Шпаргалка по "Гражданскому праву"

Продаж майна, що є у комунальній  власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними.

Покупцями об'єктів  приватизації можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України; юридичні особи інших держав.

72. Порядок оренди державного та комунального майна.

У разі якщо предметом договору оренди є державне або комунальне майно, то такий договір має певні особливості, а саме:

Спеціальне правове регулювання відносин, які складаються в процесі укладення та виконання договору оренди державного та комунального майна: ГК України (статті 287-289), Закон від 10.04.1992 р. (в ред. від 14.03.1995 р.) «Про оренду державного та комунального майна», Декрет від 31.12.1992 р. «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається», низка підзаконних нормативно-правових актів (Методика оцінки вартості об'єктів оренди, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. № 629; Порядок проведення конкурсу на укладання договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства, його структурного підрозділу, затверджений наказом Фонду державного майна від 04.03.1998 р. № 396, та ін.).

Орендодавцями щодо державного та комунального майна є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності; державні (комунальні) підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м, а з дозволу вищезазначених органів, що виконують функції власника відповідного майна, - також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.

Обмеження щодо об'єкта оренди на підставі закону (такі обмеження встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 р. «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається»).

Спеціальний порядок укладення договору оренди, що передбачає кілька етапів: а) подання претендентами на укладення договору орендодавцеві заяви, проекту договору оренди та комплекту необхідних документів, згідно з Переліку документів, які подаються орендодавцеві для укладення договору оренди майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 14.11.2005 р. № 2975; б) у разі надходження однієї заяви - прийняття орендодавцем за погодженням (у передбачених законом випадках) із заінтересованими органами рішення про укладення договору оренди або про відмову за наявності передбачених законом підстав (прийняття рішення компетентним органом про приватизацію відповідного об'єкта; включення об'єкта до переліку підприємств, що потребують залучення іноземних інвестицій, згідно з рішенням Кабінету Міністрів України чи місцевих органів влади; відсутність згоди органу Антимонопольного комітету України на оренду; відсутність згоди органу, уповноваженого управляти відповідним майном, на виділення структурного підрозділу; інші передбачені закон підстави; в) організації та проведення орендодавцем в установленому порядку конкурсу на визначення орендаря - у разі надходження заяв від двох і більше претендентів і за умови відсутності поданої в установлений термін заяви господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства/його структурного підрозділу, якому надається пріоритетне право на укладення договору оренди).

Істотними умовами договору оренди відповідно до ст. 10 Закону «Про оренду державного та комунального майна» є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації). Оцінка об'єкта оренди здійснюється відповідно до порядку, визначеного низкою нормативно-правових актів (Положенням про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1993 р. № 158; Методикою оцінки вартості об'єктів оренди, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. № 629; Методикою оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 1996 р. № 961; термін, на який укладається договір оренди, що визначається за погодженням сторін; у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором; після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право на продовження договору оренди на новий термін; орендна плата - платіж (зазвичай у грошовій формі), який вносить орендар орендодавцеві, незалежно від наслідків господарської діяльності; розмір визначається відповідно до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786; порядок використання амортизаційних відрахувань: використовуються на відновлення орендованих основних фондів; відновлення орендованого майна та умови його повернення: у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря останній зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди; якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини; орендар має право залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди; якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором оренди; вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.

73. Загальна характеристика антимонопольно-конкурентного законодавства.

Державне регулювання конкуренції та монополізму здійснюється на таких засадах (принципах): з метою задоволення потреб населення як кінцевих споживачів, що досягається шляхом захисту прав споживачів як економічно слабшої сторони у відносинах з товаровиробниками; забезпечення свободи конкуренції, що стимулює розвиток суперництва між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва та продажу товарів з метою розширення їх асортименту, покращення якості тощо; сприяння підприємництву, що забезпечує безперешкодний вибір та втілення заохочуваної законодавством господарської діяльності.

Нормативне регулювання здійснюються насамперед Верховною Радою України шляхом прийняття відповідних законів:

Конституції України (ч. 4 ст. 13 передбачає забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України, відповідно до п. 8 ст. 92 виключно законами України визначаються правила конкуренції та антимонопольного регулювання, згідно з п. 24 ст. 85 і п. 14 ст. 106, голова Антимонопольного комітету призначається та звільняється Президентом за згодою Верховної Ради України);

Господарського кодексу України - глава 2 (ст. 18 «Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання»), глава 3 «Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції» (статті 25-41), глава 28 «Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства» (статті 251-257). Проте слід зазначити, що ГК містить менш ґрунтовні положення щодо антимонопольного регулювання, ніж спеціальний Закон - «Про захист економічної конкуренції»;

Цивільного кодексу України - ст. 13, відповідно до якої межі здійснення цивільних прав включають і необхідність дотримання вимог антимонопольно-конкурентного законодавства;

«Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. і встановлює основні засади регулювання економічної конкуренції з метою її захисту від недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань; передбачає відповідальність за певні види таких порушень та засоби попередження монополізації товарних ринків;

«Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. встановлює відповідальність за певні види та прояви недобросовісної конкуренції;

«Про Антимонопольний комітет» від 26 листопада 1993 р. визначає правове становище антимонопольних органів на чолі з Антимонопольним комітетом України, його склад, порядок призначення керівних працівників комітету, його основні функції, компетенцію;

«Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р., закріплюючи рівність правового становища вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання на ринках України, з метою захисту інтересів вітчизняних товаровиробників передбачає можливість застосування заходів дискримінаційного характеру щодо нерезидентів у відповідь на аналогічні дії урядів їх країн щодо українських виробників (ст. 29);

«Про природні монополії» від 20.04.2000 р., який (1) визначає поняття природної монополії (стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва На одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари/послуги), суб'єкта природної монополії/монопольного утворення (суб'єкт господарювання зі статусом юридичної особи будь-якої форми власності, який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії); (2) визначає сфери діяльності природних монополій (ст. 5) та суміжні ринки (ст. 6); (3) встановлює основні засади державного регулювання діяльності природних монополій (уповноважені органи, що здійснюють таке регулювання; ліцензування діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках; предмет регулювання діяльності природних монополій; принципи регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та обов'язки останніх; відповідальність суб'єктів природних монополій, їх посадових осіб та органів, які регулюють їх діяльність);

блок законів, спрямованих на захист національного товаровиробника від зловживань іноземних виробників на ринках України (від 17.07.1997 р. «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції», а також три закони від 22.12.1998 р.: «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну»); «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від 17.01.2002 р.

74. Антиконкурентні узгоджені дії: поняття та прояви.

Антиконкурентні чи монополістичні зловживання - це поведінка (зазвичай дії) учасників економічної конкуренції, спрямована на недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції, що в кінцевому підсумку призводить (може призвести) до монополізації товарних ринків.

На підставі аналізу Закону «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон) ці зловживання можна поділити на такі основні групи: антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання (групові монополістичні зловживання); зловживання монопольним становищем на ринку (індивідуальні монополістичні зловживання); антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань економічна концентрація без отримання відповідного дозволу Антимонопольного комітету у разі обов'язковості такої згоди.

Антиконкурентними узгодженими діями визнається укладення суб'єктами господарювання в будь-якій формі угод, прийняття об'єднаннями в будь-якій формі рішень, створення нового суб'єкта господарювання з метою координації його конкурентної поведінки з інтересами засновника (засновників) на ринку певного товару або будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність), що призвела чи може призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Проявами антиконкурентних узгоджених дій може бути: встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців; застосовування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції; укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесним звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод; суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій вважається правопорушенням і тягне за собою відповідальність згідно з законом, крім передбачених законом випадків і за умови дотримання встановлених типових вимог до узгоджених дій. Такими випадками є:

• добровільне повідомлення про факт порушення антимонопольних органів особою, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, раніше за інших учасників цих дій і за умови, якщо заявник не був ініціатором або керівником таких дій і надав усі докази або інформацію стосовно скоєного порушення, якими володів або міг безперешкодно отримати;
• узгоджені дії малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого обмеження конкуренції та сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або середніх підприємців;
• узгоджені дії стосовно постачання та використання товарів (використання поставлених товарів; придбання в інших суб'єктів господарювання або продаж іншим суб'єктам господарювання чи споживачам інших товарів; придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не належать до предмета угоди; формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб'єктам господарювання чи споживачам), якщо такі дії не призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи значній його частині, його монополізації, обмеження доступу на ринок інших суб'єктів господарювання чи до економічно необґрунтованого підвищення цін або дефіциту товарів;
• узгоджені дії стосовно прав інтелектуальної власності (угод про передачу прав інтелектуальної власності або про використання об'єкта права інтелектуальної власності в тій частині, в якій вони обмежують у здійсненні господарської діяльності сторону угоди, якій передається право, якщо ці обмеження - щодо строку, території дії, виду діяльності, сфери використання, мінімального обсягу виробництва - не виходять за межі законних прав суб'єкта права інтелектуальної власності);
• узгоджені дії, які хоча й за загальним правилом забороняються (ст. 6 згаданого Закону), однак в установленому порядку дозволені антимонопольними органами чи Кабінетом Міністрів України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють вирішенню суспільно важливих, визначених законом проблем (щодо вдосконалення виробництва, придбання або реалізації товару; техніко-технологічного, економічного розвитку; розвитку малих або середніх підприємців; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розроблення та застосування уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва) і за умови, що ці дії суттєво не обмежують конкуренцію на всьому чи в значній частині ринку або позитивний ефект від таких дій для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.