Поняття та ознаки банкрутства

Треба зазначити, що норми Кримінального кодексу України (ст.ст.218 - 221) [3;104] містять поняття банкрутства у дещо іншому розумінні. Так, у вищезгаданих нормах, поняття “банкрутство” ототожнюється з поняттям “фінансова неспроможність” та вживається у значенні негативного фінансового стану. Різні підходи законодавця до визначення та вживання поняття банкрутства, на нашу думку, є неправильними. А отже, необхідно поняття “банкрутство” у текстах вищевказаних статей Кримінального кодексу України вилучити натомість замінивши поняттям фінансової неспроможності. Адже в нормах Кримінального кодексу України не згадується про банкрутство як процедуру, а тому використання цього терміну вбачається некоректним.

 

 

Глава 3. ОЗНАКИ БАНКРУТСТВА  ТА ПРОБЛЕМИ ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ

 

 

Згідно п. 3. ст. 10 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом [6;49].

Тобто, справа про банкрутство може бути порушена, якщо виконуються одночасно наявні зазначені дві підстави.

Першою з підстав є закінчення тримісячного терміну з дня, встановленого для погашення боржником безспірних вимог кредиторів. Даний підхід грунтується на тому, що усі учасники майнового обігу повинні своєчасно оплачувати куплені товари, виконані на їх користь роботи, надані їм послуги, своєчасно повертати отримані суми кредитів тощо. До речі, такий же строк передбачено відповідним законодавством інших країн СНД, зокрема Росії та Білорусії. В основу цієї підстави банкрутства покладено критерій „неплатоспроможності”, який полягає в тому, що боржник більше трьох місяців не може розрахуватися з кредиторами по безспірних вимогах, тобто за таких умов неспроможність підприємства набуває вже постійного, а не тимчасового характеру.

Необхідно зазначити, що як виняток з цього правила, згідно п.1 ст.93  Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, підставою для визнання фермерського господарства банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та/або зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності [6;254].

Другою підставою банкрутства є досягнення сукупною заборгованістю боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в триста мінімальних заробітних плат. Якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) складають суму, що не досягає зазначеного рівня, справа про банкрутство не може бути порушена, але це не перешкоджає кредиторам об'єднати вимоги з метою ініціювання порушення провадження справи про банкрутство боржника відповідно до п.8 ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [6;50].

Кредитор, безспірні вимоги якого складають менше 300 мінімальних заробітних плат, може проводити роботу із виявлення інших кредиторів з метою подачі спільної заяви до господарського суду

Відповідно до п.2 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.

Порушення справи про банкрутство за заявою боржника здійснюється за наявності  обставин, передбачених п.5 ст.11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Боржник зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин: задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності); під час ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно п.1 ст.94 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", керівник боржника має право подати в порядку, встановленому цим Законом, заяву про порушення справи про банкрутство боржника з метою проведення керівником процедури санації до подання кредиторами заяви про порушення справи про банкрутство за таких умов: за наявності рішення органу, до повноважень якого згідно із законодавством або установчими документами боржника віднесено право приймати рішення щодо звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника, а у разі якщо такі повноваження не визначені, - за наявності рішення органу боржника, до повноважень якого віднесено прийняття рішення щодо реорганізації чи ліквідації боржника [6;255].

Згідно п.1 ст.95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого власником прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи [6;256].

Таким чином, спираючись на термінологію українського законодавства про банкрутство, можна визначити такі підстави порушення провадження у справі про банкрутство:

- за умови припинення боржником платежів протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку( п. 3. ст. 10 Закону);

- якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 3. ст. 10 Закону);

- якщо наявне рішення органу, до повноважень якого згідно із законодавством або установчими документами боржника віднесено право приймати рішення щодо звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника (п.1 ст.94 Закону).

- якщо майна боржника, щодо якого власником прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів (п.1 ст.95 Закону).

Факт існування підстав для порушення провадження у справі про банкрутство боржника ще не означає, що такого боржника буде визнано банкрутом. Цей факт доводить лише нездатність особи після настання терміну виконання грошових зобов'язань перед кредиторами та наявність формальних підстав для подачі заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду. І лише під час судового засідання можна з'ясувати, яка природа неплатоспроможності боржника і чи є критерії банкрутства.

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" містить один критерій банкрутства:

- нездатність боржника повністю задовольнити вимоги кредиторів по грошовим зобов'язанням, у тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Серед правознавців немає єдиної думки щодо такого питання як ознаки банкрутства.

У світовій теорії інституту банкрутства розрізняють ознаки та критерії поняття банкрутства. Під ними розуміють чинники, залежно від наявності або відсутності яких вирішується питання про порушення провадження у справі про банкрутство. Деякі вчені виділяють лише ознаки банкрутства та поділяють їх на внутрішні та зовнішні.

На їх думку, нездатність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) ще не є неспроможністю (а тим паче — банкрутством), а є тільки внутрішньою та зовнішньою її ознаками [9;57].

Нам уявляється, що поділення ознак банкрутства на   внутрішні та зовнішні не є виправданим.

На дві групи можна поділити причини банкрутства: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні — об'єктивні по відношенню до банкрута:

— різке скорочення попиту на продукцію та падіння цін на неї;

— підвищення цін на сировину, матеріали, енергоресурси;

— політична та соціально-економічна ситуація в державі;

— природна стихія тощо.

Внутрішні — суб'єктивні, які залежать від керівництва та спеціалістів:

— недоліки у виробничо-технічній та економічній політиці;

— несвоєчасна і неадекватна реакція на зміни в ринковому середовищі;

— нераціональна організаційна структура;

— помилки у виборі лінії та стратегії розвитку, широкомасштабних інвестиційних проектів, об'єктів діяльності тощо [15;26].

Але причини банкрутства не є тотожними ознакам банкрутства.

Значна частина українських правників вважає ознаками банкрутства саме підстави для порушення справи про банкрутство, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [7;61] [11;247].

Поляков Б.М. називає п’ять ознак банкрутства боржника:

- характер грошових зобов’язань;

- базовий розмір грошових вимог;

- безспірність вимог;

- термін несплати;

- наявність виконавчого провадження [14;163].

Д.Вовк також виводить п’ять ознак банкрутства але викладає їх так:

1.Наявність кредиторських зобов’язань;

2.Грошовий характер таких зобов’язань;

3.Безспірність вимог кредиторів;

4.Строк неоплати прострочених  вимог;

5.Відповідність розміру прострочених безспірних грошових вимог мінімальному розміру, встановленому законом [10;11].

Тітов М.І. вважає, що банкрутство має наступні ознаки:

1. Застосовується у сфері підприємницької діяльності (тобто щодо суб´єктів підприємницької діяльності, основною характерною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку).
2. Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки.
3. Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства - неспроможність суб´єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв´язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов´язань боржника) над його активами .
4. Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню попри здійсненим судовим заходам з відновлення платоспроможності суб´єкта, що зумовлює застосування спеціальної судової процедури - ліквідаційної процедури, спрямованої на ліквідацію заборгованості банкрута    [18;92].

Очевидно, що визначення ознак банкрутства є доволі складним та суперечливим питанням, яке чекає продовження його наукової розробки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Глава.4 ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО БАНКРУТСТВО

 

 

4.1. Сторони та учасники справ про банкрутство

 

 

Сторонами у справі про банкрутство банкрутства (згідно зі ст. 1 Закону) є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут).

Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності (юридична особа або фізична особа - підприємець), неспроможний виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов'язання після настання встановленого строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом. Фізична особа - підприємець є боржником лише за зобов'язаннями, які виникли у неї у зв'язку зі здійсненням підприємницької діяльності. Боржником не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо); Після встановлення його неплатоспроможності боржник постановою суду визнається банкрутом. Боржники можуть і самі виступати ініціаторами порушення справи про банкрутство у випадку власної неплатоспроможності або загрози її настання.

Кредиторами можуть виступати юридичні або фізичні особи, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше ніж сім осіб.

Тільки за узгодження з комітетом кредиторів можливе відкриття процедури санації та укладення мирової угоди (господарський суд лише затверджує план санації боржника, звіт керуючого санацією, мирову угоду чи ліквідаційний баланс); комітет кредиторів приймає рішення про спосіб та порядок продажу майна боржника і таке інше.

Суміжним з поняттям сторін банкрутства, але більш широким порівняно з ним, є поняття учасників справи про банкрутство банкрутства.

 До числа учасників у справі про банкрутство законом віднесені - сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності - боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.