Шпаргалка по "Гражданскому праву"

3. наявність у кожного учасника простого товариства права на інформацію (зокрема, ознайомлюватися з усіма документами щодо ведення спільних справ учасників);

4. спільні витрати та збитки учасників: порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними; у разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно;

5. відповідальність учасників за спільними зобов'язаннями, пов'язаними із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності: учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення;

6. розподіл прибутку: прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників.

Сторони договору про спільну інвестиційну діяльність (іноземні інвестори та резиденти) мають право проводити розрахунки з резидентами в гривнях на території України за товари (роботи, послуги) без індивідуальної ліцензії Національного банку України на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України. Використання ж сторонами такого договору іноземної валюти з рахунку спільної діяльності на території України як засобу платежу потребує наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

45. Договір зберігання на товарному складі та його документальне оформлення.

За договором складського зберігання товарний склад (зберігач) зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Договір складського зберігання укладається  у письмовій формі. Вважається, що письмова форма договору додержана, якщо його укладення та прийняття товару на склад посвідчені складськими документами. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, визнається публічним.

Товарний склад визнається складом  загального користування у випадках, коли із закону, інших нормативно-правових актів або виданого підприємницькій організації дозволу (ліцензії) випливає, що вона зобов'язана прийняти на зберігання товари будь-якого товароволодільця (елеватори, холодильники,склади).

Товарний склад зобов'язаний здійснити за свій рахунок огляд товарів при прийнятті їх на зберігання для визначення їх кількості та зовнішнього стану. Зберігач зобов'язаний надати й товароволодільцеві можливість огляду товарів або їх зразків (якщо зберігання здійснюється зі знеособленням), взяття проб та вжиття заходів, необхідних для забезпечення схоронності товарів. Кожна зі сторін договору при поверненні товару має право вимагати його огляду та перевірки якості. Втрати, пов'язані з оглядом речей, несе сторона, що зажадала їх огляду та перевірки.

Якщо при поверненні товару його не було спільно оглянуто чи перевірено сторонами, заяву про нестачу або пошкодження товару внаслідок неналежного зберігання має зробити товароволоділець у письмовій формі при одержанні товару, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття товару, — протягом трьох днів після його одержання. Якщо немає заяви товароволодільця, вважається, що товар повернено складом відповідно до умов договору, коли товароволоділець не доведе інше.

У цивільному праві відповідальність, як правило, настає за наявності вини особи, яка не виконала зобов’язання або виконала його неналежним чином. У зобов'язаннях за договором складського зберігання передбачається виняток із цього правила. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження товару, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості товару, про які зберігач, приймаючи його на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. У науці цивільного права таку відповідальність називають підвищеною в тому розумінні, що вона настає незалежно від вини зберігача.

Товарний склад на підтвердження прийняття товарів видає один із таких документів: 1) складську квитанцію; 2) просте складське свідоцтво; 3) подвійне складське свідоцтво.

Товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання товару шляхом застави відповідного свідоцтва. Подвійне складське свідоцтво складається із двох частин: складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені один від одного.

Складське та заставне свідоцтво можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами. Утримувач складського та заставного свідоцтв має право розпоряджатися товаром, що зберігається на складі. Утримувач, який має лише складське свідоцтво, має право розпоряджатися товаром, але цей товар не може бути взятий зі складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом. Просте складське свідоцтво видається на пред'явника.

Товарний склад видає товар  утримувачеві складського та заставного свідоцтва (подвійного складського  свідоцтва) не інакше, як в обмін на обидва свідоцтва разом. Утримувачеві складського свідоцтва, який не має заставного свідоцтва, але вніс суму боргу за ним, товар видається складом не інакше, як в обмін на складське свідоцтво та за умов надання разом із ним квитанції про сплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом.

Утримувач складського та заставного свідоцтва має право вимагати видачі товару частинами. При цьому в обмін на первісні свідоцтва йому видають нові свідоцтва на товари, що залишилися на складі.

46. Договір контрактації.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 272-274 ГК України, ст. 713 ЦК України) належить до різновиду договорів на реалізацію майна, але поєднує в собі деякі елементи організаційного договору (щодо надання контрактантом сприяння іншій стороні договору, яка виробляє та реалізує сільськогосподарську продукцію, порядку координації дій сторін щодо виконання ними договірним зобов'язань).

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти й оплатити її.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції укладається зазвичай на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції (ч. 1 ст. 272 ГК України).

Істотними умовами цього договору, крім вищезгаданих, відповідно до ч. 3 ст. 272 ГК є: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції похідних речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, що мають передбачатися Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Факультативні (необов'язкові умови) договору (частини 3-4 ст. 273 ГК України): визначення обсягів сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам; решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника; порядок забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції із зазначенням їх кількості та строків надання виробникові.

Порядок виконання цього різновиду договору на реалізацію майна має свої особливості, що фіксуються не лише в договорі, а й закріплюються в законі. Так, відповідно до частин 1 та 2 ст. 273 ГК України передбачається обов'язковість і порядок дій сторін, спрямованих на досягнення мети договору, а саме: обов'язок виробника не пізніше ніж за 15 днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі; обов'язок контрактанта прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі; нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад передбачені договором обсяги, контрактант приймає за цінами і на умовах, що мають бути погоджені між сторонами.

Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання сторонами договірних зобов'язань у формі неустойки має визначатися сторонами в договорі, проте за найбільш серйозні порушення обов'язковість такої відповідальності й навіть вид та розмір неустойки передбачається в законі.

47. Договір енергопостачання.

Користування електричною і  тепловою енергією допускається на умовах договору. Він є обов’язковими  як для споживачів (замовників), так  і для підприємств та організацій  незалежно від форм власності, які  здійснюють виробництво, передачу та постачання електричної або теплової енергії.

Предметом цього договору може бути лише електрична енергія у вигляді електричного струму і теплова енергія у вигляді пари або гарячої води, які є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, або споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (ч. 1 ст. 714 ЦК, ч. 1 ст. 275 ГК).

Можна визначити такі їх особливості договорів з енергопостачання: попереднє погодження договірних величин (об’ємів поставок) у т. ч. на конкретний період споживання доведення до споживачів; граничні величини споживання як невід’ємної частини договору; за таким договором не властивий обов’язок прийняти електроенергію (товар) в конкретних величинах (кіловатах); предмет договору визначається в максимально-допустимих величинах яких не можна збільшити; кінцева вартість договору встановлюється у відповідно з фактичним споживанням; договірні відносини в електроенергетиці обов’язкові на всіх етапах її передачі; укладаються, як правило, на тривалий час, з уточненням певних періодів; за загальним положенням ЦКУ і ГКУ про договори набутою власністю покупці розпоряджаються на свій розсуд, а придбана електроенергія за цільовим призначенням; отриманий неякісний товар можна повернути, обміняти, а щодо електричної і теплової енергії це неможливо.

Постачання електричної енергії  здійснюється відповідно до договору, що укладається між споживачем та постачальником електричної енергії. При цьому, згідно з Правилами користування електричною енергією затвердженим постановою НКРЕ 22.08.2002 р. №928, при постачанні електроенергії за регульованим тарифом укладається договір про постачання електричної енергії, а при постачанні за нерегульованим тарифом – договір про купівлю-продаж електричної енергії.

Договір про постачання електричної  енергії за регульованим тарифом  укладається її постачальником з  усіма споживачами та субспоживачами, які розташовані на території  здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом. Субспоживачами виступають суб'єкти господарювання – споживачі, яким електрична енергія постачається постачальником через мережі електропередавальних організацій та технологічні електричні мережі основних споживачів, до мереж яких приєднані електроустановки цих субспоживачів.

Умови договору про купівлю-продаж електричної енергії між споживачем (субспоживачем) та постачальником електричної  енергії за нерегульованим тарифом  визначаються Типовим договорами. Згідно ст. 179 ГК при укладенні господарських договорів на основі типового договору сторони не можуть відступати від змісту останнього але мають право конкретизувати його умови.

Користування тепловою енергією у  вигляді гарячої води або пари допускається також лише на підставі договору. Договір укладається між енергопостачальною організацією та споживачем, обладнання якого приєднане безпосередньо до теплових мереж енергопостачальної організації або до теплових мереж від бойлерної з незалежною системою теплозабезпечення.

За договором про постачання теплової енергії в гарячій вода чи у вигляді пари енергопостачальна організація, як правило, бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором. Договір визначає умови і порядок постачання теплової енергії, права та обов'язки споживача, права та обов'язки енергопостачальної організації, відповідальність сторін, порядок обліку теплової енергії, порядок розрахунків та інші умови. Теплова енергія постачається споживачу в обумовлених обсягах у вигляді гарячої води чи пари на такі потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гаряче водопостачання протягом року, технологічні потреби, кондиціювання повітря.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону «Про електроенергетику» штрафи за порушення умов договору щодо кількості  споживачі електричної енергії мають право на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення їх прав, згідно із законодавством.

Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору та правил користування електричною і тепловою енергією і невиконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством.

48. Правове регулювання договору фінансового лізингу.