Шпаргалка по "Гражданскому праву"

Система нормативно-правових актів про спеціальний режим господарювання в охоронних зонах: Господарський кодекс України (статті 413,418); закони України: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»; від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд України»; від 15.02.1995 р. «Про статус гірських населених пунктів в Україні»; від 10.02.2000 р. «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» та ін.

Система нормативно-правових актів про галузеві режими господарювання: Господарський кодекс України (статті 414, 418); закони (зокрема, Закон України від 21.09.1999 р. «Про господарську діяльність у Збройних силах України»).

Система нормативно-правових актів про режим надзвичайного  стану: Господарський кодекс України (статті 416, 418); закони України: 1) загальні щодо такого режиму господарювання та умов/ підстав його встановлення: від 16.03.2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану»; від 08.06.2000 р. «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», від 13.07.2000 р. «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»; 2) спеціальні - щодо оголошення певної території зоною надзвичайного стану чи надзвичайної екологічної ситуації: від 05.09.2000 р. «Про затвердження Указу Президента України «Про оголошення територій у межах населених пунктів Болеславчик, Мічуріне, Підгір'я, Чаусове, Чаусове Друге Первомайського району Миколаївської області зоною надзвичайної екологічної ситуації» та ін.

Система актів законодавства про воєнний стан: Конституція України (ст. 92); Господарський кодекс України (статті 417,418); Закон України від 06.04.2000 р. «Про правовий режим воєнного стану».

54. Правовий режим інноваційної діяльності.

Відповідно до ст. 328 ГК держава регулює інноваційну діяльність шляхом: визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики; формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів; створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності; створення та сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність регулюється низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили - від законів до локальних нормативно-правових актів.

Нормативно-правові акти вищої юридичної сили:

кодекси: Господарський кодекс України, в главі 34 дається визначення інноваційної діяльності (ст. 325), визначаються її види (ст. 327), форми інвестування в інновації (ст. 326), шляхи та форми державного регулювання (ст. 328) та система державних гарантій інноваційної діяльності (ст. 329), основні засади державної експертизи інноваційних проектів (ст. 330), поняття та зміст договору на створення і передачу науково-технічної продукції (ст. 331), який використовується для виконання інноваційних розробок на замовлення суб'єкта інноваційної діяльності з метою їх наступної реалізації; Цивільний кодекс України - глава 62 «Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт» (регулює договірні відносини, що складаються в процесі виконання таких робіт, в тому числі розробки інноваційних проектів);

закони України: від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність», в ст. 3 якого закріплено поняття інноваційної діяльності як однієї з форм інвестиційної діяльності; від 13.12.1991 р. «Про наукову і науково-технічну діяльність», згідно з яким інноваційна діяльність належить до науково-технічної (ст. 1); від 02.10.1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу», що визначає основні засади проведення науково-технічної експертизи, включаючи й експертизу інноваційних програм і проектів; від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», що регулює особливість здійснення інноваційної діяльності зазначених у ньому суб'єктів інноваційної діяльності; від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність», що забезпечує правове регулювання комерційної інноваційної діяльності, в тому числі дає визначення основним поняттям (інновацій, інноваційної діяльності, інноваційного продукту, інноваційної продукції, інноваційного проекту, інноваційної інфраструктури, суб'єктів інноваційної діяльності, інноваційного підприємства, об'єктів інноваційної діяльності - статті 1, 4, 5, 14-16), закріплює принципи державної політики у сфері комерційної інноваційної діяльності (ст. 3), основні засади державного регулювання в цій сфері (статті 6-12), визначає правовий режим інноваційних проектів (статті 12-13) та заходи щодо стимулювання інноваційної діяльності (статті 17-22); від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», що закріплює визначення понять пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, їх видів (стратегічні та середньострокові), основних засад їх формування, експертизи, затвердження, механізму їх реалізації та моніторингу; від 14.09.2006 р. «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», що визначає правові, економічні, організаційні та фінансові засади державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій і спрямований на забезпечення ефективного використання науково-технічного та інтелектуального потенціалу України, технологічності виробництва продукції, охорони майнових прав на вітчизняні технології на території держав, де планується або здійснюється їх використання, розширення міжнародного науково-технічного співробітництва у цій сфері; визначає умови укладення договору про трансфер технологій, в тому числі його істотні умови (ст. 16), види таких договорів (ст. 17) та обмеження щодо їх укладення (ст. 18).

Підзаконні нормативно-правові акти з питань інноваційної діяльності регулюють, як правило, процедурні та/або організаційні аспекти питання інноваційних відносин, серед них:

акти Президента: в тому числі Про Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України, затв. Указом Президента України від 12.05.2011 року № 583/2011;

постанови Уряду України: від 28 грудня 2001 р. № 1801 «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки», в якій важливим напрямом державної інвестиційної політики визнається сприяння створенню індустріальних парків для розвитку високотехнологічних виробництв, а також передбачається низка заходів, спрямованих на його реалізацію; від 05.08.2002 р. № 1106 «Про заходи щодо підтримки інноваційно-інвестиційних проектів»; від 17 липня 2003 р. № 1094 «Про затвердження Порядку формування, експертизи та обговорення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності»; від 6 серпня 2003 р. № 1219 «Про затвердження Положення про Комісію з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів»; від 17 вересня 2003 р. № 1474 «Про затвердження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів»; від 20.09.2006 р. № 1335 «Про віднесення Української державної інноваційної компанії до сфери управління Державного агентства з інвестицій та інновацій»; від 23.11.2006 р. № 1643; «Деякі питання організації діяльності технологічних парків»; Порядок проведення моніторингу та здійснення контролю за реалізацією проектів технологічних парків, затв. постановою КМ України від 21.03.2007 р.№517та ін.;

відомчі нормативно-правові акти: Порядок ведення державного реєстру технопарків та інноваційних структур інших типів, затв. Міністерством у справах науки і технологій 30.10.1998 №281; Наказ Міністерства промислової політики України від 11.09.2006 № 329 «Про затвердження Порядку конкурсного відбору інвестиційних проектів, спрямованих на реалізацію інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції у сфері промисловості, у тому числі вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу»; «Питання конкурсного відбору інноваційних та інвестиційних проектів для їх фінансування за рахунок коштів Державної інноваційної фінансово-кредитної установи», затв. наказом Державного агентства України з інвестицій та розвитку від 23.11.2011 №122 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 8 грудня 2010 р. за N 1229/18524).

Міжнародно-правові акти: Угода про науково-технічне співробітництво в межах СНД (13.03.1992 р.); Угода від 24 вересня 1993 р. про підтримку і розвиток малого підприємництва в державах - учасницях СНД (Угоду ратифіковано із застереженнями Законом № 582-XIV від 08.04.99); Угода від 24 грудня 1993 р. про міждержавну експертизу проектів будівництва, які становлять взаємний інтерес для держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав; Угода від 16 червня 1994 р. між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво (Угоду ратифіковано Законом № 368-IV від 25.12.2002); Угода між Урядом України, Урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів Республіки Білорусь про співробітництво і кооперацію в галузі створення і виробництва хімічних волокон і технологічного обладнання для їх випуску (Москва, 17 жовтня 1994 р.).

55. Господарсько-правові умови здійснення страхової діяльності в Україні.

Страхування - це професійна діяльність спеціалізованих організацій (страхових компаній або страховиків) щодо надання учасникам відносин у сфері господарювання (страхувальникам) страхових послуг, спрямованих на захист їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування страхових випадків за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Страхування у сфері господарювання регулюється низкою нормативно-правових актів, серед яких: Господарський кодекс від 16.01.2003 р.: містить положення щодо страхування як різновиду фінансової діяльності (ст. 252), суб'єктів такої діяльності (ст. 353), законодавство про страхування у сфері господарювання (ст. 355); Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.: глава 67 (статті 979-999) регулює договірні відносини щодо страхування; Закон України від 07.03.1996р. «Про страхування» (в ред. Закону від 04.10.2001 р.): встановлює вимоги щодо страховиків, їх майнових активів, здійснюваних ними операцій, державного регулювання сфери страхування та ін.; акти Уряду: постанова Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 р. № 709 «Про створення Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»; постанова КМУ від 1 червня 2002 р. № 733 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів»; постанова КМУ від 12 жовтня 2002 р. № 1535 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації»; постанова КМУ від 16.11.2002 р. № 1788 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру»; постанова КМУ від 23 червня 2003 р. № 953 «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду»; постанова КМУ від 13 квітня 2005 р. № 286 «Про встановлення розміру плати за видачу ліцензії на проведення конкретного виду страхування»; та ін.; відомчі нормативно-правові акти: постанова Правління Нацбанку України від 11.04.2000 р. № 135 «Про застосування іноземної валюти в страховій діяльності»; Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (ДКРРФП) від 28.08.2003 р. № 40; розпорядження ДКРРФП від 28.05.2004 № 736 «Про затвердження Положення про реєстрацію страхових та перестрахових брокерів і ведення державного реєстру страхових та перестрахових брокерів»; розпорядження ДКРРФП від 26.11.2004 № 2875 «Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя»; розпорядження ДКРРФП від 17.12.2004 № 3104 «Про затвердження Правил формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя»; розпорядження ДКРРФП від 28.12.2004 № 3197 «Про затвердження Положення про порядок та умови ведення страховиками персоніфікованого (індивідуального) обліку договорів страхування життя»; розпорядження ДКРРФП від 04.08.2005 № 4421 «Про затвердження Порядку складання та подання звітності страхових та/або перестрахових брокерів»; розпорядження ДКРРФП від 22.11.2005 № 4934 «Про затвердження Положення про внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховиків (перестраховиків), до Державного реєстру фінансових установ»; розпорядження ДКРРФП від 11.04.2006 № 5619 «Про затвердження Положення про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; розпорядження ДКРРФП від 19.07.2006 № 6021 «Про затвердження Порядку реєстрації філій страховиків-нерезидентів»; розпорядження ДКРРФП від 07.09.2006 № 6201 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності філіями страховиків-нерезидентів»; розпорядження ДКРРФП від 16.11.2006 № 6426 «Про затвердження Положення про здійснення нагляду за діяльністю філій страховиків-нерезидентів та застосування заходів впливу за порушення ними законодавства про фінансові послуги та про внесення змін до деяких нормативно-правових актів»; розпорядження ДКРРФП від 07.12.2006 № 6504 «Про затвердження Порядку ліквідації філій страховиків-нерезидентів»; та ін.

Господарська діяльність у сфері страхування може здійснюватися лише господарськими організаціями, що створюються як фінансові установи зі спеціальним предметом діяльності у формі будь-якого виду господарського товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 2 Закону України від 07.03.1996 р. «Про страхування»). Однак у більшості випадків засновники страхової організації (страховика - за визначенням зазначеного Закону) обирають при її заснуванні акціонерну форму, враховуючи переваги останньої.

Страховим компаніям (страховикам) притаманні такі характерні риси: наявність щонайменше трьох засновників/учасників (хоча для державних страхових компаній це правило не діє); якщо єдиним засновником та учасником страхової компанії є держава, то така компанія отримує статус державної (національної); в решті випадків використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика забороняється; спеціальний і виключний предмет діяльності - лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням; допускається також виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених угод про сумісну діяльність, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика; обов'язковість отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності в порядку, специфіка якого визначається ст. 38 Закону «Про страхування»; вимоги до майнової бази страхової організації, спрямовані на забезпечення платоспроможності страховиків, щодо складу майнової бази: наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду страховика; створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; спеціальні вимоги до статутного фонду; значний рівень державного регулювання, що здійснюється Уповноваженим органом (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України/ДКРРФП) та його органами на місцях шляхом: ліцензування страхової діяльності; ведення Державного реєстру фінансових установ; особливість ведення бухгалтерського обліку і звітності; спеціальні вимоги до ліквідації, реорганізації та санації (в тому числі примусової), визначені ст. 43 Закону «Про страхування».

56. Договір страхування в сфері господарювання: поняття, суттєві умови, порядок виконання.

За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальникові або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.