Шпаргалка по "Гражданскому праву"

69. Поняття, причини та наслідки банкрутства. Підстави порушення справи про банкрутство.

Згідно з ч. 2 ст. 209 ГК банкрутством вважається нездатність боржника відновити  свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури.

З економічної точки  зору банкрутство – це неспроможність продовження суб’єктом господарської діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт має стільки боргів перед кредиторами, зобов'язань перед бюджетом і невиплаченої зарплати що коли їхні вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта, активів у ліквідній формі не вистачить для їх задоволення.

Юридичний аспект банкрутства полягає, насамперед, у тому, що у суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають підтверджені документами майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до  ліквідації суб'єкта господарювання.

Ознаки банкрутства:

1. Застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною характерною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку).
2. Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану).
3. Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК).
4. Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню попри здійсненим судовим заходам з відновлення платоспроможності суб'єкта, що зумовлює застосування спеціальної судової процедури - ліквідаційної процедури, спрямованої на ліквідацію заборгованості банкрута.

Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектом передбачених законом документів.

70. Поняття і роль приватизації, державна програма приватизації. Правові способи приватизації.

Приватизація розглядається в  економічному і юридичних значеннях. В економічному значенні приватизація – це трансформація державної власності у приватну або колективну, державних засобів виробництва, переважно основних фондів у державній і на цій основі створення умов ринкової системи господарювання. У кінцевому рахунку це зменшення ролі держави у прямому безпосередньому управлінні виробництвом.

Приватизація в юридичному розумінні – це відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності на користь фізичних та юридичних осіб. Які можуть бути його покупцями. Приведене відповідає ст. 1 Закону України від 04.03.1992 р., яка передбачає, що приватизація - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Соціально –  економічна роль приватизації відображена  у таких принципах її проведення: законності (дотримання законів України «Про приватизацію державного майна», «Про господарські товариства», «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» і т. д.); державного регулювання та контролю за проведенням приватизації і післяприватизаційною діяльністю (в тому числі завдяки створенню відповідних державних органів, наприклад, Фонду державного майна України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та інших); платності відчуження державного майна (згідно з чинним законодавством безоплатне відчуження державного майна вже відбулося і приватизація здійснюється виключно за грошові кошти); пріоритетного права трудових колективів на придбання майна своїх підприємств (продаж акцій працівникам підприємства за власні кошти до 20% вартості підприємства зі знижкою на 30% до номіналу; для заохочення адміністрації таких підприємств в їх приватизації практикується придбання за номінальною вартістю до 5% акцій з розстрочкою платежу і т. д.); створення сприятливих умов для залучення інвестицій; додержання антимонопольного конкурентного законодавства (демонополізація підприємств); відкритості та прозорості, повного, своєчасного і достовірного інформування потенційних інвесторів про порядок та об’єкти приватизації (здійснюється через засоби масової інформації, в тому числі через «Державний інформаційний бюлетень про приватизацію», «Урядовий кур'єр», газету «Відомості приватизації», за допомогою розповсюдження буклетів, брошур і т. п.); врахування особливостей приватизації об'єктів АПК, гірничодобувної промисловості, незавершеного будівництва, невеликих державних підприємств, підприємств із змішаною формою власності та об'єктів науково-технічної сфери; використання переважно конкурентних способів (через викуп на аукціоні, за конкурсом).

Початком реформування державної власності в Україні слід вважати затвердження Верховною Радою України Постанови від 31.10.1991 р. «Про концепцію роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду» Вона передбачила широкомасштабну трансформацію державного сектору в ринкову економічну систему через приватизацію і створення підприємств різних форм власності. Для реалізації цієї концепції було видано Укази Президента України від з 01.01.1992 р. «Про комерціалізацію державної торгівлі та громадського харчування» від 18.04.1992 р. «Про комерціалізацію діяльності підприємств і організацій сфери послуг», а також Декрет Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 р. Відповідно до чинного законодавства було створено сотні самостійних підприємств.

Закон України від 04.031992 p. «Про приватизацію майна державних підприємств», (далі – Закон про приватизацію), встановив правові, економічні та організаційні основи приватизації підприємств загальнодержавної, республіканської (Республіка Крим) та комунальної власності з метою створення  багатоукладної соціальне орієнтованої ринкової економіки України.

Правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних  підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним  актом купівлі-продажу, а також  Закон України від 03.1992 р. «Про приватизаційні папери», який визначав поняття і види приватизаційних паперів, умови та порядок їх випуску, розміщення серед громадян України, обліку, використання та погашення. Було прийнято ряд законів про особливості приватизації в окремих галузях виробництва (агропромисловому комплексі, оборони) підгалузях (незавершеного виробництва) і об’єктів (підприємств акціонерної компанії «Укррудпрому», підприємств нафтопереробної промисловості тощо).

В силу різноманітності об’єктів приватизації та динамічності цього процесу вона відбувається відповідно до державних програм приватизації, які розробляє фонд державного майна України і затверджує законом Верховна Рада України перед затвердженням Державного бюджету, але до початку наступного бюджетного року. Законом України від 18.05.2000 р. «Про Державну програму приватизації» була розрахована на 2000 – 2002 роки, проте її положення чинні до прийняття нової Державної програми. При цьому заважимо, що законодавство України про приватизацію  складається не тільки з законів, але й інших нормативних актів (Указів Президента, постанов Кабінету Міністрів, відомчих нормативних актів, ФДМУ, АМКУ, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку та локальних нормативних актів комісій з приватизації окремих об’єктів тощо.

Відповідно до ст. 15 Закону про приватизацію приватизація майна  державних підприємств може здійснюватися  такими способами: продажу об'єктів  приватизації на: аукціоні, за конкурсом, у тому числі лише із застосуванням приватизаційних паперів; продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного майна»; викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

71. Об'єкти та суб'єкти угод приватизації, стадії приватизаційного процесу.

Об’єкти приватизаційних відносин (приватизації) з точки зору права  власності – це майно підприємств  як цілісних майнових комплексів державної, республіканської (Автономної Республіки Крим) і комунальної власності, які підлягають приватизації. Класифікація об’єктів приватизації здійснюється з метою регіонального та ефективного застосування способів приватизації відповідно до Державної програми приватизації на певний період.

До об’єктів державної  власності, що підлягають приватизації, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону про приватизацію належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються; об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти; акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань; земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.

Вказані об’єкти  відповідно до Державної програми приватизації класифікуються таким чином:

Група А – цілісні майнові комплекси державних орендних підприємств та структурні підрозділи підприємств, виділені у самостійні підприємства (далі цілісні майнові комплекси майнових підприємств), у тому числі у процесі реструктуризації державних підприємств із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість основних фондів яких недостатня для формування  статутних фондів відкритих акціонерних товариств (далі – ВАТ), а також готелі, об’єкти санаторно – курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах; окреме індивідуально визначене майно (в тому числі таке, яке не увійшло до статутних фондів  ВАТ, будівлі, споруди та нежилі приміщення, майно підприємств, ліквідованих за рішення арбітражного суду та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу уповноваженого управляти державним майном); майно підприємств, які не були продані як цілісні майнові комплекси.

Група В– цілісні майнові комплекси підприємств з середньообліковою чисельністю працюючих понад 100 осіб вартість основних фондів яких достатня для формування статутних фондів ВАТ акції ВАТ випуск яких зареєстрований або продаж акцій яких розпочався до набрання чинності цією Програмою (крім підприємств групи Г); акції ВАТ, створені на базі підприємств агропромислового комплексу, в разі, якщо вартість основних фондів достатня для формування статутного фонду ВАТ.

Група Г – цілісні майнові комплекси підприємств або пакети акцій ВАТ, що на момент прийняття рішення про приватизацію займають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів і послуг або мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Група Д – об’єкти незавершеного будівництва, законсервовані об’єкти.

Група Е – акції (частки, паї), що належать державі у статутних фондах господарських товариств (утому числі підприємств з іноземними інвестиціями), розташованих на території України або за кордоном .

Група Ж – незалежно від вартості об’єкти охорони здоров’я, освіти, культури, мистецтва та проси, фізичної культури і спорту, телебачення та радіомовлення, видавничої справи, а також об’єкти санаторно – курортних закладів, профілакторії, будинки і табори відпочинку (за винятком об’єктів санаторно – курортних закладів і будинків відпочинку, які перебувають на самостійних балансах), у тому числі об’єкти соціально – побутового призначення, у разі не виключення їх до складу майна, що приватизується.

З огляду на державний  інтерес, і відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону про приватизацію Закону України від 07.07.1999 р. «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» і постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 р. № 1734 «Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави».

Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства.

Суб’єктами приватизації, відповідно до ст. 6 Закону про приватизацію є: державні органи приватизації; покупці (їх представники); посередники.

Державну політику в сфері приватизації здійснюють ФДМУ, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим. Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження: змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності; здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації; виступають орендодавцем майна, що перебуває у державній власності, згідно з законодавством; продають майно, що перебуває у державній власності, в процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об'єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств; створюють комісії з приватизації; затверджують плани приватизації майна, що перебуває у державній власності, плани розміщення акцій  акціонерних товариству процесі приватизації; розробляють проекти державних програм приватизації і подають їх на затвердження Верховній Раді України; укладають угоди щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації та їх продажу; укладають договори на проведення незалежної оцінки майна в процесі його приватизації; укладають у випадках, передбачених законодавством, угоди щодо проведення екологічного аудиту об'єктів приватизації; виступають з боку держави засновником підприємств із змішаною формою власності; беруть участь у розробці міжнародних договорів України з питань державної власності та її використання; здійснюють захист майнових прав державних підприємств, організацій, установ, а також акцій (часток, паїв), що належать державі, на території України та за її кордоном; контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна; здійснюють продаж земельних ділянок державної власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.