, неврахуванням неготовності чи небажання адресата слухати адресанта).
2. Створення недоречних комунікативних актів.
3. Створення несвоєчасних комунікативних актів.
4. Створення незбалансованих комунікативних актів.

1. Розбіжність світоглядних орієнтацій з адресатом.

2. Нечіткість виділення адресата.
3. Неврахування фізичного стану адресата.
4. Неврахування ментального стану адресата.
5. Неврахування когнітивних чинників адресата.

5. Створення дезорієнтованих КА.

1. Невміння побудувати необхідні мовні жанри.
2. Побудова незрозумілого адресатові КА.
3. Побудова КА не тієї іллокуції.

Порушення підготовчих  умов комунікації зазвичай спричиняються небажанням адресанта починати комунікативний акт (КА), неготовністю адресанта почати КА, неврахуванням неготовності чи небажання адресата слухати адресанта.

При розпочинанні КА саме адресант значною мірою відповідає за його початок, розвиток та завершення. Однією з умов успішності КА є його релевантність (доречність), адекватність (відповідність) об’єктивній дійсності й ситуації спілкування Але часто КА можуть бути неадекватними ситуації. Таким чином утворюються девіації, що є недоречними та несвоєчасними. Для прикладу, слід очікувати комунікативних девіацій, коли адресант робить комплімент одній дамі в присутності іншої, чи важливі невідкладні питання вирішуються у невідповідному людному місці, тоді як треба бути максимально обережним. Або уявімо ситуацію, як святкова вечеря у домі іменинника, обов’язковим атрибутом якої завжди є тост від гостей на честь хазяїна. Перед людиною, яка має вимовити промову, стоїть по суті лише одне завдання – у відповідний момент привітати «винуватця свята». Зрозуміло, що такий момент та місце – будинок іменинника – не є таким, де годилося б говорити про вади та недоліки хазяїна. Можливо, слід було б зробити це на робочому місці чи деінде, але не тут [9, с. 40]. Таких ситуацій у нашому повсякденному житті виникає чимало. Іноді КА не має адресації, тобто слова самі випадково зриваються з уст. В цьому випадку теж спостерігаємо комунікативну девіацію цього типу. Порушення неписаних правил – один із найсильніших мовленнєвих ефектів, наслідки яких завжди негативні для подальших комунікативних стратегій [3].

Створення адресантом незбалансованих  комунікативних актів – це насамперед помилковість адресації висловлювань. Спричинюється вона когнітивною помилкою адресанта стосовно особи адресата. Адресат – важлива складова будь-якого спілкування; він визначає вибір жанру, композиційних прийомів, мовних засобів. Іншими словами, будь-який мовний акт розрахований на конкретну модель адресата. Комунікативні девіації цього типу спричинені неправильною ідентифікацією адресата, нечіткістю виокремлення адресата або групи адресатів (найчастіше буває за наявності кількох осіб при спілкуванні), розбіжністю світоглядних орієнтацій адресанта і адресата, неврахуванням фізичного стану адресата, його ментальності, а також рівня обізнаності з конкретною ситуацією. Такого типу девіації також включають неврахування адресантом ерудиції адресата та когнітивних чинників особи адресата. Не слід забувати про те, що «соціальний інтелект – наріжний камінь людського взаєморозуміння. Його нестаток нерідко породжує парадоксальну ситуацію, у якій більшість аудиторії можуть вважати занудою і плутаником дуже ерудованого, з яскраво вираженим вербальним інтелектом оратора, який ясно і докладно мислить. Це відбувається тому, що людина з високорозвиненим інтелектом теоретика не здатна врахувати нерівномірність розвитку даного типу інтелекту в інших людей» [5, с. 32].

Створення дезорієнтованих  КА пов’язані з побудовою адресантом непослідовного, нелогічного КА, невмінням адресанта побудувати мовленнєвий жанр певного типу, побудовою незрозумілого адресатові мовленнєвого жанру, невмінням адресанта побудувати мовленнєвий акт необхідної іллокуції.

 

2. Девіації, створені адресатом.

 

Комунікативні девіації, пов’язані  з особою адресата, проявляються у  порушеннях сприйняття МЖ адресатом. Виокремлюють два загальні типи комунікативних невдач, пов’язаних з особою адресата, від  яких далі вже формуються дрібніші та детальніші класифікації:

1.Невдачі, спричинені інтерпретацією  змісту МЖ. Їх сутність полягає  в тому, що адресат, інтерпретуючи  мовленнєвий жанр, створений адресантом, «вичитує» в ньому неіснуючі  ілокутивні сили.

2.Невдачі, спричинені відмінностями  в ідіолексикону адресата і  мовця. Вони пов’язані з нерозумінням адресатом слів (їх значень), які використовує мовець. Це зумовлене недостатнім «наповненням» тезаурусу слухача (читача).

Типи девіацій, спричинених адресатом:

1. Неочікувані КА.

1. Небажання починати комунікацію.

2. Непідготовленість до комунікації.

2. Очікувані КА.

1. Підміна пресупозицій адресанта.
2. «Висновування» неіснуючих імплікатур дискурсу.
3. «Висновування» «не тих» іллокутивних сил МА.
4. Різниця в ідіолексиконах адресата та адресанта.
1. Пов’язана з різницею в освіті.
2. Пов’язана з незнанням сленгових виразів людей молодшого віку.
3. Незнання адресатом усіх прийнятих у певному колективі й змінних залежно від соціальних ролей імен (дескрипцій) людей, про яких ідеться в процесі комунікації.
5. Різниця в сприйнятті світу.

Цей тип девіацій спричинений  психічними, фізичними та іншими станами адресата і має безпосереднє відношення до його інтерпретацій повідомлень адресанта. При цьому, вживаючи термін «адресат», ми маємо на увазі саме ту особу (чи кілька осіб), якій (яким) ми й адресуємо мовлення, тому адресатом не можна вважати тих, хто випадково почув чуже мовлення, до якого воно не звернене [3].

Одним із законів кооперативного спілкування є закон добровільної участі в комунікації. Існує чимало способів вчасного уникнення небажаної  комунікації. Підставою для цього  може слугувати усвідомлення адресатом своєї неготовності до спілкування. Але якщо все ж адресат увійшов до неочікуваного для себе комунікативного акту, то він повинен визначити стратегію комунікативної поведінки для себе: слухача, співбесідника чи критика. Невиконання цих умов може спричинити різноманітні комунікативні ускладнення.

Очікувані КА – це такі, в яких є спільні для адресанта  та адресата пресупозиції: від найширших  до конкретних конситуативних.

 

3. Девіації, спричинені процесом комунікації.

 

Цей тип девіацій спричинений обміном неочікуваними типами МЖ, які свідчать про відсутність орієнтації комунікантів один на одного, врахування комунікативних стратегій, уваги до руху інформації в спілкуванні. Прояви таких девіацій можуть бути різними: від незначного непорозуміння, яке вимагає часу для осмислення й переорієнтації комунікативних стратегій, до повного провалу спілкування.

Комунікативні девіації, спричинені процесом комунікації (контактом):

1. Невмотивована зміна комунікативних стратегій.
2. Недотримання постулатів спілкування.

1. Недотримання постулатів кооперативного спілкування.

2. Недотримання постулатів етикетного спілкування.

3. Порушення асертивно-пресупозитивних співвідношень.

4. Створення атмосфери і регістру спілкування, які ускладнюють процес.
5. Порушення законів референції.

1. Прямі мовленнєві акти.

1. Нерозрізнення референтів.
2. Нечітка референція слова.
3. Двозначна референційна віднесеність мовного виразу.
4. Вживання окремих елементів повідомлення з незрозумілою адресатові преференційною віднесеністю.
5. Уживання імені з родовим значенням для позначення видового поняття.
2. Непрямі мовленнєві акти.

6. Зміна інформації в каналі комунікації.

Комунікативні девіації, спричинені процесом комунікації, пов’язані з ненормативною поведінкою учасників спілкування, і їх називають орієнтацій ними.

Невмотивована зміна комунікативних стратегій учасниками спілкування передбачає, для прикладу, невмотивований перехід від серйозного до жартівливого тону. Такі різкі зміни часто стають причиною труднощів інтерпретації слухачем іллокутивної мети мовця.

Комунікативні девіації, викликані недотриманням постулатів кооперативного спілкування, виявляються у формуванні мовцем висновків з недостатнім висвітленням логіки руху думок.

Коли адресант відверто нехтує дотриманням  усталених у певному суспільстві засобів висловлювання, наприклад максими такту, то в результаті часто одержується ігнорування імплікатур непрямого мовлення, тобто адресат сприймає отриману інформацію буквально. Тоді й виникають девіації, пов’язані з недотриманням постулатів етикетного спілкування. Чим більше віддалені один від одного співрозмовники, тим необхіднішим є виконання етикетних форм спілкування для запоруки вдалого КА. Однак не слід забувати й про міру етикетності: менша, ніж це прийнято в певному суспільстві, породжує ефект неповаги до співрозмовника; більша може сприйнятися як насмішка або, в кращому разі, непрямий мовленнєвий акт.

Важливим чинником спілкування  є спільний фонд пресупозицій в адресата та адресанта, які не повинні суперечити одна одній. У кооперативному спілкуванні асертивний компонент відповіді на репліку співбесідника не повинен збігатися з елементами пресупозиції. При порушенні асертивно-пресупозитивних співвідношень у повідомленнях репліка носить характер тавтології та складається враження ухиляння від відповіді [3].