Функції займенників у реченні

Займенник така вказує на конкретні, щойно названі перед тим ознаки неволі. А в реченні «Як вона раніше не помічала, що в нього таке симпатичне обличчя, такі добрі, лагідні очі!» (О. Гончар) займенники таке, такі підсилюють лексичне значення присудків, виражених прикметниками. Те саме стосується й вказівного займенника стільки, який в одних випадках вказує на конкретну кількість чогось, названу раніше, в інших - виражає невизначено великий кількісний вияв предмета, своїм значенням наближаючись, таким чином, до словосполучення дуже багато, як, наприклад, у реченнях: «Ся місцина коштує тридцять срібняків, - за стільки не можна ліпшої землі дістати» (Леся Українка). «Так мені жалко моїх колишніх ранків, вони мали для мене стільки привабливостей, стільки поезії» (М. Коцюбинський).

Питальні та відносні займенники не мають кардинальних відмінностей в обох мовах. Питальні використовуються у питальних реченнях та виступають різними членами речення. Підметом: Wer (was) ist da? Означенням: Wеssen Kind ist da? Додатком: Wem gehört das Buch? Іменною частиною присудка: Welches siend die besten Theater in dieser Stadt?

Відносні займенники вводять підрядні речення і виступають в них членами речення і словосполучення. Наприклад: Der letzte Roman von E. M. Remark, den ich vor kurzem gelesen habe, gefällt mir sehr. Крім того відносні відрізняються тим, що виконують в обох мовах подвійну граматичну функцію: вони можуть виступати в ролі сполучних слів і в ролі членів речення. У відносних займенників, як правило, подвійний граматичний зв’язок: вони узгоджуються в роді й числі зі словом, з яким співвідносяться в головному реченні, а їх відмінок залежить від керування слова, якому вони підпорядковуються в підрядному (найчастіше від дієслова, яким виражений присудок).

Неозначені займенники вказують на те, що особа, або предмет є або невизначеним, або невідомим, або мало відомим. В українській мові виступають частіше за все в ролі підмета та означення.

В німецькій мові такі займенники як: man, jemand, einer, eine, eines, etwas, можуть виступати у реченні самостійно як підмет або додаток, а займенники irgendein(er), irgendwelcher, jeder, mancher виступають в ролі підмета або означення.

 Заперечні займенники в обох мовах виконують однакові функції. Такі займенники як nichts, niemand, та українські ніщо, аніщо, ніхто, аніхто виступають підметами в реченні.

Німецький займенник kein(er) та українські ніякий, аніякий (нічий, анічий) супроводжують або замінюють підмет. А займенник keinerlei та його відповідник в українській мові ніякий використовуються як додаток або підмет.

Заперечні займенники nichts та niemand, як правило, вживаються в короткій формі. Обидва займенника виступають у реченні як підмет або додаток: Niemand spriecht hier laut. Sie hat nichts gehört.

Питальні займенникові прислівники вживаються як питальні слова у питальних реченнях і стоять на першому місці: Worüber lachung sie? Вони вживаються також як сполучникові слова підрядних речень: Ich weiss woran in denkt.

Безособовий займенник es, що існує лише в німецькі мові, виступає у ролі підмета у безособових реченнях, зворотах і у сталому словосполученні es gibt: Іn dieser Stadt gibt es eine grosse Bibliothek. Зі стилістичних міркувань, коли особова форма дієслова ставиться на перше місце, займенник es узгоджується не з дієсловом, а з підметом, наприклад: Es arbeiten in Krankenhaus Ärtze, Krankenschwester und pfleger. [7, с. 26]

Взаємні займенники разом із взаємними дієсловами виконують функцію додатка або обставини: Anfang und Ende reichen einander die Hände.

З присвійними займенниками в німецькій мові конкурує прийменникова група von + Dativ: dein Brief — der Brief von dir.

Займенник welcher, welche, welches містить питання про осіб і предмети. Він уживається тоді, коли потрібно зробити певний вибір або виділити одну особу чи один предмет або групу осіб чи предметів серед однорідних осіб чи предметів. У непрямих відмінках він уживається з прийменниками: In welcher Zeitung haben Sie darüber gelesen? Цього виду займенників в українській мові теж не має.

Означальний вид займенників виділяють тільки в українській мові. Вони виступають підметом, додатком або означенням в реченнях.

 

2.2 Особливості  перекладу займенників

 

Під час перекладу  займенників з німецької на українську мову (й навпаки) крім їх лексичного значення, слід звертати увагу ще й на наявність відповідних мовленнєвих явищ. Незважаючи на те, що займенники в обох мовах можуть відноситись до одного й того ж типу, в процесі перекладу вони не залишаться тотожніми. [11, с. 39]

Так, основна відмінність між системою присвійних займенників у німецькій і українській мовах полягає в тому, що в німецькій немає займенника, який відповідав би українському займеннику «свій», що вказує на належність предмета особі, вираженій підметом речення. Там, де в українській мові вживається займенник «свій», у німецькій уживається відповідний певнiй особі присвійний займенник:

Я відвідую свого  друга. - Ich besuche meinen Freund.

Ти відвідуєш  свого друга. - Du besuchst deinen Freund.

Він відвідує свого друга. - Er besucht seinen Freund.

Вона відвідує свого друга. - Sie besucht ihren Freund.

Ми відвідуємо свого друга. - Wir besuchen unseren Freund.

Ви відвідуєте свого друга. - Ihr besucht eueren Freund.

Вони відвідують свого друга. - Sie Besuchen ihren Freund.

Оскільки в німецькому реченні дозволяється вживати тільки одне заперечення, то речення із вживанням займенника nichts : Sie hat nichts gemacht. в українській мові набуде вигляду: Вона нічого не зробила.

При перекладі зворотних займенників слід звернути увагу на те, що в німецькій мові в усіх трьох особах вживаються різні займенники, а в українській – в  усіх особах вживається частка -сь, -ся. Напр.: іch wasche mich – я вмиваюся, du wäschst dich – ти вмиваєшся, er sie es wäscht sich – він, вона, воно вмивається, wir waschen uns – ми вмиваємося, ihr wascht euch – ви вмиваєтеся, sie waschen sich – вони вмиваються.

Неозначено-особовий займенник man не відмінюється, не перекладається і виконує роль підмета в неозначено-особовому реченні. Присудок після займенника man стоїть у третій особі однини, а перекладається на українську мову, як займенник третьої особи множини: man liest – читають, man kann – можна. Наприклад: In unserem Dorf baut man eine neue Schule. - У нашому селі будують нову школу. Дієслово, що вживається із займенником man, може також перекладатися на українську 2-ю особою однини (в узагальнюючому значенні) або інфінітивом: Wenn man daran denkt... Коли про це думаєш... або Коли про це думати... [10, с. 15]

З модальними дієсловами займенник man утворює сталі словосполучення з особливим модальним значенням, які українською перекладаються безособовими зворотами: man kann — можна, можливо; man darf — можна, дозволяється; man soll — слід; man muss — потрібно, украй потрібно; man will — хочеться; man braucht — потрібно.

Особливо частими є  вживання неозначено-особових займенників  у наукових та публіцистичних текстах.

ВИСНОВКИ

 

Метою даної курсової роботи було дослідити займенник як самостійну частину мови, визначити його основні типи та основні критерії класифікації, проаналізувати його функції у двох мовах – українській та німецькій, - та визначити особливості при перекладі займенників з німецької на українську мову, зокрема у наукових а технічних текстах.

Займенник – частина мови, яка вказує на предмет або ознаку, не називаючи їх безпосередньо. Вони вживаються замість іменників, прикметників, числівників і залежно від цього виступають у реченні підметом, додатком, іменною частиною присудка або означенням. Головні морфологічні ознаки займенника це рід, число, відмінок.

Займенник не має свого  постійного лексичного значення (сигніфіката): його значення стає зрозумілим тільки тоді, коли ми сприймаємо їх у контексті. Правильно вжиті займенники, крім того, пов'язують речення між собою в один суцільний текст.

Були виокремлені наступні найбільш багато чисельні групи займенників: особові - вказують на осіб, інших істот, предмети, явища, поняття; зворотні - займенник себе, який вказує на того, хто виконує дію; присвійні, які вказують на приналежність предмета будь-якій особі; вказівні - вказують на певні предмет, ознаку, кількість; означальні - вказують на узагальнену ознаку; відносні займенники, виконують роль сполучних слів для приєднання підрядних речень до головних; неозначені - вказують на неозначену (невідому) особу, предмет, ознаку, кількість; заперечні - які вказують на відсутність особи, предмета, ознак, кількості.

Займенники в обох мовах є досить уживаними і  різні типи займенників в реченні  виконують свої, досить чітко окреслені функції.

У реченні займенники можуть виконувати різні синтаксичні  функції. Вони можуть виступати тими самими членами речення, що й іменники, прикметники, числівники.

В процесі роботи були досліджені певні особливості притаманні перекладацькому процесу. Незважаючи на те, що займенники в обох мовах можуть відноситись  до одного й того ж типу, в процесі перекладу вони не залишаться абсолютно тотожними.

Особливістю німецькомовної науково-технічної літератури є підвищена частотність вживання  вказівних займенників (у тому числі й у ролі замінника іменника), відсутність 2-ої особи і ввічливої форми дієслів і відповідних особових і присвійних займенників. Такі зміни зумовлені як завданнями стилю наукової підмови, так і письмовим характером останнього.

За умови повного збереження смислу повідомлення під час перекладу німецьких речень із займенниками, що замінюють іменники, у перекладі українською мовою ці вказівні займенники у більшості випадків можна вилучати з речення перекладу, якщо це не порушує адекватності перекладу.

Універсального прийому  перекладу німецьких займенників, що замінюють в реченні попередній іменник, під час перекладу українською  мовою не існує, у німецькій мові частіше, ніж в українській, можливе вилучення іменника. Складнощі під час перекладу пов’язані із правильним відновленням його за допомогою контексту. Під час розпізнавання іменник віднаходиться за допомогою артиклів, займенників, прикметників, роду та числа.

Отримані результати роботи можуть бути використані в  методиці викладання іноземних мов та теорії перекладу, а також в практичній перекладацькій діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Адмоні В. Г. Стрій німецької сучасної мови / В. Г. Адмоні. – Ленінград: Просвіта, 1966. – 283 с.
2. Гвоздяк – Фрідманська О.М. Довідник з граматики німецької мови. –Ужгород: Закарпаття, 2000. – 224 с.
3. Головащук С.І. Словник-довідник з українського літературного cлововживання. - К: Наукова думка, 2004. – 560 с.
4. Коптилов В. Этапы работы переводчика  [Текст] / Віктор Коптілов // Вопросы теории художественного перевода: [сборн. статей]. – М. : Худ. лит., 1971. – С. 148–166.
5. Косів Г. М. Перекладацький метод Віри Річ як інтерпретатора української художньої літератури: дис. канд. філол. наук: 10.02.16 / Ганна Михайлівна Косів / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Львів, 2006. – 224 с. – Бібліогр. : С. 183–224.
6. Кур’янова М.О. Граматичні труднощі перекладу німецьких науково-технічних текстів українською мовою: дис. канд. філол. наук: 10.02.16 / М.О. Кур'янова; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2006. - 19 с.
7. Кур’янова М.О. Заміна іменника вказівним займенником у німецькому реченні науково-технічного контексту та знаходження відповідників цьому явищу в українській мові // Мовні і концептуальні картини світу. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. – Вип. 14. - Кн. 1. – С. 227-230.
8. Кур’янова М.О. Навчальний посібник з граматичних проблем перекладу науково-технічної літератури з німецької мови на українську. – К: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2005. – 63 с.
9. Кур’янова М.О. Прийоми перекладу „es“ з української мови на німецьку у науоково-технічному контексті // Мовні і концептуальні картини світу. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2005. – Вип. 16. - Кн. 1. – С. 227-230.
10. Михайлова О.Е., Шендельс Е.Й. Довідник з граматики німецької мови з вправами. – Київ: Радянська школа, 1977 . – 359 с.
11. Шендельс Е. И. Грамматика немецкого языка. – Москва: Литература на иностранных языках, 1958. – 365 с.
12. Словник. Німецько - український. Українсько – німецький: Посібник для загальноосв. шк. та вищ. навч. закладів. Уклад.: З.О. Басанець, та ін. –Ірпінь: Перун, 1994. – 640 с.
13. Юнг Вольтер. Грамматика немецкого языка. – Санкт – Петербург: Лань,1996. – 544 с.
14. Шнытке Т.А., Эрних Э.Б. Грамматика немецкого языка. – Киев, 1995. – 223 с.
15. Böll H. Die verlorene  Ehre der Katharina Blum oder: Wie gewalt entstehen und wohin sie führen kann. Erzählung. – Köln: Verlag Kiepen heuer & Wisch, 1974. – 188 S.
16. Drezer. Schmitt. Lehr – und Übungsbuch der deutschen Grammatik. Neubearbeitung. – München: Max Hueber  Verlag. 2000. – 359 S.
17. Duden. Die Grammatik der deutschen Gegenwartssprache. - 5., neu bеarbeitete Auflage. -Bd. 4. - Mannheim, Wien, Zuerich, 1993.
18. Helbig G., Buscha J. Deutsche Grammatik. Ein Handbuch fuer den Auslaenderunterricht. - Leipzig, Berlin, Muenchen, Wien, 1990.
19. Langensceids Grosswörterbuch. Deutsch als Fremdsprache. Neubearbeitung. – Berlin und  München:  Langensceidt KG, 1998. – 1216 S.
20. Schneider W. Stilistische deutsche Grammatik. - Freiburg, Basel, Wien, 1967. -125 S.