Ілокутивні провали як елемент сюжету фольклорного тексту

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

 

ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

 

 

Кафедра прикладної лінгвістики

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

 

ІЛОКУТИВНІ  ПРОВАЛИ ЯК ЕЛЕМЕНТ СЮЖЕТУ ФОЛЬКЛОРНОГО ТЕКСТУ

 

 

 

 

 

Виконала студентка 28 групи

факультету романо-германської філології

спеціальності «прикладна лінгвістика»

Гламазда Валентина  Анатоліївна

 

 

Науковий керівник

доктор філологічних наук, професор

Жуйкова Маргарита Василівна

 

 

 

 

 

 

 

ЛУЦЬК 2010

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 1. КОМУНІКАТИВНІ ДЕВІАЦІЇ………………………………

1. Ілокутивна ціль висловлювання………………………………………..
2. Сутність і природа комунікативних девіацій…………………………….
3. Типологія комунікативних девіацій……………………………………..
1. Девіації, створені адресантом………………………………………..
2. Девіації, створені адресатом………………………………………..
3. Девіації, спричинені процесом комунікації…………………………..
4. Девіації, пов’язані з мовним кодом……………………………………

РОЗДІЛ 2. ІЛОКУТИВНІ ПРОВАЛИ У ФОЛЬКЛОРНИХ ТЕКСТАХ……….

2.1.    Загальна характеристика фольклорних творів……………………………

2.2.   Приклади комунікативних девіацій в українських соціально-побутових казках……………………………………………………………………………..

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Останніми роками усе  впевненіше стверджується думка  про те, що чільне місце серед наук та дисциплін, що вивчають мову в широкому контексті міжособистісного спілкування, належить комунікативній лінгвістиці. «З одного боку, в її межах вивчається як мовна, так і комунікативна компетенція учасників спілкування … а з другого – органічно поєднує в собі семантичні, синтактичні та прагматичні чинники комунікації…» [2, с. 25].

Комунікативна лінгвістика – це напрям сучасного мовознавства, що вивчає «…загальні закони спілкування … за допомогою природної мови, організацію засобів мовного коду та інших семіотичних (знакових) систем у процесах комунікативної взаємодії особистостей, вплив на засоби мови психічних, соціальних, когнітивних, культурних та інших чинників, а також різноманітних ситуативних складових комунікації» [3, с. 7]. Велику цікавість сьогодні з точки зору нових досліджень викликає невід’ємна складова комунікативної лінгвістики – комунікативна девіація.

«Комунікативна девіація – невдача у спілкуванні, причиною якої є недостатня комунікативна компетенція адресанта, зокрема недотримання правил, максим, постулатів комунікації» [1, с. 137].

Найбільший інтерес  у плані нашого дослідження представляють комунікативні девіації у фольклорних текстах, що займають важливе місце в житті суспільства, зокрема їх прояви у повсякденних комунікативних актах.

Актуальність даної роботи зумовлена тим, що дуже часто у спілкуванні девіації стають показниками прихованих збоїв у комунікації. З’ясування причин виникнення комунікативних невдач та створення повної їх класифікації, яка би задовольняла за всіма вимогами та параметрами, і досі є приводом для дискусій з-поміж вчених-лінгвістів.

Тема роботи – ілокутивні провали як елемент сюжету фольклорного тексту.

Мета роботи полягає у дослідженні явища «мовна девіація» з лінгвістичної точки зору та спробі пояснити закономірності його виникнення у фольклорних творах. Реалізація даної мети вимагає вирішення низки завдань, а саме:

• провести критичний аналіз літератури за проблемами дослідження;
• дослідити структуру мовного акту;
• дати визначення явищу «комунікативна девіація» у сучасному його розумінні;
• спробувати дати розгорнуту класифікацію мовних девіацій за певним алгоритмом;
• проілюструвати, як проявляються девіації у мовленні, та пояснити їх виникнення.

Об’єктом дослідження виступають різнотипні ситуації міжлюдського спілкування.

Предмет нашого дослідження представлений комунікативними девіаціями, що проявляються в українських народних соціально-побутових казках.

Практичне значення нашої роботи полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані на спецкурсах з проблем комунікативної лінгвістики. Результати дослідження можуть ілюструватися як наочні приклади щодо розглянутої проблеми.

У роботі застосовані  такі методи дослідження: описовий, методи комунікативно-прагматичного (зокрема текстуального та контекстуального) аналізу.

Структура роботи: наша робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. Комунікативні девіації.

 

1. Ілокутивна ціль висловлювання.

 

Теорія комунікативних актів (КА) розглядає спілкування як один із різновидів цільової поведінки, що підкоряється певним правилам. Цілі можуть бути досить різноманітними: зазвичай текст у мовній комунікації слугує для «… передачі інформації чи повідомлення, для прояву впливу на адресата мовлення, для узгодження практичних дій, для вираження естетичних уявлень… » [12, с. 42].

У будь-якому висловлюванні розрізняють  принаймні три різних аспекти, що здійснюються адресантом:

1. акт власне вимовляння повідомлення (локутивний акт);
2. пропозиційний акт (що включає акт референції, тобто привертання до зони розглядання певних об’єктів, та акт предикації, тобто приписування властивостей цим об’єктам);
3. ілокутивний акт, а саме вираження ствердження, обіцянки, прохання, вдячності, віддавання наказу, порада, задавання запитання – взагалі довільна реалізація комунікативного наміру мовця.

Висловлювання може призначатися, крім того, і для здійснення того чи іншого впливу на слухача (наприклад, може спантеличити слухача, принизити, образити, налякати тощо), тобто мати перлокутивний аспект.

Кожен КА відноситься до того чи іншого типу в залежності від ілокутивної функції. Кожен тип ілокутивного акту характеризується умовами, виконання яких необхідне для успішного здійснення КА даного типу. Ці умови поділені на кілька стадій: розрізняються попередні умови, умови щирості та просто істотні умови (Таблиця). Цей поділ має наступний зміст. Візьмемо, для прикладу, мовний акт обіцянки. Якщо не виконана його умова щирості (мовець (М) збирається здійснити дію (Д)), це означає, що М

 

Таблиця

Умови успішності мовного акту

Мовний акт	Умови успішності
	Попередні та істотні  умови	Умови щирості	Призначення
Акти ствердження (повідомлення, констатація, настійливі ствердження)	1. М має підстави  вважати П істинною. 2. Для М не очевидно, що С знає, що П (і не потребує нагадування).	М вважає, що П.	Даний акт розглядається  як повідомлення про дійсний стан речей.
Акт зобов’язання (обіцянка)	1. М здатен здійснити  Д. 2. М вважає Д корисним  для С. 3. М і С вважають, що Д не відноситься до тих подій, які очевидним чином відбудуться самі по собі.	М має намір здійснити  Д.	Даний акт розглядається  як зобов’язання з боку М здійснити  Д.
Акти спонукання (прохання, наказ та ін.)	1. М вважає, що С  здатен здійснити Д. 2. Ні для М, ні  для С не очевидно, що С, при звичному перебігу подій, сам по собі здійснить Д. 3. Стан, що є результатом  Д, не має місця.	М хоче, щоб С здійснив Д.	Даний акт розглядається  як спроба М домогтися того, щоб  С здійснив Д.
Акт запитання	1. М не знає відповіді. 2. Ні для М, ні  для С не очевидно, що С сам повідомить потрібну інформацію, якщо його не запитати. 3. М вважає, що С  знає відповідь.	М хоче отримати інформацію.	Даний акт розглядається як спроба М отримати інформацію від С.

 

нещиро пообіцяв, що виконає обіцяне. Між іншим, якщо не виконані попередні чи істотні умови, наприклад, «М вважає, що Д корисна для слухача (С)» чи «М і С вважають, що Д не відноситься до тих подій, які очевидним чином відбудуться самі по собі», то КА навряд чи можна взагалі розглядати як спілкування. Аналогічно, порушення умови щирості акту ствердження – «М вважає, що П» – дає хибне твердження, але все ж твердження [11].

Недотримання вищезгаданих умов у тому чи іншому типі КА, очевидно, призводить до невдалого КА або значно понижує його ефективність.

 

2. Сутність і природа комунікативних девіацій.

 

Специфіка будь-якого  наукового напряму в науковому дослідженні характеризується визначенням насамперед його цілей і завдань, наявністю свого предмета дослідження, основних понять і категорій, оригінальної методики та індивідуального підходу до кожної окремої проблеми у дослідженні. Особливий інтерес нині становлять різні напрями сучасних стилістичних досліджень у зв’язку з нагальною потребою в розробленні мовленнєвої діяльності взагалі й текстології зокрема.

Один із напрямів функціональної стилістики – комунікативна стилістика тексту, що комплексно аналізує текст  як форму комунікації та явище  ідіостилю. Комплексне вивчення тексту передбачає дослідження лінгвістичних  та екстралінгвістичних чинників спілкування, пов’язаних зі створенням тексту та його інтерпретацією. Лінгвістичні чинники спілкування передбачають добір та організацію мовних засобів різних рівнів у їхньому текстовому втіленні з урахуванням як мовної системи, що «стоїть» за текстом, так і мовленнєвої системності, зумовленої авторським задумом.

До екстралінгвістичних  чинників спілкування належать: постать  автора й адресата, цілі й завдання, що визначають їхню первинну і вторинну комунікативну діяльність, специфіка  сфери спілкування, характер ситуації, жанр тощо.

Мета комунікативної стилістики тексту полягає в розробленні  проблеми ефективності текстової діяльності автора й адресата з урахуванням  специфіки їхньої мовної особистості, сфери спілкування, цілей і завдань, жанрово-стильових та інших особливостей тексту.

Оскільки комунікативна  стилістика тексту щільно пов’язана  з герменевтикою, прагматикою, психолінгвістикою, можна говорити про три її основні  напрями, що формуються на стику з  цими науками. Перший передбачає вивчення змістового розгортання тексту на основі закладеної в ньому змістової програми як вияву не тільки авторської інтенції, а й ідіостилю автора та його концептуальної картини світу. Другий напрям розвивається під впливом прагматики і зорієнтований на розроблення теорії регулятивності, що аналізує те, як організовується пізнавальна діяльність читача засобами тексту. Під впливом психолінгвістики й передусім теорії мовленнєвої діяльності формується третій напрям, пов'язаний з теорією текстових асоціацій. На їхній основі у свідомості адресата створюється уявлення про різні аспекти тексту та його зміст.

З-поміж напрямів стилістичного  дослідження тексту варто відзначити функціональну та комунікативну  стилістику тексту. Функціональну стилістику на матеріалі наукового мовлення розробляють пермські вчені. З цим напрямом комунікативну стилістику тексту єднають підхід до тексту як одиниці мовлення й орієнтація на взаємодію комунікантів. Разом з тим виявляються і відмінності функціональної та комунікативної стилістики тексту. У межах функціональної стилістики змістовий план тексту дослідники розглядають на рівні типових особливостей і відповідностей тому чи іншому функціональному стилю. До засадничих понять у цьому випадку належать мовленнєва системність стилю, стильова специфіка, стилет вірні чинники. Значеннєва структура текстів наукового стилю цікавить учених в аспекті загальних закономірностей, що визначаються сферою спілкування, комплексом стилетвірних чинників, а також основних властивостей, категорій, текстових одиниць, специфічних для наукового мовлення, принципів і механізмів їхнього функціонування в науковій сфері діяльності.

Тим часом комунікативна  стилістика тексту вивчає його мовленнєву організацію з погляду співвіднесеності її зі змістом тексту, авторською інтенцією  і комунікативно-прагматичним ефектом. Стилістичний узус при цьому, без сумніву, враховується, але головним є дослідження як загальних, так і індивідуально-авторських закономірностей стилістичної організації тексту, що забезпечують найбільшу ефективність спільної текстової діяльності автора й адресата.

Спілкування автора й  адресата можна розглянути як текстову діяльність, спрямовану на розуміння. Діалогічна гармонізація тоді є ідеалом  мовленнєвого спілкування, до якого  прагнуть комуніканти. Поняття «текстова  діяльність» трактуємо як систему дій, спрямованих на породження текстів і сприйняття, інтерпретацію, розуміння їх. Первинна комунікативна діяльність, пов’язана з текстотворенням, ґрунтується на знанні категорій і чинників текстотворення (лінгвістичних та екстралінгвістичних, суб’єктивних і об’єктивних), що визначають добір та організацію мовних засобів.

Вторинна комунікативна  діяльність адресата включає сприйняття, інтерпретацію і розуміння тексту. Інтерпретація розглядається як шлях до розуміння, а розуміння пов’язане з осягненням концептуального змісту тексту, що віддзеркалює авторське бачення світу, його інтенції, інформаційний тезаурус, світ асоціацій.

Важливим поняттям комунікативної стилістики тексту є цільова настанова. Мотив текстової діяльності, стимульований реаліями навколишнього світу, формує ціль (задум, авторську інтенцію), що співвідноситься з комунікативними з комунікативними завданнями – втілювачами її. Постає ієрархія цільових програм текстової діяльності, вона відображає загальну комунікативну стратегію тексту, послідовно реалізуючись на основі різних комунікативних тактик.